Глава 9 Господарські товариства

Стаття 79. Поняття господарського товариства

1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

2.Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також грома­дяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

3.Господарські товариства є юридичними особами.

4.Суб'єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

5.Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

(Частину п'яту статті 79 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 2664-IVвід 16.06.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 424-Vвід 01.12.2006)

(Частина п'ята статті 79 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід 15.12.2005)

1. Основна мета господарських товариств — одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються «колективними підприємцями» — організаціями корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний (складений) капітал, поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо — уповноваженими учасниками товариства або за допомогою системи створених ними органів). Проте у світі протягом останнього століття у сфері регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція — легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльності товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національні) акціонерні

товариства (холдингові компанії).

Хоча подібне товариство (так зване товариство однієї особи) не відповідає своєму етимологічному значенню, проте на його користь свідчить низка аргументів:

1) наявність у товариства власного майна, що є значною гарантією майнової стабільності товариства та захисту інтересів кредиторів товариства;

2 передавши своє майно як вклад товариству, його єдиний засновник (а згодом — учасник) отримує взамін низку корпоративних прав, які дозволяють йому вирішувати принципові питання діяльності товариства (формувати виконавчий та контрольні органи, визначати напрями використання майна товариства тощо);

3) легкість поповнення складу учасників (і відповідно — майнової бази товариства за рахунок їх вкладів і без проведення необхідної в такому випадку для унітарного підприємства реорганізації; при цьому для товариства досить внести відповідні зміни до установчого документа (статуту) і відомостей державної реєстрації;

4) фактичнотовариство однієї особи істотно не відрізняється від товариства, в якому контрольний або більший за розміром пакет акцій (відповідна частка у статутному фонда) належить одному учаснику акціонеру, що забезпечує контроль над товариством з боку такої особи.

Товариствомоднієї особи може бути лише господарське товариство, що належить до об’єднань капіталів, оскільки у персональних товариствах розмір частки учасника зазвичай не впливаєна його можливості щодо управління справами товариства.

Легалізація товариства однієї особи обмежена випадками, передбаченими ГК, зокрема щодо товариств, у статутному фонді яких державі належить сто відсотків часток/акцій (абз. 2 ч.3 ст. 168 ГХ). Водночас ЦК (і внесені 27 квітня 2007 р. у відповідність з ним зміни до Закону «Про господарські товариства» визнає можливість створення та функціонування товариства однієї особи як загальне правило щодо всіх господарських товариств, які належать до об’єднань капіталів (ч.2 ст.114); акціонерного товариства (ч.4 ст.153); товариства з обмеженою відповідальністю (ч.1 ст.140); ) і товариства з додатковою відповідальністю (ч.1ст.151) . При цьому ЦК встановлює:

1)обмеження щодо єдиного засновника (учасника чи акціонера) такого товариства: можливість участі лише в одному товаристві однієї особи (передбачено щодо товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю ч. 2 ст. 141 та ч.4ст. 151 ЦК);

2) заборону для акціонерного товариства (далі — AT), товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) і товариства з додатковою відповідальністю (далі — ТДВ) мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ч. 4 ст. 154, ч. 2 ст. 141, ч.4ст. 151 ЦК).

Крім того, відомості про створення ATоднією особою чи придбання однією особою всіх акцій товариства підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома (абз. 1 ч. 4 ст. 154 ЦК).

Можливість створення ATоднією особою передбачена також:

Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (ч. 4 ст. З, відповідно до змін, внесених Законом від 27 квітня 2007 p. № 997-V);

Законом України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 p., згідно з яким при перетворенні державного підприємства в ATу процесі приватизації його засновником виступає державний орган приватизації, який діє у межах повноважень, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 18);

Законом України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р., ст. 6 якого визначає особливості утворення та діяльності державних холдингових компаній (мають форму AT), в тому числі наявність у таких компаній єдиного акціонера — держави (від мо­менту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення) і відповідно — прийняття рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації та приватизації органом, уповноваженим управляти державним майном, та/або державним органом приватизації за погодженням з КМУ (частини 1 і 6 ст. 6);

Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 p., відповідно до якого:

1) КМУ приймає рішення: про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю (п. 5 ч. 2 ст. 5); про закріплення у державній власності пакетів акцій (часток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію (п. 9 ч. 2 ст. 5); щодо реорганізації (зокрема у формі перетворення на AT) підприємств, які не підлягають приватизації (п. 21 ч. 2 ст. 5);

2) уповноважені органи управління (міністерства та інші органи виконавчої влади) відповідно до покладених на них завдань: приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; ініціюють створення господарських структур (у тому числі державних холдингових компаній), розробляють проекти їх установчих документів; затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій (в тому числі державних AT), що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням; укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх виконанням; (пункти 1—4 ч. 1 ст. 6); ФДМУ виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства (и. «в» ч. 1 ст. 7).

2. Частина 2 цієї статті окреслює:

досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 ГК (органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання;

можливість встановлення ГК та іншими законами обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб, що можна проілюструвати положеннями: ГК — щодо обов'язкової наявності у засновників та учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства статусу відповідним чином зареєстрованого суб'єкта підприємництва (ч. 7 ст. 80); ЦК — щодо можливості для особи (фізичної чи юридичної) з відповідним обсягом правосуб'єктності участі лише в одному товаристві однієї особи (передбачено стосовно ТОВ і ТДВ — ч. 2 ст. 141 та ч. 4 ст. 151 ЦК); Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. щодо вимоги до засновників та учасників фондової біржі, створеної у формі ATчи ТОВ, — наявність статусу торговців цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі (ч. 5 ст. 21).

3.ГК визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), традиційно визнаються юридичними особами як такі, у котрих найбільш повно втілюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальності товариства за власними зобов'язаннями — від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас персональні товариства

повне і командитне та їх аналоги за англосаксонським правом — партнершіп та партнершіп і обмеженою відповідальністю) за законодавством низки країн (Німеччини, Австрії, країн англосаксонської правової традиції тощо) не визнаються юридичними особами, що відбивається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до всіх учасників чи будь-кого з них з вимогою сплатити борг товариства, не пред'являючи такої вимоги до самого товариства).

4. Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарювання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, беручи участь у товаристві його заснуванні). Це означає, що товариство та його учасники є юридично самостійними особами, хоча у учасників товариства і виникає низка прав та обов'язків щодо останнього.

5. Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької (або комерційної господарської) діяльності і, за загальним правилом, можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.

Проте в коментованій статті не визначено винятки, а саме: можливість деяким видам і формам господарських товариств здійснювати некомерційну (непідприємницьку) господарську діяльність (фондові біржі — ст. 360 ГК; господарські об'єднання у формі організованої групи господарських товариств на чолі з холдинговою/материнською компанією — холдингові чи фінансові банківські групи — статті 9,10 Закону «Про банки і банківську діяльність» від 7 лютого 2000 p., Закон «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р.) або виконувати деякі функції щодо регулювання господарської діяльності (Національний депозитарій — Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 p.).

Абзацом 2 ч. 5 статтю 79 ГК доповнено новими положеннями згідно із Законом від 16 червня 2005 p. № 2664-IV, які зазнали змін відповідно до Закону № 424-Vвід 1 грудня 2006 p., що зумовлено необхідністю врахування специфіки господарських товариств, контрольованих державою завдяки переважаючій (понад 50 %) державній частці у статутному зонді (капіталі) господарського товариства. Подібні товариства для закупівель товарів, робіт чи послуг мають застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., який передбачає як загальне правило) використання конкурентних способів визначення виконавця (постачальника) за договорами про такі закупівлі, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі — для товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 20 тис. грн., а для робіт — 50 тис. грн. (дія цього Закону не поширюється на закупівлі товарів і послуг, які здійснюються підприємствами оборонно-промислового комплексу).

Примітка. У ЦК господарським товариствам присвячено 49 статей (із 113-ї по 162-у включно). При цьому більш грунтовно регулюється правове становище персональних товариств — ПТ і КТ (саме з них починаються спеціальні положення параграфу 1 гл. 8 «Підприємницькі товариства», що відповідає їх історичній першості у становленні інституту господарських товариств і, відповідно, традиції західних торгових або комерційних кодексів), а також представників об'єднання капіталів — ТОВ (і, відповідно, їх модифікації — ТДВ). ATприсвячено лише 11 статей (152—162) з розрахунком на більш ґрунтовне регулювання їх діяльності майбутнім законом «Про акціонерні товариства», проекти якого неодноразово подавалися на розгляд до Верховної Ради України, а необхідність розробки нового законопроекту (більш досконалого) передбачається указами Президента України: «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21 березня 2002 р., «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» від 10 квітня 2006 р., «Про заходи щодо посилення захисту права власності» від 12 грудня 2007 р.

Положення Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 p., хоч і приведені у відповідність з ЦК згідно із Законом від 27 квітня 2007 p. № 997-V, проте не забезпечують правового регулювання відносин щодо створення, функціонування та припинення господарських товариств, які належать до об'єднань капіталів (AT, ТОВ, ТДВ), адекватно сучасному стану цих відносин в Україні.

Стаття 80. Види господарських товариств

1. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

2. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

4.Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

5. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

6. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

7.Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

1. ГК передбачає п'ять форм господарських товариств, чотири з яких є найбільш поширеними у світі (AT, ТОВ, ПТ, КТ), а також ТДВ, які в багатьох країнах світу розглядаються як модифікація ТОВ (насамперед у Німеччині — батьківщині першого у світі Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю», згідно з положеннями якого наявність чи відсутність субсидіарної відповідальності учасників товариства, а також обсяг такої відповідальності визначаються договором про товариство). Однак субсидіарна (додаткова) відповідальність учасників товариства (згідно з німецьким законодавством) має свої особливості — вона грунтується на зафіксованому в договорі про товариство обов'язку учасників товариства щодо сплати основних та додаткових вкладів.

Право вимоги щодо сплати таких вкладів мають:

а) саме товариство — у разі невиконання учасником свого майнового обов'язку;

б) ліквідатор товариства — у разі ліквідації товариства та недостатності майна останнього для покриття заборгованості перед кредиторами;

в) призначений судом конкурсний керуючий, який діє під контролем комітету або комісії кредиторів, — у разі відкриття конкурсної процедури в результаті визнання товариства неплатоспроможним.

Доктринально господарські (або торгові ,як їх традиційно називають у країнах з розвиненими ринковими відносинами) товариства поділяються на персональні товариства та об'єднання капіталів. Персональним товариствам (до них відносять повні товариства та командитні товариства) належить історична першість серед господарських (торгових) товариств.

Персональними товариствами, або об'єднаннями осіб є такі господарські товариства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них належать ПТ і КТ) притаманні специфічні риси: установчим документом є засновницький договір, а в КТ з одним повним учасником — меморандум; обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі у товаристві для всіх (ПТ) або частини його учасників (КТ); створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками підприємницької діяльності, у зв'язку з чим тради­ційною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості країн перехідної економіки) вимогою до учасників повного товариства та повних учасників (повних товаришів ,як вони іменуються у зарубіжному та дореволюційному російському законодавстві) КТ є на­явність у них статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва (у Законі «Про господарські товариства» та ЦК така вимога відсутня, але передбачена ч. 7 ст. 80 ГК); наявність у всіх (ПТ) або частини учасників (КТ) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями то­вариства; відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру складеного капіталу/ майна товариства та порядку його формування (за окремими винятками), який має визначатися засновницьким договором/меморандумом; управління справами здійснюється безпосе­редньо самими учасниками товариства, які несуть повну субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями; порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закріплюючи його у засновницькому договорі; заборона для таких учасників конкурувати з товариством; складність виходу з товариства для повних учасників (заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлення про вихід за певний строк).

Поява об'єднань капіталів (їх найяскравіший представник — AT, а також ТОВ і ТДВ) пов'язана з бурхливим розвитком ринкових відносин, що і забезпечило їм провідну роль серед сучасних суб'єктів господарювання та широке використання у трансформаційних про­цесах — переході від планово-розподільчої до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Об'єднання капіталів — це такі господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи AT, ТОВ і ТДВ, а персональна участь є необов'язковою чи незначною. Попри наявність низки відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї групи господарських товариств:

обмеження ризику учасників товариства за результата™ діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (учасників ATта ТОВ) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (характерно для учасників ТДВ), що зумовлює застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;

законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу/фонду*, резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);

установчим документом є статут;

участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді/капіталі товариства;

здійснення управління товариством за допомогою його органів (вищий — збори/загальні вбори учасників/акціонерів;

виконавчий орган може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників;

контрольний орган чи інші форми контролю за діяльністю виконавчого органу), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законом і статутом товариства; обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі в товаристві (за деякими винятками) для його учасників;

можливість виходу учасника з товариства у будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом і статутом товариства процедури;

можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 153 ЦК; ч. З ст. З Закону «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., ч. 1 ст. 79 ГК; щодо створення ВАТ у процесі приватизації шляхом перетворення державних унітарних підприємств — ч. З ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 p.; щодо державних ATі державних холдингових компаній — ст. 6 Закону України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 p.);

можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою у статутному фонді товариства) чи більшістю голосів на зборах (загальних зборах) учасників товариства.

2. AT(згідно з усталеною традицією) визнається господарське товариство з такими визначальними ознаками:

1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості;

2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майном;

3) звільнення акціонерів товариства, за загальним правилом, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій. Загалом AT— складна господарська організація, якій притаманні не лише вищенаведені, а й інші важливі ознаки:

— спеціальне регулювання: ГК (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК (статті 152—162), закони України «Про господарські товариства» (статті 24—49), «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р., «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про холдингові компанії»;

— адекватність форми ATринковим відносинам та її універсальність: форма ATпридатна для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (комерційних банків, страхових організацій, інвестиційних фондів тощо), господарських об'єднань типу холдингових груп, а також для некомерційних організацій (у цій формі зазвичай створюються фондові біржі, створений та функціонує Національний депозитарій України);

— засновники — фізичні та/або юридичні особи з відповідним обсягом правосуб'єктності:

— можливість вибору засновниками виду AT— відкрите (ВАТ) чи закрите (ЗАТ), якщо закон не вимагає певного виду AT(у процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств — ВАТ);

— можливість створення ATяк класичного типу (двома і більше засновниками), так і однією особою;

— обов'язковість двох фондів — статутного та резервного; законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду/капіталу (не менше суми, еквівалентної 1 250 мінімальним заробітним платам виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення AT); резервний фонд формується за рахунок прибутку ATу розмірі не менш як 25 % статутного фонду/капіталу;

— поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

— наявність статусу інституційного емітента цінних паперів (акцій), що зумовлює спеціальне регулювання діяльності ATз боку ДКЦПФР відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (зокрема, визначення ДКЦПФР порядку реєстрації та випуску/емісії акцій);

— можливість залучення бажаних для товариства інвесторів як власників привілейованих акцій;

— можливість здійснення AT, у передбаченому законом порядку, корпоративних операцій: а) емісії акцій; б) викупу власних акцій з метою їх наступного продажу чи анулювання; в) консолідації акцій (збільшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номінальної вартості); г) дроблення акцій (зменшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номінальної вартості; д) конвертації цінних паперів AT(переведення цінних паперів одного виду чи класу в інший вид чи клас);

—управління товариством (іменується корпоративним управлінням) здійснюється за допомогою системи органів: 1) загальні збори акціонерів (обов'язковий орган; у разі наявності в товаристві лише одного акціонера він виконує роль загальних зборів); 2) виконавчий орган (обов'язковий) — колегіальний (правління чи дирекція) чи одноособовий (директор); 3) наглядова (спостережна) рада — необов'язковий орган (як загальне правило); в обов'язковому порядку створюється в передбачених законом випадках (число акціонерів перевищує 50 осіб; в акціонерному банку та корпоративному інвестиційному фонді; у разі створення державного ATу процесі корпоратизації, приватизації чи заснування державою в особі компетентного органу);

—загальні збори акціонерів:

1) види: чергові — скликаються не рідше ніж одного разу на рік; позачергові — скликаються у передбачених законом випадках (загроза неплатоспроможності товариства; на вимогу: наглядової/спостережної ради*, контрольного органу, кваліфікованої меншості акціонерів) та у передбачених статутом ATвипадках;

2) про скликання загальних зборів акціонери повідомляються персонально передбаченим статутом ATспособом, а загальне повідомлення публікується у визначених законом органах преси не пізніш як за 45 днів до проведення зборів;

3) пропозиції до порядку денного загальних зборів можуть подавати будь-які акціонери (не пізніш як за 30 днів до їх проведення), проте лише кваліфікована меншість (акціонери, які в сукупності володіють не менш як 10 % голосів) має право на обов'язкове врахування її пропозицій і відповідно — включення їх до порядку денного;

4) загальні збори вважаються повноважними за умови присутності на них акціонерів, які володіють понад 60 % голосів;

5) рішення приймають простою більшістю голосів, а в передбачених законом випадках (внесення змін до статуту; припинення діяльності AT) — кваліфікованою (понад 3/4 голосів присутніх на зборах акціонерів;

6) компетенція загальних зборів:

а) питання виключної компетенції (не можуть делегуватися іншим органам AT): внесення змін до статуту товариства; обрання органів управління та контролю AT; затвердження річної фінансової звітності, порядку покриття збитків і розподілу прибутку AT;

створення і припинення дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представництва їх інтересів у передбачених законом випадках;

б) питання, що можуть делегуватися іншим органам AT(якщо статут ATне передбачає іншого): винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; затвердження договорів (угод), укладених на суму, яка перевищує вказану в статуті товариства, тощо;

— наглядова/спостережна рада: а) необов'язковий орган (якщо закон не вимагає іншого); б) формується загальними зборами з числа акціонерів товариства; в) виконує складні функції: організаційну (організація діяльності виконавчого органу), контрольну (за діяльністю виконавчого органу), захисну (захист інтересів акціонерів у періоді між проведенням загальних зборів), а також у разі відповідного делегування приймає на себе вирішення деяких питань, віднесених до компетенції загальних зборів товариства (крім питань виключної ком­петенції вищого органу AT);

—контрольний орган — ревізійна комісія: створюється відповідно до ст. 49 Закону «Про господарські товариства» в AT: а) формується з акціонерів згідно з рішенням загальних зборів акціонерів; б) функція — контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу); в) повноваження — перевірка річної фінансової звітності товариства; періодичні перевірки на вимогу загальних зборів, спостережної ради або за власною ініціативою; скликання загальних зборів у разі виникнення загрози неплатоспроможності товариства і за умови, що виконавчий орган не виконав вимогу про скликання позачергових загальних зборів AT; г) в ATоднієї особи формування такого органу є вельми проблематичним (навіть неможливим) з огляду на вимоги закону щодо членства в такому органі (за винятком державних AT, що підпорядковуються спеціальному правовому режиму); у разі відсутності органів контролю у товаристві їх функції (зокрема, проведення разових чи періодичних перевірок за фінансовою діяльністю AT) за рішенням загальних зборів або відповідно до статуту ATможуть на договірних засадах покладатися на аудитора (аудиторську організацію);

—правовий статус акціонера є подвійним (учасник акціонерного товариства і водночас — власник акції): набуття статусу акціонера забезпечується набуттям права власності на акцію (акції), а вихід акціонера з ATвідбувається шляхом відчуження акцій;

— права акціонерів (обсяг яких залежить від типу акцій — прості чи привілейовані, що належать акціонеру, і певною мірою — від виду AT: закрите чи відкрите):

I) майнові права:

на отримання після повної сплати бланка акції (сертифіката на сумарну номінальну кількість акцій), випущеної у документарній формі, або виписку з рахунка у цінних паперах, що ведеться зберігачем, якщо акції мають бездокументарну форму; право на участь у розподілі прибутку товариства (одержання дивідендів), а для власників привілейованих акцій — на отримання фіксованих відсотків; на отримання частини вартості майна товариства у разі його ліквідації; на дистрибуції (привілеї) для акціонерів (якщо такі передбачаються законом та/або статутом AT); на придбання акцій додаткових емісій пропорційно своїй частці у статутному капіталі/фонді; розпоряджатися на власний розсуд акціями, укладаючи щодо них будь-які угоди (вчиняючи будь-які правочини), не заборонені законом; на відшкодування збитків, пов'язаних із зміною статутного фонду товариства; вимагати викупу ATакцій, що належать акціонеру, на вимогу останнього у передбачених законом і статутом ATвипадках та порядку;

II) немайнові права:

1) право участі в управлінні справами товариства (зазвичай належить власникам простих акцій; ступінь участі акціонерів в управлінні, і відповідно, — можливість впливати на прийняття органами ATрішень — залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності), в тому числі — право участі в загальних зборах AT; вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів не пізніш як за ЗО днів до їх скликання; до скликання загальних зборів ознайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним; доручати своєму представнику (постійному або тимчасовому) голосувати за нього на загальних зборах товариства; отримувати для ознайомлення протоколи загальних зборів AT; право обирати членів органів товариства (правління, наглядової/спостережної ради, ревізійної комісії); право бути обраними в органи товариства (в порядку, що визначається законом і статутом товариства);

2) право на отримання інформації про діяльність товариства (на вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів); на вимогу акціонерів видаються засвідчені витяги з книги протоколів;

3) право передавати корпоративні права (або частину прав), що надаються акцією, своєму представнику (представникам) на підставі довіреності;

4) право вийти з товариства, що зазвичай здійснюється шляхом відчуження акцій, а в передбачених законом та статутом товариства випадках — шляхом викупу товариством акцій у акціонера (два з останніх прав містять майнові елементи);

—обов’язки акціонерів:

1) майнові, які є основними:

а) обов'язок повністю сплатити акції відповідно у розмірі, порядку та засобами, передбаченими умовами підписки та статутом товариства;

б) у разі прострочення оплати акцій сплатити за час прострочення 10 відсотків річних, якщо інше не передбачено статутом товариства;

в) нести додаткову майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства у разі неповної сплати акцій у випадках, передбачених статутом товариства;

2) немайнові: а) дотримання положень статуту товариства і виконання рішень загальних зборів товариства; б) нерозголошення комерційної та конфіденційної інформації про діяльність товариства; у передбачених законом випадках отримання згоди антимонопольних органів на придбання значних за розмірами пакетів акцій AT;

—права кваліфікованої меншості (користуються акціонери, які в сукупності володіють більш як 10 % голосів): призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах (ч. 4 ст. 41 Закону «Про господарські товариства»); вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів, які обов'язково мають враховуватися за умови їх внесення не пізніш як за 30 днів до скликання загальних зборів (ч. 2 ст. 43 Закону «Про господарські товариства»); вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства у будь-який час і з будь-якого приводу; скликати такі збори, якщо виконавчий орган ATпротягом 20 днів не виконав цієї вимоги (ч. 4 ст. 45 Закону «Про господарські товариства»); вимагати перевірки фінансово-господарської діяльності виконавчого органу ревізійною комісією товариства (ч. 4 ст. 49 Закону «Про господарські товариства»);

— визначення особливості реорганізації ATвідомчим нормативно-правовим актом — Положенням про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію при реорганізації товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 1998 р. № 221;

— публічність діяльності AT(оприлюднення його засновниками наміру створити ATпевних параметрів; подання ДКЦПФР передбаченої законом звітності та інформації; оприлюднення результатів річної діяльності відкритого AT; оприлюднення факту скликання загальних зборів AT(із зазначеннями передбаченої законом інформації).

3. ТОВ за більшістю ознак подібне до AT. Вказана обставина пов'язана з історією виникнення цієї організаційно-правової форми підприємництва, яка є, так би мовити, результатом кабінетної роботи німецьких науковців: понад сто років тому за ініціативою групи німець­ких парламентарів, які представляли інтереси дрібних та середніх підприємців, неспроможних використовувати складну і обтяжливу форму AT, був розроблений і прийнятий перший у світі Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю», що й дотепер є еталоном зваженого, обгрунтованого, з наукової та практичної точок зору, ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис ATі ПТ.

Відтак, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки:

— спеціальне регулювання: ГК (ч. З ст. 80), ЦК (статті 140—150), Закон «Про господарські товариства» (статті 50—64);

— статус юридичної особи;

— установчий документ — статут;

—вимоги до майнової бази: а) складу — статутний капітал/фонд та резервний фонд (щонайменше 25 % від статутного фонду) — ст. 87 ГК, ст. 14 Закону «Про господарські товариства»; б) поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рівним або різним); в) мінімальний розмір статутного капіталу/фонду — сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства (ст. 52 Закону «Про господарські товариства»); на момент державної реєстрації товариства статутний фонд/СФ має бути сформований щонайменше на 50 %; частина останнього, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності ТОВ (ч. З ст. 144 ЦК); г) законодавча вимога підтримувати чисті активи ТОВ на рівні не меншим розміру статутного фонду/капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК);

—максимальна кількість учасників— 10 осіб (встановлена ч. 2 ст. 50 Закону «Про господарські товариства» відповідно до внесених в цю статтю змін Законом № від 27 квітня 2007 р. 997-V);

— відповідальність товариства за власними зобов'язаннями всім своїм майном;

— відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

— наявність у учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу у випадках, передбачених статутом товариства;

—органи управління та контролю ТОВ: 1) обов'язкові: вищий орган — збори учасників, виконавчий орган — дирекція або одноособовий директор; 2) контрольний орган: ревізійна комісія чи ревізор — необов'язковий орган (ст. 146 ЦК), якщо закон не вимагає іншого (на­приклад, щодо комерційного банку, який має форму ТОВ, як і будь-яку іншу, передбачену законом, органи контролю та внутрішнього аудиту повинні формуватися відповідно до статей 41 і 45 Закону «Про банки і банківську діяльність); у разі створення у ТОВ ревізійної комісії вона має відповідати вимогам ст. 63 Закону «Про господарські товариства»;

—збори учасників товариства:

а) виключна компетенція (ч. 4 ст. 145 ЦК): 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю товариства, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника з товариства; 8) прийняття рішення про припинення товариства, призначення ліквідаційної комісії (комісії щодо припинення товариства в процесі реорганізації), затвердження ліквідаційного балансу (пере­давального акта чи розподільчого балансу); та прийняття рішень з інших питань, передбачених статтями 59 і 41 Закону «Про господарські товариства» і статутом ТОВ;

б) збори учасників вважаються повноважними за умови присутності на них учасників, сукупна частка яких у статутному фонді (капіталі) ТОВ перевищує 60 %;

в) рішення приймаються зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників (крім питань: визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; виключення учасника з товариства, які приймаються за умови, якщо за них проголосували учасники ТОВ, які в сукупності володіють понад 50 % голосів;

г) періодичність скликання чергових загальних зборів — не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено статутом ТОВ; позачергових — у випадках, передбачених законом та статутом ТОВ;

д) право скликання позачергових зборів мають: виконавчий орган; учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів (мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяль­ності товариства; якщо протягом 25 днів виконавчий орган товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників);

—виконавчий орган ТОВ: а) формується загальними зборами з учасників товариства та/або найманих працівників; б) може бути колегіальним (дирекція на чолі з генеральним директором) або одноособовим (директор); в) компетенція — вирішення усіх питань діяльності товариства, крім віднесених до компетенції загальних зборів; представництво товариства у відносинах з третіми особами (в особі одноособового директора чи генерального директора, який очолює колегіальний орган — дирекцію; ці особи вправі діяти без довіреності);

—контроль за діяльністю виконавчого органу: а) органи контролю у ТОВ є необов'язковими і формуються у разі якщо передбачені законом або статутом товариства; б) у разі відсутності органів контролю у товаристві їх функції (у тому числі з проведення разових чи пе­ріодичних перевірок за фінансовою діяльністю ТОВ) за рішенням зборів учасників або відповідно до статуту ТОВ можуть на договірних засадах покладатися на аудитора (аудиторську організацію);

— обов'язковість для учасників майнової участі у товаристві — сплати основних і додаткових (якщо останні передбачені статутом або рішенням зборів учасників) внесків;

— незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності товариства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам: 1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голосів, що належать кожному учаснику, — пропорційно розміру частки учасника у статутному фонді; визначення кворуму зборів учасників: за умови, якщо на них присутні учасники чи їх представники, які володіють у сукупності більш як 60 % голосів; прийняття рішень зборами учасників зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників, а з окремих питань — визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; при вирішенні питання про виключення учасника з товариства — якщо за рішення проголосували учасники, що володіють у сукупності понад 50 % загальної кількості голосів; застосування принципу одностайності передбачається лише у випадках: а) прийняття рішень зборами учасників шляхом опитування, при цьому рішення приймається за відсутності заперечень хоча б одного учасника товариства; б) прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного: для цього необхідна згода всіх учасників, присутніх на зборах); 2) формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства (що звільняє учасників ТОВ від обов'язку участі в управлінні його поточними справами);

— можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників або третім особам (якщо інше не передбачено статутом товариства);

—обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника — фізичної особи або правонаступництва учасника — юридичної особи (з дотриманням встановленого статутом ТОВ порядку, зокрема згоди його учасників на перехід частки до спадкоємця/правонаступника);

— припинення участі у товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника — фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника — юридичної особи; б) відступлення частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна;

—додаткові підстави припинення ТОВ: перевищення передбаченої ч. 2 ст. 50 Закону <Про господарські товариства» максимальної кількості учасників (10 осіб); при цьому ЦКч (ст. 141) передбачає два варіанти: 1) перетворення протягом одного року ТОВ на AT; 2) після спливу цього строку — ліквідація ТОВ у судовому порядку, якщо кількість учасників товариства не зменшиться до встановленої межі.

4. ТДВ є модифікацією ТОВ з єдиною відмінністю від останнього — наявністю у учасників товариства обмеженої додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства. Обсяг розмір) відповідальності учасників обмежується встановленим статутом товариства (а щодо довірчих товариств — ч. 4 ст. 2 Декрету КМК «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р.) розміром, однаково кратним до вкладу кожного з учасників. На відміну від положень Закону «Про господарські товариства» (ст. 65), коментоване положення ГК (ч. 4 ст. 80) передбачає, що додаткова відповідальність учасників має бути солідарною, тобто кредитори на власний вибір можуть звернутися з вимогою покриття боргу товариства (у разі недостатності у останнього майна для цього) до будь-кого з учасників, які повинні задовольнити вимоги кредиторів, а згодом в порядку регресу вимагати від інших учасників сплати тієї частини боргу, що відповідає їх частці у статутному капіталі/фонді (подібне положення передбачено також ч. 2 ст. 151 ЦК).

5.ПТ є класичним персональним товариством, усі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, ведуть його справи і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Ознаки ПТ:

спеціальне регулювання: ГК (частини 6 і 8 ст. 80), ЦК (статті 119—132), Закон «Про господарські товариства» (статті 66—74);

установчий документ — засновницький договір;

відсутність законодавчих вимог щодо розміру та порядку формування складеного капіталу/майна (визначаються засновницьким договором ПТ);

відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;

можливість використання таких схем управління: а) здійснюється спільно всіма учасниками; б) доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники);

повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто всім майном, що належить йому на праві власності);

субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва — у разі реорганізації учасника — юридичної особи або спадкування — у разі смерті учасника — фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити (за З місяці — якщо товариство створено на невизначений строк; за 6 місяців — лише за наявності поважних причин і якщо товариство створено на визначений строк); г) виключення учасника з повного товариства, що може мати місце у разі коли учасник систематично не виконує своїх обов'язків або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;

вимога до учасників товариства —- наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 80 ГК);

законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством та обмеження для учасників щодо можливості участі лише в одному ПТ;

заборона звернення стягнення на частку учасника ПТ за його власними зобов'язаннями;

можливість ліквідації ПТ: а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів; б) залишення у товаристві одного учасника, якщо останній протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132 ЦК можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариство, яке може існувати у складі одного учасника.

6. КТ, на відміну від ПТ, має у своєму складі дві категорії учасників (принаймні по одному від кожної категорії) з відміннім правовим статусом: 1) повні учасники, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність, ведучи його справи і несучи додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення; 2) вкладники, участь яких у товаристві обмежується сплатою вкладу в грошовій та/або майновій формі без обов'язків персонального характеру і тягаря додаткової відповідальності; ризик збитків за результатами діяльності товариства для вкладника обмежується сплаченим вкладом (у разі негараздів у товаристві вкладник лише ризикує можливістю повернення грошового чи майнового еквівалента своєї частки). Узагальнені ознаки КТ:

— спеціальне регулювання: ГК (частини 7 і 8 ст. 80), ЦК (статті 133—139), Закон «Про господарські товариства» (статті 75—83);

— наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;

— установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності у товаристві лише одного повного учасника — установчим документом відповідно до ЦК (ч. З ст. 134) є підписаний ним меморандум;

— відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування повними учасниками (ці питання регулюються засновницьким договором/меморандумом);

— обмеження сукупної частки вкладників 50 % майна товариства;

— відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

— порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається засновницьким договором;

— правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників ПТ, включаючи й вимогу ч. 8 коментованої статті щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання;

— можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники. Наявність у КТ двох категорій учасників (повні учасники та вкладники) потребує визначення відмінностей у їх правовому становищі.

Повні учасники (учасники, які несуть повну відповідальність) КТ:

— зобов'язані брати майнову і персональну участь у командитному товаристві;

— управляють справами товариства;

— несуть субсидіарну солідарну (якщо їх двоє і більше) майнову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

— мають права і обов'язки, аналогічні правам і обов'язкам учасників повного товариства: заборона конкурувати з товариством; зобов'язання попереджати про вихід з товариства за 1- місяці, а якщо товариство створене на визначений строк — за б місяців і за наявності поважних причин;

— якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть управляти справами спільно або доручити це одному чи кільком повним учасникам.

Вкладники командитного товариства:

— зобов'язані брати лише майнову участь у товаристві (сплачувати як основний, так і додаткові внески);

— на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25 % свого

внеску;

— мають право брати участь у розподілі прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;

— вправі вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учасниками) у разіліквідації товариства;

— переважно перед третіми особами набувають відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі/майні товариства;

— мають право передати свою частку (її частину) в складеному капіталу/майні КТ іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство;

— після закінчення фінансового року мають право вийти з КТ і одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором/меморандумом товариства;

— не беруть участі в управлінні справами товариства, але у разі необхідності на підставі і в:дповідно до виданої довіреності можуть діяти від імені товариства;

— зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства;

— не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не вчиняли правочинів від імені та в інтересах товариства без відповідного доручення;

— самостійно відповідають усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без відповідних повноважень вчинили правочин від імені та в інтересах товариства і останнє його не схвалило;

— у разі включення імені вкладника у найменування командитного товариства він стає певним учасником цього товариства.

7. Персональні товариства (повні та командитні) передбачають спільне здійснення їх І часниками (всіма — у ПТ, повними учасниками — у КТ) підприємницької діяльності в межах товариства. Зазначена обставина зумовлює і спеціальні вимоги до учасників, які діють від імені товариства і повинні мати спеціальний статус, що надає кредиторам товариства деяку впевненість у сумлінності учасників. Випробуваною протягом віків гарантією для кредиторів товариства була (і є) наявність у таких учасників статусу зареєстрованого підприємця комерсанта), що, у свою чергу, значною мірою свідчить про серйозність його намірів та сумлінність — відповідно до торгових звичаїв — у виконанні обов'язків перед кредиторами. Закріплення у ГК положення про обов'язкову наявність статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності для учасників ПТ, повних учасників КТ для українського законодавства є важливою новацією, що відповідно до усталеної світової традиції підприємництва (передбачена законодавством країн розвинених ринкових відносин та перехідної економіки, в тому числі ч. 4 ст. 66 Цивільного кодексу Російської Федерації) заповнює прогалину Закону «Про господарські товариства».

Примітка. У відповідних статтях ЦК (114, 119, 135) подібна вимога (щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта підприємницької діяльності) до учасників персональних товариств не встановлюється. Це, з одного боку, віддзеркалює положення ч. 2 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. (втратив чинність з 1 січня 2004 p., крім ст. 4), відповідно до якої засновництво та володіння корпоративними правами (зокрема, у формі участі в господарських товариствах) не визнавалося підприємницькою діяльністю. Зазначене сприяло започаткуванню персональних товариств (ПТ, КТ) особами, які відповідно до закону не мали право займатися підприємництвом (наприклад, мали судимість за корисливі злочини), і у такий спосіб «під дахом» ПТ чи КТ цілком легально могли здійснювати підприємницьку діяльність.

Стаття 81. Акціонерні товариства

1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

2.Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

3.Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пе­реважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4.Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

5.Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.

6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

7.Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

8.Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

9.Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

10.Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

11.Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.

12.Інші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про господарські товариства, іншими законами.

1. У коментованій статті, як і в Законі України «Про господарські товариства» (ст. 25), передбачається можливість для засновників вибору виду AT— відкрите чи закрите, а також визначаються основні відмінності між ними.

2.Серед таких відмінностей — порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого ATІ далі — ВАТ) розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Закон «Про господарські товари­ства» (ст. 25) та ГК (частини 2 і 6 даної статті) передбачають і таку особливість ВАТ, як проведення при його заснуванні відкритої підписки на акції, що, власне, було притаманне для акціонерних товариств з моменту їх виникнення як нової організаційно-правової форми під­приємництва (кінець XVI—початок XVII століття), найбільш адекватної ринковим умовам господарювання. Саме ця особливість ATдозволяла у період його заснування нагромадити значний капітал шляхом залучення до участі (крім засновників) осіб, які бажали передплатити акції і сплатити за них відповідну суму (зазвичай частину номінальної вартості, взявши обов'язок сплатити решту протягом встановленого строку).

Однак такий порядок створення ATі відповідно — формування його статутного капіталу дозволяв несумлінним засновникам зловживати своїм становищем і використовувати сплачені за акції кошти у власних інтересах. Уникнути подібних ситуацій дозволяє використання при заснуванні ATбудь-якого виду (ЗАТ чи ВАТ) закритої підписки, що і передбачено, наприклад, німецьким законодавством, а також ЦК та Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. Відповідно до ч. 2 ст. 155 ЦК при заснуванні ATусі його акції мають бути розподілені між засновниками; відкрита ж підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Згідно з ч. 4 ст. 28 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» перше розміщення акцій ВАТ є виключно закритим (приватним) — серед засновників.

Власники акцій ВАТ на власний розсуд (без врахування інтересів інших акціонерів та самого товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог законодавства (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).

3. Обіг акцій закритого акціонерного товариства (далі — ЗАТ) обмежується як на етапі заснування товариства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додатко-зих емісій (акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб). Крім того, встановлюються обмеження щодо обігу акцій на вторинному ринку шляхом заборони їх купівлі-продажу на фондових біржах, а також надання переважного права акціонерам ЗАТ і самому товариству на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4.ATбудь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституційних емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі щодо оприлюднення основних відомостей про товариство, акції, які ним емітуються). На засновників ATпокладається обов'язок повідомити про намір створити ATпевних параметрів, а також здійснити інші необхідні для цього кроки: провести відповідно до встановлених вимог підписку на акції (розмістити акції між засновниками), скликати установчі збори та здійснити державну реєстрацію товариства.

5. Статутний фонд (капітал) акціонерного товариства — як гарант його майнової самостійності та можливості забезпечення законних інтересів його кредиторів за рахунок цього майна — має відповідати певним вимогам: 1) щодо розміру, який не може бути меншим від визначеного законодавством як мінімальний; 2) щодо відповідності розміру статутного фонду ATзагальній номінальній вартості випущених акцій — ці величині мають збігатися. ЦК (статті 155—158) та Закон «Про господарські товариства» (статті 32—34, 38—39) передбачають правові механізми підтримання активів ATна певному рівні (не менше розміру статутного капіталу, визначеному в статуті AT, або принаймні мінімального його розміру, встановленого законом).

6. Відносини між засновниками ATнабувають правового оформлення шляхом укладення між ними договору, який повинен фіксувати: намір зазначених осіб створити ATпевних параметрів; порядок здійснення ними спільної діяльності із створення ATі розподіл обов'язків щодо цього між сторонами договору; відповідальність засновників перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. Форма договору між засновниками — письмова, а в разі якщо серед засновників є громадяни, договір має бути посвідчений нотаріально.

7. Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до укладеного між ними договору про створення AT, усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідальність є солідарною. Це положення значною мірою гарантує захист прав та законних інтересів кредиторів за зобов'язаннями засновників AT, що виникли у процесі створення товариства.

8. З метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування ВАТ шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно до вимог закону проведення такої підписки, на них ще покладається обов'язок бути держателями акцій на суму, не меншу як двадцять п'ять відсотків статутного фонду протягом певного строку (не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створення AT. Однак зазначене положення (передбачене не лише ч. 8 коментованої статті, а й ч. 1 ст. 30 Закону «Про господарські товариства») не підкріплюється встановленням негативних наслідків у формі відпо­відних санкцій у разі порушення згаданих обов'язків засновників.

9. Порядок створення AT, у тому числі оприлюднення його засновниками свого наміру створити ATпевних параметрів, розміщення акцій, проведення установчих зборів, забезпечення державної реєстрації товариства тощо, визначається нормами гл. 1 «Акціонерне товариство» розділу II «Окремі види товариств» (статті 6,29—31) Закону України «Про господарські товариства», який навіть після внесення до нього змін від 27 квітня 2007 р. (мета останніх — приведення цього Закону у відповідність з положеннями ЦК) не враховує ні положень ЦК (ч. 2 ст. 155) щодо єдиного порядку створення AT, ані положень Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (ч. 4 ст. 28) щодо першого розміщення акцій ВАТ виключно шляхом приватного (закритого) їх розміщення серед засновників.

10.Однією з особливостей ATє можливість його перетворення в передбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Останнє (перетворення з відкритого на закрите) потребує застосування спеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, не згідних з подібним рішенням. У разі коли всі акції опиняються в руках однієї особи, вирішення цього питання залежить від неї.

11.Державні AT, попри їх формальну рівність з іншими суб'єктами господарювання, потребують спеціальної регламентації з огляду на специфіку їх правового становища (засновником і зазвичай єдиним учасником такого товариства є держава в особі уповноваженого ор­гану; створення такого товариства пов'язано з публічними інтересами, якими і мають керуватися посадові особи товариства; виконавчий та контрольні органи товариства формуються відповідно до встановленого державою порядку; дивіденди за акціями такого това­риства надходять до державного бюджету тощо). Відтак, особливості створення та діяльності державних ATвизначаються ГК, іншими законами, у тому числі законом про державні підприємства, прийняття якого передбачається ГК.

AT(як різновид господарського товариства), у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, зобов'язане: 1) відповідно до абз . 2 ч. 5 ст. 79 ГК для закупівель товарів, робіт чи послуг застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»; 2) згідно з ч. 5 ст. 89 ГК на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до ст. 75 ГК.

12. ГК встановлює лише основні засади створення, функціонування та припинення господарських товариств, передбачаючи, що решта питань (у тому числі щодо особливостей діяльності ATу певних сферах економіки, щодо певних видів діяльності тощо) регулюється Законом України «Про господарські товариства», іншими законами (зокрема «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., «Про банки і банківську діяльність» від 7 лютого 2000 р., «Про страхування» від 7 березня 1996 р., «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2000 р., «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р. тощо).

Примітка. У ЦК види ATвзагалі не згадуються; при цьому закріплюється єдиний порядок створення останніх — шляхом розподілу акцій між засновниками — ч. 2 ст. 155 ЦК (що передбачається лише для ЗАТ — ст. 29 Закону «Про господарські товариства» та ч. З коментованої статті) і водночас не виключається можливість проведення відкритої підписки на акції за умови повної оплати статутного капіталу товариства (ч. 2 ст. 155 ЦК). Крім того, у ЦК закріплюються основні положення щодо: створення AT— ст. 153, його статуту — ст. 154, статутного капіталу — статті 155—157, обмежень стосовно випуску цінних паперів та виплати дивідендів — ст. 158, органів товариства — статті 159—161; аудиторської пере-зірки діяльності AT— ст. 162.

Стаття 82. Установчі документи господарського товариства

1.Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.

3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

5.Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7.До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

8.Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

9.Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

1. Одна з істотних відмінностей господарських товариств за ознакою домінування в них особистих (персональні товариства — ПТ і КТ) чи майнових елементів (об'єднання капіталів— AT, ТОВ, ТДВ) полягає в характері їх установчих документів. Об'єднання персональних зусиль (підприємницької діяльності) у ПТ і КТ зумовлює оформлення відносин між засновниками товариства у формі спеціального договору — засновницького. Спрямованість цього договору є багатоплановою — не лише спільна діяльність засновників із започаткування нової господарської організації, а й забезпечення функціонування створеного товариства (у тому числі визначення порядку управління справами та використання прибутку товариства; визначення ступеня закритості товариства і, відповідно, — можливості чи заборони відступлення частки третім особам).

Слід зауважити, що ГК і Закон «Про господарські товариства» не передбачають для КТ я одним повним учасником такий установчий документ, як меморандум, на відміну від О" (ч. З його ст. 134 визначає, в яких випадках установчим документом КТ має бути меморандум; 1) якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у КТ залишився один повний учасник; засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником; 2) якщо КТ створюється одним повним учасником, то установчим документом: одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, передбачені для КТ).

Установчим документом господарських товариств, які належать до об'єднань капітал і (AT, ТОВ, ТДВ), визнається тільки статут, а договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює відносини між цими особами, як правило, у процесі створення товариства.

2.Установчі документи господарського товариства мають відповідати певним вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) і спеціальні (відбивають специфіку певного виду господарського товариства).

Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про: вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, для вирішення яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів (порядок ведення справ у персональних товариствах — ПТ і КТ); інші відомості, передбачені ст. 57 ГК щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

Спеціальні вимоги (щодо окремих видів господарських товариств) встановлюються частинами 3—5 коментованої статті. Подібним чином визначаються вимоги до установчих документів: 1) у ЦК: загальні вимоги до змісту установчих документів юридичної особи — ст. 88, спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства — ст. 120 і КТ — ст. 133, а також до статуту ТОВ — ст. 143,ТДВ — ст. 151,AT— ст. 154; 2) у Законі «Про господарські товариства» (загальні вимоги що установчих документів господарських товариств — ст. 4, спеціальні вимоги щодо установчого документа певного виду товариства —jстатті 37, 51,65, 67, 76).

3. Специфіка вимог до змісту статуту ATполягає в тому, що, крім загальних (зазначеній ч. 2 коментованої статті) відомостей, він повинен містити також відомості, що відбивають специфіку його правового становища, а саме про: види та номінальну вартість акцій, що випускаються; співвідношення акцій різних видів; кількість акцій, які купуються засновниками; наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій.

4. Спеціальні вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю стосуються обов'язкових (про розмір часток кожного з учасників; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів) та факультативних відомостей (про порядок визначення розміру част: учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад; про додаткові внески учасників).

Склад вимог стосовно статуту ТДВ більш широкий: крім загальних (щодо всіх видів товариств) та спеціальних (щодо ТОВ), у статуті ТДВ мають зазначатися відомості про розмір кратності додаткової відповідальності учасників товариства за зобов'язаннями останнього.

5.Спеціальні вимоги до засновницького договору ПТ і КТ стосуються відомостей про: розмір частки кожного з учасників; форму їх участі у справах товариства; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Додаткові вимоги встановлюються до змісту засновницького договору КТ, в якому мають зазначатися: сукупний розмір часток вкладників (командитистів) у майні товариства; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

6.За загальними вимогами найменування господарського товариства має містити зазначення виду товариства, а за спеціальними — щодо персональних товариств (повних і командитних) — ще й прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. У найменуванні можуть бутс зазначені інші необхідні відомості, крім тих, що вказують на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7. Перелік відомостей установчих документів господарських товариств, визначений цією статтею та ст. 57 ГК, не є вичерпним, оскільки до нього можуть бути включені відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Крім того, установчі документи товариств із спеціалізацією на певних видах діяльності (банківській, страхуванні, спільному інвестуванні, біржовій діяльності) повинні містити відомості, визначені як обов'язкові відповідними законами («Про цінні папери і фондову біржу» — ст. 34, «Про банки і банківську діяльність» -— ст. 23, «Про страхування» від 7 березня 2006 р.— ст. ЗО, «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р. — ст. 9).

За загальним правилом господарське товариство вважається створеним на невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах строку його діяльності (це може оути календарний строк або період, обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи орендного договору; досягненням визначеного установчими документами товариства результату — наприклад, передача замовнику завершеної будівництвом і готової до експлуатації унікальної споруди, для створення якої і започатковувалося товариство у певному складі учасників, фахівців і з певною майновою базою).

8.У випадках, що визначаються низкою нормативно-правових актів, установчі документи господарського товариства погоджуються з антимонопольними органами. Це стосується, наприклад, контрольованої (тобто такої, що потребує погодження із зазначеними органами) економічної концентрації та узгоджених дій суб'єктів господарювання, які визначаються Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.

9.Порушення встановлених коментованою статтею вимог (загальних і спеціальних) щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 1 ст. 27 Закону

Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). У разі коли недоліки можна усунути, дотримавшись усіх встановлених вимог до установчих документів, засновники повинні це зробити, аби успішно завершити створення товариства і забезпечити набуття ним статусу суб'єкта господарських правовідносин зі статусом юридичної особи.

Примітка. У ЦК, так само, як й у відповідних положеннях ГК, містяться положення щодо складу та назви установчих документів господарських товариств, зокрема щодо одного установчого документа, яким для персональних товариств (повного та командитного) є засновницький договір (для КТ з одним повним учасником — меморандум), а для об'єднань капіталів (AT, ТОВ і ТДВ) — статут (статті 120, 134, ч. 1 ст. 143, ч. 4 ст. 151, ст. 154).

Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється відповідно до закону.

(Частина перша статті 83 в редакції Закону № 2424-IVeid04.02.2005 )

2.Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються цим Кодексом та відповідними законами.

3.Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

4.Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

(Частина четверта статті 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IVвід 04.02.2005 )

1. Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в загальному порядку, зло передбачається Законом України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», та/або в спеціальному порядку, що зумовлено специфікою правового становища господарських товариств, основним або виключним предметом діяльності яких є: 1) надання фінансових послуг, зокрема банківські операції, спільне інвестування тощо; 2) професійна господарська діяльність на ринку цінних паперів чи 3) виконання окремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний депозитарій).

2. Спеціальний порядок державної реєстрації передбачено щодо господарських товариств, які здійснюють такі види діяльності: надання фінансових послуг (ч. 1 ст. 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг); банківську діяль­ність (статті 17 і 22 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), страхування (п. 1 ст. 36 Закону «Про страхування»), спільне інвестування (ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, що здійснюється фондовими біржами (ч. 2 ст. 24 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 p.). Корпоративні інвестиційні фонди, фондові біржі та страхові компанії реєструються і в загальному, і в спеціальному порядку, банки — у спеціальному порядку.

3.Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або спеціальному (виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу юридичної особи з дня внесення визначених законом відомостей до відповідного державного реєстру. У разі коли закон пе­редбачає дві реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою для здійснення того виду діяльності, до реєстру суб'єктів якого внесено товариство.

Порушення встановлених коментованою статтею та законом вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 1 ст. 27 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). Порушення спеціальних вимог може спричинити такі самі наслідки (відмова в реєстрації), якщо спеціальний порядок державної реєстрації є основним (ст. 18 Закону «Про банки і банківську діяль­ність»), або застосування санкцій у формі зупинення відповідних видів діяльності або інших передбачених законом санкцій, якщо спеціальний порядок державної реєстрації є додатковим (пункти 5, 7, 14—16 ст. 8 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»).

4. Принципи державної реєстрації та ведення Єдиного державного реєстру, закріплені у Законі «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», вимагають вчасного повідомлення державного реєстратора, який здійснив реєстрацію господарського товариства, про зміни в його діяльності і відповідно — у змісті його установчих документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за правилами, встановленими для державної реєстрації суб'єктів господарських правовідносин зі статусом юри­дичної особи (ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). У разі порушення товариством зазначеного обов'язку воно може зазнати негативних наслідків, зокрема, на не зареєстровані зміни не можна посилатися у спорі з тре­тьою особою (ч. З ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

Примітка. У ЦК передбачається обов'язковість державної реєстрації юридичних осіб (ч. 1 ст. 89), однією з організаційно-правових форм яких є товариства (ч. 1,2 ст. 83), зокрема, їх різновид — господарські товариства (ст. 84). Стаття 89 ЦК передбачає публічність державної реєстрації, підстави для відмови в останній (у тому числі — невідповідність установчих документів юридичної особи закону), підстави набуття чинності змінами до установчих документів для третіх осіб — їх (змін) державна реєстрація, а в установлених законом випад­ках — повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни.

Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації господарського товариства

1. Господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами.