1. Групова та територіальна поведінка тварин

Групова поведінка тварин – це узгоджені спільні дії тварин (багатьох вищих безхребетних та хребетних), які виконуються ними під час життя у співтовариствах, тобто постійних або тимчасових об’єднаннях (стадах, зграях, сім’ях тощо).

У розвинутих формах співтовариства характеризуються більш чи менш постійним складом членів.

Групова поведінка тварин містить усі форми міжіндивідуальних стосунків між тваринами:

• між членами співтовариства,

• між статевими партнерами,

• між батьківськими особями та дитинчатами,

• між дитинчатами тощо.

Імпринтинг – специфічна форма научіння у вищих хребетних тварин, при якій фіксуються відмінні ознаки об’єктів деяких вроджених поведінкових актів батьківських особей, братів, сестер, поживи (у тому числі тварин-жертв) та іншого.

Ці вроджені поведінкові акти виступають одночасно як носії типових ознак виду. Імпринтинг відбувається переважно на ранніх етапах постнатального (післяродового) розвитку і можливий лише протягом певного, зазвичай досить обмеженого („сенсибільного”, „критичного”) періоду. Процес імпринтингу здійснюється надзвичайно швидко (часто вже під час першої зустрічі з об’єктом) та без зовнішнього підкріплення. Результат імпринтингу, як правило, незворотній.

Імпринтинг забезпечує тваринам:

• охорону потомства (слідування дітей за батьками),

• упізнавання батьків,

• упізнавання членів співтовариства, сородичів,

• упізнавання наступних статевих партнерів,

• упізнавання ознак місцевості тощо.

Ігри тварин – комплекс різних поведінкових актів (насамперед молодих тварин), які не мають утилітарного значення (дії з біологічно нейтральними предметами та ігрове спілкування тварин, яке не приводить до біологічно значимих результатів).

На думку більшості дослідників, ігри тварин

1. служать підготовкою до наступного дорослого життя,

2. сприяють накопиченню відповідного індивідуального досвіду шляхом вправляння як у сенсорній, так і у моторній сферах:

а) „відпрацювання” найбільш складних рухових актів;

б) „налагодження” сенсорно-нейромоторних систем;

в) формування видоспецифічних (інстинктивних) компонентів поведінки, г) удосконалення загальної лабільності поведінки,

д) розвиток орієнтувально-дослідницьких форм поведінки,

е) набуття навичок спілкування,

ж) широке ознайомлення з оточуючим світом, зокрема за допомогою різного та багатостороннього маніпулювання предметами (когнітивна функція гри).

Ігри тварин зустрічаються тільки у вищих хребетних (ссавців та птахів), що вказує на їх виключне значення для онтогенетичного рівня психіки на вищих рівнях її еволюції.

К. Фабрі розцінює ігри тварин як розвивальну діяльність, яка складає основний зміст поведінки в особливому, „ігровому” періоді онтогенезу психіки, який передує статевій зрілості. Ігри тварин представляються у такому випадку не особливою категорією поведінки, а сукупністю специфічних проявів „звичайних” форм поведінки та стадією розвитку поведінки як єдиного цілого.

Научіння соціальне – (термін запровадили біхевіористи) – це набуття організмом нових форм реакцій шляхом наслідування поведінці інших живих істот або спостереження за ними.

Соціальне научіння пояснювалось при цьому виходячи з основних понять біхевіоризму (стимул, реакція, підкріплення) та експериментально досліджувалось на тваринах. Так, білий пацюк у лабіринті слідував за іншим пацюком лише у тому випадку, коли реакція цієї іншої підкріплювалась їжею.

Наслідування у тварин – особлива форма научіння, коли одна тварина наслідує прикладу іншої.

Розрізняють:

1) інстинктивне наслідування у тварин – взаємну стимуляцію (приєднання тварин до особей, які харчуються, спільний політ птахів тощо)

2) імітаційне научіння.

Імітаційне научіння – це, як правило, розширення та збагачення вроджених форм поведінки шляхом запозичення чужого досвіду (особливо у процесі онтогенезу – наслідування дитинчат діям дорослих тварин).

Найвищий прояв імітаційного научіння – імітаційне рішення задач (на основі одного лише споглядання за відповідними діями іншої особі) зустрічається рідко, переважно в експериментальних умовах. Наслідування у тварин є важливим компонентом групової поведінки.

Територіальна поведінка тварин – сукупність різних форм активності тварин, спрямованих на захоплення та використання певного простору (ділянки, місця), з якими пов’язане виконання усіх або деяких життєвих функцій (сну, відпочинку, харчування, розмноження тощо).

Ділянки можуть бути постійними або тимчасовими, індивідуальними або груповими (спільна територія стада, зграї, сім’ї тощо). Розміри, конфігурація та структура ділянок можуть сильно варіювати у різних видів тварин. Про зайнятість ділянки „хазяїн” повідомляє голосом, демонстративним показом самого себе, у ссавців також нанесенням на добре видимі предмети і місця (особливо біля їх кордонів) запахових міток („маркіровка місцевості”). Така ділянка завжди захищається.

Важливий компонент групової поведінки тварин – так звана агресивність тварин, тобто дії, спрямовані проти інших представників виду (або прирівняних до них особей).

Агресивна поведінка тварин – загроза та дії тварини, спрямовані проти представників того ж, рідше іншого виду тварин.

Агресивна поведінка складається з двох протилежних компонентів – нападу та втечі, відносна сила та взаємодія яких визначають інтенсивність та результативність зіткнень між тваринами.

Внутрівидова боротьба ведеться за панівне становище у співтоваристві, за місце ночівлі або відпочинку, їжу, місце гніздів’я, статевого партнера тощо.

Внутрівидова боротьба рідко приймає форму справжньої боротьби (з можливим смертельним наслідком). Як правило, вона ведеться у формі „удаваної”, „ритуальної” боротьби, яка не спричиняє особям, що борються, серйозної шкоди. Зіткнення тварин носять при цьому умовний „церемоніальний” характер. Нападу передують специфічні „попереджувальні” сигнальні рухи або звуки, які змінюються демонстративними рухами („імпонування”, „залякування”).

Ритуалізовані компоненти поведінки – видотипові, генетично фіксовані сигнали (пози, рухи, звуки), які виконуються підкреслено демонстративно (іноді у формі „діалогу”), у певній послідовності, у вигляді „ритуалів”(церемоній) та містять чіткий інформативний зміст.

Біологічне значення агресивної поведінки тварин полягає у забезпеченні необхідних для нормальної життєдіяльності дистанції між особями, у розосереджуванні останніх, у розмежуванні індивідуальних або стадних територій, а також у встановленні внутристадних стосунків підпорядкування.

Велику роль агресивна поведінка тварин відіграє у статевому відборі (захоплення найбільш придатних для розмноження ділянок, суперництво між самцями тощо). Елементи агресивності („імпонування”) містяться у шлюбних ритуалах тварин („залицяння”).

На відміну від взаємостосунків людей та їх спільних дій, які визначаються соціальними, суспільно-історичними факторами, групова поведінка тварин (у тому числі їх агресивна поведінка) повністю залишається у рамках власне біологічних закономірностей і тому належить до якісно іншої категорії явищ.