1.Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

2.Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.

1. Коментована стаття встановлює загальні, найпоширеніші джерела, з яких формується майно суб'єктів господарювання. Водночас норми, що визначають джерела формування майна окремих суб'єктів господарювання, містяться у низці статей ГК та в інших законах підприємства — ч. 2 ст. 66 ГК; казенного підприємства — ч. 5 ст. 77 ГК; господарського товариства — ст. 115 ЦК, ст. 85 ГК, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»: виробничого кооперативу — ст. 165 ЦК, ст. 100 ГК, ст. 19 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 p.; сільськогосподарського кооперативу — ст. 21 Закону України «Пр: сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. тощо, порівняльний аналіз яких свідчить про необхідність уніфікації понять і термінів, за допомогою яких визначаються джерела формування майна зазначених суб'єктів господарювання,

Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування статутного капіталу (фонду) господарських товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого кооперативу (ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств (ст. I23ГК). При утворенні державного унітарного підприємства компетентним органом державної влади останній наділяє таке підприємство майном — відокремленою частиною держав:-: власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної їдзоності (ч. 1 ст. 78 ГК).

ГК (ч. З ст. 74 ГК, ч. 4 ст. 78) вперше встановлено обов'язок утворення статутного фонду державного комерційного підприємства та комунального унітарного підприємства відповідними уповноваженими органами, до сфери управління яких входять вказані підприємства, до реєстрації останніх як суб'єктів господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства законом до цього часу не встановлено (визначення мінімального розміру статутного фонду комунального унітарного підприємства ГК відносить до компетенції відповідної місцевої ради).

Водночас, у законодавстві відсутня вимога щодо утворення статутного фонду казенного підприємства, оскільки у разі недостатності коштів, які перебувають у його розпорядженні, повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство.

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом формування майна суб'єктів господарювання — підприємців після їх утворення. Зміст доходів з джерелом їх походження з України визначений пунктом 1.21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України абона територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Лід доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п. 7.6.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

До доходів від цінних паперів слід також відносити і дивіденд — платіж, який здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють державні і недержавні капітальні вкладення.

Державні капітальні вкладення — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. У їх складі виділяють державні централізовані капітальні вкладення — інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

Недержавні капітальні вкладення — це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів із недержавними формами власності, а саме:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора;

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них — їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належати суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів — одне з джерел формування майна, яке поділяється на кілька складових: 1) виручка від продажу майнових об'єктів;

2) надходження у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди:

3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, господарське відання або оперативне управління) відповідно до укладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк і під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит і кредит під цінні папери, які засвідчують відносини позики.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

2. Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється ГК та іншими законами з урахуванням видів майна, зазначених у ст. 139 ГК (основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари, цінні папери тощо).

Стаття 141. Особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання

1. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї") держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу.

2. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

3.Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом.

4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

5.Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

6.Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

(Статтю 141 доповнено частиною шостою згідно із Законом № 549-від 09.01.200'

1. Частина 1 коментованої статті встановлює узагальнений перелік встановлює перелік об'єктів, що належать до державного майна у сфері господарювання.

Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів — це господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання (ч. З ст. 283 ГК). Оскільки таке визначення цілісних майнових комплексів державних підприємств стосується об'єктів оренди, для загальних цілей(у тому числі для визначення складу майна підприємства як єдиного майнового комплексу) можна керуватися положеннями ч. 2 ст. 191 ЦК, згідно з якими до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених ГК та законами, прийнятими відповідно до нього (ч. З ст. 66 ГК).

Нерухоме майно державних підприємств (у ч. 1 ст. 181 ЦК вжито терміни «нерухомі peчi», « нерухомість») — це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна їх внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 2 ст. 181 ЦК).

Інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств — це майно (річ), яке наділене тільки йому властивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його.

Акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (наприклад, 50 % + 1 акція, 25 % + 1 акція, або інша кількість акцій у статутних фондах відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації і приватизації; будь-яка кількістьакцій, часток, паїв у статутних фондах (майні) інших суб'єктів господарювання).

Коментована стаття називає серед державного майна суб'єктів господарювання також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним уставам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. На нашу думку, тут йдеться не про якісь окремі види майна, а, скоріше, про певних суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність), використовуючи при цьому державне майно, закріплене за ними на певному правовому титулі.

Держава, через уповноважені органи державної влади, здійснює права власника не лише стосовно майна, зазначеного у ч. 1 коментованої статті, а й також і щодо об'єктів права власностіУкраїнського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 ГК, — землі, її надр, атмосферного повітря,водних та інших природних ресурсів, що знаходяться у межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Частина 1 ст. З Закону України «Про управління об'єктами державної власності» відносить дооб'єктів управління державної власності: майно, передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі — державні підприємства), установам та організаціям; майно, передане державним господарськимоб'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі — корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльністьПрезидента України, Верховної Ради України та КМУ, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду,лізінг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій,державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

2. Відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України КМУ забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Законом України «Про управління об'єктами державної власності» (ч. 1 ст. 4) встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

КМУ;

ФДМУ;

міністерства та інші органи виконавчої влади (далі — уповноважені органи управління);

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі — господарські структури);

юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі — уповноважені особи);

Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Зокрема, КМУ є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, ви­значеним законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, КМУ:

1) визначає органи виконавчої влади, які виконують функції з управління об'єктами державної власності;

2) встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним законом;

3) визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності;

4) визначає умови створення та діяльності господарських структур;

5) приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю;

6) призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовне яких функції з управління виконує КМУ;

7) приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію казенних підприємств і визначає центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать;

8) приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність;

9) приймає рішення про закріплення в державній власності пакетів акцій (часток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію;

10) приймає за поданням ФДМУ рішення про достроковий продаж пакетів акцій (часток закріплених у державній власності, або їх частини;

11) встановлює критерії відбору об'єктів державної власності для передачі їх в управління уповноваженим особам;

12) встановлює критерії відбору уповноважених осіб для передачі їм в управління об'єктів державної власності;

13) визначає порядок управління корпоративними правами держави та виплати винагороди уповноваженим особам за належне виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави;

14) приймає, за поданням ФДМУ, рішення про передачу повноважень з управління корпоративними правами держави уповноваженим органам управління та господарським структурам;

15) розробляє та укладає міжнародні договори України щодо об'єктів державної власності України згідно із законодавством;

16) призначає позапланові ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, які стосуються використання об'єктів державної власності;

17) встановлює критерії ефективності управління об'єктами державної власності та порядок їх застосування;

18) визначає порядок:

а)здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

б) спрямування коштів, визначених Державним бюджетом України, на фінансування витрат,пов'язаних з викупом часток (акцій, паїв) вторинної емісії господарських організацій з корпоративними правами держави, та заходів щодо реструктуризації, досудової санації та інших заходів, які стосуються функціонування об'єктів державного сектору економіки;

в)відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями, господарськими структурами;

г)конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання;

г) оплати праці і винагороди керівникам державних підприємств;

д)призначення, діяльності, відповідальності та винагороди посадовим особам уповноважених органів управління, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або декількох державних підприємств;

е) призначення, діяльності, відповідальності та оплати праці державних контролерів використання об'єктів державної власності (далі — державні контролери);

є)створення та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

ж) визначення вартості об'єктів державної власності;

з)проведення інвентаризації об'єктів державної власності;

и)відчуження та списання об'єктів державної власності;

і)розпорядження активами державних господарських організацій;

ї) розрахунку та використання концесійних платежів за державне майно;

й)оцінки об'єктів оренди та розрахунку, розподілу і використання плати за оренду (суборенду) державного майна;

к) визначення підприємств державного сектору економіки, на яких проводяться щорічні аудиторські перевірки використання об'єктів державної власності;

19)забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності;

20)затверджує річні фінансові плани державних підприємств, що є суб'єктами природних монополій, та державних підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень;

21) приймає рішення щодо реорганізації (реструктуризації) підприємств, які не підлягають приватизації;

22)погоджує рішення уповноважених органів управління щодо створення, реорганізації та ліквідації діяльності підприємств державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

23)погоджує умови приватизації та реструктуризації об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

24) затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

25)забезпечує контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державнихпідприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна;

26)виконує відповідно до законів інші функції з управління об'єктами державної власності (ст.5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»),

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» визначає також повноваження уповноважених органів (ст. 6), ФДМУ (ст. 7), Національної академії наук України та галузевих академій наук (ст. 8), господарських структур (ст. 9), та уповноважених осіб.

3. КМУ встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється у порядку, встановленому законом.

Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України « Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», який регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатної передачі об'єкти права державної власності врегульовано Положенням про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою КМУ від 21 вересня 1998 г Об'єктами передачі згідно з цими актами є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі — підприємства). Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва , атакож нежитлові приміщення — після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);

в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім акцій, переданих державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);

г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;

д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;

е) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого). Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

— КМУ — щодо об'єктів, визначених пунктами «а» і «в»;

— органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і ФДМУ — щодо об'єктів, визначених пунктам «б» і «е»;

— засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і ФДМУ — щодо об'єктів, визначених пунктом «г»;

— органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій ~. ФДМУ — щодо об'єктів, визначених пунктом «д».

Передача від одного підприємства іншому об'єктів права державної власності, що належать до сфери управління одного й того самого органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

4. Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємств, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність казенні підприємства, а також підприємства, що провадять такі види діяльності; а) діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; б) діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається в установленому КМУ порядку ,а також пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв,у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; в) діяльність, пов'язану з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України і створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів).

5.Законом можуть бути визначені види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій.

Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання

1.Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціаль­ний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

3.Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник(власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до статті 75 цього Кодексу.

( Пункт 3 статті 142 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IVeid 25.03.2005)

4.Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

1.Прибуток (доход) суб'єкта господарювання — це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами зазначене Положення розуміє збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внески власників), а під витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх остаточного погашення (ліквідації);

доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

доходи від товарообмінних (бартерних) операцій, від страхової діяльності, від операцій з розрахунками в іноземній валюті, від продажу товарів пов'язаним особам, від продажу основних фондів або нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і деривативами, від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, від оподаткування дивідендів, від операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, від виконання довгострокових договірних зобов'язань тощо;

доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій, лізингу (оренди);

доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, і виявлені у звітному періоді;

доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному період, крім їх надання неприбутковим організаціям та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді,що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена законом. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збіль­шує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при и видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, наведеного у цьому абзац, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не приводять до зміни їх валових витрат ас: валових доходів;

сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку передбаченому законом;

сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів згідно із законом;

сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті;

сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договор; або за рішенням відповідних державних органів, суду;

сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду;

сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити йог: до бюджету, та рентних платежів;

доходів від продажу електричної енергії (включаючи реактивну).

Валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Склад валових витрат встановлено ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

3. Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власних (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Так, питання щодо розподілу прибутку та збитків товариства з обмеженою відповідальність: вирішують загальні збори учасників товариства (ч. 4 ст. 145 ЦК), загальні збори акціонерів (ч. 2 ст. 159 ЦК). Затвердження порядку формування і розподілу доходу виробничого кооперативу здійснюють загальні збори членів виробничого кооперативу (ч. 1 ст. 102 ГК).

Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, устатутних фондах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, визначено у ст. 75 ГК.

Зокрема, згідно з ч. 8 вказаної статті державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання(оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Статтею 1 Декрету КМУ «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» від 10 травня 1993 р. встановлено, що державні підприємства, установи і організації після сплати обов'язкових платежів провадять відрахування від прибутку, що залишається в їх розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних оборотних коштів за нормативами, встановленими органами, які виконують функцїї з управління майном, що перебуває у державній власності.

Стосовно казенних підприємств ч. 8 ст. 77 ГК встановлює, що порядок розподілу та використання прибутку (доходу) казенного підприємства визначається фінансовим планом, який затверджується в порядку, встановленому статтею 75 ГК для державних комерційних підприємств.

4. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

Наприклад, порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності встановлюються КМУ.

Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання

1. Суб'єкт господарювання має право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів. Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються цим Кодексом та іншими законами.

В умовах становлення ринкової економіки все ширшого застосування як у господарському обороті в межах України, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності набувають цінні папери.Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, для формування статутного капіталу, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Цінні папери, як встановлено ч. 7 ст. 139 ГК, є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Коментована стаття встановлює досить широке коло повноважень суб'єкта господарювання щодо цінних паперів як складової частини його майна. Це і право випускати (емітувати ( цінні папери (наприклад право акціонерного товариства випускати акції і облігації, право інших товариств (підприємств) випускати облігації) і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам (наприклад, шляхом відкритої підписки на акції або продажу облігацій підприємства членам трудового колективу). Суб'єкт господарювання має право придбавати цінніпапери, випущені іншими суб'єктами (емітентами).

Види цінних паперів, умови і порядок їх випуску, реалізації та придбання суб'єктами господарювання встановлюються ГК (гл. 17), ЦК (гл. 14), а також Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання