1.Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

інші об'єкти, передбачені законом.

2.Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.

1. У коментованій статті наведено невичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Разом з тим, такими визнаються не всі об'єкти права інтелектуальної власності, визначені ст. 420 ЦК та іншими законами.

Для віднесення певного об'єкта права інтелектуальної власності до сфери господарювання необхідно, щоб встановлені законом правомочності щодо нього могли бути реалізовані у господарській діяльності. Наприклад, наукове відкриття не є об'єктом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, оскільки встановлена ст. 458 ЦК правомочність його автора лише щодо надання науковому відкриттю свого імені або спеціальної назви не може бути застосована у господарській діяльності.

З іншого боку, всі об'єкти права інтелектуальної власності, на які законом встановлені майнові права, є об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.

ГК не містить безпосереднього визначення понять, перелічених у даній статті об'єктів прав інтелектуальної власності. Поняття деяких з них визначені у ЦК, наприклад торговельної марки — у ст. 492 та комерційної таємниці — у ст. 505. Загалом же такі поняття визначені у законах України, спеціальним призначенням яких є регулювання відносин, пов'язаних з певними об'єктами права інтелектуальної власності, а також у відповідних міжнародних договорах.

Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід — це результат інтелектуальної діяльності у будь-якій сфері технології. Відповіднодо ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок — це результат творчої діяльності у галузі художнього конструювання.

Однак віднесення зазначених вище об'єктів до об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання не означає, що вони визнаються такими без усяких застережень.

Згідно із ст. 422 ЦК право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених ЦК, іншим законом чи договором. Однією з таких підстав є відповідність зазначених об'єктів певним вимогам (критеріям придатності) для набуття права інтелектуальної власності, визначених ЦК та іншим законом. Наприклад, за ст. 459 ЦК винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.

Іншими об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, передбаченими законом, зокрема є захист від недобросовісної конкуренції (див. гл. З ГК та коментар по неї) та раціоналізаторська пропозиція. Остання визначена об'єктом права інтелектуальної власності ч. 1 ст. 420 ЦК.

Правовідносини у сфері господарювання, пов'язані з раціоналізаторськими пропозиціями, є наймасовішими серед усіх правовідносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності. Це зумовлює необхідність більш детально прокоментувати положення відповідного законодавства.

Згідно із ст. 481 ЦК раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Названа стаття ЦК не обмежує коло матеріальних об'єктів та процесів, яких може стосуватися раціоналізаторська пропозиція. Такими, наприклад, можуть бути продукти (пристрої, сечовини тощо), процеси виробництва продукції, експлуатація техніки та управління під­приємством, його структурними підрозділами.

Пропозиція може бути визнана раціоналізаторською, коли вона є корисною для юридичної особи, якій вона подана, тобто її використання дає можливість одержати будь-який позитивний ефект, зокрема підвищити економічну ефективність діяльності такої особи.

У зв'язку з цим не можуть визнаватися раціоналізаторськими пропозиції, які знижують надійність та інші показники якості продукції або погіршують умови праці, якість робіт, а також спричиняють забруднення навколишнього природного середовища або збільшують його рівень.

За ст. 482 ЦК обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Раціоналізаторська пропозиція вважаться використаною у разі втілення її згідно з описом цієї пропозиції та відповідними кресленнями. Якщо предметом такої пропозиції є кілька об'єктів, які можуть бути втілені самостійно, вона вважається використаною у разі втілення згідноз описом та відповідними кресленнями хоча б одного з цих об'єктів.

Відповідно до ст. 483 ЦК суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

За ст. 484 ЦК автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Обсяг такого заохочення повинен відповідати загальноприйнятим у суспільстві мірилам добросовісності. Як правило, він кореспондується належною мірою з очікуваною чи отриманою вигодою юридичної особи, якій подано пропозиція.

Згідно з ч. 2 ст. 482 ЦК юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, лає право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі. Отже, це право не залежить з л намірів раціоналізатора і не може бути ним обмежено.

2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, перелічені у коментованій статті, визначаються гл. З та ст. 432 ЦК.

У них, зокрема, встановлено, що кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду.

На підставі статей 16 і 432 ЦК способами захисту прав інтелектуальної власності судом можуть бути, зокрема:

— визнання права;

— визнання правочину недійсним;

— припинення дії, яка порушує право;

— відновлення становища, яке існувало до порушення;

— примусове виконання обов'язку в натурі;

— зміна правовідношення;

— припинення правовідношення;

— відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

— відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 432 ЦК цей перелік доповнено новими способами, притаманними у першу чергу захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

— застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальноївласності та збереження відповідних доказів;

— зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

— вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; ' -

— вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважнодля виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

— застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

—- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Ці нові для нашої держави повноваження суду створюють сприятливі умови для практичної реалізації встановленого Конституцією України права кожного захищати свої права від порушень та протиправних посягань.

Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка