2.3. Основна частина реферату.

Найбільш складним етапом підготовки реферату до складання кандидатського іспиту з філософії є написання основної частини – власне, сам процес розкриття обраної теми, вирішення задач, поставлених автором і отримання самостійних наукових результатів. Саме тут аспірант має продемонструвати рівень своєї теоретичної та методологічної підготовки, здатність до аналізу і синтезу наукового матеріалу, вміння узагальнювати інформацію, виводити нові конструктивні положення та підводити підсумки проробленої роботи. Це вимагає від аспіранта чи здобувача володіння широким масивом інформації по темі реферату, вільного орієнтування в проблематиці, знання основних аспектів і специфіки тих питань, які постають перед автором даної роботи. Разом з тим, аспірант чи здобувач має знати і дотримуватись основних вимог, які висуваються не лише до форми, а й до змісту наукового тексту, адже далеко не завжди стиль і манера викладу власних думок окремого індивіда може визначатися як науково правильні. Ще з студентської лави багато хто помічав, що текст виступу на семінарському занятті, скомпонований з різних уривків підручника і текст, написаний самостійно, принципово відрізняються, хоча, здавалося, і в першому і в другому мова йде про одне і теж. Більш рельєфно ця відмінність помітна при усному викладі підготовленого матеріалу – читання з листа і доповідь своїми словами – зовсім різні речі. Далеко не завжди, навіть досконало знаючи проблему чи питання, людина здатна вільно репрезентувати її аудиторії, зрозуміло пояснити слухачам. Саме така проблема дуже часто постає при написанні різного виду робіт, особливо наукового характеру, коли мова ведеться не про банальну компіляцію і опис вже відомого і зрозумілого, а задачею автора є донести власну, самостійно вироблену і опрацьовану наукову позицію.

Звичайно, не існує раз і назавжди вироблених і зафіксованих в певних формалізованих схемах правил наукового викладу матеріалу, але існує ряд позицій, дотримання яких є обов”язковим. Передусім, це чіткість і ясність викладу думок, лаконічність подання положень, що вимагає, звичайно, володіння інформацією про предмет обговорення – дуже часто людина, яка “плаває” в ньому, використовує складні слово – і змістотворчі конструкції, вузькопрофесійні, специфічні терміни і поняття, кількаразове повторення одного і того ж. Разом з тим, іноді виникає спокуса “приземлення”, спрощення викладу матеріалу, особливо для непідготовленої аудиторії. В такому випадку існує небезпека зробити виклад власної позиції не чіткім, розмитим, аморфним, що, як наслідок, може остаточно заплутати аудиторію. Віднайдення “золотої середини” в цій ситуації – тільки постійна практика дослідника. Часто неможливо в підготовці наукового тексту уникнути складної, професійної лексики, специфічних понять і термінів, які не завжди можуть бути відомими читачу. А в тому випадку, коли відсутні будь-які пояснення змісту цих термінів – навіть ідеально підготована доповідь буде незрозуміла,  не сприйнята аудиторією, викличе негативне ставлення до її автора. Тоді, про яку ясність і чіткість викладу думки можна говорити... В цій ситуації дуже ефективним буде “прописати” дефініції складних і малозрозумілих слів і понять (це можна зробити як через зноски в кінці сторінки, так і шляхом подання невеличкого глосарію в кінці роботи), фактично прояснити їх зміст аудиторії, для того щоб подальшому автор і читач або слухач розуміли один одного, говорили однією мовою. Слова мають бути адекватні тим поняттям, які вони виражають, в противному випадку плутанини і двозначності не уникнути.

 Не варто занадто ускладнювати побудову речення, вводити в нього складні слово- і змістотворні конструкції, що заважають чіткому і зрозумілому сприйняттю написаного. Не можна переходити до викладу наступної думки, якщо попередня є незавершеною. Необхідно виключити тавтології, постійне повторення одних і тих же слів і зворотів (по можливості їх варто замінювати синонімами). Виклад матеріалу має бути позбавлений суб”єктивності, індивідуальних, особистісних оцінок. Разом з тим, в тексті має бути присутнє власне, авторське ставлення до тих проблем, що знаходяться в площині його аналізу, але воно має бути аргументованим і доведеним. Також варто уникати “посилань на себе” використовуючи такі звороти, як “я думаю”, “мені здається”, “я переконаний” тощо, застосовуючи смислові конструкції від третьої особи – “нам”, “ми”. 

 Наступною позицією, яку необхідно враховувати при написанні наукового тексту є  вимога послідовного, логічного викладу матеріалу. Іншими словами – дотримання основних законів логіки – передусім закону тотожності, який вимагає, щоб в межах одного розмірковування предмет думки залишався незмінним (тотожнім початковому). Іноді бувають випадки порушення цього закону – підміни тези, коли на початку речення мова йде про одне, а в кінці – зовсім про інше. Тоді втрачається послідовна логіка викладу і текст дуже важко сприймати. Також важливим є дотримання закону протиріччя, який вимагає, щоб певна думка, вислів, речення не можуть мати внутрішнього протиріччя, або суперечити один одному, і закону виключного третього, згідно з яким при наявності двох положень, що суперечать або взаємовиключають один одного, не може бути третього положення, яке б узгоджувало б перші два. Простіше кажучи, не може біле бути водночас чорним і навпаки, або трохи білим, чи трохи чорним.

Разом з логічністю і послідовністю у викладі матеріалу реферату також увагу треба звернути на, мабуть, найважливішу вимогу, яка висувається до наукових (і не тільки) текстів. А саме – наявність достатньої, чіткої і переконливої аргументації в процесі викладу власних ідей та положень (в логіці це називається законом достатньої підстави). Будь-яка авторська думка чи позиція має право на існування, але вона буде сприйнята і оцінена науковим співтовариством лише в разі належного її теоретичного обґрунтування і аргументованого доведення. На жаль, дуже часто в рефератах до складання кандидатського іспиту по філософії цей закон порушується. Зокрема, бувають випадки, коли положення, що розкриваються в тексті, не мають жодного підтвердження, а існують в площині “це і так всім відомо” (звичайно, коли мова не йде про загальноприйняті, аксіоматичні істини чи положення). “Загальновідомість” чогось – дуже популярний аргумент при відсутності чи недостатності доказів. Дотичним до цього є апеляція до авторитетів, яка, звичайно, має право на існування, але дуже часто підміняє раціональні, логічні аргументи і докази. Тому, при розкритті змісту обраної теми реферату необхідно, з одного боку, пам”ятати про основні, формально-логічні вимоги до тексту, з іншого – не перетворити власну наукову творчість в формалізований процес “гри за правилами”, що вихолощує самостійну, креативну роботу аспіранта, веде до втрати зацікавленості як в самій роботі, так і в її результатах. 

Як вже зазначалося вище, найбільш поширеною схемою структурування основної частини реферату є два (іноді три) розділи і декілька підрозділів. Враховуючи обмежений обсяг даної роботи, більш детальне членування є недоцільним. Разом з тим, аспірант має можливість вирішувати це питання на власний розсуд. Варто лише відзначити, що окремі частини тексту мають бути приблизно однаковими за об”ємом текстового матеріалу, хоча іноді це зробити достатньо важко. В роботах, які мають не лише теоретичне, а й прикладне, практичне значення (застосування) зробити частини однаковими майже неможливо. Все залежить від змістовного наповнення цих частин і від завдань, які автор намагається тут вирішити.

Традиційно перший розділ роботи є своєрідним введенням в проблему, яка є основною в розробці теми реферату. Тут виявляються основні, вузлові аспекти проблематики, аналізуються теоретичні засади і основні підходи до її вирішення, подається ретроспектива поглядів на неї теоретиків і практиків минулого і сучасності, іноді розкривається понятійно-категоріальний апарат, який буде використовуватись автором в подальшому. В свою чергу другий (третій, четвертий і т.д.) розділ вже “працює” на безпосереднє розкриття теми, власне саме тут вирішуються основні дослідницькі задачі і узагальнюються результати дослідження. Така модель компонування основної частини реферату є найбільш продуктивною для якісного і ґрунтовного опрацювання обраної теми.

 Проілюструємо вищенаведену схему на прикладі структурування розділів реферативного дослідження на тему:“Філософські аспекти генної інженерії”

В першому розділі роботі може бути подана загальна ретроспектива становлення генної інженерії, виявлено основні підстави та умови формування її як міждисциплінарної галузі знання, принципи та методологічні засади, окреслено її предметне поле та плюралізм проблематики, показано місце в структурі науки взагалі і в в межах філософських рефлексій зокрема. Також можна показати основні напрямки дисциплінарної інтеграції та спеціалізації генної інженерії, передусім, в технологічному плані.

Другий розділ роботи має бути присвячений вже конкретним аспектам проблематики генної інженерії, зокрема виявленню основних підходів до  досліджень генної інженерії, що існують в межах як вітчизняної так і західної наукової моделі. Можна показати всі позитивні і негативні сторони такої діяльності, суперечливість ставлення до цього в суспільстві. Тут мають бути розкриті культурно-гуманістичні, аксіологічні, етичні аспекти досягнень даної науки, зокрема небезпека втрати “контролю за процесом”, внаслідок не вивченості до кінця всіх можливих складових генної інженерії. Ця частина реферату вже безпосередньо “працює” на конкретне розкриття загальної теми.

Також важливо враховувати необхідність написання в кінці кожного розділу (чи великої за об”ємом частини тексту) невеликих проміжних висновків (приблизно 1-2 абзаци), в яких будуть відображатися результати вже зробленої роботи і фіксуватися перспективні напрямки подальшої діяльності. Такі проміжні висновки мають стати своєрідним “логічним місточком”, перекинутим автором реферату від однієї частини тексту до іншої. Дуже часто такі переходи ігноруються в аспірантських рефератах, що призводить до виникнення відчуття розірваності логічного викладу, локальності, автономності співіснування окремих частин тексту, ніяк не пов”язаних між собою. На це також треба звертати увагу при написанні реферату.