2.3 Техніко-технологічна безпека держави
Як відомо, людство знало три технологічні способи виробництва: 1) заснований на ручній праці, 2) заснований на машинній праці, 3) заснований на автоматизованій праці. Якщо розвинуті країни світу досягли вищого ступеня технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, й розбудовують його на автоматизованій праці (ознаками цього способу виробництва є використання ЕОМ п'ятого та шостого покоління, «інтелектуальних» роботів, наявність «безлюдних виробництв» тощо), то в Україні панівним є технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на ручній та машинній праці. Про це свідчить той факт, що в народному господарстві країни понад 40% працездатного населення зайнято ручною працею, в більшості галузей використовується техніка, яка на 70% фізично зношена та на 95% морально застаріла. Уже це загрожує Україні втратою економічної незалежності [13,67].
Кожний з основних напрямів економічної незалежності має декілька конкретніших форм, напрямів розвитку. Оскільки сучасна система продуктивних сил складається із засобів праці, предметів праці, людини, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є: 1) технічна та технологічна незалежність (техніка розглядається як синонім засобів праці); 2) сировинна незалежність; 3) кадрова незалежність; 4) наукова незалежність; 5) незалежність в освоєнні й використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії (які є силами природи), або енергетична незалежність; 6) інформаційна незалежність; 7) незалежність у впровадженні власних форм і методів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність). Кожна з цих форм має низку практичних параметрів та вимірів. Найпростішим для розв'язання названих проблем є досягнення організаційно-виробничої незалежності, найскладнішим — кадрової [12,33].
Кадрова безпека. Основні параметри кадрової незалежності зумовлені сутністю людини, яка визначається насамперед єдністю її біологічної та соціальної сторін. Як біологічна істота, людина наділена природними силами (нервами, м'язами, органами чуттів та ін.). Тому для здійснення праці необхідне відтворення індивіда як біологічного явища — його фізичного, психічного та емоційного здоров'я. В Україні в останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека: смертність перевищує народжуваність; на шість—сім років скоротилася середня тривалість життя, лише третина школярів здорові, половина юнаків призивного віку вражені тяжкими недугами, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жінки, рівень загальної захвороюваності в Україні — один із найвищих у країнах СНД; Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів, злоякісних новоутворень та ін. Внаслідок усього цього знижується економічна безпека держави.
Як істота соціальна, людина є сукупністю суспільних відносин, зокрема економічних, соціальних, правових, духовних, національних, культурних тощо. У сфері економічних відносин йдеться насамперед про формування, з одного боку, працівника нового типу, з іншого — людини-власника [12,45].
Найважливішими рисами працівника нового типу в умовах НТР є:
1) розвиток його творчих здібностей, професійних навичок (відчуття нового, вміння оцінювати досягнуті результати, бачити недоліки та знати шляхи їх усунення, бажання постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації тощо);
2) економічне мислення (уміння знаходити оптимальні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі народного господарства варіанти розвитку, оволодіння найновішими прийомами технологічних проектно-конструкторських розробок, техніко-економічна культура, орієнтація на найраціональніше використання економічних і природних ресурсів та ін.);
3) рівень підготовки до організаційної й управлінської діяльності (знання найновіших методів, форм організації праці, вміння ефективно організувати працю трудового колективу тощо);
4) психофізіологічні якості (цілеспрямованість, сумлінність, працьовитість та ін.).
Проте значній частині працівників народного господарства України властиві безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо. Більше того, за роки державної незалежності ці негативні риси людини-працівника значно посилились, що поглиблює нестабільність економічної системи. Відставання України від багатьох розвинутих країн у цій сфері і навіть зростаючий розрив є важливим фактором зменшення її економічної безпеки [13,48].
Синтезуючим показником розвитку людини-працівника є рівень її освіти, економічної культури тощо. За своїм освітнім потенціалом Україна істотно відстає від багатьох розвинутих країн світу. Так, якщо прийняти рівень освітнього потенціалу у СІЛА за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді цей показник становить 99,6% , у Південній Кореї 69,3, в Ізраїлі — 53,7, у Західній Німеччині — 49,2, в Іспанії — 47,3, в Росії — 40,4, Україні — 32,7% [7,90].
Технічна безпека України виявляється у низькому рівні (порівняно з розвинутими країнами світу) розвитку засобів праці, значному їх фізичному (майже 70%) та моральному (до 95%) зношуванні, у низькій питомій вазі експорту машин, устаткування, у втраті Україною чималої частини традиційних ринків збуту приладів, машин тощо внаслідок їх високої вартості (через велику енерго-місткість, матеріаломісткість і капіталомісткість, нафто-місткість). Вироблені на такому устаткуванні товари, як правило, неконкурентоспроможні на світових ринках.
Процес охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки, як правило, передбачає здійснення кількох послідовних етапів [9,89].
Перший етап охоплює аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства чи організації-проектувальника (збирання та аналіз інформації щодо особливостей технологічних процесів на підприємствах, котрі виготовляють аналогічну продукцію; аналіз науково-технічної інформації стосовно нових розробок у даній галузі, а також технологій, спроможних здійснити інтервенцію на галузевий технологічний ринок).
Другий етап — це аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.
На третьому етапі здійснюється: а) аналіз товарних ринків за профілем продукції, що виготовляється підприємством, та ринків товарів-замінників; б) оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства; в) прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних товарів. Четвертий етап присвячується переважно розробці технологічної стратегії розвитку підприємства (виробника продукції), що має включати:
1) виявлення перспективних товарів з групи (номенклатури, асортименту), що виготовляється підприємством;
2) планування комплексу технологій для виробництва перспективних товарних позицій;
3) бюджетування технологічного розвитку підприємства на засаді оптимізації витрат за програмою технологічного розвитку, для вибору альтернатив, опрацювання власних розробок або придбання патентів і необхідного устаткування на ринку;
4) розробка загального плану технологічного розвитку підприємства (з відображенням у ньому вибору альтернативного варіанта технологічного розвитку строків та обсягів фінансування; відповідальних виконавців);
5) складання плану власних корпоративних НДДКР відповідно з планом технологічного розвитку підприємства.
На п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності.
Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів щодо охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки на підставі спеціальної карти розрахунків ефективності таких заходів.