2. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

1. З метою захисту публічних інтересів коментованою статтею встановлюється обов'язковість державної експертизи інноваційних проектів з низки питань, обсяг яких залежить від джерел фінансування, ступеня суспільної ваги проекту, особи замовника. Так, інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок бюджетних коштів (будь-якого рівня), а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі у повному обсязі, на відміну від інноваційних проектів, що інвестуються за рахунок інших джерел (обов'язкова державна експертиза таких проектів здійснюється лише з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог).

Закон «Про інноваційну діяльність» встановлює дещо інші положення щодо експертизи інноваційних проектів. Відповідно до його ст. 12 інноваційний проект набуває відповідного режиму (в тому числі і право на фінансову підтримку) лише за умови державної реєстрації, яка здійснюється за ініціативою суб'єкта інноваційної діяльності відповідно до Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів,затвердженого постановою КМУ від 17 вересня 2003 р. № 1474. Необхідною умовою такої реєстрації є кваліфікування інноваційного проекту на підставі результатів його експертизи (ст. 13), що проводиться відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу».

Для кваліфікування інноваційних проектів Міністерство освіти та науки України (МОН) організує проведення експертизи прийнятих до розгляду інноваційних проектів (виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу»). Проекти, визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться МОН України до Державного реєстру інноваційних проектів, інформація про це публікується в офіційному бюлетені МОН України, а суб'єкту інноваційної діяльності видається свідоцтво про держав-згу реєстрацію інноваційного проекту (є чинним протягом трьох років від дати його видачі).

Положення щодо державної експертизи містяться також у ст. 12 Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», яка:

— встановлює випадки проведення такої експертизи (проводиться стосовно технологій або технологій і обладнання, що використовується для їх застосування, для яких суб'єктами трансферу технологій передбачається отримання субсидій, визначених законом, а також стосовно технологій або технологій і обладнання, які плануються для використання в Україні за рахунок державних коштів, якщо сума їх закупівлі дорівнює або перевищує розмір суми, визначеної для відповідних процедур закупівель Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»;

— визначає мету проведення державної експертизи (визначення економічної доцільності та корисності для держави і суспільства впровадження технологій та обладнання з урахуванням можливих екологічних і соціально-економічних наслідків від їх застосування);

— встановлює вимоги до проведення державної експертизи технологій, якою мають бути визначені їх відповідність:

а) загальним вимогам (технічний рівень і новизна технологій та обладнання; орієнтовна ціна технологій та обладнання чи розмір плати за їх використання; конкурентоспроможність технологій та продукції, яка буде виготовлена із застосуванням цих технологій; патентна чистота технологій, їх складових; відповідність технологій нормам техногенної та екологічної безпеки, технічного регулювання, міжнародним і національним стандартам);

б) спеціальним вимогам, що встановлюються щодо обладнання, яке передбачається передати для використання на території України: спрямованість на виробництво нової продукції або на вдосконалення якості існуючої; забезпечення технологічності виробництва продукції, зниження його витратності, енерго- та матеріаломісткості; забезпечення використання місцевих матеріальних та людських ресурсів; відсутність в Україні таких технологій вітчизняного походження;

— визначає правові наслідки проведення державної експертизи технологій та їх складових, і визнання на підставі цього проектів, спрямованих на їх використання, інноваційними: занесення таких проектів до Державного реєстру інноваційних проектів та їх реалізація відповідно до законів України «Про інноваційну діяльність» і «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».

2. З огляду на особливу важливість для держави, її економіки окремих інноваційних проектів їх експертиза може здійснюватися за рішенням КМУ. Це стосується інноваційних проектів з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності — науково, економічно і соціально об­грунтованих та законодавчо визначених, спрямованих на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передбачено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів — стратегічні (розраховані на тривалу перспективу — не менше десяти років — найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу) і середньо-строкові (розраховані на реалізацію протягом найближчих трьох—п'яти років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та/або зовнішньому ринках).

Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

1.За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

2.Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

4.Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування).

5.У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається нам передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння

6.Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

(Частина шоста статті 331 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід15.12.2005)

1. При здійсненні інноваційної діяльності застосовуються різні види господарських договорів; основним з них, котрий забезпечує отримання інноваційного продукту, є договір на створення і передачу науково-технічної продукції, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

2. Предметом такого договору може бути не лише новостворена, а й модифікована науково -технічна продукція. У результаті модифікації науково-технічна продукція має відповідати встановленим Законом «Про інноваційну діяльність» (статті 1, 14—15 ) ознакам інновації новостворені/застосовані та/або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва та/або соціальної сфери), інноваційного проекту (проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту та/або інноваційної продукції, що відповідають вимогам статей 14 і 15 згаданого Закону), інноваційного продукту (має бути результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною та/або дослідно-конструкторською розробкою нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:

а) є реалізацією/впровадженням об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

3. Науково-технічною продукцією (матеріальний результат виконання договору на створення та передачу науково-технічної продукції) відповідно до ч. З коментованої статті визнаються завершені роботи та/або послуги науково-технічного характеру: науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні, а також дослідні зразки або партії виробів, необхідних для проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт згідно з встановленими вимогами (тобто відповідно до стандартів, будівельних норм і правил та умов до­говору).

Стороною-виконавцем за цим договором може бути суб'єкт господарювання (науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні установи та організації, в за наявності відповідних повноважень — також науково-дослідні і конструкторські підрозділи підприємств, установ і організацій). Акти законодавства, які регулюють відносини щодо інноваційної діяльності, містять положення стосовно суб'єктів такої діяльності, зокрема таких, як: інноваційні підприємства (статті 1,16 Закону «Про інноваційну діяльність», тех­нопарки (ст. 1 та ін. Закону «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»), інноваційні структури (Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів, затверджене постановою КМУ від 22 травня 1996 р. № 549).

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та/або юридичні особи — як резиденти, так і нерезиденти, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб'єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою інтенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.

Відповідно до вказаного Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції.

Таким чином, розрізняють інноваційні структури корпоративного типу (вид А) та договірного типу (вид Б).

Інноваційні структури корпоративного типу (вид А) створюються в порядку, встановленому законодавством для відповідних організаційних форм суб'єктів підприємництва (підприємства, господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання, в тому числі об'єднання підприємств).

Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укладення учасниками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в якому мають бути зазначені відомості про: склад учасників; напрями інноваційної діяльності; органи управління і поря­док прийняття ними рішень; права та обов'язки учасників; порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку; прийняття нових учасників інноваційної структури; порядок ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від форми власності (з урахуванням обмежень, встановлених законодавчими актами), зокрема:

— науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;

— навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових спеціальностей інноваційної структури;

— виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та винаходів;

— інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

— суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Основними джерелами фінансування інноваційної структури є: вклади учасників; бюджетне фінансування за умови виконання державного замовлення; кредити банків; інвестиції, в тому числі іноземні; прибуток від підприємницької діяльності інноваційної структури випуск в обіг цінних паперів.

Набуття статусу інноваційної структури (що засвідчується свідоцтвом про її реєстрацію та дає їй право на отримання податкових, валютно-фінансових та інших передбачених законодавством пільг і переваг) відбувається з дотриманням встановленої процедури, першим етапом якої є розробка і затвердження уповноваженим на це органом (Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (далі — Комісія) проекту діяльності інноваційної структури, який має містити:

— визначення концепції та цілей функціонування інноваційної структури;

— визначення основного інноваційного продукту (товару, виду послуг);

— техніко-економічне обґрунтування;

— інформацію про учасників інноваційної структури;

— інформацію про її органи управління та положення про орган управління науково-технічною діяльністю інноваційної структури, погоджене з МОН України;

— бізнес-план, який передбачає комплекс підготовчих робіт з розгортання інноваційні, структури (проведення необхідної інформаційно-рекламної роботи, залучення коштів заінтересованих українських та іноземних інвесторів, виділення відповідної земельної ділянки тощо), робоче освоєння території, будівництво і оснащення конкретних об'єктів, формування творчих колективів, опрацювання організаційно-економічного механізму функціонування інноваційної структури, створення бізнес-центру, технологічних інкубаторів, інноваційних фондів, навчальних закладів, консалтингових і страхових фірм тощо, міжнародне співробітництво, виробничу та комерційну діяльність.

Проект діяльності інноваційної структури (1С) разом з її статутом (для 1С корпоративного типу/виду А) або договором про спільну діяльність (для 1С договірного типу/виду Б) подається до Комісії, яка протягом не більш як 90 днів з моменту подання зазначених документів організує проведення їх експертизи і визначає відповідність критеріям діяльності 1С для набуття відповідного статусу (критерії визначаються Комісією виходячи з вимог забезпечення світового рівня продукції/послуг, яку мають виробляти ці 1С).

Комісія готує експертний висновок та пропозиції щодо надання інноваційній структурі відповідного статусу, на підставі якого МОН здійснює реєстрацію інноваційної структури та її основного інноваційного продукту шляхом включення її до Державного реєстру інноваційних структур та видачі відповідного свідоцтва встановленого зразка.

Технологічний парк (технопарк) як різновид інноваційної структури будь-якого типу (корпоративного чи договірного) визначається Законом «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (ст. 1) як юридична особа або група юридичних осіб (далі — учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Найбільш поширеним різновидом 1С організаційного типу є інноваційне підприємство.

Інноваційним підприємством, відповідно до статей 1 і 16 Закону «Про інноваційну діяльність», визнається 1С організаційного типу (підприємство будь-якої організаційно-правової форми або об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і/або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків загального обсягу його продукції та/або послуг. Інноваційне підприємство може функціонувати як інноваційний центр, бізнес-інкубатор, технополіс, технопарк тощо.

Яскравим прикладом інноваційної структури договірного типу є науковий парк «Київська політехніка» (договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене з метою організації, координації та контролю процесу виконання проектів наукового парку), засновниками якого є Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку; партнерами наукового парку є суб'єкти господарювання, що уклали з ним договір про партнерство і беруть участь у виконанні його проектів; замовниками продукції наукового парку можуть бути установи, організації, під­приємства, вітчизняні та іноземні компанії всіх форм власності, що замовляють і повністю сплачують вартість виконання конкретних розробок чи послуг за проектами наукового парту (ст. 1 Закону «Про науковий парк «Київська політехніка»);

4. Предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції може бути весь комплекс науково-технічних (дослідних) робіт, його частина або навіть уся сукупність робіт, що забезпечують завершений технологічний цикл — від проведення досліджень до впровадження їх результатів (науково-технічної продукції) у виробництво і подальше технічне супроводження (обслуговування) виробництва. Визначення предмета договору залежить від різновидів робіт, що мають виконуватися за договором (науково-дослідні, дослід­но-конструкторські, технологічні тощо) чи певний їх комплекс.

5. Виготовлення науково-технічної продукції може мати місце за ініціативою як суб'єкта, що бажає впровадити/використати у своїй діяльності таку продукцію, так і організації, що виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та пов'язані з ними роботи і пропонує потенційним споживачам результати виконання таких робіт. Реалізація подібної продукції здійснюється на підставі договору про її передачу (трансфер), включаючи (у разі необхідності) надання послуг щодо її впровадження та освоєння.

Договірні відносини у сфері трансферу технологій (відповідно до Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій») мають низку особливостей:

— правовою формою опосередкування відносин щодо трансферу технологій між їх учасниками є договір про трансфер технологій, поняття, види, умови укладення якого визначаються статтями 16—18;

—договори про трансфер технологій можуть бути таких видів (ст. 17):

про поставку промислової технології (укладається з метою набуття знань, досвіду та придбання технологічного обладнання);

про технічно-промислову кооперацію (укладається з метою набуття знань та одержання послуг для виробництва промислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування);

про надання технічних послуг (послуг з планування, розроблення програми досліджень та проектів, а також спеціальних послуг, потрібних для виробництва певної продукції);

інжинірингу — про виконання робіт і надання послуг, у тому числі складання технічного завдання, проведення до проектних робіт, зокрема техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт, пов'язаних з будівництвом виробничих, складських та інших приміщень, що використовуються у технологічному процесі виробництва продукції; проведення наукових досліджень; розроблення проектних пропозицій, технічної і конструкторської документації стосовно технологій та їх складових; надання консультацій і здійснення авторського нагляду під час монтажу складових технологій та пусконалагоджувальних робіт; надання консультацій економічного, фінансового чи іншого характеру, пов'язаних із застосуванням технологій та із зазначеними роботами і послугами;

про створення спільних підприємств — у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові;

про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;

комерційної концесії (франчайзингу);

—допоміжні договори, що можуть укладатися разом з договором про трансфер технологій, зокрема щодо:

гарантій осіб, які передають технології та їх складові, щодо можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

обслуговування обладнання.

Умови укладення та зміст договорів про трансфер технологій передбачаються ст. 16, це, зокрема:

І) істотні умови договору про трансфер технологій:

— перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

— ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

— строки, місце та спосіб передачі об'єктів технологій;

— умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектуючих і матеріалів;

— ліцензія та ЇЇ умови щодо використання технологій та їх складових;

— територіальні обмеження (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

— обмеження галузі застосування технологій та їх складових;

— порядок надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

— умови передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, які необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

— умови проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

— умови надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

— розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі — паушальні, періодичні відрахування — роялті або інші види виплат);

— умови страхування технологій та їх складових;

— відповідальність сторін за порушення умов договору;

— порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору;

— порядок компенсації витрат, пов'язаних із трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, установи, організації, де вони використовуватимуться, навчання персоналу;

— умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди;

— обмеження, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

II) Обмеження щодо укладення договорів про трансфер технологій (ст. 18), зокрема, не допускається укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають:

а) здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології та її складових; встановлення зобов'язань щодо придбання у особи, яка передає технологію та/або її складові, сировини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектуючих, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції;

б) встановлення зобов'язань щодо переважного продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та використання визначеного нею персоналу;

в) право особи, яка передає технологію, визначати ціну продажу або реекспорту продукції, виготовленої із застосуванням цієї технології;

г) встановлення необгрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції;

д) встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології та їх складові;

е) заборону використання аналогічних або більш досконалих технологій та їх складових; є) заборону або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології;

ж) встановлення зобов'язань щодо використання запатентованого об'єкта права інтелектуальної власності, який не використовується у процесі застосування технологій.

6. Особливості укладання та виконання договорів на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання встановлюються чинним законодавством (зокрема ст. 183, ч. 2 ст. 231 ГК, законами «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., а порядок пов'язаних з цим дій визначається КМУ (Порядок формування та розміщення державних замовлень на доставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затверджений постановою КМУ від 29 лютого 1996 р. № 266; Порядок видачі, обліку і погашення векселів, відданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна, затверджений постановою КМУ від 7 серпня 1996 р. № 937; Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою КМУ від 30 січня 1997 р. № 112).

Примітка. ЦК містить досить ґрунтовні положення щодо низки договорів, які опосередковують інноваційну діяльність (у тому числі трансфер технологій), зокрема таких, як:

1) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; цьому договору присвячена гл. 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт» (статті 892—900), в яких йдеться про поняття договору (ст. 892), його виконання (ст. 893), передання, прийняття та оплату робіт (ст. 894), конфіденційність відомостей про договір (ст. 895), права сторін на результати договору (ст. 896), обов'язки сторін — виконавця (ст. 897) та замовника (ст. 898), наслідки неможливості досягнення результату (ст. 899), відповідальність виконавця за порушення договору (ст. 900);

2) договір комерційної концесії (статті 1115—1129);

3) договір про спільну діяльність (статті 1130—1131) тощо.

Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність

1. Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються цим Кодексом та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного ко­дексу України.

Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються комплексом нормативно-правових актів: ГК, ЦК (у частині відносин, не врегульованих ГК), законами: «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про архітектурну діяльність», «Про науковий парк «Київська політехніка», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»; постановою Верховної Ради України (від 13 липня 1999 p., якою затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, де наголошується на виключній значущості інноваційного шляху розвитку економіки України, визначаються його головні цілі, пріоритетні напрями, комплекс стимулюючих та організаційно-управлінських заходів).

Підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини щодо інноваційної діяльності досить численні, серед них:

укази Президента України, в тому числі Положення про Національну раду з інноваційного розвитку України, затверджене Указом Президента України від 18 серпня 2006 р. № 691/2006;

постанови КМУ:

— Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів (затверджене постановою від 22 травня 1996 р. № 549);

— «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» від 5 серпня 2002 p.;

— «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» від 17 липня 2003 p.;

— «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів» від 6 серпня 2003 p.;

— «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» від 17 вересня 2003 p.;

— «Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004—2006 роки» від 25 серпня 2004 p.;

— «Про віднесення Української державної інноваційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інновацій» від 20 вересня 2006 p.;

— «Про утворення Міжвідомчої ради з питань інвестицій та інноваційного розвитку» віл 7 березня 2007 p.;

— Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій, затверджене постановою від 16 травня 2007 р. № 749, тощо;

розпорядження КМУ:

— «Питання створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки» від 27 грудня 2006 p.;

— «Питання утворення регіональних центрів інноваційного розвитку» від 3 травня 2007 p..

— «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008—2012 роки» від 6 червня 2007 p.;

— «Про схвалення інноваційної програми наукового парку «Київська політехніка» на 2007—2011 роки» від 19 вересня 2007 p.;

Відомчі нормативні акти:

— Порядок конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від 11 вересня 2006 p.;

— Порядок конкурсного відбору інноваційних проектів для їх фінансової підтримки, затверджений наказом Державного агентства України з інвестицій та інновацій від 16 листопада 2006 р. № 34;

— Порядок конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від 11 вересня 2006 р. № 329;

— Порядок конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів, спрямованих на і творення та впровадження у виробництво сучасної техніки у сфері літакобудування та космічної галузі, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від 15 березня2007 р. № 103;

— Порядок погодження НАЕР інноваційних та інвестиційних проектів впровадження енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива, які реалізуються суб'єктами господарювання в рамках пільгового кредитування, затверджений наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використанняенергетичних ресурсів від 17 квітня 2007 р. № 59;

— Порядок конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для надання •дедитів на їх реалізацію за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на 2007 рік, затверджений наказом Державного агентства України з інвестицій та інновацій від З травня 2007 р. № 33;

— Договір про здешевлення кредитів, залучених на реалізацію інноваційних або інвестиційнихпроектів, затверджений наказом Міністерства промислової політики України від "травня 2007 р. № 203;

— наказ Держкомстату України «Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень зі статистики науки та інновацій» від 20 серпня 2007 p., тощо.

Див. також коментар до статей 325—331 ГК.

Примітка. У ЦК відсутня стаття подібного змісту, оскільки цей Кодекс не оперує поняттям «інноваційна діяльність», хоча й регулює відносини щодо низки договорів, які опосередковують таку діяльність: договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт (статті 892—900), договір комерційної концесії (статті 1115—1129).