2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.

1. Суб'єктом виконання господарського зобов'язання є зобов'язана сторона, яка звичайно й виконує його сама. Але вона може покласти виконання зобов'язання (в цілому або у частині) на третю особу, яка не є стороною у зобов'язанні (передоручити виконання). В умовах реальної економіки таке передоручення досить поширене (наприклад, підряд на капітальне будівництво із залученням генеральним підрядником субпідрядника і передорученням останньому виконання зобов'язання безпосередньо замовникові).

Разом з тим, передоручення виконання може бути здійснено і управненою стороною, щоне суперечить змісту ч. 1 коментованої статті. Зазначене є можливим, наприклад, у договірних зобов'язаннях поставки товару виробником покупцеві через товарну біржу або іншого посередника. Такий посередник може як зобов'язана сторона щодо покупця передоручити здійснення поставки на його адресу виробнику і як управнена сторона стосовно останньогопередоручити прийняття виконання покупцеві.

Якщо в ролі третьої особи виступає безпосередній виконавець, то управнена сторона зазагальним правилом зобов'язана прийняти виконання, запропоноване такою особою, крім випадків, коли обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто випливає із закону, господарського договору чи характеру зобов'язання. Наприклад, зі змісту абз. 6 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про концесії» від 16 липня 1999 р. випливає, що обов'язок повернення у відповідних випадках об'єкта концесії в належному технічному стані концесієдавцю лежить на концесіонері за договором незалежно від того, чи здавався цей об'єкт у субконцесію. Якщо ж такою третьою особою не є безпосередній виконавець, управнена сторона на свій розсудвирішує, прийняти чи не прийняти виконання зобов'язання.

2. У всіх випадках передоручення виконання зобов'язана сторона не вибуває із зобов'язання і залишається повністю відповідальною перед управненою стороною за виконання, що здійснюється третьою особою. Неналежне виконання зобов'язання цією особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання у натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом чи договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях

1.Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарко- управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.

2.Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту — з дня офіційного опублікування цього акта.

3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

1. Частина 1 коментованої статті передбачає право управненого суб'єкта господарського зобов'язання передати іншій стороні належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Підстави для такої передачі (делегування) прав юридичного значення не мають, вона може бути обумовлена, наприклад, мотивами економічної доцільності, відсутністю у суб'єкта фактичної можливості самому реалізувати відповідні правачи іншими причинами. Передача (делегування) прав допускається, якщо інше не передбачено законом. Наприклад, неприпустимим є делегування прав у випадках, передбачених ч.10 ст 22 гк, відповідно до якої органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження щодо суб'єктів господарювання державного сектору економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження стосовно розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання. Інший приклад: комерційний агент, як правило, не може передавати на свій розсуд іншим особам права (у тому числі на майно), якими він володіє, в інтересах того, кого він представляє (ст 300 гк).

Передача (делегування) прав іншій стороні можлива тільки за її згоди і може бути безстроковою чи обумовленою визначеним строком. Причому, передача права на одержання майна від третьої особи можлива лише з метою вирішення певних питань щодо управління майном, наприклад, шляхом здачі його в оренду, використання з господарською метою, для повернення управненій стороні тощо за вказівкою цієї сторони. А делегування прав допускається лише для здійснення господарсько-управлінських повноважень, тобто повноважень з управління господарською діяльністю. Це можливо, наприклад, коли центр господарської системи (зокрема холдингової чи національної акціонерної компанії) делегує одній з ланок цієї системи (інноваційному підприємству) повноваження з планування та координації інноваційної діяльності інших ланок і системи в цілому.

2. Актом передачі (делегування) прав звичайно виступає висловлене в об'єктивній формі відповідне рішення управненого суб'єкта (наказ, розпорядження тощо), яке має зазначати згоду іншої сторони і бути доведене до її відома. З дня одержання цією стороною такого акта чи повідомлення про його прийняття даний акт (повідомлення) набуває чинності. Передача прав може бути оформлена договором між управненим суб'єктом та іншою стороною.

Офіційним опублікуванням акта делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту вважається оприлюднення його у відповідних офіційних друкованих виданнях. Акти ненормативного характеру можуть не публікуватися і офіційно оприлюднюються шляхом надіслання їх відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, котрі доводять ці акти до відома відповідних суб'єктів господарювання, на яких поширюється чинність вказаних актів. У такому разі неопубліковані акти набувають чинності змоменту їх одержання відповідними суб'єктами, якщо орган, який їх видав, не встановив інший строк набрання ними чинності.

3. Із змісту коментованої статті випливає, що суб'єкт, який дав згоду й одержав у результат передачі (делегування) прав додаткові повноваження, не лише вправі, а й зобов'язаний їх реалізувати відповідним чином (здійснювати управління майном, господарсько-управлінські повноваження) і нести відповідальність за наслідки прийнятих рішень. Відповідальність тут розуміється як у плані застосування встановлених законом господарських та/або інших санкцій, так і у формі моральної перспективної відповідальності, що певною мірою ототожнюється з відповідними обов'язками суб'єкта.

Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів

1. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

1. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

1. У господарському зобов'язанні беруть участь дві сторони — управнена і зобов'язана. Але кожною із сторін може виступати декілька суб'єктів; і тоді це — зобов'язання з множинністю осіб. Множинність осіб у зобов'язанні може бути активною (множинність управнених суб'єктів ), пасивною (множинність зобов'язаних суб'єктів) або змішаною (коли присутні у множині ті й інші). При цьому діє загальний принцип часткової вимоги і часткового виконання,тобто кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. У міру виконання суб'єкти, які отримують виконання у своїй частці або виконують свою частку, із зобов'язання вибувають, а інші учасники залишаються до виконання зобов'язання у повному обсязі.

2. У випадках, коли це спеціально передбачено законодавством або договором, застосовується принцип солідарного виконання господарського зобов'язання з множинністю осіб. Так, ст. 227 ГК передбачає солідарне відшкодування збитків у разі їх заподіяння одночасно декількома учасниками господарських відносин; згідно з ч. 2 ст. 373 ГК за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем тощо. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення статей 541—544 ЦК, якщо інше спеціально не передбачено законом.

Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання