1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на яківстановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін,а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.

1. У практиці господарювання розрізняють два види вільних цін:

а) відпускні ціни, тобто ті, які встановлюються суб'єктом господарювання — виробником продукції (товарів). Інакше вони ще називаються цінами виробника;

б)договірні ціни, тобто ціни, що встановлюються у договорі за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, передбачених договором або законом. Зміна ціни у договорі після його виконання не допускається (частини2. З ст. 632 ЦК).

2. Як передбачено ч. 4 ст. 632 ЦК, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно з п. 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна — це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику, якщо: продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажаєїх отримати за відсутності будь-якого примусу; обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги),а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).

Одним з видів вільних цін ч. 2 коментованої статті визначає ціни, що встановлюються за рішенням суб'єкта господарювання для застосування їх у внутрішньогосподарських відносинах, тобто тих, які складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносинах суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг)зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3.Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

4.Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються: а) на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динамік] цін; б) на продукцію та послуги, які мають суттєве соціальне значення для населення.

Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує КМУ (див., наприклад, постанову КМУ «Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання на 20С т 2007 маркетинговий рік» від 10 червня 2006 p.).

У державних цінах має враховуватися середньогалузева собівартість продукції, крім тоговони повинні забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку поширюються. Якщо цей рівень не забезпечується державними цінами, то держава повинна підтримувати його дотацією за умови, що продукція суб'єкта господарювання є суспільно необхідною.

Постановою КМУ «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» від 21 жовтня 1994 р. намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

2.Ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій, є предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно із Законом України «Про природні монополії». Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону при ре­гулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються:

витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу;

податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів і державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів;

очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.

Переліки видів продукції (послуг) суб'єктів господарювання — природних монополістів затверджуються КМУ.

Порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, якінеможливо було б встановити за значної конкуренції на ринку, або, застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, визначається Положенням про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженим постановою KMУвід 22 лютого 1995 р.

3.Згідно з ч. З коментованої статті державні ціни встановлюються на імпортні товара, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Придбання товарів за рахунок коштів державного бюджету здійснюється відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р. та інших актів законодавства, яким застосування державної ціни не передбачено. Натомість одним із критеріїв оцінки тендерних пропозицій з метою визначення переможця торгів визначено ціну (найнижчу ціну разом з іншими критеріями оцінки), запропоновану учасниками торгів.

4. Частина 4 під комунальними цінами розуміє ціни на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами. Встановлення таких цін може передбачатися законом, проте вже сьогодні відповідно до п. 7 ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» останні регулюють ціни й тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначають і встановлюють норми їх споживання, здійснюють контроль за їх додержанням.

Повноваження обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг затверджені постановою КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» від 5 грудня 1996 р.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють):

торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, нормативи рентабельності на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані;

тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню і які реалізуються населенню через аптечну мережу, — на рівні не вище 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок, а на ті, що придбаваються державними та комунальними закладамиохорони здоров'я за бюджетні кошти, — на рівні не вище 10 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок;

тарифи на інвентаризацію нерухомого майна, на оформлення прав власності на об'єкти нерухомого майна та реєстрацію таких прав;

граничні розміри плати за послуги, що надаються ринками, з продажу продовольчих та непродовольчих товарів;

граничні торговельні надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці,ковбаси варені, молоко, сир, масло тваринне та олію;

тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режиміруху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні;

граничні торговельні надбавки на рівні не вище 10 відсотків конкурсної ціни на м'ясо, реалізоване з державного резерву відповідно до постанови КМУ «Про порядок реалізації м'яса державного резерву» від 9 квітня 2005 р.

Обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює у звичайному режимі руху).

За погодженням з обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями тарифи на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполученні затверджуються управліннями залізниць.

5. Частина 5 коментованої статті встановлює методи державного регулювання цін, яке здійснюється шляхом встановлення: а) фіксованих державних та комунальних цін; б) граничних рівнів цін; в) граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород (див . наприклад, постанову КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 16 листопада 2001 р. № 1499); г) граничних нормативів рентабельності;д) обов'язкового декларування зміни цін.

Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

6. При встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону. Ця норма встановлена ч. 6 ст. 191 ГК з урахуванням того, що метою підприємницької діяльності є одержаннняприбутку.

Надання дотацій є одним з основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 12 ГК) і, водночас, засобом державної підтримки суб'єктів господарювання, підстави і засоби застосування якого визначаються законом (ст. 16 ГК)

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави:

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про економічну самостійність Української РСР» політика ціноутворення на території України належить до її компетенції і визначається її законодавством. Головну роль відіграє Закон України «Про ціни і ціноутворення», який визначає основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України. Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форми власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України.Постановою КМУ «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» затверджено повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торговельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесені Мінтрансзв'язку,Адміністрація Держспецзв'язку, МОН, МОЗ, Держкомлісгосп, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним із видів державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Державний контроль за цінами здійснюється головним чином, при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи — державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами (урядовий орган державного управління), що функціонує у складі Міністерства економіки України. Відповідно до Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою КМУ від 13 грудня 2000 p., державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та місця їх знаходження;

вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

зупиняти операції суб'єктів господарювання за поточними, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших, передбачених законом, випадках;

накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує суб'єктів господарювання у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.