1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.

Як свідчить практика, підприємства об'єднують свої інтереси і в інших формах, передбачених законом, які, однак, не мають характеру господарських об'єднань (Український союз промисловців і підприємців, Спілка орендарів і підприємців України, Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств тощо), а є громадськими об'єднаннями.

Глава 13. Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання

1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2.Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

із залученням або без залучення найманої праці;

самостійно або спільно з іншими особами.

4.Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5.Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6.Громадянин-підприємець зобов'язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншувстановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

1. Громадянину для придбання статусу суб'єкта господарювання необхідно здійснити процедуру державної реєстрації як суб'єкта господарювання (підприємця). Здійснення громадянином підприємницької діяльності без державної реєстрації автоматично виключає визнання його суб'єктом господарювання, оскільки закон пов'язує одержання статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підриємництва. Заняття громадянином підприємницькою діяльністю без реєстрації є порушенням законодавства, і до порушника можуть бути застосовані правові санкції.

Під громадянином як суб'єктом господарювання ГК розуміє громадянина України, іноземця та особу без громадянства (п. 2 ч. 2 ст. 55). Підприємницькою визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК). Отже, громадянин, який працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свій ризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для зайняття громадянином підприємницькою діяльністю є його державна реєстрація як підприємця відповідно до ст. 58 Кодексу.

2. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, а не тільки тим, що використовується у господарській діяльності. У разі банкрутства громадянина-підприємця до складу ліквідаційної маси не включається тільки те майно, на яке відповіднодо цивільного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення (див. додаток № 1 до ст. 379 ЦПК).

3. Частина 3 даної статті передбачає право громадянина здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням юридичної особи у вигляді приватного підприємства (ст. 113 ГК». так і без його створення.

4. Громадянин-підприємець може займатися господарською діяльністю самостійно або разом з іншими громадянами, а також залучати найманих працівників. Керувати створеним приватним підприємством громадянин також може самостійно або через керівника, який наймається за контрактом. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін (ч. 4 ст. 65 ГК).

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність разом з іншими громадянами абоюридичними особами, для чого громадянин може становитись учасником і/або засновникомгосподарчого товариства, бути учасником виробничого кооперативу або стороною договору про спільну діяльність. У цьому випадку права та обов'язки громадянина-підприємця регулюються установчими документами господарчого товариства, виробничого кооперативу або договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва.Однак підприємницька діяльність деяких категорій громадян може бути обмежена законом (ч. 4 ст. 12 ГК). До таких категорій громадян належать, насамперед, депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України).

6. Громадянин-підприємець при здійсненні господарської діяльності зобов'язаний враховувати вимоги різних нормативно-правових актів, що регулюють окремі аспекти господарювання.

Громадяни зобов'язані отримати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності, порядок одержання якої, а також інші умови визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Обов'язок інформувати органи державної реєстрації про зміну істотних умов здійсненню підприємницької діяльності, таких як адреса місцезнаходження, предмет діяльності тощо, покладена на громадянина-підприємця Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Обов'язок громадян-підприємців дотримувати права споживачів передбачено у Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. Громадяни-підприємці також повинні дотримуватися правил сертифікації, що містяться у Декреті КМУ «Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 p., і забезпечувати належну якість продукції відповідно до вимог Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р.

Обов'язок громадян-підприємців вести облік, подавати податкові декларації й сплачувати податки передбачений у нормативно-правових актах, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку, звітності, а також у податковому законодавстві

7. Частина 7 коментованої статті закріплює обов'язок громадян-підприємців дотримувати правила найму працівників, забезпечувати соціальні гарантії найнятих працівників.

Громадянин-підприємець також повинен нести самостійну відповідальність за результати своєї господарської діяльності.

Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб'єктів господарювання

1. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності вУкраїні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.

2. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язко­вість яких надано Верховною Радою України.

1. Принцип недискримінації за національною ознакою встановлюється ст. 26 Конституцією України, яка рівняє права й обов'язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними догое:-рами України. У сфері господарювання даний принцип дістав вияв у наданні ГК однакове г: обсягу прав та обов'язків у підприємницьких відносинах усім громадянам незалежно від її національності. Винятки з даного правила можуть бути встановлені Конституцією, за коню (у тому числі кодексами), міжнародними договорами України, згоду на обов'язкове застосування яких дано Верховною Радою України.

2.Кодекс встановлює рівний правовий статус іноземних юридичних осіб і юридичних осіб України у сфері господарювання.

При цьому існують певні особливості створення та функціонування іноземних юридичних осіб на території України, встановлені окремими нормами ГК та іншими законами.

Іноземні юридичні особи не можуть створювати підприємства в галузях, які мають стратегічне значення для безпеки держави (ч. 2 ст. 117 ГК).

Окремі особливості регулювання іноземних інвестицій як різновиду діяльності іноземних юридичних осіб визначені у гл. 38 ГК «Іноземні інвестиції», а також у Законі України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p., якими встановлений національний режим інвестиційної та господарської діяльності для іноземних інвесторів. Як виняток законом може передбачатися пільговий режим інвестиційної та господарської діяльності для певних суб'єктів, що реалізують інвестиційні проекти відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій. Іноземні юридичні особи не можуть здійснювати інвестиції в певні галузі господарювання та/або території, визначені законом (ч. 5 ст. 116 ГК).

Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання

1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки.

2.Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації.

3. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується загальними зборами членів кредитної спілки.

4. Майно кредитної спілки є її власністю і складається з фондів кредитної спілки, коштів доходу та іншого майна.

5. Кредитна спілка не може бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності.

6. Статус, порядок організації та здійснення господарської діяльності кредитної спілки визначаються цим Кодексом, законом про кредитні спілки та іншими законами.

1.Частина 1 коментованої статті надає фізичним особам, які постійно мешкають на території України, право створювати на основі добровільного об'єднання особливі суб'єкти господарювання — кредитні спілки. Кодекс визначає правовий статус кредитних спілок ли­ше в самих загальних рисах — розгорнута регламентація правового положення цих організацій наведена у Законі України «Про кредитні спілки».

Відповідно до норм даного Закону (статті 6, 10) членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які постійно мешкають на території України, мають повну цивільну дієздатність та об'єднані хоча б за однієї з таких ознак: загальне місце роботи або навчання; приналежність до однієї громадської або релігійної організації; проживання в одному селі, селищі, місті, районі, області. Не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, які мають непогашену судимість за корисливі злочини. Крім того, для створення кредитної спілки необхідна наявність не менше 50 членів, котрі на установчих зборах і приймають рішення про утворення даного суб'єкта господарювання. Членство в кредитній спілці набувається з дня сплати особою вступного і обов'язкового пайового внесків і припиняється у день прийняття загальними зборами членів або наглядовою радою кредитної спілки відповідного рішення.

2,Визначення кредитної спілки, яке дано в коментованій статті, цілком узгоджується з відповідним визначенням, що міститься у Законі «Про кредитні спілки». Дефініція Закону більшзмістовна, оскільки включає вказівку на кооперативну природу кредитних спілок, чомусь упущену законодавцем у тексті аналізованої статті. Тим часом, побудова кредитних спілок на кооперативних засадах — важлива юридична ознака, що дозволяє не змішувати їх с громадськими організаціями, до числа яких кредитні спілки донедавна помилково відносило наше законодавство.

Неприбутковий статус кредитних спілок означає те, що вони не переслідують отримання прибутку в якості основної цілі своєї діяльності. У той же час, особливістю кредитної спілки як неприбуткової організації є визнана законом за її членами можливість участі в розподілі доходу кредитної спілки. Така можливість характерна для всіх організацій, близьких до типу споживчого кооперативу, тому у світовій практиці прийнято вважати, що споживчі кооперативи займають проміжне становище між комерційними і некомерційними організаціями. Як бачимо, кредитна спілка не повною мірою відповідає класичним критеріям неприбуткової організації, однак її неприбутковий статус прямо закріплено не тільки у Законі «Про кредитні спілки», принципові положення якого отримали відображення у коментованій статті, а й у податковому законодавстві (див. п. 7.11.1 ст. 7 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 p.), що свідчить про послідовну позицію законодавця в цьому питанні.

Основною метою створення кредитної спілки є задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні і наданні інших фінансових послуг. Саме тому кредитна спілка відноситься дочисла фінансових установ і підпадає, серед іншого, під дію Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. Господарська правосуб'єктність кредитної спілки має винятковий характер, через що коло дозволених їй видів діяльності жорстко визначено законом. Кредитна спілка вправі: приймати вступні, обов'язкові пайові й інші внески від своїх членів; надавати кредити своїм членам на умовах платності, терміновості і забезпеченості; залучати на договірних умовах внески своїх членів на депозитні рахунки; виступати поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних банківських рахунках придбавати державні цінні папери і паї кооперативних банків; залучати кредити банків та інших організацій винятково для кредитування своїх членів; надавати кредити іншим кредитним спілкам; виступати членом платіжних систем; здійснювати благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів (ст. 21 Закону «Про кредитні спілки>> Деякі з цих правомочностей обмежені певними умовами.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс і банківські рахунки, діє на основі самофінансування, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах вартості належного їй майна і може вчиняти будь-які угоди, що не суперечать чинному законодавству і статуту кредитної спілки. Члени кредитної спілки відповідають за її зобов'язаннями лише у межах своїх пайових внесків.

Статус юридичної особи кредитна спілка набуває з дня її державної реєстрації, що здійснюється у загальному порядку, який регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Крім того, кредитні спілки яг фінансові установи підлягають реєстрації, яка здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг шляхом внесення відповідного запису в державний реєстр фінансових установ. Реєстрація кредитної спілки в якості фінансової установи (або мотивована відмова в ній) проводиться протягом одного місяця з дня надходження до реєструючого органу необхідних документів. Протягом трьох місяців з дня такої реєстрації кредитна спілка зобов'язана розробити і затвердити, з урахуванням вимог законодавства, відповідні внутрішні положення і процедури згідно з переліком, визначеним нормативно-правовими актами уповноваженого органу влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг і власного статуту.

3. Установчим документом кредитної спілки є статут, що затверджується її вищим органом управління — загальними зборами членів кредитної спілки, а при її створенні — установчими зборами. У статуті кредитної спілки обов'язково зазначаються: найменування і юридична адреса спілки; цілі її створення та завдання; ознака членства; порядок утворення і діяльності органів управління спілки, порядок утворення філій і представництв, їх повноваження; права та обов'язки членів спілки; умови і порядок вступу до спілки, порядок при­пинення членства в ній, порядок сплати вступних та інших внесків; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна спілки, зокрема порядок і умови надання кредитів членам спілки; порядок звітності і здійснення контролю за діяльністю органів управ­ління спілки; порядок внесення змін і доповнень до статуту; порядок припинення діяльності спілки і вирішення в зв'язку з цим майнових питань; порядок покриття можливих збитків спілки; порядок розподілу її доходів (ст. 7 Закону «Про кредитні спілки»). Про зміни, внесені до статуту, кредитна спілка зобов'язана повідомити реєструючий орган у 5-денний строк.

4.Кредитна спілка має право власності на належне їй майно, яким вона володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і свого статуту. Майно кредитної спілки складається з пайового, резервного і додаткового капіталів, а також залишку нерозподіленого доходу спілки і не може бути меншим 10 % від суми її загальних зобов'язань. Пайовий капітал спілки формується за рахунок обов'язкових та додаткових пайових членських внесків що підлягають поверненню особі, членство якої у кредитній спілці припинено. Резервний капітал призначений для відшкодування можливих збитків спілки, які не можуть бути покриті за рахунок надходжень поточного року, та захисту заощаджень її членів; він формується за рахунок вступних членських внесків, частини доходів спілки й інших джерел, передбачених статутом кредитної спілки. Додатковий капітал кредитної спілки формується за рахунок вступних внесків членів спілки, благодійних внесків третіх осіб, безоплатно отриманого майна. У випадку ліквідації спілки залишок коштів резервного і додаткового капіталу зараховуєтьсядо Державного бюджету України.

Закон «Про кредитні спілки» також передбачає, що з метою покриття передбачуваних збитків від неповернення кредитів, спілкою, за рахунок частини її доходів, формується резерв забезпечення покриття втрат від неповернених позичок, порядок формування і використання якого визначається уповноваженим органом влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Кредитна спілка відповідно до законодавства, свого статуту та рішень загальних зборів може створювати й інші фонди і резерви.

Нерозподілений доход, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у тому числі між членами спілки, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків. Зазначені відсотки, а також відсотки, нараховані на внески членів спілки, що обліковуються на депозитних рахунок, належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

5, Частина п'ята коментованої статті забороняє кредитним спілкам бути засновниками або учасниками суб'єктів підприємництва. Відповідна норма міститься й у Законі «Про кредитні спілки» (ч. 4 ст. 3), однак останній припускає один виняток із даного правила: кредитні спілки можуть бути учасниками місцевого кооперативного банку. Оскільки норми цього Закону є спеціальними стосовно приписів ГК, доходимо висновку, що можливість участі кредитних спілок у місцевих кооперативних банках не може бути поставлена під сумнів. Що

стосується передбаченого раніше чинним законодавством права кредитних спілок створювати такі суб'єкти підприємництва, як редакції засобів масової інформації (п. 11 Тимчасового положення про кредитні спілки), то ніяких підстав для його визнання нині чинні правові норми не дають.

6.Частина 6 коментованої статті містить посилання на спеціальне законодавство про кредитні спілки, яке детально визначає правовий статус, а також порядок організації і здійсненні господарської діяльності кредитної спілки. Наявність даної відсильної норми є обгрунтованою, оскільки в рамках однієї статті ГК неможливо відобразити особливості правового становища настільки специфічного різновиду суб'єктів господарювання, як кредитні спілки. Важливо підкреслити, що коментована норма відсилає саме до актів вищої юридичної ситі — законів; такий підхід повною мірою відповідає ч. 2 ст. 53 ГК, згідно з якою порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів некомерційного господарювання окремих організаційних форм визначається ГК та іншими законами. Спеціальними законами, що регламентують правовий статус кредитних спілок на сьогоднішній день, є закони України «Про кредитні спілки» та «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».

Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання

1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, членські благодійні організації, благодійні установи тощо).

2. Благодійною організацією визнається недержавна організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом.

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються збюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації.

4. Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.

5.Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей та завдань. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.

6. Додаткові вимоги щодо створення, державної реєстрації, здійснення господарської діяльності та інших питань діяльності благодійних організацій встановлюються цим Кодексом, законом про благодійництво та благодійні організації, іншими законами.

7. Особливості статусу інших юридичних осіб, що здійснюють неприбуткову господарську діяльність, визначаються відповідними законами, якими регулюється порядок діяльності цих суб'єктів.

1.Частина 1 коментованої статті передбачає можливість створення повнолітніми громадянами та/або юридичними особами благодійних організацій. Дані колективні утворення е нетиповими суб'єктами господарювання, і тому ГК не мав підстав приділяти їм багато уваги Тим більше, що докладно правове становище благодійних організацій визначається Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 p., а також іншими нормативно-правовими актами стосовно благодійництва. .

Названий Закон, порівняно зі статтею, що коментується, містить більш чіткі положення про засновників благодійних організацій — ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягай 18 років, а також юридичні особи незалежно від формі; власності (ст. 5). З його змісту також випливає, що засновником благодійної організації може бути й одна особа (як фізична, так і юридична). У той же час, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації що фінансуються з бюджету, позбавлені права виступати засновниками благодійних структур. Треба думати, що такого права позбавлена і сама держава, втім, як і територіальні гро­мади. Засновники благодійної організації на установчих зборах приймають рішення про створення такої організації, затверджують її статут (положення), формують органи управління нею. Якщо засновник виступає особисто, то всі перелічені питання він вирішує самостійно

Стаття, що коментується, прямо називає лише найпоширеніші організаційно-правові форми благодійних організацій — благодійні фонди, членські благодійні організації і благодійні установи. Водночас, можливо створення й інших благодійних організацій, серед яких зако­нодавство передбачає, зокрема, фундації, місії, ліги. Однак, скласти чітке уявлення про кожну із зазначених форм достатньо складно, оскільки їх визначення на даний момент у вітчизняному законодавстві відсутні. Можна стверджувати лише, що, на відміну від членських благодійних організацій (які, мабуть, варто вважати громадськими організаціями, що переслідують благодійні цілі), створених на корпоративних засадах, благодійні фонди та установи не мають членства. Проте, всупереч цьому очевидному висновку, на практиці вітчизняні благодійні фонди, як правило, створюються та функціонують на засадах членства, що не відповідає їх юридичній природі, хоча прямо й не порушує букву закону.

2. Визначення благодійної організації, яке дано в коментованій статті, майже дослівно відтворює відповідне визначення, що міститься у Законі «Про благодійництво та благодійні організації». Втім, дефініція закону є більш точною, оскільки в якості однієї з ознак благодійної організації вона не просто вказує на здійснення останньою благодійної діяльності, а і підкреслює, що така діяльність для організації є головною метою. Основними напрямками діяльності благодійних організацій є: поліпшення матеріального становища благоодержувачів, сприяння соціальній реабілітації осіб, які потребують піклування (малозабезпечені, безробітні, інваліди та ін.), а також надання допомоги особам, обмеженим у реалізації своїх прав і законних інтересів внаслідок фізичних або інших вад; сприяння розвитку науки, освіти, культури, охорони здоров'я, спорту і туризму; надання допомоги в розвитку видавниче: справи і засобів масової інформації; деякі інші напрямки (ст. 4 Закону «Про благодійницькі та благодійні організації»). Неприбутковий статус благодійної організації, визнаний коментованою статтею, отримав підтвердження й у Законі «Про оподатковування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7).

Благодійні організації створюються і діють за територіальним принципом і залежно від територіального масштабу діяльності, передбаченого статутом, можуть мати статус всеукраїнських, місцевих або міжнародних. До всеукраїнських відносяться благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України та які мають відділення (філії, представництва) у більшості областей України. До місцевих належать благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію відповідного регіону або адміністративно-територіальної одиниці. До міжнародних відносяться благодійні організації, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

3. У ч. З відтворена норма, закріплена у ч. 2 ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації». З неї випливає, що засновниками і членами благодійної організації неможуть бути як бюджетні установи, включаючи органи державної влади і місцевого самоврядування, так і ті державні та комунальні підприємства, які хоча б частково фінансуються з відповідного бюджету. До останніх, очевидно, можна віднести казенні та комунальні некомерційні підприємства, а також усі інші державні та комунальні підприємства, які одержують бюджетні дотації, що обліковуються на їх реєстраційних рахунках в органах Державного казначейства України. Державні та комунальні підприємства, котрі не одержують бюджетних дотацій (у тому числі і ті, що користуються бюджетними кредитами) не позбавлені права бути засновниками або членами благодійної організації.

4.Благодійна організація діє на основі статуту (положення), що затверджується вищим органом управління нею (загальними зборами, з'їздом, конференцією), а при її створенні — установчими зборами. У статуті (положенні) благодійної організації обов'язково зазначається: назва, місцезнаходження, статус і організаційно-правова форма благодійної організації, мета, завдання і предмет її діяльності; порядок утворення і компетенція органів управління; джерела фінансування і порядок використання майна та коштів організації; порядок знесення змін до статуту (положення); порядок припинення діяльності організації; умови і порядок прийняття в члени благодійної організації і вибуття з неї, а також права й обов'язки членів (для організацій, що мають членство).

Благодійна організація має статус юридичної особи, який вона набуває з моменту її державної реєстрації. Державна реєстрація всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій здійснюється Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій — відповідними місцевими органами юстиції. Порядок державної реєстрації благодійних організацій визначається Положенням про порядок державної реєстрації благодійних організацій, затвердженим постановою КМУ від ЗО березня 1998 p., яке діє у частині, що не суперечить Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

5. Право благодійної організації здійснювати господарську діяльність, спрямовану на досягнення її статутних цілей і завдань, визнається не тільки коментованою статтею, а й Законом«Про благодійництво і благодійні організації» (ст. 20). Усі надходження від цієї діяльності мають спрямовуватися винятково на її забезпечення і благодійництво. При цьому витрати на утримання благодійної організації не повинні перевищувати 20 % кошторису даної організації на поточний рік. Кошти для господарської і благодійної діяльності (як у національній, так і в іноземній валюті) обліковуються благодійною організацією на окремих банківських рахунках.

Матеріальною базою для господарської діяльності благодійної організації є майно, що перебуває в її власності. Джерелами формування такого майна можуть бути: внески засновників та інших благодійників; благодійні пожертвування, що мають цільовий характер; надходження від благодійних компаній (лотерей, аукціонів, масових заходів тощо), доходи від депозитних вкладів і цінних паперів, надходження від підприємств, майно яких перебуває у власності благодійної організації; інші джерела, не заборонені законодавством. Джерелом формування майна благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

6. Частина 6 зазначає, що додаткові вимоги стосовно створення, державної реєстрації,здійснення господарської діяльності й інших питань функціонування благодійних організацій встановлюються цим ГК і спеціальними законами. Головним серед останніх є Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», прямо вказаний у коментованій статті,

7. Частина 7 містить посилання на закони України, що регулюють порядок діяльності і визначають особливості правового статусу різноманітних неприбуткових організацій.

Загальне поняття неприбуткової організації у чинному законодавстві відсутнє, хоча перелік таких організацій наведено у Законі України «Про оподатковування прибутку підприємств» (п. 7.11.1 ст. 7). Варто враховувати, що, з погляду ГК, поняття неприбуткової організації певною мірою збігається з поняттям некомерційної організації, і тому можна дійти висновку, що коло неприбуткових організацій ширше, ніж окреслене податковим законодавством.

Стаття 132. (Виключена на підставі Закону N° 2424-IV від 04.02.2005)