1.Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

1. За загальним правилом, встановленим у ГК, органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється вчиняти дії, які усувають конкуренцію, зокрема запроваджувати на ринку обмеження, не передбачені законодавством (ч. З ст. 18).

Стаття, що коментується, встановлює певні винятки з наведеного вище правила. У ч. 1 даної статті йдеться про те, що у ряді випадків дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування визнаються обгрунтованими, хоча вони можуть спричинити обмеження на ринку.

У ч. 1 міститься положення стосовно подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання.

Надання такої допомоги, передбачається наприклад, наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних» від 10 січня 2001 р. Цей порядокрозроблено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 p., який визначає умови, механізму надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних і відповідальність за порушення умов порядку її надання та використання. Коментована стаття передбачає подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством. У якості прикладу можна назвати постанову КМУ «Про відшкодування збитків, завданих сільсько­господарським товаровиробникам та лісогосподарським підприємствам внаслідок стихійного, що сталося в липні 2001 р. на території Рівненської області» від 26 липня 2001 р.

Держава може встановлювати пільгові економічні умови окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних витрат, викликаних важкою екологічною ситуацією. Так, ЗакономУкраїни «Про захист населення і територій в разі надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. передбачено фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій енного та природного характеру.

Звертає увагу можливість надання державної допомоги, пов'язаної з реалізацією проектів загальнонаціонального значення. Чинне законодавство України, однак, не містить чіткого визначення поняття проекту загальнонаціонального значення, а також критеріїв щодо йоге юридичної ідентифікації. Логічно зробити припущення, що до таких проектів слід відносити проекти, які входять у відповідну загальнодержавну програму економічного науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, а також охорони довкілля. Можливість ідентифікації таких проектів як загальнонаціональних випливає з поняття загальнодержавної програми. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державні цільові програми), від 18 березня 2004 р. загальнодержавною програмою є програма, яка охоплює всю територію держави або значну кількість її регіонів, розрахована на довгостроковий період виконання і здійснюється центральними або місцевими органами виконавчої влади.

2. У ч. 2 зазначається, що кожний випадок обмеження конкуренції має відповідати умовам і порядку, встановленим законом з урахуванням вимог ГК.

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці

1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

2.Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

3.Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

4.У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

1. Необхідно підкреслити, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» право визначати межі ринку та монопольне становище суб'єкта господарювання на ньому надано органам АМК. Важливим є те, що надання такого права господарським судам або суб'єктам господарювання законом не передбачено.

Ринком товару визнається сфера обігу товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище. Частку суб'єкта господарювання на ринку не слід ототожнювати з частиною обсягу виробництва товару цим суб'єктом господарювання у загальному обсязі виробництва даного товару суб'єктами господарювання на відповідній території.

Стаття 82 Договору про створення Європейського союзу регулює порядок забезпечення перешкоджання зловживанням монопольним становищем на ринку: «Будь-яке зловживання одним чи більше підприємством своїм монопольним становищем на спільному ринку чи на його суттєвій частині забороняється як таке, що не узгоджується зі спільним ринком остільки, оскільки це може негативно вплинути на торгівлю між державами-членами».

Домінування — це ситуація на ринку, коли суб'єкт господарювання значною мірою впливає на конкуренцію на ринку, при цьому не займаючи на ньому монопольного становища. На жаль, у чинному антимонопольно-конкурентному законодавстві України вказані поняття не відмежовані одне від одного, що негативно впливає на їх правозастосування. Вирішальною рисою, яка відрізняє монопольне становище від домінуючого, є можливість прийняття рішень щодо господарської діяльності з боку монополіста без врахування реакції на таку діяльність конкурентів.

Загальними (тобто однаковими для цих обох явищ) умовами існування на ринку визнаються такі:

1) відсутність на ринку жодного конкурента;

2) відсутність значної конкуренції між суб'єктами господарювання, що діють на ринку, внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закуті л сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Можна стверджувати, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання посідає монопольне або домінуюче становище на ринку певного виду товару, якщо стосовно останнього між ними немає конкуренції, або вона є незначною, і щодо них, разом узятих, виконується «на з визначених вище умов.

2. Згідно з антимонопольно-конкурентним законодавством, зокрема Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 1999 р. монопольним (домінуючим) є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

При розгляду справ щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства АМК виходить із того, що діяльність на ринку суб'єктів господарювання передбачає вивченняринку певного товару чи надання певних послуг. Таким чином, суб'єкти господарювання миють знати про перевищення встановленого бар'єра і усвідомлювати можливість встановлення певного обмеження їх діяльності та настання відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

3.Монопольним також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Законодавство не обмежує АМК щодо джерел отримання інформації про стан ринку за умови, що вони є офіційними, а способи їх здобуття відповідають законодавчим нормам. Так для отримання інформації про стан ринку органи АМК мають право використовувати статистичні звіти Держкомстату, інформацію Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, інші офіційні відомості.

Монопольне становище не може розглядатись як завжди негативне явище. Якщо воно досягається за допомогою використання нових технологій, процесів, методів організації більш високої якості, підприємливості, порівняно з конкурентами, то це є проявом конкурентної боротьби і само по собі не призводить до негативних наслідків.

До того ж, чинне законодавство не пов'язує право і обов'язок органів АМК застосовувати нормиматеріального права до підприємців з часом внесення їх до Переліку підприємців, які посідають монопольне становище.

4. Органи державної влади та місцевого самоврядування у разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію здійснюють заходи антимонопольного регулювання, передбачені нормами законодавства та державними програмами. Виходячи з цілей державного регулювання процесів конкуренції до його інструментів можна віднести:

— заходи законодавчого характеру, спрямовані на правове регулювання монополістичної діяльності;

— безпосереднє керування монополізованими об'єктами державної власності;

— заходи щодо стимулювання капітальних вкладень у переробну промисловість;

— державне фінансування науково-дослідних робіт;

— дотації і субсидії;

— додаткові пільги;

— створення програм підтримки малого та середнього підприємництва.

5.Органи державної влади та місцевого самоврядування в економічних питаннях повинні дотримуватися певних вимог, серед яких слід виділити такі:

1) їх дії не можуть бути спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — монополістів;

2)внаслідок їх дій не повинні утворюватися нові суб'єкти господарювання — монополісти;

З) прийняті рішення не можуть призводити до виключно централізованого розподілу товарів.

Відповідальність за порушення настає згідно з нормами гл. 28 коментованого Кодексу та відповідними нормами законодавства.

Стаття 28. Природні монополії

1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), — вважається природною монополією.

2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

3. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.

1. Галузі економіки, що належать до природних монополій, відрізняє відсутність конкурентних механізмів. Внаслідок цього неможливим є встановлення балансу інтересів виробників та споживачів за допомогою регулювання співвідношення «попит — пропозиція». Мо­нопольне становище суб'єктів природних монополій спричиняє відсутність потреби у зростанні обсягів виробництва, покращенні якості продукції, що виготовляється, використанні інноваційних розробок. Крім того, стабільний попит на продукцію природних моно­полій призводить до зростання цін без підвищення її кількісних та якісних характеристик. Оскільки стан природної монополії є для ринку специфічним, товарні ринки, що перебувають у стані природної монополії, характеризуються низкою специфічних ознак. Такими ознаками є:

1) неефективність конкурентних відносин;

2) наявність певних технологічних особливостей;

3) унікальний характер товарів, що виробляються на певному виробництві, чи послуг, що надаються;

4) незалежність від цінової політики попиту на ринку товарів чи послуг.

Слід враховувати, що для визнання ринку таким, що перебуває у стані природної монополії, необхідна наявність однієї або кількох вказаних ознак.

Запобігання монополістичним зловживанням суб'єктів природних монополій можливо в разі ефективного державного регулювання та запровадження конкурсного підґрунтя при закупівлі ними матеріальних ресурсів. Державний вплив на природні монополії спрямований на захист споживачів товарів і послуг та недопущення зловживання монопольним становищем на ринку суб'єктами природних монополій. Регулювання повинно створювати підґрунтя для ефективного функціонування і розвитку галузей, що є природними монополіями, шляхом забезпечення умов для повного покриття економічно виправданих затрат підприємств і адекватного інвестування в розвиток виробництва шляхом регулювання формування монопольних структур і здійснення окремих функцій з метою нейтралізації негативних проявів монополізму.

До основних засобів державного регулювання діяльності природних монополій слід віднести: цінове регулювання шляхом встановлення цін і тарифів або їх граничного рівня; контроль за дотриманням вимог угод, за інвестиційною та іншою діяльністю суб'єктів природних монополій; аналіз діяльності суб'єктів природних монополій та розробка рекомендацій щодо її удосконалення.

1. До суб'єктів природних монополій належать суб'єкти господарювання будь-якої форми власності, що виробляють товари на ринку, який перебуває у стані природної монополії. У відносинах природних монополій також беруть участь споживачі.

До ознак діяльності суб'єктів природної монополії можна віднести такі: суб'єкти господарювання займаються підприємницькою діяльністю; така діяльність є регульованою; діяльність здійснюється у сферах, обмежених законодавством.

3. До сфер діяльності природних монополій належать:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та їх розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітрянимрухом; зв'язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається КМУ (ст. 5 Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 p.).

Серед суміжних ринків слід виділити: постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;

зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу ліцензійними умовами);

внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;

виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами); постачання електричної енергії;

виробництво теплової енергії (крім випадків, коли вона використовується виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергії (ліцензійними умовами);

надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку (ст. 6 Закону України «Проприродні монополії»).

Регулювання діяльності природних монополій здійснюється центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, якими є національні комісії, що утворюються і ліквідуються за указами Президента України. Комісії функціонують відповідно до Закону Укра­їни «Про природні монополії», а також положень, що затверджуються Президентом України.

Діяльність Національної комісії регулювання електроенергетики України регулюється відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. >_ 235 98.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється АМК відповідно до його компетенції.

Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку