2. Біологічні та суспільні передумови виникнення свідомості

Виникнення людської психіки підготовлювалось усім ходом еволюції матерії. Виникнення свідомості мало біологічні та суспільні передумови.

Принципово новий етап у розвитку психіки у філогенезі пов'язаний зі змінами в поведінці людиноподібних істот – антропоїдів та прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Найважливішою передумовою для виникнення людської свідомості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили антропоїди. Катастрофічна зміна середовища викликала великі труднощі у задоволенні їх потреб – зменшились можливості легкого добування їжі, погіршився клімат. Предки людини мали або вимерти, або якісно змінити свою поведінку. В силу необхідності предки людини повинні були звернутися до здійснення спільних передтрудових дій. Інстинктивне спілкування предків людини всередині стада поступово замінювалося спілкуванням на основі „виробничої діяльності”. Воно виявлялося передусім у виготовленні матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища. Це приводило до накопичення знань про властивості об'єктів, умінь застосувати знання і знаряддя у різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок.

Виготовлення, використання та зберігання знарядь праці – усі ці дії приводять до більшої незалежності предків людини від безпосереднього впливу середовища. Тварина живе у світі випадкових речей, людина ж створює собі світ постійних предметів. Створені людьми знаряддя є матеріальними носіями операцій, дій та діяльності попередніх поколінь. Через знаряддя одне покоління передає свій досвід наступному поколінню у вигляді дій, операцій та діяльності.

Впливаючи на природу, змінюючи її, людина разом з тим змінює і свою власну природу.

Під впливом праці закріплюються і нові функції руки: рука отримує найбільшу вправність рухів, вдосконалюється її анатомічна будова, змінюється співвідношення плеча та передпліччя, зростає рухливість в усіх суглобах, особливо кисті руки. Рука розвивається не тільки як хапальне знаряддя, але і як орган пізнання об’єктивної дійсності. Рука починає перетворюватися у спеціалізований орган активного відчуття дотиком.

Розвиток руки відбувався одночасно з розвитком всього організму. Спеціалізація руки як органа праці сприяла розвитку прямоходіння.

Дія працюючих рук постійно супроводжувалася і контролювалася зором. Між органами зору і дотику виникає багато зв’язків, у результаті змінюється ефект дії подразника – він більш глибоко, більш адекватно усвідомлюється людиною.

Особливо великий вплив функціонування руки справило на розвиток мозку. Це сприяло не тільки збільшенню маси головного мозку, але й ускладненню його структури.

Під впливом умов життя центральна нервова система предків людини стала набагато складнішою структурно та функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розвивалися тім'яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять 0,4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3,4, а у людини — 10 відсотків.

У процесі біологічного етапу розвитку психіки виникли передумови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідомості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Суспільні відношення людей якісно змінили біологічні потреби і породили нові, власне людські, потреби.

У процесі спільної праці людей у них розвинулася потреба у спілкуванні, а також вищі форми спілкування – при посередництві людської мови.

Мова – це суспільно зумовлена система словесних знаків, що служить засобом спілкування. Вона є суспільно-історичним явищем, виникає у процесі розвитку суспільства і розвивається разом з ним.

Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми.

Виникнення мови та функціонування мовлення створюють можливість для розвитку у прадавньої людини мислення, яке з обмеженого стає все більш розвинутим, абстрактним. Відбувається відрив процесів мислення від реальності, з’являється суто людський абстрактний інтелект.

Суттєвим результатом розвитку інтелекту прадавньої людини завдяки впливу мови є утворення та фіксація в її пам’яті понять різних рівнів абстракції. Введення абстрактних понять високого рівня дає змогу людині охоплювати ширші сфери дійсності у просторі та часі.

Отже, у прадавньої людини крім практичного інтелекту формуються такі компоненти абстрактного інтелекту, як мислення й уява, словесна пам'ять та довільна увага, воля, а також дедалі більша система знань, умінь і навичок.

Людина – продукт суспільних відносин. Розвиток власне людської психіки, людської свідомості підпорядковується законам суспільно-історичного розвитку.

Біологічною передумовою суспільних відносин було стадо. Предки людини жили стадами, що дозволяло усім особинам найкращим чином захищатись від ворогів, надавати один одному взаємодопомогу.

Без засвоєння досвіду людства, без спілкування з собі подібними не буде розвинутих власне людських почуттів, не розвинеться здатність до довільної уваги і пам’яті, здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість. Про це свідчать випадки виховання людських дітей серед тварин. Так, усі діти-мауглі проявляли примітивні тваринні реакції, і у них не можна було виявити тих відмінностей, які відрізняють людину від тварини. У той же час маленька мавпочка, яка волею випадку залишилась одна, без зграї, все одно буде проявляти себе як мавпа. Людина тільки тоді стане людиною, якщо її розвиток буде проходити серед людей.

Фактором, який вплинув на перетворення предка людини на людину, а стада – у суспільство, була трудова діяльність, тобто така діяльність, яка здійснюється людьми при спільному виготовленні та використанні знарядь праці. Таким чином, процес олюднення твариноподібних предків людини йшов у трудовій діяльності. У процесі діяльності у людини формувалась свідомість. Діяльність людини стала свідомою.

У прадавньої людини виникають і формуються початки свідомої психіки з притаманними їй ознаками — первісними формами:

а) суто людських пізнавальних, інтелектуальних процесів (уваги, пам'яті, мислення, уяви);

б) потребо-мотиваційної та цілеутворюючї сфери діяльності й необхідної для її здійснення системи знань, умінь і навичок;

в) емоційно-почуттєвої сфери як важливого фактора регуляції діяльності й суспільних стосунків.

Таким чином, праця, членороздільне мовлення та суспільне життя визначили розвиток людської психіки, яка сформувалась у свідомість.

Свідомість людини – найвища в еволюційному ланцюгу форма відображення, для якої характерне виділення об’єктивних стійких властивостей предметної діяльності і здійснюване на цій основі перетворення оточуючої реальності, також розвивалась у процесі праці.

Будова свідомості людини закономірно пов’язана зі змістом її діяльності, яка, у свою чергу, породжується та спрямовується конкретно-історичними умовами.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості у людини має велике значення для її формування.