8.У випадках Існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

9.Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

1. У коментованій статті визначено види та організаційні форми підприємств в Україні. Лід організаційно-правовою формою розуміють, як правило, сукупність майнових та управлінсько-організаційних особливостей, зміст відповідальності суб'єктів підприємницької ді­яльності за своїми зобов'язаннями.

Стаття 45 ГК встановлює, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, за вибором підприємця:

1) приватне підприємство — це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи (див. коментар до ст. 113);

2) підприємство колективної власності — корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства гро­мадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом (див. також коментар до ст. 93);

3) комунальне підприємство — підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Визначення права комунальної власності міститься у п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління;

4) в Україні діють державні унітарні та держані комерційні підприємства. Щодо їх правового статусу див. докладніше коментарі до статей 73—75.

2. У ч. 2 коментованої статті наводяться визначення підприємств з іноземними інвестиціям! та іноземних підприємств. Вони розрізняються за процентним відношенням, розміром іноземної інвестиції до розміру статутного фонду. Іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

3. Згідно з ч. З коментованої статті підприємства в Україні поділяються на унітарні та корпоративні. Підставою поділу підприємств на різні види завжди є особливості їх правового статусу. У даному випадку — це спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду.

4. У ч. 4 перелічені суттєві ознаки, за якими унітарне підприємство (від латинського унус — один, унітас — єдність, спільність) відрізняється від підприємств інших форм і які характеризують його правовий статус як суб'єкта господарської діяльності. Головною особливістю таких підприємств є неможливість поділу майна підприємства за внесками (частками). Важливою ознакою унітарних підприємств є наявність лише засновника.

Коментована стаття містить вичерпний перелік видів унітарних підприємств: державні (ст. 73), комунальні (ст. 78); засновані на приватній власності засновника (ст. 113); засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації (ст. 112).

5. Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється двома чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). Засновниками корпоративного підприємства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Воно функціонує на базі об'єднаного засновниками (учасниками) майна, їх спільної участі в управлінні, а подекуди — на базі підприємницької чи трудової діяльності. Термін «корпорація» у контексті Класифікації інституційних секторів економіки, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 р. № 96, застосовується як узагальнюючий для господарських товариств.

6. Особливості правового статусу унітарних та корпоративних підприємств встановлено статтями 73, 76, 78, 79—93; 113—117 ГК. До прийняття готується також Закон України «Про державні унітарні підприємства».

7. У ч. 7 визначено поділ підприємств залежно від кількості працюючих та обігу валового доходу, від реалізації продукції за рік на малі, великі та середні. Треба зазначити, що перелічені види підприємств не є окремими організаційними формами. Практичне значення такого поділу полягає у можливості запровадження спрощеної системи оподаткування, здійснення інших заходів державної підтримки малих підприємств (див. коментар до ч. 2 ст. 48) тощо.

8. Відповідно до ч. 8 у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 ГК, підприємство визнається дочірнім. У Положенні про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, міститься також визначення дочірнього підприємства як господарюючого суб'єкта, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

9. Для підприємств певних видів і організаційно-правових форм законом можуть встановлюватися деякі особливості господарювання. Такими підприємствами є, наприклад, держанні унітарні підприємства, комунальні підприємства, казенні підприємства, банки, іноземні підприємства тощо.

Стаття 64. Організаційна структура підприємства

1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

2.Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

3.Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законо­давством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи від­повідно до закону.

(Частина четверта статті 64 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-іУ від 04.02.2005)

5.Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

1. У межах внутрішньої структури підприємства існують виробничі та функціональні підрозділи апарату управління. Структурним підрозділом підприємства є його ланка, яка має чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відокремлена від інших підрозділів частина підприємства. Відповідно до листа ДПАУ від 20 липня 2001 р. № 4816//29 та листа ДПАУ від 18 травня 2001 р. № 224/4/15-1110 підприємство може створювати за межами свого розташування не лише відокремлені підрозділи (філії, представництва), а і структурні підрозділи, що не мають ознак відокремлених (дільниці, цехи, відділи).

2. Положення про структурний підрозділ є локальним нормативним актом, який визначає його статус, місце в організації та відносинах з іншими структурними підрозділами, внутрішню організаційну структуру, його функції, права та відповідальність. Положення про структурний підрозділ, як правило, включає:

загальні положення про правовий статус структурного підрозділу, які визначають підстави призначення та звільнення з посади керівника структурного підрозділу, вимоги до керівника структурного підрозділу, порядок заміщення керівника під час його відсутності, нормативні та локальні документи, які регулюють роботу підрозділу;

визначення завдань та функцій підрозділу, напрямів діяльності підрозділу, перелік конкретних видів виробничо-господарської діяльності, закріплених за даним структурним підрозділом;

визначення прав та обов'язків структурного підрозділу стосовно інших підрозділів підприємства та сторонніх підприємств;

визначення відповідальності керівника структурного підрозділу за несвоєчасне чи неякісне виконання структурним підрозділом його функцій, або невикористання наданих йому прав;

визначення службових взаємовідносин структурного підрозділу з іншими підрозділами підприємства та сторонніми підприємствами з питань виробничо-господарської діяльності, узгодження документів, спільного виконання робіт тощо;

визначення порядку діяльності структурного підрозділу підприємства, контролю за нею, організації та ліквідації даного підрозділу.

4.В умовах ринкової економіки підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру. Однак, у певних випадках, організаційна структура підприємств не є їх суто внутрішньою справою, наприклад, коли закон прямо вимагає відображення даних про організаційну структуру у статуті (ст. 6 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р.).

Законодавець висуває певні вимоги щодо організаційної структури окремих видів суб'єктів господарювання, наприклад страховиків.

Підприємство самостійно визначає склад та чисельність працівників. Однак існує й виняток з цього правила: підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів (ч. З ст. 18).

Законодавством у певних випадках встановлюються вимоги щодо особливості діяльності державних та комунальних підприємств (статті 73— ГК), у тому числі — організаційної структури та штатного розпису. Наприклад, підприємствам, що належать до сфери управління Держбуду, наказано ввести у штатний розпис підприємств посади юрисконсультів.

4. Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. Відокремлений підрозділ юридичної особи — це філія, інший підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнахо­дженням і виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Відокремлені підрозділи є платниками податку на прибуток і як такі повинні перебувати на обліку в органі державної податкової служби.

Статтею 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» встановлено, що в ЄДР містяться відомості щодо відокремлених підрозділів юридичної особи та встановлено порядок подання державному реєстратору відомостей про відокремлений підрозділ юридичної особи для включення їх до ЄДР.

5. Створення філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб є однією з форм залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Щодо правового статусу та організації діяльності таких підприємств див. коментар до ст. 116.

Стаття 65. Управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

1. Організаційно-установчі повноваження власника встановлено у ст. 135 ГК, згідно з якою він має право на свій розсуд визначати мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, по­рядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання.

Установчі документи товариства, як правило, повинні містити відомості про склад і компетенцію його органів та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, для вирішення яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів (див. наприклад, ст. 82 ГК).

Участь трудового колективу в управлінні підприємством прямо передбачено у низці актів чинного законодавства. Наприклад, згідно із ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» у роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілки або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. У засіданні наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, мають право брати участь з правом дорадчого голосу представники профспілок або іншого уповноваженого трудовим колективом органу (п. 15 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р.).

Слід зазначити, що участь робітників в управлінні підприємством не є атавізмом, який зберігся з часів соціалістичної економіки. Вона є досить поширеною у країнах з розвиненою ринковою економікою. Так, наприклад, у країнах ЄС участь робітників в управлінні є обов'язковою (Директива про місце робітників у СТ № 2001/86/СЕ від 10 листопада 2001 р.).

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. У правовій науці дотепер відсутній єдиний погляд на правову природу та статус органу юридичної особи. Серед найбільш поширених — розуміння органу юридичної особи як невід'ємної частини останньої, як представника юридичної особи, який виражає її волю.

Безпосереднє здійснення власником прав щодо управління підприємством має місце, найчастіше, у приватних товариствах. У підприємствах корпоративного типу управління здійснюється через уповноважені власником органи. Залежно від кількості органів у корпо­ративних підприємствах виділяють дворівневу (загальні збори та правління) чи трирівневу (загальні збори, рада, правління) модель управління. Спеціальним законодавством може бути передбачено виключно дворівневу систему управління (наприклад, у корпоративних інвестиційних фондах у формі ВАТ). Компетенція органів управління визначається чинним законодавством і установчими документами підприємства.

Управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав. Функції з управління корпоративними правами держави виконуються безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, КМУ, ФДМУ, уповноваженими органами управління в разі якщо корпоративні права держави становлять 100 відсотків у статутному фонді господарської організації (ст. 113 Закону України «Про управління об'єктами державної власності від 21 вересня 2006 р.).

Керівники суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, призначаються (обираються) на посаду за результатами конкурсного відбору згідно з Порядком такого відбору, затвердженим постановою КМУ від 1 квітня 2005 р.

3. У разі коли власник не реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо, для керівництва господарською діяльністю підприємства він або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

4. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (ст. 21 КЗпП). Нині в Україні діє низка нормативно-правових актів, які встановлюють порядок укладання контракту з керівником підприємств певної організаційної форми чи у певній галузі економіки.

При укладенні контрактів з керівниками підприємств недержавної форми власності типові форми не є обов’язковими і можуть використовуватися як методичний матеріал.

5. Чинним законодавством керівнику підприємства надано право діяти без доручення від імені підприємства, представляти його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами.

Керівник формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

6. Частиною шість коментованої статті передбачена можливість звільнення керівника підприємства достроково. Підстави такого звільнення повинні бути передбачені договором (контрактом) відповідно до закону.

Звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва) можливе з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 43і КЗпП).

7. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах незалежно від форми власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Він може укладатися в структурних підрозділах підприємства у межах компетенції цих підрозділів. Він укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, і первинною профспілковою організацією, а у разі їй відсутності — представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другого боку.

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., який визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів, передбачає їх укладення на добровільній основі, що відповідає положенням конвенцій Міжнародної організації праці, ратифікованих Україною: «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів» від 1 липня 1949 р., Конвенції про сприяння колективним переговорам від 19 червня 1981 р..

Хоча законодавство не містить норм, які передбачають відповідальність за відсутність колективного договору, ст. 17 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено відповідальність за ухилення від участі в переговорах. Ця ж відповідальність передбачена також у ст. 411 КУпАП.

8. Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудо­вого колективу визначаються законодавством (див., наприклад: ст. 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р., ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Повноваження трудового колективу у сфері управління можуть встановлюватися також статутом підприємства.

При врегулюванні відносин щодо участі трудового колективу в управлінні підприємством можуть бути використані положення Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» від 17 червня 1983 р.

9. Рішення із соціально економічних питань розробляються та приймаються органами управління відповідно до їх компетенції, встановленої законодавством та установчими документами. Наприклад, у Законі України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. вказується, що кооперативні організації гарантують своїм членам і найманим працівникам оплату праці відповідно до фаху, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством (ст. 35). Див. також коментар до ст. 69).

10. Різноманітність видів та організаційно-правових форм підприємств, специфіка господарювання у різних галузях економіки передбачають наявність особливостей управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств). ГК, іншими актами за­конодавства України встановлено особливості управління господарськими товариствами різних видів, державними, комунальними, колективними підприємствами, підприємствами з іноземними інвестиціями тощо.

Стаття 66. Майно підприємства

1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

2. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

1. Стаття 139 ГК майном визнає сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Майно, що використовується у процесі господарської діяльності, залежно від економічної форми, складають основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти, товари), вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Фонди поділяються на основні виробничі фонди : фонди невиробничого (соціального) призначення.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються у процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами, переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності.

Основні невиробничі фонди складають капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності, а саме: житлові будинки, належні підприємствам, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються у кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати).

2. Частина друга коментованої статті визначає основні джерела формування майна підприємства. У ст. 140 ГК визначаються джерела формування майна суб'єктів господарювання.

3. Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Цілісний майновий комплекс є матеріальною основою господарської діяльності і може бути об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.

Визначення цілісного майнового комплексу міститься також у ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р.

Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються у самостійні суб'єкти.

4. За загальним правилом, склад і порядок використання майна підприємства визначається його власником, який одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому майна засновує підприємство, закріплюючи за ним це майно на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління. Щодо реалізації майнових прав підприємства, то вона здійснюється в порядку, встановленому ГК (наприклад, у статтях 67—69), іншими зако­нодавчими актами України.

5. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до ГК. їм може передаватись у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, у тому числі громадянам — для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам — для господарської діяльності, а також — у користування на підставі спеціальних дозволів уповноважених державою органів (див.: статті 148—53 ГК).

Використання природних ресурсів у сфері господарювання, крім ГК, регламентується також іншими законодавчими актами, зокрема, Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, Кодексом про надра, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про нафту і газ», «Про плату за землю», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо.

6. Цінним папером, відповідно до ч. 2 ст. 163 ГК, є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Докладніше про цінні папери див. коментар до статей 143. 163—166 Кодексу.

7. Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законодавством. Це стосується таких підстав припинення права власності, як реквізиція та конфіскація. Щодо конкретних державних гарантій майнових прав суб'єктів господарювання, то вони закріплені у ст. 397 ГК, в інших законодавчих актах.

Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами