Глава 23 Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом.(209-215)

Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва

1. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним.

2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.

З Суб'єктом банкрутства (далі — банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства.

(частина третя статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IVвід U 02.2005)

4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу.

1. До легальних складових поняття неспроможності частина, що коментується, поряд з абзацами 2, 8 ст. 1 та ч. З ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (далі — Закон про банкрутство) відносить:

— нездатність суб'єкта підприємництва виконати грошові зобов'язання перед своїми кредиторами в розмірі, встановленому законом;

— невиконання зазначених грошових зобов'язань протягом визначеного періоду часу — трьох місяців після встановленого для їх погашення строку;

— безспірний характер вимог кредитора (кредиторів);

— неможливість відновлення платоспроможності боржника.

Положення даної частини відсилають до ч. 4 ст. 205 ГК, у якій вказується, що при неспроможності боржника через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

Перелічені у ч. 1 ст. 209 ГК ознаки неспроможності та ознака недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, вказана у ст. 205 ГК, становлять у сукупності ознаки банкрутства.

Частиною ч. 4 ст. 205 ГК у наше законодавство введено критерій неоплатності. Наявність такого критерію, поряд з критерієм неплатоспроможності, означає, що у провадженні у справі про банкрутство повинно бути доведено не тільки факт припинення платежів, а й те, що вартість майна боржника є меншою за величину кредиторської заборгованості. Це може призвести до ускладнення процедури визнання боржника банкрутом.

2. У сучасне національне законодавство поняття банкрутства вперше введено ЗакономУкраїни «Про банкрутство» (на сьогодні втратив чинність).

Відповідно до частини, що коментується, та ст. 1 Закону про банкрутство банкрутством є визнаний господарським судом юридичний факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

3.Частина 3 містить загальні положення щодо суб'єктів банкрутства. Коло осіб, які підпадають під дію законодавства про банкрутство, вичерпно визначено положеннями Закону про банкрутство.

Крім суб'єктів підприємницької діяльності, до осіб, на яких поширюється названий Закон, належать:

— юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (ч. 4 ст. 5 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 52 ГК, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р., ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 p.);

— юридичні особи — підприємства, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Стосовно осіб, які не підпадають під дію законодавства про банкрутство, див. коментар до частин 3, 4 ст. 214.

4.Додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу при здійсненні процедур банкрутства стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, передбачаються Законом про банкрутство, зокрема, щодо:

організації державним органом з питань банкрутства проведення експертизи фінансовогостановища таких підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення цьому органу (абз. 8 ч. 2 ст. 2);

надання державним органом з питань банкрутства господарському суду пропозицій щодо кандидатури арбітражного керуючого для зазначених вище підприємств, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених даним Законом (абз -ч. 2 ст. 2);

погодження керуючим санацією плану санації з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємств-боржників, у майні яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків (абз. 5 ч. 5 ст. 18);

продажу частини майна боржника — державного підприємства у процедурі санації відповіднодо законодавчих актів з питань приватизації, з урахуванням особливостей, передбачених даним Законом (абз. 2 ч. 2 ст. 20);

встановлення спеціальних правил, що регулюють процедури банкрутства окремих категорій боржників (розд. VI) тощо.

Стаття 210 Кредитори неплатоспроможних боржників

1. Кредиторами неплатоспроможних боржників є суб'єкти, зазначені в частині першій статті 209 цього Кодексу, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов'язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою. Правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів).