Древні джерела легенди про тристана

Джерела цього міфу-історії губляться в глибинах століть, і знайти їх дуже непросто. З часом легенда про Тристана перетворилася на одне з найбільш розповсюджених поетичних сказань середньовічної Європи. На Британських островах, у Франції, Німеччині, Іспанії, Норвегії, Данії та Італії вона стала джерелом натхнення для авторів розповідей та лицарських романів. В ХІ-ХІІ ст. з'явилися численні літературні версії цієї легенди. Вони стали невід'ємною частиною поширеної в той час творчості лицарів та трубадурів, які оспівували велике романтичне кохання. Одна версія легенди про Тристана породжувала іншу, та — третю; кожна наступна розширювала основний сюжет, додаючи до нього нові деталі та штрихи; деякі з них ставали самостійними літературними творами, які являють собою справжні твори мистецтва. На перший погляд, у всіх цих творах основна увага притягнута до центральної теми трагічного кохання та долі героїв. Але на цьому фоні виявляється інший, паралельний сюжет, набагато важливіший, — своєрідне таємне серце легенди. Це історія шляху безстрашного лицаря, який, через численні небезпеки та боротьбу, дійшов до розуміння сенсу свого існування. Отримуючи перемоги у всіх іспитах, які ставить перед ним доля, він стає цілісною, інтегральною людиною та досягає вершин у всіх відношеннях: від досконалості в бою до здатності відчувати велике безсмертне Кохання. Культ романтичного кохання до Дами та лицарського шанування її, оспіваний бардами, менестрелями та трубадурами, мав глибоку символіку. Служіння Дамі означало також служіння своїй безсмертній Душі, піднесеним чистим ідеалам честі, вірності та справедливості. Ту ж саму ідею ми зустрічаємо й в інших міфах, джерела яких знайти так само непросто, як джерела міфу про Тристана, наприклад, у сазі про Короля Артура та пошук Грааля та в грецькому міфі про Тесея, який переміг Мінотавра завдяки любові його дами серця — Аріадни. Порівнюючи символіку цих двох міфів із символами, які зустрічаються в легенді про Тристана, ми бачимо, що вони багато в чому схожі. Більш того, ми спостерігаємо, як з розвитком основних сюжетних ліній ця подібність стає все більш очевидною. Нашу дослідницьку роботу ускладнює й те, що в цих міфах елементи історії, міфу, легенди, місцевого й універсального фольклору дивним чином переплітаються, створюючи цікаві, але дуже складні твори, в яких важко розібратися з першого погляду. Деякі припускають, що міф про Тристана походить від кельтів, тому що в ньому відображаються магічні елементи стародавніх вірувань, які відносяться до періоду більш раннього, ніж XII століття. Інші, посилаючись на взаємозв'язок символів, вказують на те, що ключ до розуміння міфу треба шукати в астрології. Треті бачать в Тристані деяке «місячне божество», а четверті вважають, що історія його життя символізує шлях Сонця. Є й такі, хто робить акцент винятково на психологічному змісті оповідання, на людській драмі, яку проживають герої. Парадоксальним здається той факт, що незважаючи на епоху, у яку ця історія з'являється в літературі, її герої не відчувають ніяких релігійних почуттів, скажемо, каяття за свою поведінку; більш того, коханці почувають себе чистими й безневинними і, навіть, перебувають під заступництвом Бога та природи. Є щось дивне й загадкове в подіях цього міфу, який виводить своїх героїв за межі «добра» та «зла». Деякі дослідники вказують також на можливе східне походження окремих епізодів або всього твору в цілому. На їхню думку, ця історія була перенесена зі сходу на захід арабами, які осіли на Іберійському півострові. Інші вчені підкреслюють той факт, що ця легенда, в різних версіях, неодноразово повторювалася по всьому атлантичному узбережжю Європи; це наводить їх на думку про те, що її походження сягає в глибини історії, до арико-атлантів, які жили набагато раніше кельтів. Цікаво, що, незалежно від гіпотез про походження та історію міфу про Тристана, практично всі дослідники приходять до висновку про існування загального джерела натхнення, однієї споконвічної стародавньої легенди. Саме вона стала основою для всіх її численних пізніших варіантів і лицарських романів про Тристана. Кожен з цих варіантів більш-менш точно відображає окремі деталі й нюанси початкової історії.

СЮЖЕТ

Ми спробували розглянути всі відомі версії міфу про Тристана і, проаналізувавши їх, виявити основний сюжет. Хоча він не у всіх деталях збігається зі знаменитим твором Ричарда Вагнера, проте він допомагає краще зрозуміти значення цілої низки символів, які проявляються в рамках сюжету.  Тристан — молодий принц, який живе при дворі свого дядька, короля Марка Корнуельського. В страшному бою він перемагає Морольта Ірландського, якому Марк щороку повинен був віддавати як данину 100 дівчат. Однак і сам він смертельно поранений отруєною стрілою. Тристан залишає двір і без весел, вітрила й керма, взявши лише свою ліру, упливає на човні. Дивовижним чином він досягає берегів Ірландії, де зустрічає Ізольду Золотокосу, яка володіє мистецтвом магії та знахарства, успадкованим від матері. Вона заліковує його рану. Тристан видає себе за деякого Тантриса, але Ізольда впізнає в ньому переможця Морольта, порівнявши щербину на мечі Тристана з металевим осколком, який вона витягла з черепа загиблого Морольта. Після повернення до двору короля Марка Тристану доручають особливо важливу місію: по золотій волосині, загубленій ластівкою, знайти жінку, з якою хотів би одружитися його дядько. Тристан впізнає золоту волосину Ізольди. Після безлічі подвигів, гідних захоплення, — як, наприклад, перемога в битві зі страшним змієподібним чудовиськом, яке розорювало Ірландію й наводило жах навіть на найсміливіших лицарів, — він завойовує прекрасну даму для свого дядька. По дорозі з Ірландії в Корнуел служниця Ізольди випадково плутає чарівні напої, які везла з собою принцеса. Осліплена образою Ізольда пропонує Тристану напій, який несе смерть, але, завдяки помилці служниці, замість отрути вони обоє випивають чарівний бальзам кохання, який зв'язує молоду пару великим безсмертним почуттям та непереборною пристрастю. Наближається день одруження Ізольди й Марка. Однак молода королева й Тристан, які краються сердечними муками й тугою один за одним, продовжують свій палкий любовний зв'язок до тих пір, поки король не викриває їх. Далі кожна версія легенди про Тристана пропонує свій варіант розв'язки цієї історії. Відповідно до однієї із версій, якийсь лицар короля Марка наносить Тристану смертельну рану, після чого герой удаляється у свій родовий замок, очікуючи смерті або появи Ізольди, яка могла б знову врятувати його. І дійсно, Ізольда припливає на човні. Але її переслідує король Марк та його лицарі. Розв'язка виявляється кривавою: гинуть всі, крім короля Марка, мовчазного свідка драми. Прощаючись із життям, Тристан та Ізольда співають, пронизаний високим почуттям, торжествуючим над смертю, гімн великому безсмертному коханню, яке виявилося набагато сильнішим за біль й страждання.  За іншою версією, одразу після викриття зради король Марк виганяє коханців. Вони переховуються в лісі (чи в лісовому гроті), де живуть на самоті. Одного разу Марк застає їх сплячими й бачить, що між ними лежить меч Тристана, як символ чистоти, безвинності та цнотливості. Король вибачає свою дружину й забирає її з собою. Тристана ж відсилає в Арморику, де той одружується з дочкою місцевого герцога — Ізольдою Білорукою. Але пам'ять про колишнє велике кохання не дозволяє Тристану ані покохати свою дружину, ані, навіть, доторкнутися до неї. Захищаючи свого друга, одного разу Тристан знову отримує смертельне поранення. Він посилає друзів на пошуки Ізольди Золотокосої — єдиної, хто здатний вилікувати його. Біле вітрило на човні, який був відправлений на пошуки Ізольди, повинне було означати, що вона знайдена, а чорне — що знайти її не вдалося. Човен, який повертався з подорожі, з'являється на обрії під білим вітрилом, але дружина Тристана, Ізольда Білорука, у нападі ревнощів говорить чоловіку, що вітрило чорне. Так вмирає остання надія Тристана, а разом з нею й життя залишає його тіло. Ізольда Золотокоса з'являється, але пізно. Побачивши свого коханого мертвим, вона лягає поруч з ним і теж вмирає.