3. Міжнародно-правова охорона винаходів (корисних моделей).

Національне законодавство про охорону права інтелектуальної власності має чинність тільки в межаз тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надається. Там винакає можливість використовувати зазначені результати без дозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий стан не міг задовольнити суб’єктів прав інтелектуальної власності. На сьогодні найбільш авторитетною організацією у сфері захісту інтелектуальної власності є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Фактично вона було започаткована ще в 1883-1886 р.р., коли були прийняті відповідноПаризька конвенція про охорону промислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

14 липня 1967 р. В Стокгольмі була підписана конвенція, якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набрала чинності в 1970 р. У грудні 1974р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй.

Промислова власність має своєю метою охорону винаходів, знаків, промислових зразків і боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

У 1883 році 11 країн підписали Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, якою утворили Міжнародний союз з охорони промислової власності. Мета цього Союзу – забезпечити одержання правової охорони своїм громадянам і юридичним особам в зарубіжних країнах.

За станом на 6 червня 1995 року учасницями цієї Конвенції була 131 країна. Вона відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або акти приєднання повинні подаватися на охорону Генеральному директору ВОІВ.

Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Правила про національний режим полягають у тому, що країна-учасниця Конвенції зобов’язана надавати громадянам іншої країни-учасниці Конвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громодянам. Правова охорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на грамодян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або нефіктивне промислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.

Важливим є правило Конвенції про право пріорітету на винаходи, корисні моделі, промислові зраски, знаки тощо. Воно полягає втому, що правильно оформлена заявка,подана в одній із країн-членів Конвенції протягом певного строку (12 місяів стосовно патентів та моделий і 6 місяців стосовно промислових зрасків ), передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні-члени Паризького союзу визнанням за такою заявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цей же винахід чи інший об’єкт промислової власності в кілька країн – членів Паризького союзу, то він має право просити визначити за ним пріоритет в усіх країнах зп першою поданою ним заявкою. Перевагою цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох країнах, він не забов’язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців. Конвенція встановила ряд загальних правил, які мають дотримуватися всі її учасникі.

Патенти проголошено незалежними, тобто патент, виданий однією із країн – учасниць Конвенції, має чинність лише в межах тієї країни, яка її видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою не забов’язує інші країни – учасниці Конвенції видавати такий самий патент на такий само винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте, якщо в одній із країн – учасниць Конвенції було відмовелно у видачі патенту, або виданий патент визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі не зумовлює тако само дій в іншій країні – учасниці Конвенції. Винахідник має право бути названим як автор винаходу в патенті. Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патенту не може бути відмовлено на тій підставі, що продаж запатентованого виробу підпадає під заборону або обмеження, встановлені національним законодавством.

У разі невикористання запетентованого об’єкта протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцезію. Умови і порядок її видачі встановлюються національним законодавством.

Договір про патентну кооперацію був переглянутий у 1979 р. і 1984 р. Насьогодні його учасницями є понад 78 держав в тому числі і Україна. Цей Договірпередбачає можливість запрошувати патентну охорону винаходу одночасно в кожній із великої кількості країн шляхом подання „міжнародної” заявки на патент. Така завка може бути подана громодянином будб-якої країни – учасниці Договору або особою, що постійно проживає в такий країні. Заявка може подаватися або в національне патентне відомство або безпосередньо в Міжнародне бюро ВОІВ у Женеві. Договор докладно регулює вимоги до офломлення міжнародної заявки. Передбачена Договором процедура розгляду міжнародних заявок має ряд переваг. Завнику надається більший строк на роздкми для вирішення питання про доцільність розгляду заявки. Обсяг роботи патентних відомств країн, де передбачається запросити патентну охорону, істотно скоротчується або зводиться до нуля.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для патентної процедури (1977 р.) був переглянутий у 1980р. За станом на сьогодні його підписали понад 40 держав.

За загальним правилом умовою видачі патенту на винахід є розкриття його суті шляхом письмового опису. Мінародний орган по депонуванню є науковою установою, щр визначається заінтересованою стороною за погодженням з Генеральним директором ВОІВ.

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971р.) Учасницями цієї Уголи є понад 30 держав. У неї встановлюється Міжнародна патентна класифікація (ПМК), яка поділяє всі всю галузь техніки на вісім основних розділів, в яких містяться прибоизно 67 тисяч дрібніших рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що складається з арабських цифр і букв латинського алфавіту. Еаціональне патентне відомство, яке видає патент, проставляє на ньому відповідний символ. Зазначена класифікація необхідна для патентного пошуку, щоб визначити попередній рівень техніки. Фактично ПМК використовують патентні відомства понад 70 країн і Міжнародне бюро ВОІВ відповідно до Договору про патентну кооперрацію.

Для підтримання ПМК на рівні сучасних вимог кожні п’ять років вона переглядається. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований Угодою. Усі держави – учасниці Угоди є членами Комітету експертів.