3.Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

1. Згідно із ст. 2 Закону «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», і одержали у встановленомупорядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників (засновників) страховика повинно бути не менше трьох осіб.

Відповідно до ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р., ст. 38 Закону України «Про страхування», розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) <<Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 28 серпня 3503 р. ліцензування страхової діяльності на території України має обов'язковий характер.

Ліцензування страхової діяльності здійснюється Держфінпослуг, яка видає страховикам ліцензію на проведення певного виду страхування, визначеного статтями 6, 7 Закону «Про страхування».

Після отримання відповідної ліцензії у Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ.

КМУ встановлює розмір плати за видачу ліцензій на провадження конкретних видів страхування.

Ліцензії на здійснення страхової діяльності є безстроковими.

Для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності заявник відповідно до цих Ліцензійних умов подає до Держфінпослуг документи, перелік яких визначено законами України «Про страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Заява про видачу ліцензії (копії ліцензії) залишається без розгляду, якщо: підписана особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог Ліцензійних умов.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в установленому порядку.

Не пізніше ЗО днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника держфінпослуг має прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у її видачі надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняттю відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних І документах, поданих заявником для отримання ліцензії; невідповідність заявника, згідно з поданими документами, Ліцензійним умовам.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.

Підставами для анулювання ліцензії є: заява страховика про анулювання ліцензії; рішення про скасування державної реєстрації страховика; виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих страховиком для одержання ліцензії; рішення про застосування заходу впливу; неможливість страховика забезпечити виконання Ліцензійних умов, установлених для страхової діяльності, зокрема початок, відповідно до вимог нормативно-правових актів, процедури ліквідації страховика; нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно де виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі.

2. Чинне законодавство України визначає, що предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з нормуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді: надання послуг для інших страховиків на підставі укладених договорів; надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності; будь-яких операцій для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхуванням визнається вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та/або юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Діяльність з перестрахування регулюється ст. 12 Закону «Про страхування», відповідно до якої перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) — резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) — нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими КМУ.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При здійсненні фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, кошти страхових резервів мають розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Такі принципи інвестування страхових резервів є загальноприйнятими у світовій практиці страхової діяльності .

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик і може досягатися шляхом диверсифікованості коштів. Що ж до прибутковості активів страховика, то вона має значення при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді наприкінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов'язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкову, за рахунок якої страховик може виконати свої зобов'язання.

Кошти страхових резервів мають бути представлені активами таких категорій:

— грошові кошти на поточному рахунку;

— банківські вклади (депозити);

— валютні вкладення у валюті страхування;

— нерухоме майно;

— акції, облігації, іпотечні сертифікати;

— цінні папери, що емітуються державою;

— права вимоги до перестраховиків;

— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними КМУ;

— банківські метали;

—-кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми, У цьому разі кредит не може бути видано раніш як через один рік після набрання чинності договором страхуван­ня, і на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування; —-готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ, Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному КМУ,

Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Держфінпослуг за погодженням з НБУ.

3. Згідно з ч. З коментованої статті страхувальниками визнаються учасники господарськихвідносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцією сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законодавством, та які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (при здійсненні обов'язкових видів страхування)

Страхувальниками згідно з ГК можуть бути:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У разі смерті страхувальника-підприємця, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.

З інших випадках права і обов'язки страхувальника-підприємця можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника-підприємця, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки щодо охорони прав і законних ін­тересів застрахованих.

У разі визнання судом страхувальника-підприємця недієздатним його права і обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності.

При визнанні судом страхувальника-підприємця обмежено дієздатним він здійснює свої права і обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

Якщо страхувальник—юридична особа припиняється і встановлюються його правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до останніх.

Стаття 354. Договір страхування

1.За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

2.Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування.

3.При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальна довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією).

4.Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

1. Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 959 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а стра­хувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування має містити істотні умови, передбачені ст. 982 ЦК та ст. 16 Закону «Про страхування», та укладається на підставі письмової заяви на страхування за формою, встановленою страховиком, яку страхувальник подає страховику або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Закон «Про страхування» передбачає особливу процедуру укладення договорів страхування життя. Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі йому страхового свідоцтва (поліса), яке не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, її копія надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договори добровільного страхування укладаються відповідно до правил страхування, які є локальним нормативним актом страховика.

Правила страхування визначають умови певного виду страхування, що реалізуються даною організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування і які підлягають обов'язковому затвердженню Держфінпослуг при видачі ним ліцензії на право здійснення певного виду страхування.

Правила страхування повинні містити дані, передбачені ст. 17 Закону «Про страхування».

У разі внесення змін та/або доповнень до Правил страхування страховик у 10-денний строк повідомляє про це Держфінпослуг і надсилає (разом із супровідним листом) два примірники відповідних змін та/або доповнень до правил страхування для реєстрації. Зміни та/або доповнення до Правил страхування вважаються чинними з дня їх реєстрації у Держфінпослуг.

Правила страхування, зміни або доповнення до них подаються у двох примірниках, які мають бути тотожними. Після внесення 3-х змін або доповнень до Правил страхування у разі необхідності внесення подальших змін або доповнень страховик повинен подати для затвер­дження і реєстрації нову редакцію Правил страхування. Держфінпослуг має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та/або доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам ст. 17 Закону «Про страхування».

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб — застрахованих осіб, вигодонабувачів.

Страхування третіх осіб може провадитися лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати права і обов'язки страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати, за згодою застрахованої особи, громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків внаслідок настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Дія договору страхування припиняється, і він втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-підприємця час втрати ним дієздатності;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст. 28 Закону «Про страхування» дію договору страхування може бути достроковоприпинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не встановлено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за ЗО календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення у випадках, передбачених ЦК, а також у разі:

— якщо його укладено після страхового випадку;

— якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

2. Держфінпослуг має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

3. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

При цьому відповідно до п. 6 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов” язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

4. Чинне законодавство України (ст. 18 Закону «Про страхування») формою договору страхування визнає страхове свідоцтво (поліс, сертифікат).

Відповідно до практики проведення страхової діяльності в Україні поліс страхування має подвійну природу.

Якщо він виступає в якості договору страхування, то до нього повинні застосовуватися норми чинного законодавства України, які встановлюють вимоги до істотних умов договору страхування, порядок укладання та припинення останнього, порядок і умови визнання його недійсним, права і обов'язки страховика і страхувальника тощо.

Якщо поліс страхування є лише документом, що підтверджує факт наявності укладеного договору страхування, дотримання вищезазначених вимог не потребується.

Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання

1. Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Відносини щодо здійснення страхування у сфері господарювання регулюються нормативно-правовими актами, які залежно від сфери дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (що поширюється на всіх суб'єктів підприємницької діяльності і страхової зокрема), та на спеціальне законодавство України про страхування у сфері господарювання як окремий вид підприємництва.

До загального законодавства відносяться нормативні акти, що регулюють будь-який вид підприємницької діяльності, в тому числі й страхову як її окремий вид.

Спеціальне законодавство про страхування у сфері господарювання включає: Закон «Про страхування», норми інших законів України, що стосуються страхування; постанови Верховної Ради України з питань страхової діяльності; укази Президента України та постанови КМУ з питань страхової діяльності; відомчі акти; локальні нормативні акти страхових компаній.

Параграф 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами.

Стаття 356. Посередництво, пов'язане з випуском та обігом цінних паперів

1. Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі — торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена законом.