Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
коментар ГОСП. КОДЕКСУ УКРАЇНИ.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
7.07 Mб
Скачать

3.Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

1. Некомерційну господарську діяльність слід розглядати як один з видів господарської діяльності. З переходом до ринкової економіки були перш за все створені правові умови для господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку, однак у структурі господа­рювання залишається й діяльність іншого виду, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Саме така діяльність й отримала назву «некомерційна господарська діяльність».

Некомерційне господарювання як вид господарської діяльності має чимало спільних рис з підприємництвом. Воно теж здійснюється у сфері виробництва, спрямоване на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, тобто має цінову визначеність. Спільні риси з підприємництвом полягають також у самостійності та систематичності цієї діяльності. Однак за визначенням ч. 1 даної статті некомерційне господарювання немає на меті одержання прибутку. Саме ця ознака й дозволяє виокремити види господарської діяльності. Якщо комерційні підприємства за результатами своєї господарської діяльності звітують, що не мають прибутків, то це ще не означає, що вони вже стали суб'єктами некомерційного господарювання. Прагнення досягти прибутку для них є головною метою існування.

Визначення некомерційної господарської діяльності у ГК — це новела в українському законодавстві. Таким чином ГК поклав початок для уніфікованих визначень підприємницької та некомерційної господарської діяльності, які базуються на фундаментальному визначенні господарської діяльності (ст. З ГК та коментар до неї). Разом із цим, є підстави вважати, що наведене у ГК визначення некомерційної господарської діяльності ще не є остаточним.

Справа у тому, що у сучасному законодавстві мають місце деякі узагальнюючі поняття, зміст яких «конкурує» не тільки між собою, а і з поняттям «некомерційна господарська діяльність». Йдеться, наприклад, про поняття «неприбуткова діяльність», «непідприємницька діяльність» та просто — «некомерційна діяльність». Саме ця обставина спричиняє чималі складнощі, особливо у тих випадках, коли виникає необхідність уточнення правового статусу суб'єкта того чи іншого виду діяльності. Наприклад, коли благодійний фонд переслідує головну мету своєї діяльності — благодійництво, то, за визначенням ст. 131 ГК, він є суб'єктом неприбуткової діяльності. Якщо ж цей фонд для досягнення свого статутного завдання здійснює ту чи іншу господарську діяльність, то він перетворюється на суб'єкта господарської діяльності.

Певні орієнтири у розмежуванні згаданих вище понять надають деякі нормативні положення. Наприклад, з цією метою можна використовувати поняття суб'єкта неприбуткової діяльності, яке існує у податковому законодавстві (див. п. 7.11.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у ред. Закону України від 22 травня 1997 p. № 283/97-ВР). Варто звернути увагу на визначення поняття «некомерційна організація», яке міститься у п. 3.7 Методичних рекомендацій щодо класифікації інституційних секторів економіки України» (затверджені наказом Мінстату України від 25 липня 1994 р. № 172).

Виходячи з наведених міркувань не слід ототожнювати поняття «некомерційна господарська діяльність» і «неприбуткова діяльність». Останнє обслуговує, насамперед, відносини з оподатковування. У них існує своя реєстрація неприбуткових організацій та установ, які мають пільгове оподаткування, і з цією ж метою останні заносяться у відповідний реєстр. Крім того, податкове законодавство ототожнює господарську діяльність з будь-якою діяльністю, спрямованою на одержання доходу, що, власне кажучи, не є самою суттєвою рисою господарювання. Однак некомерційна господарська діяльність здійснюється у процесі організації та здійснення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг у сфері суспільного виробництва. Це положення має важливе значення для розмежування основної діяльності неприбуткових установ і організацій, що полягає у наданні благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг, від тієї їх діяльності, яка призначена для досягнення господарських цілей (як правило, додаткових, допоміжних).

2.У ч. 2 коментованої статті викладені основні правила здійснення некомерційної господарської діяльності у державному або комунальному секторах економіки. Ці правила не повинні створювати уявлення, що саме у цьому секторі і може існувати некомерційна госпо­дарська діяльність. Спираючись на положення ч. 1 коментованої статті і ч. 2 ст. 62 ГК, можна стверджувати, що така діяльність може здійснюватися й в інших секторах економіки. Відомо, що у приватній та корпоративній сферах створюється чимало підприємств допоміжних, обслуговуючих, які працюють на некомерційних засадах. Тобто така діяльність здійснюється не метою одержання прибутку, а для виконання інших соціальних і економічних завдань.

Разом з тим, не можна ігнорувати того факту, що підприємництво і некомерційне господарювання як види діяльності тісно переплетені. Тому в процесі подальшої модернізації господарського законодавства доцільно було б більш чітко визначити сфери здійснення як підпри­ємництва, так і некомерційного господарювання. Зокрема, було б не зайвим встановити вичерпний перелік суб'єктів некомерційної господарської діяльності.

3.Заборона здійснювати некомерційну господарську діяльність органам державної влади та органам місцевого самоврядування, очевидно, продиктована тим, що вони не є суб'єктами господарювання, хоча в певних випадках вони наділені господарською компетенцією (ст. 8 ГК). Щодо посадових осіб, то така заборона, за аналогією із забороною для них підприємництва, зумовлена необхідністю зосередження їх саме на посадовій діяльності, а також усунення можливостей для корупції та зловживань.

Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності

1. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншиими законами.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

1. Успіх будь-якої господарської діяльності значною мірою залежить від належної організації такої діяльності. Існують усталені форми, у рамках яких здійснюється така організація. Організаційна форма визначає майновий статус суб'єкта, тобто підставу володіння майном, можливість розпорядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників. Некомерційне господарювання, яке здійснюється на основі права власності, означає, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном со. 134 ГК) для досягнення бажаних економічних, соціальних та інших результатів.

Господарюючий суб'єкт, який здійснює господарську діяльність на основі права оперативного управління, володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншим законодавством, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (ст. 137 ГК).

На праві оперативного управління діє казенне (ч. З ст. 76 ГК) та комунальне некомерційне підприємство (ч. З статті 78 ГК).

На жаль, трапляються випадки, коли у деяких нових законах не враховуються положення ГК. У зв'язку з цим потребує коригування, наприклад, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р. У його ст. 13 визначено, що підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність. А у ст. 26 цього ж Закону передбачена можливість закріплення майна за такими підприємствами на «праві повного господарського відання».

2. Загальний порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізацій та ліквідації всіх суб'єктів господарської діяльності встановлено у статтях 56—60. Крім того, відносини, які виникають у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання, регулюються спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Правила регулювання інших організаційних форм некомерційного господарювання міститься у спеціальних законодавчих актах. Наприклад, загальний зміст некомерційної господарської діяльності Збройних Сил України визначено у ст. 414 ГК. А правові засади здійснення такої діяльності, умови і гарантії її організації та державної підтримки, перелік суб’єктів господарської діяльності встановлені у Законі України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, та порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України затверджені відповідними постановами КМУ. Особливості статусу військового майна встановлені Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.

3. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяльність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю. У такому разі до видів діяльності, які, по суті, є підприємницькими, треба застосовувати положення, що регулюють підприємницьку діяльність.

Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності

1. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального роз­міру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

1. Поширення загальних вимог щодо регулювання господарської діяльності на суб'єктів некомерційної господарської діяльності пов'язано з тим, що некомерційне господарювання є складовою частиною господарської діяльності. Некомерційна господарська діяльність входить до єдиної системи господарювання і базується на її загальних правилах і принципах. Однак варто як враховувати особливості її здійснення різними суб'єктами господарювання, так і відмежовувати дану діяльність від підприємницької. Правила регулювання некомерційної господарської діяльності містяться не лише у ГК, айв інших законодавчих актах.

2. Під безпечними умовами праці розуміються додержання правил і норм з техніки безпеки, відповідні освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, тощо (статті 88, 153 КЗпП).

Визначення та перелік основних соціальних гарантій встановлюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 p., який визначає правові засади формування та застосування соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій.

Коментована норма не містить будь-яких обмежень щодо встановлення пільгових трудових і соціально-економічних умов при укладанні трудового договору (контракту, угоди). У законодавчому порядку передбачається лише обов'язковий мінімум прав і соціальних гарантій для працівників, який може бути збільшений як за колективними договорами й угодами, так і за індивідуальними трудовими договорами (контрактами).