Урср у 1922—1941 роках

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Адміністративні зміни сучасної території України 1921—1994

За даними перепису 1920 року населення Радянської України становило 25,5 млн осіб. З них сільських жителів 20,9 млн., а міських 4,6 млн.^[24].

30 грудня 1922 року, підписавши Союзний договір, Українська РСР спільно з РРФСР, Білоруською РСР та Закавказькою РФСР увійшла до складу СРСР — тоталітарної держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: у 1924 році Таганрог був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. З 1929 здійснено прискорену індустріалізацію, що вартувала багатьох тисяч життів, примусову колективізацію селянства, масові сталінські репресії, штучний голодомор 1932—1933, винищення національної інтелігенції. Взагалі ці дії коштували бл. 7-10 млн. українських життів (тобто бл. 25-30 % населення Східної України), що нагадувало справжній холокост. Щоб залишиться в живих, українське населення мало стати на шлях співпраці з ворожою комуністичною владою.

Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися не лише на західноукраїнських землях, але й на теренах центральної та південно-східної України. Відомим є, наприклад, повстанський рух у Холодному Ярі, про який, однак, радянська пропаганда намагалася викоренити будь-які згадки.

Внаслідок Секретного додаткового протоколу про розмежування сфер інтересів до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом та наступного Польського походу РСЧА, в 1939 році до УРСР приєднана Західна Україна, а в 1940 — Північна Буковина і українська частина Бесарабії.

Землі Західної України у 1921—1939 роках

За переписом 1931 року на території Західної Україні проживало 8,9 млн. осіб, у тому числі 5,6 млн українців і 2,2 млн. поляків^[24].

У цей час на землях Західної України, що увійшли до складу Польщі, здійснювалася політика полонізації, посилювався національний гніт. Відповіддю на нього став підйом націоналістичного руху.

З приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту 1926 року Юзефа Пілсудського тут установився авторитарний режим, відомий як «санація». Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. По відношенню до національних меншин проводилася політика «культурного придушення», яка восени 1930 переросла в масові репресії проти українського населення Галичини і Волині («Пацифікація»). Підрозділи польської поліції та армії були введені в більш ніж 800 сіл, було заарештовано понад 2 тисячі осіб, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Складовою частиною «пацифікації» стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 Ліга Націй засудила дії польського уряду щодо українського населення.

У 1938—1939 автономна Карпатська Україна в складі Чехо-Cловаччини була в результаті Мюнхенської змови і розділу Чехословаччини захоплена Угорщиною.