1.При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

2.Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися успрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

3.Укладення господарських договорів на основі примірних І типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

1. Оферта про укладення договору, який не є обов'язковим для укладення через прямувказівку закону, може виходити від будь-якої із сторін.

2.При укладенні господарського договору, який не є обов'язковим для сторін, вони мають право обрати форму договору за власним розсудом: повну письмову у вигляді єдиногодокумента або спрощену форму.

3.За змістом ч. З коментованої статті укладення господарських договорів на основі примірних та типових договорів у спрощений спосіб не допускається.

Стаття 185. Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах

1. До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Укладення господарських договорів у конкурентний спосіб (на торгах) відрізняється від загального порядку укладення господарських договорів, передбаченого ст. 181 ГК. Норма аналогічного змісту міститься в ст. 650 ЦК, згідно з якою особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

На цей час чинним законодавством України не використовується інтегроване легальне визначення торгів як конкурентного способу встановлення договірних відносин, через що як синоніми вживаються терміни «публічні торги», «аукціон», «конкурс», «тендер» тощо.

У найбільш широкому розумінні торги є способом укладення договорів в умовах конкуренції суб'єктів господарювання, за допомогою якої відбувається встановлення договірних відносин певного виду між організатором торгів (власником, уповноваженою ним особою, спеціалізованою організацією) і тим суб'єктом (переможцем торгів), який запропонував найбільш вигідні для організатора торгів умови договору.

Здійснення біржової торгівлі, проведення аукціонів і конкурсів мають специфічні особливості, які, з одного боку, обумовлені їх різним правовим регулюванням і діловими звичаями, а з іншого — мають суттєву схожість, що дає змогу об'єднати їх у збірне поняття «торги».

Встановлення договірних відносин відбувається в умовах конкуренції, причому конкуренція може існувати як між тими суб'єктами, що пропонують до продажу який-небудь товар, яким може бути як майно, так і певні права (у випадку укладення ф'ючерсних й опціонних контрактів), так і між суб'єктами, які бажають придбати цей товар на певних умовах. Слід зазначити, що конкуренція покупців має місце як при укладенні договорів на аукціонах, конкурсах, так і при укладенні договорів на біржах. Однак, на відміну від аукціонів та конкурсів, у біржовій торгівлі можлива конкуренція не тільки між покупцями, а й між продавцями.

Правова регламентація порядку укладання договорів здійснюється через спеціальні нормативні акти, які регулюють не окремі види господарсько-договірних зобов'язань, а організацію та проведення біржової торгівлі, аукціонів та конкурсів.

Конкурси та аукціони — це особливі організаційні заходи, метою яких є укладення договорів на найбільш вигідних для продавця умовах. Найбільш широко аукціон застосовується як спосіб продажу майна з публічних торгів покупцю, який запропонує найбільшу ціну.

Аукціон — спосіб публічного, почергового продажу товарів на основі конкурсу покупців; спеціалізований ринок з аукціонного продажу певного різновиду товарів, який функціонує постійно або періодично. Аукціонний продаж може бути примусовим, організованим для ре­алізації майна несправного боржника, та добровільним, який організований самим продавцем чи здійснюється ним через організацію, спеціально на те уповноважену.

Шляхом проведення конкурсу можуть укладатися господарські договори різного виду (купівлі-продажу майна в процесі приватизації, закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти,оренди державного та комунального майна виробничого призначення, підряду на капітальне будівництво, щодо права користування надрами, концесій державного майна тощо).

У чинному законодавстві відсутня єдина класифікація конкурсів, через що в окремих нормативно-правових актах використовується різна термінологія та визначення. Так, відповідно до Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» торги (тендер) — це здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів (тендера) згідно з процедурами (крім процедури закупівлі в одного учасника), встановленими цим Законом. Різновидами торгів (тендеру) відповідно до зазначеного Закону є відкриті торги, торги з обмеженою участю та двоступеневі торги.

Чинне українське законодавство про торги має каузальний характер і розвивається екстенсивно, оскільки постійно зростає кількість підзаконних нормативних актів, які регулюють проведення аукціонів та конкурсів на укладання договорів різного виду.

До цього законодавства відносяться, зокрема, закони України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про концесії», а також численні нормативно-правові акти виконавчої влади, зокрема Порядок вибору виконавців державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції оборонного призначення, яка становить державну таємницю, затверджений постановою КМУ від 15 серпня 2007 р. № 1042, Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності, які надаються у концесію, затверджене постановою КМУ від 12 квітня 2000 р. № 642, Порядок проведення конкурсу на право оренди державного майна, затверджений наказом ФДМУ від 13 жовтня 2004,

№ 2149, тощо.

Публічні (прилюдні) торги, що проводяться при зверненні стягнення на майно боржника, відбуваються у формі аукціону, що передбачено Положенням про порядок проведенняаукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженим постановою КМУ від 22 грудня 1997 року № 1448. Особливість таких торгів полягає в тому, що вони проводяться не з ініціативи власника майна (або уповноваженого ним органу), а лише з підстав, передбачених чинним законодавством (при реалізації заставленого майна — згідно із Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., при виконанні рішення суду (господарського суду) — згідно із Законом «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p.).

Умовами дійсності торгів є:

1. належний суб'єктний склад торгів;

2. належний об'єкт торгів. На торгах не може пропонуватися майно, що виключено з господарського обігу, або яке не може бути предметом купівлі-продажу у випадках, передбачених законодавством, у тому числі і на аукціоні, конкурсі.

3. Дотримання встановленого порядку проведення торгів (конкурсу, аукціону), який визначається спеціальними законодавчими актами.

Нормативну основу здійснення біржової торгівлі в Україні складають, у першу чергу, статті 278—282, 360—363 ГК, Закон України «Про товарну біржу», Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок». Окремі норми, що регулюють обіг цінних паперів на фондовій біржі, містяться в законах України «Про приватизацію державного майна», «Про держание регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систем) та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо.

Важлива роль у регулюванні порядку укладання господарських договорів на біржах відведена локальним нормативним актам бірж — статутам бірж, правилам біржової торгівлі, що затверджуються біржами, правилам реєстрації біржових угод тощо.

Ярмарок не є різновидом торгів. Оптовий ярмарок організовується на тимчасовій основі в місці, доступному для всіх товаровиробників, підприємств, що займаються оптовою торгівлею, (продавців) і покупців, де між ними укладаються договори купівлі-продажу (поставки) товарів, встановлюються господарські зв'язки. Загальна мета ярмарку — створення належних умов для багатосторонніх контактів продавців і покупців, сприяння розширенню торгівлі, встановленню ділових зв'язків між виробниками і споживачами. Так, Сорочинський ярмарок є загальнонаціональним заходом з широким залученням вітчизняних та іноземних учасників. Учасники ярмарку — юридичні та фізичні особи, у тому числі нерезиденти, демонструють свої товари, послуги, технології тощо з метою реалізації їх безпосередньо на ярмарку оптовому або роздрібному покупцеві та укладають з ним відповідні договори (п. 1 Положення про Сорочинський ярмарок, затвердженого постановою КМУ від 9 серпня 1999 т № 1442).

Отже, ярмарок як різновид роздрібного та оптового продажу товарів за своєю природоюне є організаційним заходом, призначеним для укладення договорів у конкурентний спосіб.

Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів

1. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбаченовідповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Легального визначення організаційно-господарського договору в ГК немає. Враховуючи зміст статей 174,176 ГК, організаційно-господарські договори можна визначити як дво- або багатосторонньої угоди немайнового характеру між суб'єктами господарювання та/або угоди між суб'єктом (суб'єктами) господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень, мета яких (угод) полягає у забезпеченні організованості процесу господарської діяльності, в тому числі створення передумов для виконання майново-господарських зобов'язань.

У практиці господарювання організаційні договори між непідпорядкованими суб'єктами господарювання є найбільш поширеними.

Найчастіше організаційні договори укладаються у сфері перевезення вантажів різними видами транспорту та сфері електроенергетики, що зумовлюється особливостями господарської діяльності та необхідністю планування господарської діяльності в цих галузях, причому в ряді випадків обов'язковість укладення таких договорів передбачена законодавцем.

Частиною 3 ст. 307 ГК передбачається, що вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Схожою за змістом нормою є ч. 2 ст. 914 ЦК. Відповідно до положень зазначеноїстатті у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки таінші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Об'єктом організаційних договорів на транспорті є визначення умов взаємних дій сторін по виконанню договорів або порядку виконання окремих організаційно-розпорядчих функцій (річні договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом, договори на експлуатацію залізничних під'їзних колій, подачу та прибирання вагонів тощо), оскільки основна мета їх укладення полягає в погодженні обсягів перевезень і регулюванні взаємовідносин сторін щодо створення необхідних умов для майбутніх перевезень. Такого роду договори з встановлюють правила здійснення багатьох виробничих операцій, і їх укладення не знімає з транспортного підприємства та вантажовідправника обов'язку щодо оформлення перевезення конкретного вантажу договором перевезення відповідно до встановлених організаційним договором вимог.

Таким чином, у межах єдиного організаційного господарського договору виникає, реалізуються і припиняється ряд відносно незалежних одне від одного правовідносин щодо погодження специфікацій, відвантаження окремих партій продукції, її приймання, оплати тощо. Організаційні договори відносяться до числа консенсуальних.

У якості синоніма терміна «організаційний договір» у ГК та інших актах законодавства вживається термін «довгостроковий договір». Так, відповідно до ч. 4 ст. 307 ГК залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий — на залізничному і морському транспорті, навігаційний — на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний —- на повітряному транспорті, річний — на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутамиабо правилами перевезень.

За буквальним тлумаченням диспозитивної норми ч. З ст. 307 ГК довгострокові договори укладаються на власний розсуд учасників перевізного процесу (вантажовідправника та перевізника). Проте в транспортних кодексах, транспортних статутах та правилах перевезень, до яких відсилає ГК і якими регулюється порядок укладання організаційних договорів, така диспозитивність передбачається не завжди (як, наприклад, у сфері залізничних перевезень).

Згідно із ст, 8 Закону Україні «Про залізничний транспорт» перспективне та поточне планування перевезень визначено основою організації перевезень на залізничному транспорт: За змістом статей 17, 18 Статуту залізниць, затвердженого постановою КМУ від 6 квітні 1998 р. № 457, саме довгострокові договори на організацію перевезення вантажів разом із поточними договорами та замовленнями відправників слугують основою планування перевезення вантажів залізницею. Наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644 затверджено форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги перевезення (додаток № 1 до Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту). Відповідно до цього типового договору вантажовласник зобов'язується пред'являти залізниці у визначені терміни місячні плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу. Залізниця ж зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

Відповідно до ст, 36 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р, № 401, у річному договорі на автомобільне перевезення вантажів встановлюються обсяги та умови перевезень, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Порядок укладення організаційного договору на перевезення вантажів деталізований Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р, № 363.

З пропозицією укласти договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом може виступити як перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) — майбутній замовник. Після того, як перевізник і замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом і печаткою перевізника проект договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах перевізник зобов'язаний направити замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження. У договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо. Замовник не пізніш як через 10 днів після одержання від перевізника проекту договору підписує його і додатки до нього, засвідчує їх печатками і один екземпляр повертає перевізнику. Якщо у замовника є розбіжності по Договору, він зобов'язаний сформулювати свої пропозиції у протоколі розбіжностей і направити їх перевізнику разом з договором у 10-денний термін. Перевізник зобов'язаний розглянути протокол розбіжностей замовника, у разі потреби — спільно з ним, і включити до договору всі прийняті пропозиції. У разі неповернення перевізнику підписаного і завіреного печатками проекту договору з додатками у 10-денний термін, договір набирає сили в редакції перевізника.

Згідно з укладеним договором перевізник і замовник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани з декадними плановими завданнями на перевезення вантажів. Перевезення вантажів здійснюються в межах укладеного договору на перевезення вантажів на підставі належним чином оформлених заявок замовника.

Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні наведено у додатку № 1 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Організаційні договори мають важливе значення в галузі морських перевезень вантажів. Стаття 128 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що перевізник та власник вантажів за необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень. У той же час окремі перевезення в межах такого договору здійснюються на підставі договорів морського перевезення вантажів, наявність і зміст яких підтверджується рейсовими чартерами, коносаментами та іншими письмовими доказами (ст, 134 КТМ).

Якщо законодавством не передбачено укладення організаційного договору певного виду, сторони можуть укласти його на основі вільного волевиявлення і самостійно визначати його

Чинним законодавством не передбачено наслідків невиконання приписів щодо обов'язкового укладення організаційного договору.

Організаційний договір має бути укладений у вигляді єдиного документа.

Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду

1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору,