2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.

1. Виробничий кооператив як юридична особа (ч. З ст. 95 ГК) несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном (ч. 2 ст. 96 ЦК).

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну матеріальну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Ця відповідальність, як правило, є обмеженою. Частина 1 коментованої статті передбачає, що відповідальність членів виробничого кооперативу не може бути меншою за розмір їх пайового внеску.

Спеціальним законом або статутом може бути передбачено більший розмір відповідальності, наприклад додаткова відповідальність у розмірі, кратному розміру обов'язкового паю члена виробничого кооперативу, або розмір додаткової відповідальності може становити кратну частку розміру паю (1/4 чи 1/2 паю тощо).

Необмежена відповідальність членів виробничого кооперативу за його зобов'язаннями сьогодні практично не застосовується. Якщо ж цей вид відповідальності передбачений статутом виробничого кооперативу, то його члени у разі недостатності власного майна кооперативу для погашення його зобов'язань несуть відповідальність за зобов'язаннями кооперативу своїм особистим майном.

За зобов'язаннями своїх членів виробничий кооператив відповідальності не несе.

2. За рішенням загальних зборів членів виробничого кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законом, кооператив з метою забезпечення стійкого фінансового стану та відшкодування можливих збитків, що можуть виникнути у результаті певних непередбачених обставин, які не залежать від його волі, має право застрахувати своє майно та майнові права у відповідності з нормами Закону України «Про страхування» та інших законодавчих актів у цій сфері діяльності.

Страхування здійснюється добровільно за рішенням загальних зборів кооперативу, якщо інший порядок не встановлений законодавством України.

Стаття 109. Припинення діяльності виробничого кооперативу

1. Виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.

2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:

ліквідація виробничого кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, признанною загальними зборами членів кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням сулу — ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення;

розпорядження землею виробничого кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами виробничого кооперативу пропорційно вартості їх паю.

1. Реорганізація є способом як припинення діяльності виробничого кооперативу як юридичної особи, так і виникнення нових організаційно-правових форм суб'єктів господарюванні. Частина 1 коментованої статті регламентує лише добровільну реорганізацію виробничого кооперативу за рішенням його загальних зборів і встановлює, що форма реорганізації, підстави та порядок визначаються статутом виробничого кооперативу з урахуванням поло­жень ст. 59 ГК.

2. Як і всі інші підприємства, виробничий кооператив може припинити своє існування шляхом ліквідації. Ліквідація виробничого кооперативу відбувається на підставах і в порядку, передбачених у статтях 59—61 ГК, з урахуванням особливостей, визначених нормою, до коментується.

При добровільній ліквідації виробничого кооперативу ліквідаційна комісія призначається загальними зборами кооперативу; якщо ж ліквідація виробничого кооперативу не є добровільною, ліквідаційна комісія формується згідно з рішенням суду.

Правова доля землі виробничого кооперативу у випадках його ліквідації визначається за юрмами земельного законодавства.

Якщо у виробничого кооперативу після розрахунків з кредиторами залишилося майно, то воно розподіляється між його членами пропорційно вартості їх паю.

Стаття 110. Інші питання діяльності виробничого кооперативу

1. Інші питання діяльності виробничого кооперативу регулюються цим Кодексом, іншими законами.

Положення коментованої статті мають відсилочний характер. Питання діяльності виробничого кооперативу, не врегульовані статтями 93—100 ГК, регламентуються іншими його положеннями, а також відповідними положеннями нормативних актів України.

Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації

1. Споживча кооперація в Україні — система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

2. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного орга­нізованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

3.Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

4.Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, інші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). їх частка у власності визначається договором.

6.Правові засади організації та діяльності споживчої кооперації визначаються законом.

7. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

8.Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

1. Споживча кооперація в Україні визначається як система самоврядних організацій, заснована на добровільному об'єднанні громадян для спільного ведення некомерційної господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Система споживчої кооперації включає споживчі товариства, спілки різних ланок, кооперативні об'єднання, підприємства та установи названих організацій.

Споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

У своїй діяльності підприємства споживчої кооперації повинні керуватися відповідними приписами законів України «Про кооперацію» і «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р.

2.До первинної ланки споживчої кооперації належать споживчі товариства. Споживчим товариством (кооперативом) визнається самостійна, самоврядна організація

громадян, які об'єднуються на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги. Метою такого об'єднання є забезпечення економічних та соціальних інтересів громадян — членів споживчого товариства.

Споживче товариство, на відміну від виробничого кооперативу, належить до некомерційних організацій і може об'єднувати на засадах членства громадян (індивідуальних членів) та комерційні й некомерційні організації (колективних членів, що мають статус юридичної особи).

Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

3. Споживче товариство з дня його державної реєстрації набуває статусу юридичної особи. Єдиним установчим документом споживчого товариства є його статут, що приймається

загальними зборами його членів.

Статут споживчого товариства повинен відповідати загальним вимогам до установчих документів суб'єктів господарювання, встановленим ч. 4 ст. 57 ГК, та вимогам ч. 2 ст. 8 Закону України «Про кооперацію». У статуті також обов'язково мають міститися положення, передбачені ч. 2 ст. 105 Закону України «Про споживчу кооперацію», щодо: порядку вступу до споживчого товариства, порядку виходу з нього, прав та обов'язків членів споживчого товариства тощо.

4. Споживчі товариства, з метою забезпечення економічних, соціальних та інших інтересів своїх членів, можуть об'єднуватися в районні, обласні спілки споживчих товариств, Кримспоживспілку, центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілку).

Відносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на засадах членства і договорів.

Об'єднання споживчих товариств різних рівнів утворюються на договірних засадах.

Споживчі товариства — члени об'єднань можуть делегувати їм частину своїх повноважень на виконання окремих функцій.

Об'єднання споживчих товариств набувають статусу юридичної особи з дня державної реєстрації. Як юридичні особи вони можуть здійснювати господарську та іншу, не заборонену чинним законодавством України, діяльність.

Об'єднання споживчих товариств діє на основі статуту, який приймає вищий орган управління спілки (з'їзд або конференція).

Вищий орган спілки обирає органи управління та контролю спілки, вирішує інші питання д діяльності.

Функції та компетенція спілок споживчих товариств встановлені законами України «Про кооперацію» та «Про споживчу кооперацію» і конкретизуються статутами спілок.

Споживчі товариства мають право вільного виходу із спілки, об'єднання споживчих товариств, який відбувається шляхом розірвання договору.

5. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, їх об'єднань, підпорядкованих ним підприємств та організацій та їх спільної власності.

Повноваження власника реалізують органи споживчої кооперації відповідно до їх компетенції, визначеної статутом споживчого товариства, спілки (об'єднання).

Частина 5 коментованої статті, ст. 19 Закону «Про кооперацію», ст. 9 Закону «Про споживчу кооперацію» визначають об'єкти права власності споживчої кооперації. Ці об'єкти можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Усі спів­власники спільно володіють належними їм об'єктами на договірних засадах. Договором визначається і частка співвласників у спільній власності.

6. Основні питання організації та діяльності споживчої кооперації регламентуються також іншими положеннями ГК, законами України «Про кооперацію», «Про споживчу кооперацію» тощо і підзаконними нормативно-правовими актами.

7. У відповідності з ч,7 статті, що коментується, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживчу кооперацію»

споживчі товариства, спілки (об'єднання) наділені широкими правами щодо створення (реорганізації, ліквідації) будь-яких суб'єктів господарювання для здійснення своїх статутних цілей відповідно до вимог ГК та інших законодавчих актів.

8. Підприємства споживчої кооперації, залежно від способу їх утворення (заснування) та способу формування статутного фонду, поділяються на унітарні та корпоративні (див. коментар до частин 3—6 ст. 62).

Стаття 112. Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

1. Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

2.Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами. Право власності релігійних організацій реалізується їх органами управління відповідно до закону.

3. Засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичний партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів.

4. Релігійні організації мають право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

5. Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управлінь* або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

6. Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднанню громадян, релігійної організації встановлюються законами.

1. Згідно з організаційно-установчими повноваженнями, передбаченими ч. 1 коментованої статті, ст. 135 ГК, а також згідно з положеннями статей 20, 24 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня, ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. громадські організації, політичні партії та релігійні організації як власники свого майна мають право на його основі створювати для здійснення господарської діяльності з метою виконання статутних завдань унітарні підприємства.

2.Реалізація права власності здійснюється в об'єднаннях громадян їх вищими статутними органами управління, до яких відносяться загальні збори, конференції, з'їзди тощо у порядку, передбаченому їх статутними документами відповідно до законодавства України.

Вищий статутний орган управління об'єднання громадян може покласти окремі функції щодо господарського управління майном на створені ним органи, місцеві осередки або може передати їх спілкам об'єднань громадян.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджуються майном, яке належно їм на праві власності. Реалізація права власності релігійних організацій покладається на їх органи управління відповідно до положень розд. III Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

3. До прав зареєстрованих громадських організацій, політичних партій, а також об'єднань (спілок) громадських організацій, якщо це передбачено їх статутом, відноситься право засновувати підприємства.

Коментованою нормою, а також ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» встановлені спеціальні обмеження на здійснення господарської діяльності політичних партій та юридичних осіб, що ними створюються. Це пов'язано з цільовим характером їх діяльності,яка потребує суворої відповідності між визначеними в установчих документах завданнями і характером участі у господарському обороті.

4. Релігійні організації мають право використовувати належне їм на праві власності майно лише для досягнення цілей, передбачених їх установчими документами, тому засновниці права релігійних організацій щодо створення підприємств додатково обмежені законодавчими приписами коментованої статті і ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

5. Релігійні організації як власники належного їм майна можуть при заснуванні ними підприємств закріплювати за такими підприємствами майно на праві господарського відання — з метою здійснення підприємницької діяльності або на праві оперативного управління —для здійснення некомерційної діяльності (див. коментар до ч. 2 ст. 135).

Згідно з положеннями частини 5 коментованої статті, а також у відповідності з частинами 3,4 ст. 62 ГК підприємства, засновані релігійними організаціями, є юридичними особами, мають відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатки із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і діють на основі статуту.

6. Частинами 3,4 даної статті, положеннями статей 20,24 Закону України «Про об'єднання громадян», ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також нормами інших законодавчих актів України встановлені обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднань громадян та релігійних організацій.