3.Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних таперів.

1. В умовах ринкової економіки успіху у господарській діяльності досягає підприємець, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за найнижчими цінами. Такі результати можливі тільки за умови вільної конкуренції, де кожен з учасників може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки перевагам, яких здобув власними силами. Ці умови гарантує антимонопольно-конкурентне законодавство.

Структуру антимонопольно-конкурентного законодавства України складають нормативно-правові акти різної юридичної сили: Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України; декрети і постанови КМУ, норматив­ні документи, що затверджуються АМК як самостійно, так і разом з іншими міністерствами і відомствами.

2. Кодекс регулює відносини з розвитку конкуренції та запобігання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України. Якщо результати діяльності суб'єктів господарювання проявляються лише за межами України, то вони безпосередньо не впливають і не можуть з плинути на конкурентні відносини у межах України і на них не поширюється дія ГК.

Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, можуть бути передбачені винятки з положень коментованої статті.

3. За участі АМК створено та функціонує новий уповноважений орган з питань регулювання ринку фінансових послуг — Департамент фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України

Глава 4 Господарська комерційна діяльність (підприємництво).

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діяльність суб'єктів господарювання спрямована на створення суспільно корисного продукту (товарів, робіт, послуг). Залежно від мети здійснення господарської діяльності — отримання прибутку або досягнення іншого результату (економічного, соціального) без орієнтації на прибуток вона класифікується на підприємницьку та некомерційну.

Таким чином, найбільш суттєвою ознакою, що відрізняє підприємницьку діяльність, є її мета — отримання прибутку.

Підприємництво — найбільш поширений у світовій та вітчизняній практиці вид господарської діяльності. Окрім загальних ознак, які характеризують будь-який вид господарської діяльності (галузь здійснення, вартістний характер тощо), підприємництву властиві й специфічні риси, що отримали відображення у легальному визначенні, наведеному у статті, що коментується. Такими ознаками є:

— самостійність;

— ініціативність;

— систематичність;

— ризиковість;

— мета — одержання прибутку поряд із досягненням інших економічних та соціальних результатів.

Самостійність підприємницької діяльності має організаційно-майновий характер. В організаційно-правовому аспекті самостійність підприємництва дістає вияв у безпосередньому здійсненні підприємцем господарської діяльності, можливості виступати від свого імені, на свій розсуд обирати вид діяльності, організаційно-правову форму, в якій він планує здійснювати господарську діяльність, визначати організаційну структуру (для юридичних осіб), встановлювати принципи управління діяльністю, з урахуванням самостійно розробленої стратегії розвитку, приймати рішення щодо способів господарського використання належ­них активів (майна, грошових коштів (власних та залучених), майнових прав тощо).

Майново-правовий аспект самостійності підприємництва — це наявність майна, що належить суб'єкту підприємницької діяльності на підставі права власності, права господарського відання або права оперативного управління, можливість самостійного розпорядження при­бутком, що залишається після сплати обов'язкових платежів до бюджету (податки, збори та інші види платежів), та самостійна майнова відповідальність за власними зобов'язаннями, якщо інше не передбачено законом або установчими документами.

Організаційно-правові та майново-правові елементи самостійності, з огляду на їх тісне переплетення, необхідно розглядати як єдине ціле. Наприклад, закупівля обладнання (майновий прояв самостійності) може бути здійснена лише після реалізації організаційного аспекта — прийняття рішення щодо використання наявних коштів саме у такий спосіб.

Підприємництву як невід'ємному атрибуту ринкової економіки властива ініціативність як тип соціальної активності, пов'язана з висуванням нових ідей або запровадженням нових форм діяльності.

Ініціативність підприємницької діяльності має внутрішню та зовнішню сторони.

Внутрішня ініціатива підприємця дістає вияв у розробці власного підходу до поєднання факторів виробництва в єдиний процес виробництва та (або) реалізації суспільно корисного продукту. При цьому підприємець виступає організатором виробництва, який налагоджує та надає тонус власній діяльності на підставі впровадження нових ідей, що підвищує конкурентоспроможність продукту, який виробляється (реалізується), та оптимізує процес одержання прибутку. Внутрішня сторона підприємницької ініціативи проявляється і в пошуках та реалізації нових комбінацій факторів виробництва (оновлення продукції, технологій, організаційно-управлінських підходів) з метою задоволення наявного або потенційного попиту.

Зовнішня сторона підприємницької ініціативи отримує відображення, головним чином, у побудові організаційно-господарських відносин (з добровільної сертифікації продукції, вступу до об'єднання підприємств тощо).

Ризиковість підприємницької діяльності виявляється в імовірному характері прибутку. Підприємництво здійснюється з метою отримання прибутку, проте не завжди ця мета може бути досягнута. У таких випадках підприємець самостійно несе всі ризики, пов'язані з нега­тивними майновими наслідками його діяльності.

Систематичність підприємницької діяльності полягає в тому, що підприємець, обираючи організаційно-правову форму своєї діяльності, здійснюючи процедуру державної реєстрації, патентування у випадках, передбачених законом, має на меті не вчинення однієї разової господарської операції, а провадження регулярної діяльності в обраній сфері суспільного виробництва. Виходячи із зазначеного не є підприємництвом діяльність господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства для участі у процедурі приватизації згідно з вимогами Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.

Водночас слід мати на увазі, що сама по собі кількість здійснених підприємцем господарських операцій не впливає на кваліфікацію господарської діяльності як підприємницької. До уваги береться мета — здійснення невизначеної кількості господарських операцій. Розуміння систематичності підприємницької діяльності, яке міститься у Декреті КМУ «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 p., — вчинення відповідних дій більше 4 разів протягом календарного року, може бути застосовано виключно для потреб оподаткування.

Підприємницька діяльність здійснюється з метою одержання прибутку — кінцевого результату діяльності, який характеризує ефективність роботи. Однак відсутність реально отриманого прибутку не означає, що діяльність перестала бути підприємницькою. Тобто найголовнішою ознакою є саме мета отримання прибутку, а ступінь її досягнення має вторинне значення для віднесення діяльності до підприємництва.

Прибуток не є єдиною метою підприємництва, оскільки ця діяльність поєднується з реалізацією публічно-правових цілей — створенням робочих місць, насиченням ринку суспільно корисним продуктом, участю у виконанні державних та регіональних програм соціально-економічного розвитку та інших заходів. Звичайно, реалізація перелічених напрямків не виключає й отримання власного прибутку.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності