2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.

3. Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.

1. Договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є господарським договором, який характеризують такі ознаки:

— участь у перевезенні двох і більше перевізників;

— належність перевізників до різних видів транспорту;

— наявність єдиного перевізного документа.

Залежно від того, які види транспорту беруть участь у перевезенні, укладаються договори перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному, залізнично-автомобільному, водно-автомобільному, залізнично-водно-автомобільному сполученні. Не можуть бути визнані прямими перевезення вантажів у змішаному повітряно-водному та повітряно-залізничному сполученні, оскільки оформляються різними перевізними документами.

Договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні є багатостороннім, відправнику та одержувачу протистоїть не один перевізник, а більше, які визначаються співперевізниками. Кожний з них, приймаючи вантаж від попереднього перевізника, виконує свій

обов'язок щодо перевезення вантажу на певній ділянці шляху, який виникає з договору перевезення, укладеного первісним перевізником.

Договір на перевезення у прямому змішаному сполученні передбачає комбінацію зобов'язань. При укладенні договору перевізник, поряд з обов'язком доставити вантаж у пункт призначення, набуває прав представника вантажовідправника і на підставі цього потім укладає від імені вантажовідправника договір із співперевізником. Таким чином, кожний наступний співперевізник, вступаючи у зобов'язання з попереднім перевізником, стає представником вантажовідправника.

Договір перевезення у прямому змішаному сполученні характеризується складною природою відносин, що виникають між співперевізниками. У юридичній літературі це питання розглядається неоднозначно, висновки науковців зводяться до такого:

— усі перевізники, які беруть участь у перевезенні, виступають перед вантажовідправником як єдиний перевізник;

— кожний наступний перевізник, вступаючи у договір, продовжує виконання обов'язків попереднього перевізника (Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні, затверджені наказом Мінтрансу України 28 травня 2002 р. № 334);

— у співперевізників, на відміну від перевізника, з яким укладено договір перевезення, не існує договірних відносин з вантажовідправником та вантажоодержувачем;

— стороною у договорі перевезення є лише той перевізник, якому вантажовідправник передав вантаж до перевезення, тому співперевізники беруть участь не в договорі, а в його виконанні;

— правовідносини між співперевізниками регулюються єдиним договором перевезення, який укладає вантажовідправник з перевізником у пункті відправлення.

Майнову відповідальність за незбереження вантажу, який перевозиться у прямому змішаному сполученні, несуть: сторона, яка подає вантаж до передачі його в пунктах перевалки, сторона, яка приймає вантаж після передачі вантажу в пунктах перевалки.

2. Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні регулюються нормами ГК . ЦК, транспортними статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами.

У Статуті залізниць України перевезенням вантажів у прямому змішаному сполученні присвячений розділ V, у Статуті внутрішнього водного транспорту — розділ VIII, а у Статуті автомобільного транспорту це питання врегульовано розділом VII. Вантажні перевезення у прямому змішаному сполученні регулюються не КТМУ та Повітряним кодексом України, а відповідними правилами перевезення вантажів.

3. Вузлова угода є господарсько-правовим договором, який регулює відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів.

Названа вище угода є специфічним видом договору, який регулює відносини перевізники щодо перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший, а тому опосередковано розглядається як договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

Вузлову угоду характеризують такі правові ознаки:

— по-перше, вона укладається між перевізниками без участі вантажовідправника і вантажоодержувача;

— по-друге, її укладення є обов'язковим в силу відповідних імперативних норм транспортних статутів і правил перевезення (п. 116 Статуту автомобільного транспорту, п. Статуту внутрішнього водного транспорту тощо);

— по-третє, законодавством не встановлено санкцій за неукладення або несвоєчасне укладення вузлових угод;

— по-четверте, вузлова угода регулює відносини, пов'язані з перевалкою вантажу, а не його безпосереднім перевезенням.

Передача вантажів у пунктах перевалки здійснюється за передаточними відомостями. Сторона, яка передає вантаж, надає разом з вантажем стороні, що приймає вантаж, передаточну відомість, на всіх примірниках якої сторони засвідчують виконання своїх обов'язків підписом та календарним штемпелем дня подання цих відомостей. Передаточну відомість не можна вважати формою договору на перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, оскільки такою формою є накладна. Передаточна відомість оформлює виконання зобов'язань, що виникають з вузлової угоди.

Зобов'язання сторін, що виникають з вузлової угоди, можна умовно поділити на зобов'язання щодо обсягу перевалки вантажів, передачі вантажів з одного виду транспорту на інший та щодо розрахунків за виконання робіт, пов'язаних з перевалкою вантажів.

Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу

1. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

2. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

3. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.

4. Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

1. Договір перевезення передбачає обов'язок перевізника доставити вантаж до пункту призначення у встановлений строк.

Строк доставки вантажу — це строк, протягом якого вантаж, прийнятий до перевезення, має бути доставлений перевізником до пункту призначення. Цей строк визначається з урахуванням швидкості руху транспортного засобу, його технічних характеристик, маршруту руху тощо. Своєчасна доставка вантажу є умовою належного виконання перевізником свого основного обов'язку. Порушення строку доставки вантажу тягне відповідальність перевізника.

Строки доставки вантажів залежать від особливостей роботи того чи іншого виду транспорту.

На залізничному транспорті відповідно до статей 41, 116 Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Мінтрансу України ї-Д 21 листопада 2000 р. № 644, термін доставки вантажу визначається виходячи з відстані,

- яку обчислюється провізна плата. Якщо Укрзалізницею встановлюються тимчасові відхилення від шляхів прямування вантажів, за якими обчислюється провізна плата, то термін доставки вантажів, які пройшли за відхиленим напрямком, обчислюється виходячи з відстані з

урахуванням цього відхилення.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах календарним штемпелем станції відправлення. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відповідна відмітка. У разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших -адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Статут автомобільного транспорту зобов'язує автотранспортні підприємства і організації перевозити вантажі по найкоротшому маршруту, відкритому для руху автомобільного транспорту, а в регулярному міжміському сполученні — по найкоротшому маршруту, відкритому для регулярних перевезень вантажів у міжміському сполученні, за винятком випадків, коли за шляховими умовами більш раціональним є перевезення із збільшенням пробігу. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані при прийманні замовлення довести до відома вантажовідправника про збільшення відстані перевезення. У цьому випадку провізна плата стягується за фактичну відстань перевезення. Автотранспортні підприємства і організації несуть встановлену законом відповідальність за правильність вказаних ними в товаро-транс-портних документах відстані перевезень і тарифного класу вантажу (п. 70).

Статут внутрішнього водного транспорту визначає обов'язок перевізника доставляти вантаж у пункт призначення у встановлений строк. У зв'язку з цим вантажовідправник при поданні вантажу до перевезення має визначити у накладній швидкість перевезення. Якщо перевезення даного виду вантажу можливо лише з визначеною щодо нього швидкістю, вантажовідправник повинен зазначити в накладній тільки цю швидкість (пункти 76, 89). - Згідно із ст. 160 КТМУ перевізник зобов'язаний доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо вони не встановлені, — у звичайно прийняті терміни. Не вважається порушенням договору девіація судна, тобто будь-яке відхилення судна від наміченого шляху з метою рятування на морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу внаслідок девіації судна.

Особливості виконання обов'язку щодо своєчасності доставки вантажу визначені ;. п. 10.4 Правил повітряних перевезень вантажів. Час відправлення та прибуття рейсу, зазначений у розкладі руху або в інших опублікованих графіках рейсів перевізника, не гарантується і не є обов'язковим. Перевізник повинен вжити всіх необхідних заходів для уникнення затримки в перевезенні вантажу, але при цьому не зобов'язаний доставити вантаж конкретним повітряним судном (іншим транспортним засобом) чи за конкретним маршрутом (маршрутами) або забезпечити стикування в пункті стикування відповідно до конкрет­ного розкладу руху. Незважаючи на заявлений в авіавантажній накладній маршрут, перевізник має право вибирати маршрут до місця призначення на свій розсуд. Перевізник не відповідатиме за помилки й упущення у розкладах руху або інших опублікованих графіках рейсів інших перевізників.

Строки доставки вантажу регулюються не лише транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення вантажів, а й спеціальними правилами визначення і нарахування таких строків на тому чи іншому виді транспорту (Правила нарахування строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88), затверджені наказом Міністерства морського флоту СРС? від 1 березня 1988 р. № 24; Правила обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, тощо).

2. Прострочення доставки вантажу свідчить про неналежне виконання перевізником свого обов'язку за договором перевезення вантажу, а тому є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Характерною ознакою відповідальності перевізника за прострочення в доставці вантажу з презумпція його вини, яка полягає в тому, що перевізника може бути звільнено від відповідальності, якщо він доведе, що прострочення доставки вантажу сталося не з його вини

У транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення наводиться перелік підстав, які звільняють перевізника від відповідальності.

Згідно з п. 189 Статуту внутрішнього водного транспорту перевізник звільняється від відповідальності за прострочку доставки вантажу, якщо:

— прострочення сталося внаслідок обставин, які перевізник не мав можливості передбачити та усунення яких від нього не залежало;

— повідомлення про припинення руху опубліковано в установленому порядку;

— вантажоодержувач не вивіз доставлений з простроченням вантаж протягом доби,а за умов суднової відправки — протягом 3-х діб після оголошення або повідомлення про його прибуття;

— вантажоодержувач протягом 24-х годин з моменту прибуття судна не прийняв його під вивантаження.

Підставами звільнення автотранспортних підприємств або організацій від відповідальності за прострочення доставки вантажу є:

— явища стихійного характеру (замети, повені, пожежі тощо);

— аварія на підприємстві, внаслідок якої роботу підприємства припинено на строк не менше трьох діб;

— тимчасове припинення або обмеження перевезення вантажів по автомобільних шляхах у встановленому порядку (п. 132 Статуту автомобільного транспорту).

Статут залізниць України визначає, що залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці, обставин, а також якщо вантаж не вивезено одержувачем із станції протягом доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо у цей же строк одержувач не розкредитував перевізні документи на вантаж, що прибув (п. 132).

Повітряний перевізник несе відповідальність за прострочення у доставці вантажу, якщо - і доведе, що ним вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або таких

- : дів неможливо було вжити. У Правилах повітряних перевезень вантажів наведено під-ггази звільнення перевізника від відповідальності за затримку в доставці вантажу: дія : :т:-мажорних обставин, дефекти вантажу тощо (пункти 20.3, 20.4 Правил повітряних перевезень вантажів).

Згідно з Правилами нарахування строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88) морський перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу,якщо:

— прострочення сталося внаслідок явищ стихійного характеру або подій, які мають характер непереборної сили;

— в установленому порядку оголошено заборону або обмеження перевезень вантажів у даному сполученні;

— вантаж прямого змішаного залізнично-водного сполучення прибув у пункт перевалки на морський транспорт після закінчення строку обов'язкового приймання вантажів до перевезення;

— прострочення доставки вантажу сталося внаслідок відхилення судна від наміченого Л-~яху з метою рятування на морі людей, транспортних засобів і вантажів;

— вантажоодержувач не вивіз доставлений з простроченням вантаж протягом 5 діб після оголошення або повідомлення про його прибуття;

— за інших обставин (п. 6 Правил).

3. За прострочення в доставці вантажу до перевізника застосовуються як вид господарсько-правової відповідальності штрафні санкції, які перевізник зобов'язаний сплатити внаслідок неналежного виконання свого обов'язку за договором перевезення вантажу. Розміри штрафу встановлються транспортними кодексами, статутами та іншими нормативно-правовими актами, наприклад:

згідно з п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у розмірі:

10 відсотків провізної плати — за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати — за прострочення на три доби;

30- відсотків провізної плати — за прострочення на чотири і більше діб;

згідно з п. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту за прострочення у доставці вантажу перевізник сплачує вантажоодержувачу штраф у розмірі:

10% провізної плати за прострочення до 1/10 строку;

20% провізної плати за прострочення до 2/10 строку;

30% провозної плати за прострочення до 3/10 строку;

40% провізної плати за прострочення до 4/10 строку;

50 % провізної плати за прострочення понад 4/10 строку.

згідно з п. 138 Статуту автомобільного транспорту за прострочення в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 відсотків провізної плати за кожну добу прострочення. Загальна сума штрафу за прострочення в доставці не може перевищувати 60 відсотків провізної плати. Сплата штрафу за прострочення в доставці вантажу не звільняє автотранспортні підприємства або організації від відповідальності за спричинені цим простроченням втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу;

згідно з п. 5 Правил нарахування строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31-88) морський перевізник сплачує штраф у розмірі:

10 % провізної плати за прострочення до 1/10 строку;

20 % провізної плати за прострочення до 2/10 строку;

ЗО % провізної плати за прострочення до 3/10 строку;

40 % провізної плати за прострочення до 4/10 строку;

50 % провізної плати за прострочення понад 5/10 строку і більше.

Розмір штрафів, які повинен сплатити перевізник за прострочення доставки вантажів, правилами повітряних перевезень не визначений, законодавець передбачає лише межі відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну в разі затримки вантажу. Відповідальність перевізника обмежується таким чином: якщо вантажовідправник не задекларував цінність вантажу, — сумою 20 дол. США (або еквівалентом в іншій валюті) за один кілограм брутто в разі знищення, втрати чи пошкодження всього або частини вантажу; якщо вантажовідправник задекларував цінність вантажу, відповідальність перевізника у разі знищення, втрати, пошкодження чи затримки цього вантажу — його задекларованою цінністю (п. 2.5 Правил повітряних перевезень вантажів).

4. Прострочення доставки вантажу під час його перевезення може бути причиною його втрати, нестачі або пошкодження. У цьому випадку, поряд із сплатою штрафних санкцій за прострочення у доставці вантажу, перевізник зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли внаслідок втрати, нестачі або пошкодження вантажу під час прострочення у доставці.

Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу

1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодувавання.

1. Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком незбереження вантажу під час перевезення, свідчать про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є:

— факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником завдаються збитки іншим учасникам процесу перевезення вантажу;

— протиправність поведінки перевізника, тобто його дії або бездіяльність, якими порушуються умови договору перевезення вантажу;

— причинний зв'язок між протиправною поведінкою перевізника і збитками, завданими ним іншим учасникам процесу перевезення вантажу;

— вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання договору перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам.

Транспортне законодавство при визначенні відповідальності перевізника за незбереження вантажу виходить не з факту наявності вини, а з її презумпції. Відсутність вини має доводити той, хто порушив зобов'язання, тобто перевізник.

Транспортні кодекси, статути та правила перевезення вантажів наводять примірний перелік обставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу. Ці обставини умовно можна поділити на дві групи:

— обставини, які передбачають презумпцію вини перевізника (недоліки тари та упаковки, скриті недоліки вантажу або його особливі властивості чи природні втрати тощо), тобто перевізник повинен довести відсутність своєї вини.

— обставини, які передбачають презумпцію невинності перевізника (прибуття вантажу в пункт призначення у цілій і справній тарі без слідів розпакування її в дорозі, за справними пломбами вантажовідправника тощо), тобто перевізника не може бути визнано винним за незбереження вантажу доти, доки його вина не буде доведена.

Однією із специфічних підстав звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу слід визнати навігаційну помилку, яка може мати місце під час перевезення вантажів морським транспортом. Правова сутність навігаційної помилки згідно із ст. 177 КТМУ полягає в тому, що морський перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні судном. Дії або упущення зазначених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу прийнято називати «комерційною помилкою», яка, на відміну від навігаційної помилки, не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу.

Про особливості відповідальності перевізника йдеться у правилах повітряних перевезень вантажів щодо виконання послідовних перевезень (перевезення, що здійснюється кількома перевізниками), а також перевезень, що здійснюються фактичним перевізником (коли особа як основна сторона укладає договір перевезення з вантажовідправником — перевізник за договором, а інша особа, уповноважена бути перевізником за договором — фактичний перевізник, здійснює все або частину перевезення, але не є щодо такої частини послідовним перевізником). У першому випадку у разі знищення, втрати, ушкодження, затримки в перевезенні вантажу вантажовідправник (вантажоодержувач) має право подати позов до першого перевізника чи останнього перевізника, а також до перевізника, який виконував перевезення, під час якого сталися знищення, втрата, пошкодження, затримка в перевезенні. Якщо неможливо визначити перевізника, який здійснював перевезення, під час якого сталися знищення, втрата,

пошкодження, затримка в перевезенні вантажу, то відповідальність перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) нестимуть перевізники, які брали участь у перевезенні.

У другому випадку перевізник за договором підпадає під дію правил перевезення щодо всього перевезення, фактичний перевізник — лише щодо того перевезення, яке він здійснює (пункти 15, 17 Правил повітряних перевезень вантажів).

2. Транспортними кодексами, статутами та правилами перевезення визначаються випадки, коли доведення вини перевізника за незбереження вантажу покладається на інших учасників процесу перевезення вантажу — вантажовідправника або вантажоодержувача.

Наприклад, ст. 178 КТМУ покладає на вантажоодержувача доведення вини перевізника за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

— у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах зі справними пломбами відправника;

— у цілій і справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

— у супроводі провідника відправника або одержувача.

-автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі коли:

а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж — зі справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;

б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин,пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);

г) нестача вантажу не перевищує норм природних втрат.

У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несуть відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації (п. 134 Статуту автомобільного транспорту).

Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу в разі коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) нестача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) нестача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами (п. 111 Статуту залізниць України).

Аналогічні підстави наведено у нормативно-правових актах, що регулюють здійснення перевезень внутрішнім водним і повітряним транспортом.

3. Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, спричинені перевізником внаслідок неналежного виконання ним обов'язків за договором перевезення вантажу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час його перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким було прийнято до перевезення, що потребує зусиль для виправлення стану вантажу з метою наступного використання за призначенням.

ГК встановлює такі розміри відповідальності перевізника за незбережене перевезення вантажу:

а) у разі втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

б) у разі пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

в) у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є меншою від дійсної вартості вантажу.

Розмір дійсної вартості вантажу, а також розмір сум, на які зменшується вартість вантажу, визначаються в порядку, встановленому транспортним кодексами, статутами, правилами перевезення вантажів. Згідно із зазначеними нормативними актами відповідальність перевіника за незбереження вантажу під час його перевезення має обмежений характер.

Наприклад, на залізничному транспорті нестача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Разом із відшкодуванням збитків, у разі втрати вантаж;, залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправлене -го вантажу. Вартість вантажів, які належать громадянам і вартість яких не було оголошено

під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків (пункти 114, 115 Статуту залізниць України).

Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає, визначається у сфері торговельного мореплавства за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або повинно було прийти судно, а за неможливості визначити такі ціни — за цінами порту на час відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з перевезенням. З відшкодування за втрачений, пошкоджений вантаж і вантаж, якого не вистачає, відраховуються витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, що мали були бути зроблені вантажовласником, але внаслідок нестачі або пошкодження вантажу зроблені не були.

Якщо вартість вантажу не була зазначена і включена в коносамент, відшкодування за по-лікоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць або 2,0 розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодже­ного, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника, вартість якого визначається згідно зі ст. 182 КТМУ. Угода про зменшення зазначених сум є недійсною.

Відповідальність повітряного перевізника за будь-яких обставин не може перевищувати суми доведених збитків. Повітряний перевізник не несе відповідальності за непрямі, побічні, опосередковані збитки, неодержану вигоду (прибутки). Якщо неможливо визначити, де мало місце знищення, втрата, пошкодження чи затримка в доставці вантажу, перевізник несе відповідальність згідно з тими правилами (конвенціями), що застосовуються до такої частини перевезення, де знищення, втрата, пошкодження чи затримка в доставці вантажу могли статися і при цьому завдана найбільша шкода. Перевізник несе відповідальність лише за збитки, що сталися на його рейсі (пунктами 20.1.1— 20.1.3 Правил повітряних перевезень вантажів).

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його одержувачу.

4. Одержувач вантажу має право відмовитися від прийняття вантажу і вимагати відшкодування йому збитків за умов пошкодження вантажу і зміни внаслідок цього якості вантажу, за якої вантаж не може бути використаний за прямим призначенням (див. коментар до ст. 310).

5. Одержувач або відправник мають право вимагати видачі вантажу, який було знайдено попри оформлення його нестачі або втрати, навіть тоді, коли перевізник відшкодував пов'язані з цим збитки. У цьому випадку одержувач або відправник зобов'язані повернути перевізнику суму отриманого відшкодування.

Порядок реалізації цього права визначений у транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення вантажів.

Наприклад, Загальними правилами перевезення вантажів морем передбачено, що одержувач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу, якщо вантаж не було йому видано протягом 30 днів після закінчення строку доставки або часу, необхідного для виконання перевезення в тих сполученнях, для яких строки доставки не встановлено. Однак, якщо протягом 6 місяців після спливу зазначеного строку цей вантаж буде доставлено у пункт призначення, одержувач зобов'язаний прийняти вантаж і повернути перевізнику суму, котру він отримав як відшкодування за втрату вантажу за відрахуванням штрафу за прострочення у доставці вантажу (п. 4.10).

Відповідно до п, 117 Статуту залізниць відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а в разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Якщо вантаж прибув з перевищенням зазначених термінів, одержувач зобов'язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу. У разі коли вантаж прибув у частково пошкодженому стані, зазначена сума зменшується з урахуванням збитку, визначеного у порядку, передбаченому у ст. 114 Статуту залізниць

Стаття 315. Порядок вирішення спорів щодо перевезень

1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.

(Частина перша статті 315 Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2705-ІУвід 23.06.2005)

2. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п'яти днів.

3. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів.

(Частина третя статті 315 в редакції Закону № 2705-ІУ від 23.06.2005)

4. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

5. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

6. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких на­дано Верховною Радою України.

1. До сфери вантажних перевезень можливим є застосування досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності. Він спрямований на подання вантажовідправником або вантажоодержувачем на адресу перевізника претензії з метою безпосереднього врегулювання спору. Претензійний порядок передбачає подання претензії особою, яка має на направо, до особи, яка уповноважена її розглядати, в установлений строк з додаванням документів, що підтверджують заявлені вимоги.

Право на подання претензії належить:

— вантажоодержувачу, якщо він має вимоги до перевізника у зв'язку з втратою вантажу;

— вантажовідправнику або вантажоодержувачу, якщо вони мають вимоги до перевізника у зв'язку з нестачею або пошкодженням вантажу, а також у зв'язку з простроченням доставки вантажу.

Заявлені вимоги зазначених суб'єктів господарювання мають бути пред'явлені шляхом додавання до претензії перевізних документів (коносамент, накладна) та інших документів, що складаються під час здійснення процесу перевезення вантажу і спрямовані на підтвердження претензійних вимог (комерційні акти, акти загальної форми, експертні висновки, путьовий лист тощо).

Претензії подаються перевізнику, який здійснив перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено, — перевізнику, який відповідно до договору перевезення вантаж} повинен був здійснити перевезення вантажу.

Порядок подання претензій регулюється транспортними кодексами, статутами та правилами перевезення вантажів (розділ XI КТМУ, розділ X Статуту внутрішнього водного транспорту, пункти 130—137 Статуту залізниць України, Правила заявлення та розгляду претензій, затверджені наказом Мінтрансу України від 28 травня 2002 р. № 334; п. 16 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні; п. 21 Правил повітряних перевезень вантажів тощо).

2. Законодавством встановлено строки пред'явлення та розгляду претензій. Претензії за загальним правилом можуть пред'являтися протягом 6 місяців. Спеціальним правилом визначено подання претензій щодо сплати штрафів і премій протягом 45 днів

3. Частина 3 коментованої статті встановлює строки розгляду заявленої претензії перевізником і повідомлення про її задоволення чи відхилення — протягом 3 місяців.

За спеціальним правилом перевізник розглядає заявлену претензію:

— щодо перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні — протягом 6 місяців;

— щодо сплати штрафу або премії — протягом 45 днів.

4. Підставами для подання позовів до суду з метою вирішення спорів щодо перевезень вантажів є:

— відхилення претензії протягом строку, встановленого для її розгляду;

— неодержання відповіді на претензію у строк, встановлений для її розгляду.

5. Частиною 5 коментованої статті встановлюється строк позовної давності для позовів, що випливають з перевезення вантажів, — 6 місяців.

Порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, встановлюються транспортними кодексами, статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 316. Договір транспортного експедирування

1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).