2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

3. Перелік та повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами.

1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності — це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за зовнішньоекономічною діяльністю та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Основними засобами регулюючого впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність є:

— Засоби тарифного регулювання. Цю групу засобів ще називають засобами митно-тарифного регулювання. Вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До їх числа належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов'язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо;

— засоби нетарифного регулювання — група засобів, які передбачають безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів по захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов'язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін, екологічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

2. Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється на підставі закону.

3. Державне регулювання, яке здійснюється Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції, є складовою регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Останнє, поряд з державним регулюванням, охоплює також недержавне регулювання, яке здійсню­ють недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торгові палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їх установчих документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Найвищим органом, який здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать, зокрема:

— прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

— затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

— розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— укладення міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з цими договорами;

— встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється згідно із статтями 16, 17 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

КМУ, відповідно до положень чинного законодавства:

— вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

— здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торгових представництв України в іноземних державах;

— приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

— проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономіч­ної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими КМУ, і залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

— відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо системи міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повнова­ження яких не можуть бути вищими за повноваження КМУ, визначені згідно із законами України, тощо.

Державним органом, який вживає заходів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності є НБУ. До його компетенції віднесено:

— представництво інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладення відповідних міжбанківських угод;

— регулювання курсу національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

— ведення обліку і розрахунків за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, операцій з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження НБУ;

— гарантування кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України;

— здійснення інших функцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.

Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (на сьогодні цим органом є Міністерство економіки України):

— забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

— здійснює контроль за додержанням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

— проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

— виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

До системи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності входять також Державна митна служба України, яка здійснює митний контроль в Україні, а також АМК, що контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольно-конкурентного законодавства.

Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій

1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.

3. Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.

4. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.

До методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належить такі заходи обмеження експорту та імпорту товарів, як квотування та ліцензування.

Квотування — це метод регулювання експортно-імпортних операцій шляхом встановлення на визначений період кількісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів в натуральному чи вартісному вираженні.

Ліцензування є методом регулювання експортно-імпортних операцій, який передбачає встановлення на визначений період якісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності отримує право здійснити певну зовнішньоекономічну операцію лише за наявності у нього дозволу компетентного державного органу (ліцензії). Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Відзначимо, що квоти та ліцензії обмежують самостійність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в аспекті обрання ними ринку та обсягу торгівлі, однак саме ці методи нетарифного регулювання отримали на сьогоднішній день найбільше поширення у світі.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені на сьогодні Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який передбачає дві формі: ліцензування експорту (імпорту) товарів — автоматичне та неавтоматичне.

Автоматичне ліцензування — це видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування — видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:

— значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, які мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку, першої необхідності тощо. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

— необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

— експорту золота та срібла, крім банківських металів;

— необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення їх достатньою кількістю вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження КМУ плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не призведуть до зростання експорту товарів відповідної галузі вітчизняної промисловості. Зазначені заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;

— необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

— необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України; Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні у разі:

— різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи в неефективними);

— різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

— необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навко-впілнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

— імпорту золота та срібла, крім банківських металів;

— необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що заподіює значну шкоду або загрожує таким заповнянням національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, протягом якого можна запобігти значній шкоді або компенсувати вже заподіяну національному товарови­робнику значну шкоду і дати йому можливість відновити прибутковість своєї діяльності;

— необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

— необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

У разі застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством.

В Україні запроваджені такі експортні (імпортні) ліцензії:

— генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по ньому товару (товарах);

— разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

— відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

— спеціальна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який (які) є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих ним повноважень — відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності, встановленого цим Законом або іншими законами України, до нього може бути застосовано індивідуальний режим ліцензування згідно із ст. 37 вказаного Закону.

Митне оформлення товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії.

Здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне накладення штрафу в сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день здійснення такої операції.

Штрафи стягуються органами державної податкової служби на підставі відповідних рішень центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Ліцензування експорту (імпорту) певних видів товарів регулюється спеціальним законодавством. Наприклад, ліцензування експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється відповідно до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р.

Квотування здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, які можуть бути ввезені (вивезені) за певний період. Під квотою розуміють граничний обсяг певної категорії товарів (у натуральних чи вартісних одиницях), який дозволено експортувати з території (імпортувати на територію) певної держави протягом встановленого строку.

В Україні запроваджено 4 види експортних (імпортних) квот (контингентів):

1) глобальні — квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

2) групові — квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

3) індивідуальні — квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

4) спеціальні — граничний обсяг (в натуральних та/або вартісних одиницях виміру) імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку.

На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них, порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних друкованих виданнях України з повідомленням відповідного комітету СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та наданням копій цих публікацій.

Публікація повинна включати таку інформацію:

— перелік товарів, що підлягають процедурам ліцензування;

— контактний пункт для надання інформації про право на одержання ліцензії;

— адміністративний орган (органи) для подання заявок на ліцензію;

— дата і назва публікації, в якій зазначені процедури ліцензування;

— чи є ліцензування автоматичним або неавтоматичним;

— адміністративні цілі — у випадку автоматичного ліцензування імпорту;

— заходи, що застосовуються через процедури ліцензування, — у разі неавтоматичного ліцензування імпорту;

— очікуваний строк тривалості процедури ліцензування, якщо його може бути встановлено з певною мірою ймовірності, а якщо ні, - то причина, з якої цю інформацію не може бути надано.

У разі якщо квота розподіляється серед держав-постачальниць, інформація про розподіл квоти підлягає опублікуванню з повідомленням про це інших держав, заінтересованих у постачанні в Україну певних товарів.

Офіційне опублікування здійснюється у строк не пізніше дати запровадження режиму ліцензування.

Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

1. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

4. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

6. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

7. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

1. Зовнішньоекономічним договором (контрактом) є матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Свобода договору є однією з основних засад цивільного законодавства. Вона надає суб'єктам цивільного права можливість самостійно обирати контрагента, визначати зміст договору тощо. Сторони можуть укладати передбачені чинним законодавством до­говори, а також договори, які ним не передбачені, за умови, що вони прямо не заборонені законом. Сторони самостійно визначають умови зовнішньоекономічного договору, з обов'язковим врахуванням вимог закону щодо істотних умов договору.

2. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є: предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зазначимо, що за загальним правилом зовнішньоекономічний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Сторони зовнішньоекономічного контракту повинні підписати його. Коли стороною є юридична особа, контракт підписується особами, уповноваженими на це установчими документами першої, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та закріплюється печаткою.

При укладенні зовнішньоекономічного договору сторони (українські суб'єкти господарювання й іноземні суб'єкти господарської діяльності) мають керуватися Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, яке містить перелік основних та додаткових умов зовнішньоекономічного договору.

До основних умов віднесені: назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення; преамбула; предмет договору (контракту); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору (контракту); умови платежів; умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; врегулювання спорів у судовому порядку; місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

Додатковими умовами є: умови про страхування; гарантії якості; умови залучення суб-виконавців договору (контракту), агентів, перевізників; норми навантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, митних зборів; різного роду захисні застереження; момент, з якого договір (контракт) починає діяти; кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість та порядок внесення змін до договору (контракту) тощо.

3. Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України. При цьому укладена за кордоном угода не може бути визнана недійсною внаслідок недо­держання форми, якщо додержано вимоги законів України.

Відзначимо, що згідно з положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р., якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, — права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, в якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, — права України.

4. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

5. Сторони можуть обрати в договорі право, яке має застосовуватися до договору (контракту). Якщо сторони не обрали застосовуване право, до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин, більш тісно пов'язаний з правом держави, в якій сторона, що повинна здійснити виконання, вирішальне для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Стороною, що повинна здійснити виконання, вирішальне для змісту договору, є:

1) продавець — за договором купівлі-продажу;

2) дарувальник — за договором дарування;

3) одержувач ренти — за договором ренти;

4) відчужувач — за договором довічного утримання (догляду);

5) наймодавець — за договорами найму (оренди);

6) позикодавець — за договором позички;

7) підрядник — за договором підряду;

8) виконавець — за договорами про надання послуг;

9) перевізник — за договором перевезення;

10) експедитор — за договором транспортного експедирування;

11) зберігач — за договором зберігання;

12) страховик — за договором страхування;

13) повірений — за договором доручення;

14) комісіонер — за договором комісії;

15) управитель — за договором управління майном;

16)позикодавець — за договором позики;

17) кредитодавець — за кредитним договором;

18) банк — за договором банківського вкладу (депозиту), за договором банківського рахунка;

19) фактор — за договором факторингу;

20)ліцензіар — за ліцензійним договором;

21) правоволоділець — за договором комерційної концесії;

22) заставодавець — за договором застави;

23) поручитель — за договором поруки.

Закон визначає ряд винятків із зазначеного правила. Так, правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається:

1) щодо договору про нерухоме майно — право держави, в якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, — право держави, де здійснена реєстрація;

2) щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт — право держави, в якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;

3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, — право держави, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, в якій буде створена юридична особа.

6. При вирішенні питання про недійсність зовнішньоекономічного договору треба враховувати положення ЦК, який встановлює загальні підстави недійсності правочинів.

ЦК поширив на зовнішньоекономічні договори правила, згідно з яким недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне недійсність угоди лише в разі якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. До набрання чинності ЦК, відповідно до ч. 2 ст. 45 Цивільного кодексу УРСР, недодержання форми зовнішньоторговельних угод і порядку їх підписання тягло недійсність угоди.

7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Такий порядок встановлює, зокрема, Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 6 жовтня 1998 р. для бартерних, товарообмінних договорів.

Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів)