2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладаннідоговорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

1. Стаття присвячена важливій проблемі формування загальних правил професійної етики з метою сприяння взаєморозумінню між суб'єктами господарювання, створення, виходячи з напрацьованої сторонами ділової практики, позитивних очікувань стосовно майбутніх господарських відносин. Основною рисою правил професійної етики є добровільний характер їх розроблення. Правила професійної етики не є заздалегідь встановленими і, залежно від специфіки відносин між суб'єктами господарювання, можуть включати вимоги щодо: наявності відповідної кваліфікації; надання необхідної правдивої інформації; встановлення розумних цін (звичайно встановлюються за цінами в регіоні за подібні товари чи послуги); забезпечення конфіденційності інформації; збереження інтересів інших клієнтів тощо.

2. Одним з основних принципів впровадження Правил професійної етики є їх добровільне виконання особами, на яких безпосередньо поширюється дія Правил.

Правила професійної етики розробляються різними організаціями, зокрема торгово-промисловими палатами. Згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про торгово-промислові палати в /країні» від 2 грудня 1997 р. одним із завдань торгово-промислової палати, є сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців.

Стаття 39. Захист прав споживачів

1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг);

безпеку товарів (робіт, послуг);

необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (робо­тами, послугами), у випадках, передбачених законом;

звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушен, прав або законних інтересів.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднувати: -на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів

2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідна для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (роб -послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

3.Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.

4.Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.

1. Коментуючи дану статтю, слід зазначити, що захист прав споживачів за своєю природою не охоплюється повною мірою нормами антимонопольно-конкурентного законодавства, а тому регулюється не лише останніми, а й нормами інших галузей законодавства. У кожному законодавчому масиві передбачені специфічні правові засоби захисту споживачів

Поведінка споживача на ринку, з одного боку, істотно впливає на формування ринкових відносин, а з іншого, споживачам, внаслідок порушення норм антимонопольно-конкурентного законодавства, може бути завдано збитків. Разом з тим, споживачі не є безпосередніми учасниками конкурентних відносин.

У коментованій статті містяться загальні положення щодо захисту прав споживачів, які мають інформаційний характер, і перелічені існуючі форми захисту прав споживачів.

Споживачі мають право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товари, що забезпечує можливість їх свідомого та компетентного вибору. Інформація обов'язково має бути надана споживачу до придбання ним товару та доводитись до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супроводжуючій документації

Згідно із ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. реалізація та використання товарів (у тому числі іноземних), що підлягають обов'язковій сертифікації за чинним законодавством, без сертифіката відповідності забороняється. Маркування продукції знаком відповідності здійснює виробник згідно із ДСТУ 2296-93 «Національний знаквідповідності. Форма, розміри, технічні вимоги і правила застосування».

При стягненні відшкодування моральної шкоди суд у справах за позовами про захист прав споживачів зобов'язаний керуватися ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів Посилання суду на ст. 440 і ЦК при вирішенні вимог споживачів про відшкодування моральної шкоди є безпідставним, оскільки ця норма на правовідносини, що виникають між продавцем та покупцем, не поширюється.

З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни мають право об'єднуватись надобровільних засадах у громадські організації споживачів — об'єднання споживачів. Об'єднання споживачів є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність у відповідності із Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.

Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів (ст. 25 Закону України «Про захист прав споживачів).

2. Державна політика забезпечення інтересів споживачів спрямована: на вдосконалення захисту їх прав та інтересів: створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами, роботами, послугами; підвищення рівня захисту здоров’я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України у сфері захисту прав споживачів, зокрема адаптація його до законодавства Європейського Союзу; створення належних умов для реалізації громадянами-споживачами своїх законних інтересів і прав на території України (Програма захисту прав споживачів на 2003—2005 pp., затверджена Указом Президента України від 11 грудня 2002 p.).

3. Положення антимонопольно-конкурентного законодавства виходять з однакового значення інтересів споживачів та інших учасників ринку. Дія коментованої статті поширюється на об’єднання споживачів, споживачів — юридичних осіб, які є учасниками відносин у сфері господарювання.

Метою антимонопольно-конкурентного законодавства є, серед іншого, захист прав споживачів у разі коли за формальними ознаками норми законодавства про захист прав споживачів не порушені.

3. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються у тому ж порядку, що і норми національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який оформлено як закон, встановловлені інші правила, ніж передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. У Конституції України, зокрема, встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливо лише після внесення до неї відповідних змін (ст. 9 Конституції України).

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарюванняна ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбанняїх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках,передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.

4. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств або структурних підрозділів;

наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.

5.Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

7.Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольногокомітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджетуУкраїни за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

1. Основна діяльність із забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства здійснюється АМК. Повноваження АМК, в тому числі його структурних підрозділів, посадових осіб, колегіальних органів визначені в Законі України «Про Антимонопольний комітет України».

АМК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом (ст. 1 Закон «Про Антимонопольний комітет України»).

Основними завданнями АМК є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; запобігання, виявлення та припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; контроль за економічною концентрацією сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Для реалізації цих завдань, в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створено територіальні відділення АМК. У разі необхідності територіальні відділення можуть створюватись в інших адміністративно-територіальних одиницях.

АМК і його територіальні відділення складають систему органів АМК, яку очолює його Голова.

2. Вирішуючи питання про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, АМК у кожному випадку звертає увагу на можливість монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або на його значній частині.

Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються у відповідності з Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положенням про концентрацію), затвердженим розпорядженням АМК від 19 лютого 2002 р.

Разом з тим, АМК може дозволити узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання, навіть формально, за переліком ознак, заборонених у разі коли вони позитивно впливають на конкуренцію.

Якщо позитивний ефект для суспільних інтересів перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції, а також у випадку, коли узгоджені дії, концентрація сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності товарів (робіт, послуг), тобто створять позитивні умови для ефективного розвитку ринкової економіки держави Кабінет Міністрів може дати дозвіл на їх здійснення, навіть за наявності заборони АМК.

3.Етап масової структурної демонополізації у нашій країні завершився. Проте залишаються потенційно конкурентні ринки. Примусовий поділ монопольних утворень є однією з правових форм демонополізації економіки. Рішення про примусовий поділ монопольного утворення приймається за таких умов: можливість організаційного і територіального виділення структурних підрозділів підприємства-монополіста; відсутність тісних технологічних зв'язків між структурними підрозділами; спроможність знов створених підприємств самостійно працювати на товарному ринку.

4.У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, АМК, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень (ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення про примусовий поділ не може бути виконано у строк менший ніж шість місяців.

5. Законодавством передбачені такі форми реорганізації, як розділення, виділення, приєднання, злиття і перетворення.

6. Порядок розгляду справ про недобросовісну конкуренцію та інших справ щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства АМК та його територіальними відділеннями передбачений Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 р. №5.

7. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Прийняття судом, господарським судом провадження у справі про визнання недійсним тішення органу АМК не зупиняє його виконання, крім випадків передбачених ч. 4 ст. 60 вказаного Закону.

У будь-якому випадку, в разі наявності достатніх підстав суд, господарський суд може зупинити дію рішення органу АМК.

Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство

1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів.

2.Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.