§4. Чи максимізують фірми прибуток?

Прийняття фірмою тих чи інших рішень передбачає наявність інформації щодо попиту на пропоновані нею товари та витрат на їх виробництво. Але знаходження оптимального рішення потребує також знання цілей, що ставить перед собою фірма.

Традиційна теорія фірми ґрунтується на принципі одержання максимального прибутку. Проте, немає підстав вважати, що усі підприємці переслідують однакову мету. Більше того, в дійсності фірми ставлять перед собою декілька цілей, яких вони намагаються досягти, розташувавши їх в певній послідовності. Часто цілі фірми можуть встановлюватись, виходячи із особистих інтересів менеджера, особливо, якщо він одночасно є її власником. У великих корпораціях, де функція управління відокремлена від власності, рядові акціонери не можуть приймати рішення, адже практичне керівництво зосереджене в руках найманих менеджерів. В такому випадку далеко не завжди інтереси менеджерів співпадають із інтересами власників акцій. Менеджери можуть ставити собі за мету зберегти власні місця, тому, замість розумного ризику, без якого максимізація прибутку є неможливою, вони схилятимуться до більш безпечних рішень. Або, навпаки, в інтересах власної матеріальної вигоди вони можуть піти на невиправданий ризик, здійснювати сумнівні операції з цінними паперами і іншим майном компанії.

Теорії, що розроблені на основі припущення про переважання в економіці великих корпорацій, в яких власність і управління розділені між акціонерами та управлінцями, отримали назву управлінських теорій фірми. В них стверджується, що за недосконалих ринків капіталу та неконкурентних ринків товарів управлінці можуть прагнути до реалізації інших цілей, аніж максимізація прибутку.

В управлінських теоріях фірми для формалізації її цілей звичайно використовується функція корисності управлінців. Прогноз діяльності фірми можна отримати тоді, коли максимізація певного показника здійснюється за даних обмежень. Наприклад, припускається, що менеджери намагаються максимізувати функцію корисності, аргументом якої є зростання відношення ринкової ціни акції компанії до її номіналу. Така максимізація здійснюється за наявності обмежень з боку ринку капіталів, які встановлюють, що відношення вартості акцій фірми до їх номіналу має мати значення більше або рівне тому, за якого найбільш небезпечна фірма-конкурент може спробувати придбати дану компанію.

Представники так званих поведінкових теорій фірми (Г. Саймон, С. Вінтер, Дж.Г. Марч та ін.) вважають, що метою фірми є не максимізація прибутку, а утримання певного обсягу продажів та частки ринку. Наприклад, американський економіст Г. Саймон, який одержав у 1978 році Нобелівську премію за дослідження поведінки фірми, запропонував теорію задоволення. За даною теорією фірма прагне досягти певного рівня прибутку і в подальшому не намагається його максимізувати. Г. Саймон робить висновок про те, що “метою фірми є не максимізація, а досягнення певного рівня прибутку, утримання певної частки ринку і певного обсягу продажів. Фірми прагнуть досягти скоріше задоволення, ніж максимізації”.

Існує також еволюційна теорія, за якою фірми можуть лише прагнути, але ніколи не одержують максимального прибутку. Пояснюється це тим, що вони функціонують у світі неповної, часто спотвореної інформації, за умов, що постійно змінюються і на які дуже важко адекватно реагувати. На думку прихильників даної теорії, на практиці фірми головним чином спрямовують свої зусилля на те, щоб заволодіти певною часткою ринку та утримати її, а не на те, щоб вийти на новий або залишити вже захоплений ринок. Таку поведінку фірми С. Вінтер характеризує як „рутинну”. Фірми змінюють рутинний характер поведінки, якщо їх примушують до цього обставини. Тоді вони здійснюють інновації, для яких потрібний прибуток.

Проте, в неокласичному економічному аналізі та в підручниках з економіки теорія фірми побудована на припущенні, що фірма прагне максимізувати загальну суму прибутку.