52. Які методологічні підходи застосовуються в екологічному управлінні9

Забезпечення екологічного управління є дуже складною,

комплексною екологічною, економічною, соціальною й

гуманітарною проблемою. У зв'язку з цим і пошук способів його

реалізації вимагає застосування адекватних методологічних

підходів: екосистемологічного – передбачає вивчення структурно-

функціональних особливостей та антропогенних змін об’єктів

екологічного управління (геосоціосистем та їх складових

компонентів); еколого-економічного – завданням якого є оцінка

впливу виробничої діяльності на стан екологічного потенціалуекосистем, формування показників економічного розвитку,

демографічної ситуації, етнокультурних особливостей та

соціального забезпечення, й геосоціосистемологічного – для

пізнання особливостей будови й динаміки геосоціальних систем, в

яких структурно і функціонально поєднані природна, соціальна та

економічна підсистеми (структурні блоки), а також принципів

саморегуляції й керування геосоціосистемними процесами згідно з

екологічними цілями і програмами їх досягнення.

53. Які найважливіші функції управління

Управління розглядається як процес, тобто як сукупн

безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з яких є та

процесом, називають фукціями управління. Тобто функці

управління є – прогнозування, планування, організа

мотивація, координація та контроль.

Управління включає наступні етапи:

- визначення цілей (мети) і завдань;

- вибір методів і способів реалізації визначених цілей;

- прийняття та реалізація управлінських рішень;

- контроль за виконанням рішень;

- коригування управлінських впливів;

- підготовка і перепідготовка кадрів.

54. Які основні засади управління?

Основними засадами управління повинні бути:

науковість – максимальне використання результатів

наукових досліджень структурно-функціональної організації

керованої геосоціосистеми вивчення та узагальнення місцевого,

національного й міжнародного досвіду складання еколого-

економічних програм; наукове обґрунтування перспективної(еталонної) геосоціосистеми і програми наближення до неї

керованої (існуючої) геосоціосистеми; мобілізація для виконання

цих робіт інтелектуальних сил;

гуманність – управління геосоціосистемою має бути

спрямоване на забезпечення сприятливих умов життя людини,

„високої якості довкілля і здорової економіки”;

узгодженість – політика і цілі управління всіх геосоціосистем

(від сільських до державних) мають бути узгоджені між собою,

спрямовані на виконання національної політики і програм

соціально-економічного розвитку;

регіональність – кожен фізико-географічний район

(наприклад, Карпати, Полісся, Поділля тощо) має свої специфічні

історичні, етнічні, грунтово-гідрологічні, кліматичні, біотичні,

соціально-економічні, культурологічні та інші особливості, які

мусять бути враховані під час складання місцевих, районних й

обласних програм. У цих програмах має бути відображена

специфіка напрямів і темпів соціально-економічного розвитку,

екологічного захисту, охорони здоров'я, освітнього, культурного й

духовного забезпечення тощо;

цілісність – програми розвитку складаються виключно для

цілісних, чітко відмежованих у просторі, внутрішньо організованих,

самоврядних і саморегульованих геосоціосистем, компоненти яких

знаходяться в закономірних функціональних зв'язках, охоплені

єдиним контуром управління, мають свою інтелектуальну пам'ять і

чітко визначену мету управління;

комплексність – геосоціосистеми дуже складні територіальні

одиниці, в яких структурно і функціонально поєднані природний

(екологічний), економічний, соціальний блоки. Досягти цілей

(мети) управління можна лише за умови інтегрованого,

збалансованого поєднання в єдиній, комплексній програмі

"продуманої екологічної, соціальної та економічної політики;

структурність – під час аналізу керованої геосоціосистеми,

проектуванні геосоціосистеми майбутнього і програми управління

геосоціосистемними процесами треба виділити таку кількість

провідних структурних блоків (наприклад, ліс, рілля, лука, девас-

товані землі; сільськогосподарські і промислові галузі виробництва,

структура населення, управлінські, фінансово-економічні й правові

структури тощо), структурно-функціональні показники яких будуть

потрібними для обґрунтування оптимізаційних заходів,

обґрунтування програми дій та управлінських рішень;

системність – передбачає розкриття взаємозв'язків і

взаємозалежностей між усіма прийнятими для аналізу провідними

структурними блоками керованої геосоціосистеми;

функціональність – структура і робота керованоїгеосоціосистеми має бути проаналізована до такої міри, щоби

можна було передбачити результати функціонування окремих тісно

взаємопов'язаних блоків і геосоціосистеми загалом, й спрогнозувати

ефективність регуляторних впливів (управлінських заходів);

керованість – визначальною умовою успіху реалізації

програми розвитку є розумне керування геосоціосистемними

процесами, а визначальною умовою ефективного керування є

забезпечення постійного прямого і зворотного зв'язків між

керованою системою та регулятором (керівним органом), тобто

постійний (за визначеною програмою) збір, накопичення,

опрацювання і передавання інформації про стан, роботу та

реагування на управлінські рішення керованої системи,

моделювання та прогнозування геосоціосистемних процесів і

підготовка управлінських рішень, а також розумне використання

геосоціо-системної інформації керівним органом (регулятором

геосоціосистеми);

реальність – програма розвитку будь-якої геосоціосистеми

буде успішною, якщо вона складена з урахуванням реального стану

керованої геосоціосистеми, її природних, виробничих та

інтелектуальних ресурсів, взаємозв'язків з іншими

геосоціосистемами, показників соціально-економічного обміну між

ними, можливостей зовнішніх фінансових та інтелектуальних

інвестицій, а також реально запроектованих показників

геосоціосистеми майбутнього;

поетапність – реалізація програми розвитку - це

довготривалий, праце- та капіталоємний процес, тому важливою

умовою її результативності є обґрунтування вузлових етапів її

втілення в життя.