1. Рух Опору в Україні та його особливості.

Радянська течія Руху Опору

Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні був надзвичайно жорстокий і водночас неефективним, бо замість покори й остраху він спричинив могутній рух Опору.

В Україні, як і в інших окупованих країнах Європи, виник масовий підпільний і партизанський рух, який став важливим фактором перемоги над нацизмом. На початку війни, в обстановці хаосу й безладдя, партизанські загони виникали і діяли стихійно, але вже восени 1941 р. партійні органи надали цьому рухові цілеспрямованість та організованість. Ще до окупації призначалися керівники майбутніх підпільних організацій, закладалися таємні бази для партизанів. До кінця 1941 р. на окупованій території було залишено 110 партійних і комсомольських підпільних комітетів та центрів, а також близько 3500 партизанських загонів і груп, які, правда, невдовзі були розпорошені: діяло лише близько 20 загонів. Значно посилився комуністичний підпільний і партизанський рух після поразки німців під Москвою взимку 1942 р. Для керівництва партизанським рухом у травні 1942 р. у Москві було створено Центральний штаб партизанського руху, а 20 червня того ж року український штаб. Централізація керівництва допомогла координувати дії загонів, покращила взаємодію з регулярною армією і забезпечення партизанів зброєю, медикаментами та усім необхідним. Особливого розвитку партизанський рух набув у 1943 р., коли кількість бійців досягла 58.5 тис. і почали формуватися партизанські з’єднання. Найбільші з них очолювали С.Ковпак, О.Федоров, О.Сабуров, М.Попудренко, П.Вершигора, Я.Мельник, М.Наумов. Вони розпочали „рейкову війну”, руйнуючи військові комунікації ворога, знищуючи транспорт, живу силу, техніку і боєприпаси окупантів, здійснюючи тисячокілометрові рейди по тилах німецької армії. Командування вермахту змушене було виділити для боротьби з партизанами до 120 тис. солдатів і офіцерів, відкликавши їх з фронту.

Політична та військова стратегія оун і Української повстанської армії (упа) на Волині та в Східній Галичині

Головні завдання

• Організація військових відділів ОУН на теренах Волині й Полісся, а потім у Східній Галичині • Намагання якнайбільше поширити свій вплив на Волині, усунення із цієї території німецької адміністрації • Створення основ української адміністрації, підпорядкованої ОУН і УПА Підпорядкування всіх партизанських відділів, що діяли на Волині, керівництву ОУН (Бендери) (у тому числі відділів Тараса Бульби (Боровця), ОУН (Мельника) • Усунення або знищення польського населення на Волині та в Східній Галичині як перешкода українських прагнень до незалежності

Оунівське підпілля 1941-1942 рр.

Український рух Опору не був однорідний з самого початку. Організація українських націоналістів (ОУН), яка було створена ще у 1929 р., у пошуках союзника для боротьби за самостійну соборну Україну вдалася до співпраці з Німеччиною – потенційним ворогом Польщі і СРСР. Хоч у 1940 р. ОУН розділилась на дві фракції – одна під проводом Андрія Мельника (ОУН-М), а друга – Степана Бандери (ОУН-Б), - обидві орієнтувалися на Німеччину. Перед нападом на СРСР у німецькій армії було створено українське збройне об’єднання „Легіон українських націоналістів”, яке складалося з двох підрозділів – „Роланд” і „Нахтігаль” чисельністю близько 600 солдатів та командирів. ОУН-Б сподівалася, що ці війська стануть основою збройних сил майбутньої незалежної України. Разом з німецькою армією вони увійшли до Львова, де 30 травня 1941 р. проголосили створення Української держави. Прем’єр-міністром був обраний Ярослав Стецько. Але ці дії не були узгоджені з німецьким керівництвом. Нацистське політичне керівництво розцінило цей крок як зухвалість і самочинство і силою припинило діяльність націоналістів.

Фото Андрій Мельник

Гестапо заарештувало С.Бандеру та його прибічників і оголосило українських націоналістів ворогами рейху. Було розстріляно 40 провідних членів ОУН, а її діяльність заборонено. Саме тому ОУН почала збройну боротьбу проти німецько-фашистського режиму і вже дуже скоро стала потужною силою Опору в Західній і Правобережній Україні, маючи беззастережну підтримку місцевого населення.