Глава 17 Цінні папери у господарській діяльності.

Стаття 163. Цінні папери та їх види

1.Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цьогодокумента, іншим особам.

2 В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати участі), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Частина друга статті 163 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3201-від 2005, № 3480-IVвід 23.02.2006)

3.Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.

4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.

1. Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 139 ГК). Їх правовий режим визначається нормами коментованої глави (статті 163—166), а також нормами гл. 14 (статті 194—198) та низки нормативно-правових актів, що встановлюють особливості окремих видів цінних паперів. Відносини, що виникають під час розміщення та обігу цінних паперів, регулюються Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» в сі 23 лютого 2006 р. (далі — Закон).

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право відповідно до порядку, встановленого законодавством, випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, який посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між суб'єктом господарювання, що його випустив (видав), та власником і передбачай виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Наведене визначення відрізняється від визначення поняття цінного папера, що його містить ЦК та Закон (у ч. 1 ст. 194 ЦК та ч. 1 ст. З Закону йдеться: по-перше, про особу, якою може бути і не суб'єкт господарювання; по-друге, про те, що ця особа розмістила (видала) цінний папір, по-третє, про умови розміщення, а не випуску), що потребує узгодження термінології.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але, на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.

Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому чітко засвідчено грошове або інше майнове право, тобто визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо останньої залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу ж повного індосаменту або до її заборони.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного папера. Тому його втрата, за загальним правилом, тягне неможливість реалізувати втілене у ньому право, Разом з тим, закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому гл. 7 ЦПК, просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір,

2.Види цінних паперів зазначені у ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою цінні папери поділяються:

а) за порядком їх розміщення (видачі) на:

— емісійні;

— неемісійні,

Емісійні цінні папери — це цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать; акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів, операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України;

б) за формою існування на:

— документарні;

— бездокументарні;

в) за формою випуску:

— на пред'явника (права, посвідчені таким цінним папером, належать пред'явникові);

— іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній в останньому);

— ордерні (права, посвідчені таким цінним папером, належать особі, яка зазначена в останньому і може або сама здійснити ці права, або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу).

Як зазначено у ч. 2 коментованої статті, в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, наводить ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема:

1. Пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, в том у числі у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента. До цієї групи відносяться такі види цінних паперів, як акція, інвестиційний сертифікат, депозитарне свідоцтво (розписка).

Акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК і законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (ч. 1 ст. 6 Закону).

Передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі, підлягає реєстрації. Права на участь в управлінні, одержанні дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»),

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. В цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін у реєстр, крім передавального доручення, е такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді,

У господарському обігу багатьох країн перебуває такий вид цінного папера як депозитарне свідоцтво (розписка) — документ, який випускається іноземною депозитарною установою на акції товариства згідно із законодавством відповідної держави,

2. Боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов'язок емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання, До боргових цінних паперів відносяться облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі.

Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емітент, у порядку, встановленому ДКЦПФР, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації— облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації при її погашенні і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього пуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій, — в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються: назва виду цінного папера; найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації; загальна сума випуску; строк погашення; розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій; серія та номер сертифіката облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

ДКЦПФР можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються: серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки; найменування і місцезнаходження емітента; строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж облігацій здійснюється у національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, — в іноземній валюті.

Стаття 9 Закону відносить до облігацій місцевих позик облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, встановлених бюджетним законодавством.

Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює ДКЦПФР в установленому нею порядку.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Державні облігації України можуть бути: довгострокові — понад п'ять років; середньострокові — від одного до п'яти років; короткострокові — до одного року (ч. 1 ст. 10).

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України — державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України — облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх (коштів) повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в с собі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів мають відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим встановленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України — державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню ДКЦПФР.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та мови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

НБУ виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик /країни, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється НБУ за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визнача­ються ДКЦПФР разом з НБУ.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.

Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється у національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України — у валюті запозичення.

Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання, зі спливом встановленого строку, суми вкладу і відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

3. Іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям(іпотечним пулом) і які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їмкоштів. До іпотечних цінних паперів належать: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати ; в) заставні; г) сертифікати ФОН.

Заставна, як зазначено у ст. 20 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню вгрошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпотеку». Наступний власник заставної має ті самі права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, і виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розд. V Закону «Про іпотеку».

Анулювання заставної і видача нової заставної здійснюються за згодою між іпотекодевцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відомості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпечене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її оригінал передається іпотекодержателю.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.

У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:

1)слово «заставна» як складова частина назви документа та визначення про зобов'язання боржника виконати перед іпотекодержателем у встановлений строк основне зобов'язання;

2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — юридичних осіб:

резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України;

нерезидентів — найменування, юридична адреса та держава, де зареєстрована особа;

для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя — фізичних осіб:

громадян України — прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця проживання за межами України;

3) посилання на реквізити іпотечного договору та договору, що обумовлює основне зобов'язання;

4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані;

5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання;

6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором;

7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного державного реєстру).

За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положення, які відтворюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу.

Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник, якщо вони — юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про іпотеку» заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів — іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону. Порядок випуску та обігу іпотечних облігацій цінних паперів встановлюється Законом України від 22 грудня 2005 р. «Про іпотечні облігації». Відповідно до цього Закону іпотечнимиоблігаціями є облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечене іпотечним покриттям у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечні облігації є іменними цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість даної облігації та грошового доходу в порядку, встановленому цим Законом та проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

З гідно із Законом «Про іпотечні облігації» можуть випускатися такі види останніх:

1) звичайні іпотечні облігації;

2) структуровані іпотечні облігації.

Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

Іпотечний сертифікат — іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Іпотечні сертифікати мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю — номінальну вартість, сертифікати участі — частку консолідованого іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат. Номінальна вартість та строк обігу сертифікатів одного випуску мають бути однаковими. Номінальна вартість може бути встановлена в національній валюті з урахуванням інфляційного застереження.

Процедура емісії та обігу іпотечних сертифікатів встановлена статтями 16—25 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 р.

4.Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або)товарних ресурсів.

Одним із видів похідних цінних паперів є дериватив, поняття якого визначено у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 p.).

Дериватив— стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. Зокрема, постановою КМУ від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів.

До деривативів належать:

А) форвардний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим способом без згоди покупця контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) цього контракту продати його будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого контракту;

б) ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов продажу з продавцем контракту

в) опціон — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на:

а) фондовий дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13;

б) валютний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою НБУ від 7 липня 1997 р. № 216;

в) товарний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. № 186 затверджено пілотний проект «Правила випуску та обігу товарних деривативів на Придніпровській товарній біржі».

5. Товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Товаророзпорядчими документами є коносамент і складське свідоцтво.

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного у коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України (далі — КТМ). Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передавати:з іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ).

Складські свідоцтва — це товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі.Складські свідоцтва бувають двох видів — прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва.

Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. У простому складському свідоцтві зазначаються відомості згідно із ст. 962 ЦК.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин останнього зазначаються відомості згідно із ст. 962 ЦК, а саме:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, і порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва має містити підпис уповноваженої особи та печатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).

Відносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, порядок їх реєстрації, правові, економічні та організаційні умови функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах, регулюються Законом України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

3. За формою випуску цінні папери поділяються на:

— цінні папери на пред'явника (права, посвідчені цим цінним папером, належать пред'явникові);

— іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері);

— ордерні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, яка зазначена в останньому і може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу). Тобто ордерний цінний папір уже заздалегідь передбачає можливість подальшого відчуження. Класичним прикладом ордерного цінного папера є переказний вексель (тратта).

4. Правовий режим цінних паперів встановлюється, крім ГК, іншими законами (ЦК, законами України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» тощо).

Цінні папери можуть бути використані суб'єктом господарювання для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери (вексель) для здійснення розрахунків. Порядок застосування форм розрахунків визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 6 жовтня 2004 р. та нормативно-правовими актами НБУ.

Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями розд. VI Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.

Крім цього, ч. 1 ст. 86 ГК та інші норми чинного законодавства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України «Про страхування») встановлюють можливість використання (іноді з певними обмеженнями) цінних паперів для формування статутних фондів господарських товариств.

Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання.

1. Суб'єкт господарювання — юридична особа у випадках і порядку, передбачених законом, має право випускати від свого імені акції та облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам.

2. Право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

3. Суб'єкту господарювання забороняється випуск акцій та облігацій підприємства для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

4. Суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, мають право випускати інвестиційні сертифікати.

(Частина четверта статті 164 в редакції Закону Ns 3480-IVвід 23.02.2006)

5.Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які посвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні (депозитні) сертифікати).

(Частина п'ята статті 164 в редакції Закону № 3480-IVвід 23.02.2006)

6.Фінансові установи, які створили фонд операцій з нерухомістю та здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла, мають право випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

(Статтю 164 доповнено частиною згідно із Законом № 3201-IVвід 15.12.2005,

7.Суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі — боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку плате «у визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

(Частина сьома статті 164 в редакції Закону № 3480-IVвід 23.02.2006)

8.Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України, та охороняються.

9.Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом.

1. Одним із видів цінних паперів, які має. право випускати суб'єкт господарювання — юридична особа, є акції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України акція — це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право науправління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК і законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою ніж одна копійка.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Режим іменних акцій передбачаєспеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій, у принципі, вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил:

У сертифікаті акції зазначаються вид цінного папера, найменування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів — прості та привілейовані.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передба­чені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають .траво на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом трав), якщо така можливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.

Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Акціонерне товариство має право, за рішенням загальних зборів акціонерів, збільшити статутний капітал, зокрема, шляхом додаткового випуску акцій (ч. 1 ст. 156 ЦК), який здійснюється у порядку, встановленому Положенням про порядок збільшення (зменшення) роз­міру статутного капіталу акціонерного товариства від 22 лютого 2007 р. № 387.

Вимоги до реєстрації випуску акцій акціонерних товариств при збільшенні або зменшенні статутного капіталу встановлені Положенням про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 26 квітня 2007 р. № 942.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 p.).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію: про емітента; про реєстратора; про випуск цінних паперів, для якого складено реєстр; про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; про номінальних утримувачів; про власників іменних цінних паперів — клієнтів номінальних утримувачів; інформацію про іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 5 розд. III Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. № 1000).

Облігації підприємства як цінні папери мають право випускати будь-які підприємства, зазначені у ст. 63 ГК.

Відповідно до ст. 8 Закону облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.

Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними і не дають права на участь в управлінні емітентом.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.

Умови розміщення облігацій акціонерним товариством можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб певної організаційно-правової форми.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальна вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дата випуску ,а також серія і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи; печатка емітента.

Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів (крім безпроцентних облігацій). Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, за якою виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.

2. Як встановлено ч. 2 коментованої статті, право на випуск акцій та облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Реєстрацію випуску акцій здійснює ДКЦПФР в установленому нею порядку. Зокрема, реєстрація акцій акціонерних товариств здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 15 березня 2007 р. № 487.

Обіг акцій дозволяється після реєстрації ДКЦПФР звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Емісія облігацій підприємств здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення емісії облігацій підприємств та їх обігу, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 322 (в редакції рішення ДКЦПФР від 26 жовтня 20 У. і № 1178).

Процедура здійснення випуску облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, включає таку послідовність дій:

1) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення облігацій органом емітента уповноваженим приймати таке рішення;

2) подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску облігацій та проспекту їх емісії;

3) реєстрація ДКЦПФР випуску облігацій та проспекту їх емісії, видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

4) прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера(ів) до розміщення облігацій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, крім випадків наявності попередньо укладеного договору(-ів) з андеррайтером(-ами);

5) присвоєння облігаціям міжнародного ідентифікаційного номера;

6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії облігацій або з реєстратором — про ведення реєстру власників іменних облігацій (у разі відсутності таких договорів), крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства, або облігації розміщуються на пред'явника, або за наявності попередньо укладених договорів;

7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення облігацій у документарній формі існування або розміщення глобального сертифіката (у разі емісії облігацій у бездокументарній формі існування);

8) розкриття інформації, що міститься в зареєстрованому проспекті емісії облігацій, шляхом опублікування проспекту емісії облігацій у повному обсязі в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР не менш як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

9) відкрите (публічне) розміщення облігацій, що здійснюється у строк, зазначений у рішенні про розміщення облігацій та проспекті їх емісії;

10) затвердження результатів відкритого (публічного) розміщення облігацій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

11) подання звіту про результати відкритого (публічного) розміщення облігацій;

12) реєстрація ДКЦПФР звіту про результати відкритого (публічного) розміщення облігацій;

13) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

14) розкриття інформації, що міститься у зареєстрованому звіті про результати відкритого публічного) розміщення облігацій, шляхом опублікування звіту в тому самому офіційному друкованому виданні ДКЦПФР, у якому опублікований проспект емісії цих облігацій, не пізніш як через 15 робочих днів з дати реєстрації звіту про результати розміщення облігацій серії облігацій);

15) надання емітентом до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії облігацій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено договір про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за облігаціями веде емітент), копії свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. На підставі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій емітент переоформляє глобальний сертифікат на нову кількість облігацій з урахуванням результатів розміщення облігацій.

Відкрите (публічне) розміщення облігацій здійснюється емітентом самостійно або через андеррайтера(-ів), що уклав(-ли) з емітентом договір про андеррайтинг.

Відкрите (публічне) розміщення облігацій передбачає пропозицію облігацій не менш як ста юридичним та/або фізичним особам.

Облігації, які пропонуються для відкритого (публічного) розміщення, є такими, що вільно обертаються. Першими та наступними власниками таких облігацій можуть бути будь-які юридичні та/або фізичні особи.

Строк відкритого (публічного) розміщення облігацій не може перевищувати одного року з дати початку розміщення. Якщо облігації, передбачені до розміщення, випускаються різними серіями, строк відкритого (публічного) розміщення окремої серії облігацій не може перевищувати одного року з дати початку розміщення облігацій цієї серії.

Забороняється відкрите (публічне) розміщення облігацій раніше ніж через 10 днів після опублікування проспекту емісії в повному обсязі в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР.

У разі закритого (приватного) розміщення облігацій емісія здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску облігацій;

3) реєстрація ДКЦПФР випуску облігацій, видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

4) присвоєння облігаціям міжнародного ідентифікаційного номера;

5) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії облігацій або з реєстратором — про ведення реєстру власників іменних облігацій (у разі відсутності таких договорів), крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства, або облігації розміщуються на пред'явника, або за наявності попередньо укладених договорів;

6) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення облігацій у документарній формі існування або розміщення глобального сертифіката (у разі емісії облігацій у бездокументарній формі існування);

7) закрите (приватне) розміщення облігацій, що здійснюється в строк, зазначений у рішенні про розміщення облігацій;

8) затвердження результатів закритого (приватного) розміщення облігацій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

9) подання ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення облігацій;

10) реєстрація ДКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення облігації;

11) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій;

12) надання емітентом до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії облігацій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено договір про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за облігаціями веде емітент), копії свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. На підставі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій емітент переоформляє глобальний сертифікат на нову кількість облігацій з урахуванням результатів розміщення облігацій.

Закрите (приватне) розміщення облігацій здійснюється емітентом самостійно.

Першими власниками облігацій, що передбачені до закритого (приватного) розміщення, можуть бути юридичні та фізичні особи — учасники закритого (приватного) розміщення, коло яких заздалегідь визначено в рішенні про розміщення облігацій. Кількість учасників закритого (приватного) розміщення облігацій не може перевищувати ста осіб.

Строк закритого (приватного) розміщення облігацій не може перевищувати двох місяців з дати початку розміщення. Якщо облігації, передбачені до розміщення, випускаються різними серіями, строк закритого (приватного) розміщення окремої серії облігацій не може перевищувати двох місяців з дати початку розміщення облігацій цієї серії.

Облігації, які пропонуються для закритого (приватного) розміщення, вважаються такими, що мають обмежене коло обігу серед учасників такого розміщення.

3. Акції і облігації випускаються суб'єктами господарювання — юридичними особами з метою залучення інвестицій. Однак законодавство (ч. З ст. 164 ГК) забороняє суб'єкту господарювання випускати акції та облігації підприємств для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок –не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті суб'єкти господарювання, виключною діяльністю яких є діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування, мають право випускати інвестиційні сертифікати.

Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» емітентом інвестиційних сертифікатів виступає не лише компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду, а й інвестиційний фонд або інвестиційна компанії

Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів не обмежується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.

Розміщення похідних (деривативів) цінних паперів, базовим активом яких є право на отримання інвестиційних сертифікатів, не допускається.

Особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та погашення інвестиційних сертифікатів визначаються Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» від 15 березня 2001 p., а також нормативно-правовими актами ДКЦПФР. Зокрема, рішеннями ДКЦПФР від 8 січня 2002 р. затверджені Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції і Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового (венчурного, недиверсифікованого) інвестиційного фонду при їх приватному розміщенні.

5.Ощадний (депозитний) сертифікат — це цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під проценти, передбачені умовами їх розміщення). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника — у документарній.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за сертифікатом, та особою, яка набуває ці права.

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати.

У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків.

Згідно із законодавством розрахунки за придбані ощадні (депозитні) сертифікати та сплата грошових коштів за ними для юридичних осіб здійснюються лише в безготівковій формі п 5.6 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 р. №516).

6. Фінансова установа, яка відповідає вимогам Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 p., може за власною ініціативою створювати фонд операцій з нерухомістю (ФОН). ФОН не є юридичною особою.

Сертифікат фонду операцій з нерухомістю (сертифікат ФОН) — це цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

Власник сертифіката ФОН може отримувати дохід від управління ФОН управителем на умовах Правил ФОН та проспекту емісії сертифікатів ФОН. Власник сертифікатів ФОН має право вимагати від управителя дотримання обмежень прав довірчої власності від здійснення правління ФОН. Після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, власник сертифікатів при їх викупі емітентом має право на дохід у грошовій формі у сумі, що відповідає вартості частки чистих активів ФОН, яка припадає на належну йому кількість сертифікатів ФОН.

Правовий режим сертифікатів ФОН (у тому числі умови їх випуску та обігу) встановлено Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а також Положенням про порядок реєстрації випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю, що випускаються в бездокументарній формі, інформації про їх випуск та проспекту емісії, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 14 жовтня 2005 р. №511.

7. Як встановлено ч. 7 коментованої статті, суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі — боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. законодавство України про обіг векселів складається з Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, законів України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулю­вання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів простих векселів», «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України. Саме цими актами і встановлено порядок випуску та обігу векселів у господарському обороті України.

8.Цінні папери (або їх бланки) виготовляються лише на державних підприємствах, що мають ліцензію Міністерства фінансів України, та охороняються.

Відповідно до постанови КМУ «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» від 19 квітня 1993 р. Міністерство фінансів України, Служба безпеки України та Міністерство внутрішніх справ України затвердили Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, якими встановили вимоги до підприємств, на яких виготовляють бланки цінних паперів і документи суворого обліку, порядок оформлення замовлення на їх виготовлення, вимоги до поліграфічного виконання, порядок виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, вимоги до приймання тиражу на склад тощо.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності затверджені спільним наказом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України від 9 січня 2001 р. № 1/3.

9. Чинним на сьогодні Указом Президента України від 25 травня 1994 р. «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» було встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» нині вживається термін «бездокументарна форма цінного папера», під яким розуміється здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі встановлені, зокрема, ч 4 ст. 4 зазначеного Закону.

У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

На період передплати на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску ДКЦПФР або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся

Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів і тимчасових глобальних сертифікатів встановлені Положенням про глобальний сертифікат та тимчасовий глобальний сертифікат, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 13 вересня 2006 р. № 806.

Стаття 165. Придбання цінних паперів суб'єктами господарювання

1. Суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.

2. Цінні папери оплачуються суб'єктами господарювання у гривнях, а у випадках, передбачених законом та умовами їх випуску в обіг, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях.

3.Операції купівлі-продажу цінних паперів здійснюють їх емітенти, власники, а також торговці цінними паперами — посередники у сфері випуску та обігу цінних паперів. Види та порядок здійснення зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та іншими законами.

1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальне правило, за яким суб'єкти господарювання можуть придбавати цінні папери за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

2.Частина 2 ст. 165 ГК встановлює валюту платежу в разі придбання цінних паперів суб'єктами господарювання. За загальним правилом (ч. 1 ст. 192 ЦК) законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

Оплата цінних паперів в іноземній валюті здійснюється лише у випадках, передбачених загоном та умовами їх випуску в обіг. Так, продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, — в іноземній валюті.

Проте, незалежно від виду валюти, якою проведено оплату цінних паперів, їх вартість виражається у гривнях.

3. Частина 3 коментованої статті встановлює коло осіб, які можуть здійснювати операції купівлі-продажу цінних паперів. По-перше, це емітенти цінних паперів (наприклад, акціонернетовариство не лише продає акції в ході їх відкритої підписки, але й має право викупити у акціонера оплачені ним акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників). По-друге, операції купівлі-продажу цінних паперів вправі здійснювати їх власники(наприклад, громадянин або юридична особа може продати або купити у іншого акціонера акції товариства, акціонером якого він є). По-третє, професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами — господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

брокерську діяльність — укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

дилерську діяльність — укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

андеррайтинг — розміщення (підписку, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

діяльність з управління цінними паперами — діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику

управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб. Порядок та умови провадження діяльності з торгівлі цінними паперами встановлені, зокрема, ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Стаття 166. Державне регулювання ринку цінних паперів

1. З метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників фондового ринку здійснюється державне регулювання ринку цінних паперів.

2. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, статус, порядок організації та діяльності якої визначаються законом.

3.Інші органи державної влади здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом.

4. Форми державного регулювання ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність цих суб'єктів за порушення правил зазначеної діяльності визначаються цим Ко­дексом та прийнятими відповідно до нього іншими законодавчими актами.

1. Державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1 Закону України «Про держане регулювання ринку цінних паперів»).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів (ст. 2 Закону).

2. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи (управління та відділення).

ДКЦПФР здійснює повноваження через центральний апарат і свої територіальні органи. Вона може делегувати надані їй повноваження центральному апарату і територіальним органам шляхом прийняття відповідного рішення, затвердженого в установленому порядку

ДКЦПФР утворюється у складі Голови Комісії та шести членів. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

Основною формою роботи ДКЦПФР є засідання, які проводяться за рішенням ГоловиКомісії у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менше п'яти осіб.

Рішення ДКЦПФР вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше п'яти голосів.

При ДКЦПФР створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією. Склад Консультаційно - експертної ради та положення про неї затверджуються Комісією.

Основними завданнями ДКЦПФР є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання вимог законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

7) здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування.

Повноваження ДКЦПФР визначені ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та ст. 5 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 р.

3. Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначенихзаконом, здійснюють й інші, крім ДКЦПФР, органи державної влади (державні органи, що здійснюють контроль за цінами, органи АМК тощо).

4. Форми державного регулювання ринку цінних паперів встановлені ст. З Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». До них відносяться:

прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

заборона та зупинення на певний строк (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентамицінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролюза їх дотриманням;

контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення правил професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлена ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», відповідно до якої ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи:

за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку надходжень), одержаних у результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії, одержання якої передбачено чинним законодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення ДКЦПФР про накладення штрафу може бути оскаржено в суді. Штрафи, накладені ДКЦПФР, стягуються у судовому порядку.

Зазначені штрафи накладаються Головою ДКЦПФР, її членом, начальником відповідного територіального органу або, за письмовим дорученням останнього, його заступником після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Про накладення штрафів на комерційні банки ДКЦПФР інформує НБУ у триденний строк.