48. Загальні правові засади інституту притримання. Умови здійснення права притримання.

Притримання - новий вид забезпечення виконання зобов'язання, що виникає безпосередньо із закону.

Згідно ст. 594 ЦК Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Притримання фактично є заходом оперативного впливу на боржника.

Підставами його виникнення є такі юридичні факти, як: 1) невиконання боржником у встановлений строк обов'язку по оплаті цієї речі; 2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчю витрат та інших збитків.

В ЦК визначено право кредитора на притримання щодо окремих видів договорів, при цьому кредитор наділений таким правом по будь-якому договірному зобов'язанню. Обов'язковою умовою виникнення такого права є те, що річ знаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Він може бути як власником майна, так і мати право господарського відання чи оперативного управління ним. Вибуття речі із фактичного володіння кредитора припиняє його право притримання.

48.2.

За своєю природою право притримання відрізняється від застави, зокрема:

1) за підставами виникнення (для застави - договір, закон або рішення суду, для притримання - закон і факт знаходження майна боржника у кредитора);

2) за предметом застави (яким може бути і річ, і цінні папери, і майнові права), який може набуватися заставодавцем після виникнення застави (майбутній урожай, приплід тощо). Крім того, предмет застави залишається у заставодавця (кредитора), якщо інше не передбачено договором або законом.

49. Прощення боргу та новація як способи припинення договірного зобов’язання.

Прощення боргу та новація є одними із способів припинення договірного зобов’язання за домовленістю сторін.

Прощення боргу (ст.. 605 ЦК) є одним із видів припинення зобов'язання за волею учасників (кредитора). Кредитору надається право звільнити боржника від його обов'язків. Питання про те, чи є прощення боргу одностороннім правочином, чи для цього необхідна згода боржника, є дискусійним. Але буквальне тлумачення коментованої статті надає можливість стверджувати, що для прощення боргу достатнім є волевиявлення кредитора і боржник не вправі проти цього заперечувати.

Прощення боргу допускається, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неможливим буде припинення зобов'язання прощенням боргу, якщо проти кредитора порушена справа про банкрутство та є внесені до реєстру кредитори, а також якщо кредитор зобов'язався передати майно, яке він має отримати від боржника, третій особі.

Прощення боргу не часто має місце в діловій практиці, оскільки з точки зору податкового законодавства така дія буде вважатися подарунком і відповідним чином оподатковуватися.

Іншим способом припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація зобов'язання або заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (604 ЦК).

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Так, наприклад, ст. 1053 ЦК встановлює, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

49.2.

У випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов'язання припиняють його і створюють нове.

Частина 3 статті 604 ЦК забороняє припиняти новацією зобов'язання, які мають особистий характер, зокрема зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів тощо, оскільки заміна даних зобов'язань іншими суперечила б їх меті - задоволення інтересів конкретних осіб.

За загальним правилом підписання договору про новацію припиняє не тільки основне зобов'язання, але й інші додаткові зобов'язання, пов'язані із основним (застава, зокрема, іпотека, порука, гарантія тощо). Причому таке припинення має місце автоматично, незалежно від вказівки на це в договорі. А для того щоб залишити додаткове зобов'язання чинним, сторони мають прямо зазначити про це в договорі про новацію або погодити це будь-яким іншим чином.