1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

2.Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.

1. Як випливає із змісту ч. 1 коментованої статті, депозитні операції можуть здійснюватися двома способами: а) шляхом залучення коштів у вклади і б) шляхом розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів (щодо правового режиму ощадних сертифікатів див. коментар де ч. 5 ст. 164).

Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб є виключно банківською операцією.

2. Вклад (депозит) — це кошти у готівковій або безготівковій формі, у валюті України або з іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Таким чином, договір банківського вкладу може бути укладений на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до пункту 9.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженій постановою Правління НБУ від 1 листопада 2003 р. № 492 (далі — Інструкція), якщо суб'єкт господарювання не має рахунків у певному банку, то відкриття йому вкладного (депозитного) рахунка здійснюється у такому порядку.

Особа, яка від імені суб'єкта господарювання відкриває вкладний (депозитний) рахунок,повиннна:

пред'явити паспорт або документ, що його замінює, і документ, що підтверджує її повноваження. Фізична особа — резидент додатково пред'являє документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків;

подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку) за переліком, назначеним Інструкцією;

на підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію суб'єкта господарювання та осіб, уповноважених розпоряджатися вкладним (депозитним) рахунком;

між банком і суб'єктом господарювання укладається у письмовій формі договір банківського вкладу.

Якщо юридична особа не має рахунків у даному банку, то банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок за умови подання нею таких документів:

копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

копії належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького а зговору / установчого акта / положення), засвідченої органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республики Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

копії довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку, чи підписом уповноваженого працівника банку;

копії документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої органом, який видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Юридична особа, яка використовує найману працю і є платником страхових внесків, додатково до цих документів подає копію документа про повідомлення нею органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо наміру відкрити вкладний (депозитний) рахунок, засвідчену в установленому порядку. Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково має зазначити в договорі банківського вкладу або в довідці за довільною формою. Ця довідка має бути засвідчена підписом керівника і відбитком печатки юридичної особи.

Якщо в договорі банківського вкладу передбачено перерахування коштів з вкладного (депозитного) рахунка після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то при відкритті вкладного (депозитного) рахунка юридична особа додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку (п. 9.2 Інструкції).

Згідно з пунктом 9.3 Інструкції відокремленому підрозділу, який не має рахунків у даному банку, вкладний (депозитний) рахунок відкривається за умови подання ним таких документів:

клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються у процесі приватизації) до банку, в якому відкривається вкладний (депозитний) рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка, із зазна­ченням місцезнаходження юридичної особи, її ідентифікаційного коду, номера поточного рахунка та назви банку, в якому він відкритий, а також назви органу державної податкової служби, де юридична особа перебуває на обліку;

копії належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідченої нотаріально або органом, що створив відокремлений підрозділ;

копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім підрозділів бюджетних установ і організацій);

копії документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої тим органом, який видав документ, або нотаріально, чи підписом уповноваженого працівника банку;

копії довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Якщо відокремлений підрозділ розташований на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, що його створила, має окремий баланс, здійснює розрахунки з оплати праці самостійно і є платником страхових внесків, то цей підрозділ додатково до вищезазначеного переліку документів має подати копію документа про повідомлення ним органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо наміру відкрити вкладний (депозитний) рахунок, засвідчену в установленому порядку. Інформацію про те, що відокремлений підрозділ не є платником страхових внесків, цей клієнт обов'язково має зазначити в договорі банківського вкладу або в довідці за довільною формою. Ця довідка має бути засвідчена підписом керівника та відбитком печатки відокремленого підрозділу.

Якщо в договорі банківського вкладу передбачено перерахування коштів з рахунка після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то при відкритті вкладного (депозитного) рахунка відокремлений підрозділ додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку.

Фізичній особі — підприємцю, яка не має рахунків у цьому банку, вкладний (депозитний) рахунок відкривається за умови подання нею документів, зазначених у пункті 9.4 Інструкції, а саме:

копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідченої нотаріально або органом, що його видав;

копії документа, що підтверджує взяття фізичної особи — підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідченої органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Фізична особа — підприємець, яка використовує найману працю, додатково до вищезазначеного переліку документів має подати копію документа про повідомлення нею органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних за­хворювань України щодо наміру відкрити вкладний (депозитний) рахунок, засвідчену в установленому порядку. Інформацію про те, що фізична особа — підприємець не використовує найману працю, цей клієнт обов'язково має зазначити в договорі банківського вкладу або в довідці за довільною формою. Ця довідка має бути засвідчена підписом фізичної особи — підприємця і за наявності — відбитком його печатки,

Якщо вкладний (депозитний) рахунок відкривається суб'єкту господарювання, який уже має в даному банку поточний рахунок (тобто коли банком здійснено ідентифікацію клієнта і сформовано справу з юридичного оформлення рахунка), то вкладний (депозитний) рахунок відкривається на підставі договору банківського вкладу.

Суб'єкт господарювання, який використовує найману працю і є платником страхових внесків, при відкритті вкладного (депозитного) рахунка має подати банку копію документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо наміру відкрити вкладний (депозитний) рахунок, засвідчену в установленому порядку. Інформацію про те, що суб'єкт господарювання не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, цей клієнт обов'язково має зазначити в договорі банківського вкладу або в довідці за довільною формою. Цядовідка має бути засвідчена підписом керівника та відбитком печатки суб'єкта господарювання.

Відокремлений підрозділ додатково має подати клопотання юридичної особи про відкриття вкладного (депозитного) рахунка відокремленому підрозділу.

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта господарювання перераховуються з його поточного рахунка і після настання обставин, що обумовлюють їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка суб'єкта господарювання забороняється (п. 9.6 Інструкції).

Проценти, нараховані за депозитами суб'єктів господарювання, відповідно до умов договору банківського вкладу можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту.

За договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника — суб'єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших мовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.

Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (абз. 2 ч. 1 ст. 1059 ЦК).

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1059 ЦК).

Стаття 341. Розрахункові операції банків

1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

2.Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та Інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій, Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

5.Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

1. Розрахункові операції банків — один з основних видів банківських операцій. Вони спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин сплата продукції, робіт, послуг), а також інших розрахунків у фінансовій сфері (наприклад платежів до бюджету тощо).

2. За загальним правилом на території України всі юридичні особи всіх форм власності, а також фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами господарювання, здійснюють розрахунки між собою у безготівковій та готівковій формах через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, встановлених нормативно-правовими актами НБУ.

Згідно з ч. 1 ст. 1087 ЦК розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Отже, сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і регулюється спеціальними нормами.

Переважна більшість розрахунків між суб'єктами господарювання проводиться у безготівковій формі на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться у безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть також провадитися готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22 (далі — Інструкція № 22) та інших нормативних актів.

Для розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках (див. коментар до ст. 342).

3. Частина 3 коментованої статті наводить перелік платіжних інструментів, за допомогою яких суб'єкти господарювання можуть здійснювати безготівкові розрахунки. Такими інструментами є: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення; векселі; чеки; банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється законодавством, зокрема, законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні» тощо, а також окремими нормативно-правовими актами НБУ.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для:

часткової оплати розрахункових документів;

документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених до каси банку коштів;

перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кредитові суми до з'ясування»;

перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

виконання банком платіжних доручень платника у довільній формі;

перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійснюється з урахуванням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, що його сума не перевищує суми на рахунку платника. Платіжні доручення останнього, у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку, банк приймає лише, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком і платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, складеними не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

в інших випадках — відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою нормою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в додатку 8 до Інструкції № 22, і передається безпосередньо платнику не менш як у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції № 22 (від руки чи із застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його осбслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму на рахунку платника.

Причини неоплата платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюється нормативно-правовими актами Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом, в іншому випадку повертаються без виконання в порядку, передбаченому Інструкцією № 22.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, передбачених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, внесених у платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією № 22, за зразком, затвердженим НБУ. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки — один рік з дати ЇЇ видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі — договір) і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам НБУ.

Акредитив за своєю суттю є договором, відокремленим від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий — акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюються кошти платника у повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

Непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. і

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком випадку, коли банк-емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яке підтверджує, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, які відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту і дотримані строки та умови акреди­тива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами Інструкції № 22, і в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які встановлюються так, щоб, з одного боку, вони давали і можливість банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з іншого — забезпечували інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, передбаченими договорами між банками, заяви або повідомлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким заброньовано у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного рахунка «Розрахунки за акредитивами».

Списання коштів із зазначеного рахунка виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, наданого разом з іншими документами, що а.-повідають умовам акредитива.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності Постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17 червня 1992 р. введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Чинне законодавство України про обіг векселів включає Женевську конвенцію 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції,Женевську конвенцію 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевську конвенцію 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, закони України «Про цінні папери і фондову біржу», Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Законодавством України передбачено використання векселів, зокрема:

при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку видачі, об­ліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита у разі відчу­ження цього майна» від 7 серпня 1996 p.;

для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 p.;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених КМУ.

Використання векселів НБУ регулюється законодавством України про обіг векселів.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються ДКЦПФР за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону. Вони не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою. Підпис скріплюється печаткою (в разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»).

Простий вексель — складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедер­жателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що за ним векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення «Про переказний і простий вексель» передаточний напис (індосамент) векселя здійснюється векселедержателем (індосантом) на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (аллонж до векселя).

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику, чия згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції 3 березня 2004 p., векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі.

4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунка платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Однак треба мати на увазі, що відповідно до ст. 1087 ЦК та ч. З ст. 47 Закону про банки відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою птатіжних інструментів та зарахування коштів на них, мають право здійснювати й інші юридичні особи на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. Наприклад, платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного до-г-чення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком (ч. З ст. 1090 ЦК).

Згідно з пунктом 22.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.

Порядок визначення залишку грошей встановлюється НБУ.

У разі недостатності на рахунку платника грошей для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувана на момент його надходження до банку платника останній здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми грошей, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ч. 1 ст. 1069 ЦК).

5. Установи банків забезпечують розрахунки, відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють здійснення розрахунків, є ЦК, ГК, закони «Про банки і банківську діяльність» та «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також нормативно- правові акти НБУ, серед яких варто виділити Інструкцію про порядок відкриття, використання і накриття рахунків в національній та іноземній валютах, Правила організації розрахунково-касового обслуговування банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями НБУ та банками в національній валюті, Інструкцію № 22.

Договір на розрахункове обслуговування має містити дані про: реквізити сторін; умови відкриття і закриття рахунків; види послуг, що надаються банком; обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання; а також про умови припинення договору.

Стаття 342. Банківські рахунки

1. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

2. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

4. Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

(Частина четверта статті 342 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IVвід 04.02.2005)

5.Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з Державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.

6.Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України

1. Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін.

Так, згідно із ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) поточні та вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать:

рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами КМУ;

поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб — нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками; поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів;

інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають повер­ненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжної картки.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами НБУ і договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється шляхом як внесення їх у готівковій формі, так і переказу грошей у безготівковій формі з інших рахунків.

Юридичні особи — нерезиденти можуть відкривати на території України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземній валюті у встановленому порядку. Поточні рахунки для здійснення господарської діяльності в Україні відкриваються представництвам юридичних осіб — нерезидентів.

Фізичні особи — нерезиденти можуть відкривати рахунки в національній та іноземній валюті на території України за умови надання нотаріально засвідченої копії легалізованого договору центрального банку іноземної держави, громадянином якої є фізична особа, якщо це передбачено угодами, укладеними між НБУ та центральними банками іноземних держав.

Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

2. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних з фінан­совим забезпеченням їх діяльності.

3. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ.

Відносини, що виникають при відкритті клієнтам банків поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у національній валюті України, регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Г.равління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492 (далі — Інструкція № 492).

4. Зазначеною Інструкцією встановлено порядок відкриття рахунків для зберігання гро-гдових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій юридичними особами та грома-дянами-підприємцями.

5. Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для цільового використання з державного бюджету України або місцевих бюджетів, відкриваються поточні бюджетні рахунки (див. коментар до ч. 6 коментованої статті).

6. Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються Законом про банки, іншими законами, а також нормативно-правовими актами НБУ.

Відповідно до Інструкції № 492 для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків юридична особа подає банку такі документи:

а) заяву про відкриття поточного рахунка, яку підписує керівник або інша уповноважена на це особа;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

в) копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються роз­порядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

г) копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

д) копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної додаткової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

е) картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

Для відкриття поточного рахунка відокремленого підрозділу, який не має рахунків у даному банку, треба подати такі документи:

заяву про відкриття поточного рахунка, підписану керівником відокремленого підрозділу або іншою уповноваженою на це особою;

клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються у процесі приватизації) до банку, в якому відкривається поточний рахунок відокремленого підрозділу, про відкриття рахунка із зазначенням номера поточного рахунка юридичної особи та назви банку, в якому він відкритий, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником страхових внесків. У разі одночасного відкриття в банку поточних рахунків кільком відокремленим підрозділам однієї юридичної особи подаються одне клопотання юридичної особи з вищезазначеною інформацією і переліком відокремлених підрозділів, яким відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридичного оформлення рахунків за кожним відокремленим підрозділом;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально або юридичною особою, що створила відокремлений підрозділ;

копію довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав відповідну довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік в органі державної податкової служби за місцезнаходженням цього підрозділу, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або підписом керівника юридичної особи, до складу якої входить відокремлений підрозділ. До картки включаються зразки підписів уповноважених осіб підрозділу, яким згідно із законодавством України і відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Якщо відокремлений підрозділ розташований на території іншої територіальної громади ніж юридична особа, що його створила, має окремий баланс, здійснює розрахунки з оплати праці самостійно і є платником страхових внесків, то цей підрозділ додатково до вищезазначеного переліку документів має подати копії документів, що підтверджують реєстрацію відокремленого підрозділу у відповідному органі Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Ці копії мають бути засвідчені органами, що їх видали, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. Інформацію про те, що відокремлений підрозділ не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім'я за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Для відкриття рахунка такий суб'єкт подає в установу банку:

заяву про відкриття поточного рахунка, підписану фізичною особою — підприємцем;

копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця органом виконавчої влади, іншим органом, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;

копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи — підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи — підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів, які засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально.

Якщо фізична особа — підприємець використовує найману працю, то при відкритті поточного рахунка вона додатково має подати копію документа, що підтверджує її реєстрацію у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробницті та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. В іншому разі фізична особа — підприємець обов'язково має зазначити, що вона не використовує найману працю, у заяві про відкриття поточного рахунка в рядку «Додаткова інформація».

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інших видів сумісної діяльності, що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, в установах банків відкривається лише один поточний рахунок. Для цього необхідно подати:

заяву про відкриття поточного рахунка, підписану уповноваженою учасниками договору особою;

копію договору про ведення спільної діяльності, засвідчену нотаріально;

рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;

картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально. У картці наводяться зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка печатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком;

копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

При відкритті поточного рахунка для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання — юридичної особи (крім банків) подаються:

заява про відкриття поточного рахунка, підписана уповноваженою засновниками (участками) особою;

один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально; рішення засновників (учасників) про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників (учасників) є фізична особа);

картка із зразками підписів і відбитка печатки, в якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками (учасниками) надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

У разі відкриття поточного рахунка для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) господарського товариства, засновником (учасником) якого є одна особа, подаються:

заява про відкриття поточного рахунка. Інформація про те, що рахунок відкривається для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу) господарського товариства, засновником (учасником) якого є одна особа, зазначається в рядку «Додаткова інформація» заяви про відкриття поточного рахунка;

один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально;

картка із зразками підписів і відбитка печатки. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку;

довіреність або копія довіреності на ім'я особи, яка має право відкриття та розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально. Якщо рахунок відкривається особисто засновником (учасником), то цей документ не потребується.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками (учасниками) для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання — юридичної особи до його державної реєстрації як юридичної особи. Рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів, передбачених пунктом 3.2 Інструкції № 492, та отримання банком повідомлення про взяття рахунка на облік органом державної податкової служби за місцезнаходженням суб'єкта господарювання — юридичної особи. У разі відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання — юридичної особи або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунка, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається. Якщо засновником (учасником) господарського товариства є одна особа, то лист із зазначенням причини закриття рахунка підписується цією особою або уповноваженою нею особою.

У разі відкриття рахунка для формування статутного капіталу новостворюваного банку подаються такі документи:

заява про відкриття поточного рахунка, підписана особою, уповноваженою укладати договори та діяти від імені засновників (учасників) банку;

один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально, У разі відкриття рахунка для формування статутного капіталу новостворюваного кооперативного банку подається витяг з протоколу зборів засновників (учасників) з рішенням про визначення особи, уповноваженої укладати договори і діяти від імені засновників (учасників) банку, засвідчений нотаріально;

картка із зразками підписів і відбитка печатки. У картці наводиться зразок підпису особи, уповноваженої укладати договори та діяти від імені засновників (учасників) банку. Картка приймається без відбитка печатки і засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

Цей рахунок використовується для акумулювання (у випадках, передбачених законодавством України) коштів засновників (учасників) новостворюваного банку з метою формування статутного капіталу банку до часу їх внесення на накопичувальний рахунок, відкритий > НБУ або його територіальному управлінні за місцем створення банку. Після перерахування коштів на накопичувальний рахунок останній закривається на підставі заяви про його закриття, підписаної особою, уповноваженою укладати договори та діяти від імені засновників (учасників) банку.

Карткові рахунки відкриваються клієнтам на умовах договору про відкриття картрахунка і здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Якщо в установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, то картковий рахунок йому відкривається на підставі заяви про відкриття карткового рахунка та отримання платіжної картки і договору.

Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка.

Згідно із ст. 1067 ЦК договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові абовизначеній ним особі рахунка в банку на умовах, узгоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Відповідно до ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується прийняти і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його правобезперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його праварозпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків

1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.

2. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочкуплатежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

3.У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені — в розмірі, встановленому законом.

4.Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

1. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку.

У той же час, контроль за дотриманням учасниками платіжних систем нормативно-правовихактів, що регламентують порядок проведення переказу, а також застосування відповідних заходів впливу, передбачених законодавством України, покладаються на НБУ.

НБУ має право встановлювати заборону, обмеження або обов'язкові вимоги щодо участі банків у системах міжбанківських розрахунків, а також щодо використання ними внутрішньобанківських платіжних систем (ст. 42 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»),

2.Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, котра діяла у період, за який сплачується пеня.

Важливу роль у застосуванні заходів відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відіграє Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 p., який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежновід форми власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

3. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, встановленому угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені — в роз­мірі, встановленому законом.

Відповідальність банків при здійсненні переказу передбачена ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Відповідно до зазначеної статті банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником і отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених даним Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню, яка дорівнює 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не мо­же перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню, яка дорівнює 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності перед отримувачем за прострочення.

Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 ст. 30 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів, суму переказу отримувачу. У протилежному разі отримувач маєправо в установленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка (пеня), однак, не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомної: неналежного отримувача про помилковий переказ і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми грошей цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надхо­дження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється НБУ.

У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про помилковий переказ, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу банку-порушнику, останній цю суму залишає у власному розпорядженні. У разі порушення неналежним отримувачем з зазначеного триденного строку банк-порушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення грошей включно, яка, однак, не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини баку останній зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунокненалежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі процентноїставки, встановленої цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежногоплатника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику суми переказу здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав гроші з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню в розмірі процентної ставки, встановленої цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до

дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачала договором.

У разі прострочення банком отримувача строку переказу ініціатору, який встановлено пунктом 31.1 ст. 31 Закону «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні» починаючи з тридцять четвертого робочого дня банк отримувача має сплатити ініціатору пеню в розмірі відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка, однак, не може перевищувати 10відсотків суми переказу.

Банк платника не має права на списання з рахунка платника грошей за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Якщо всупереч отриманому документу на відкликання сума переказу була списана з рахунка платника і переказана отримувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється в установленому законом судовому порядку. У такому разі банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 відсотка суми переказу.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних нарахунку платника коштів.

Як зазначається у ст. 33 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», платник несе перед банком або іншою установою — членом платіжної системи, що його обслуговує відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору.

Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у документі на переказ, суті операції, для якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі — члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок невідповідності інформації.

Платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі — члену платіжної системи, що його обслуговує, внаслідок недотримання ним вимог щодо захисту інформації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні документи, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа — член платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.

Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції

1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаними, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн — учасниць розрахунків.

4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

6. Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

1. Міжнародні розрахункові операції (міжнародні розрахунки) — це врегульовані нормами права платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що здійснюються у сфері зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юри­дичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: а) самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; б) вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог законів України.

Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

2.Частина 2 коментованої статті встановлює коло суб'єктів (учасників) міжнародних розрахунків, до якого входять: експортери — українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які продають товари іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; імпортери — іноземні суб'єкти господарської діяльності, які продають товари українським суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами; банки — банк для зовніш­ньоекономічної діяльності України, уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у встановленому порядку на території України.

Зазначені особи стають суб'єктами міжнародних розрахунків, коли вони вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн — учасниць розрахунків.

До нормативно-правових актів міжнародного права щодо розглядуваних відносин відносяться, зокрема, Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція, якою запроваджено уніфікований закон про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвенція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвенція про гербовий збір стосовно чеків (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвенція про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 9 грудня 1988 p.), Конвенція Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (Нью-Йорк, 11 грудня 1995 p.).

Міжнародні звичаї, якими керуються у банківській практиці, відображені у збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила про інкасо в редакції 1995 р. (публікація МТП № 522), Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація МТП № 500), Уніфіковані правила по договірних гарантіях у редакції 1978 р. (публікація МТП № 325), Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою 1992 року (публікація МТП № 548).

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і мають характер рекомендаций) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою КМУ і НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 р.

4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами (див., наприклад, Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 p.).

Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків визначаються договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

Згідно із ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання валютного контролю» уповноважений банк — це будь-який банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими існують кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України.

У той же час банки-нерезиденти відповідно до Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 p., відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в банках на території України. Порядок реєстрації кореспондентських рахунків банків, банківських об'єднань і здійснення контролю за кореспондентськими відносинами встановлено Правилами реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затвердженими постановою Правління НБУ від 15 серпня 2001 р.

6. Частина 6 коментованої статті містить примірний перелік комерційних документів, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків. До цього переліку, зокрема, входять: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи.

Ця ж частина перелічує фінансові документи, що застосовуються для здійснення міжнародних розрахунків: простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

Стаття 345. Кредитні операції банків

1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

2.Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови І порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

1. Кредитні операції банків відносяться до основних банківських операцій. Вони полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Стаття 1 Закону про банки визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, що надано в обмін на зобов'язання боржника повернути заборговану суму, а також на зобов'язання сплатити проценти та інші збори з такої суми.

Як передбачено ч. 1 коментованої статті, кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки. Відповідно до його статей 47,49 до кредитних відносяться такі операції:

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

— організація купівлі-продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

— надання від третіх осіб гарантій, поручительств та інших зобов'язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе ризику виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

— лізинг.

Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором (ч. З ст. 1056 ЦК).

2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК — кредитодавцем) і позичальником у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК).

У кредитному договорі визначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання

1.Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи.

2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

3.Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

1. Банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарювання, незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форми власності, в разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.

Для одержання банківського кредиту позичальник надає банку такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного, ефекту від його реалізації.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання тощо, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відпо-зздає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують до­тримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою;

інші необхідні документи (якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку і зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і на-ізність заборгованості за позичками).

2. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника є такі:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

3.Принцип платності, на якому, зокрема, базується процес банківського кредитування, полягає в тому, що кредити надаються банком під відсоток (більш точним був би термін „проценти»). Ця норма є одним із конкретних випадків реалізації положень ст. 536 ЦК, згідно з якою за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За загальним правилом ставка процентів не може бути нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Як виняток у випадках, передбачених законом, дозволяється надання безпроцентних кредитів.

Стаття 347. Форми та види банківського кредиту