1.Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (долі— виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприємства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів поставки, які укладались на виконання планових завдань. Вирішальне юридичне значення відносинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.

Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними підприємствами з виробниками цієї продукції — колгоспами і радгоспами. За договорами контрактації із застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами ірадгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незначна її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підвищеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу, на колгоспних ринках , на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгоспах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними організаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалась на підставі статей 51—52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254—255 ЦивільногоКодексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівельними організаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими самими міністерствами. Поряд з Типовими договорами, питання закупівель окремих видів сільськогосподарської продукції регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юридичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контрактаційних відносин.

Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, обсяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колективних і приватних сільськогосподарських підприємств, у тому числі і у фермерських господарств, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних цінностей, зокрема сільськогосподарської продукції і продовольства, для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.

Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та обновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України «Про державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р. За-тальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування і виконання оборонного замовлення і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 p., норми якого стосуються питань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резерву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегульовані Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000р.

В умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції та заготівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і фючерсні договори. Застосуванням договірних умов заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продукції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.

Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин значне місце посідають і будуть посідати державні закупівлі сільськогосподарської продукції, які забезпечуються шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових приписів і цивільно-правових договорів.

У ЦК контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише ст. 713, в якій дано визначення договору і встановлено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не передбачено договором чи законом. У цій же статті застережено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені у статтях 273—274 даного параграфа. У коментованій статті наводиться загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості останніх. Головна особливість полягає у тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.

Треба зазначити, що норми ЦК можуть тлумачитися ширше, ніж норми ГК. Згідно із ст.713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки у названій статті не передбачено обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контрактації, то ними можуть бути і заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підставі цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод недержавна юридична особа може закуповувати уфермерів та у інших сільськогосподарських підприємств приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємстві за такими самими договорами закуповують зерно для переробки на борошно.

Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавнимгосподарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським господарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібного приватного підприємства чи виробничого кооперативу — державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції, на поставку сировини і до переробника сировини — на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі продовольства — передаточними (трансміссіонними) договорами.

2.У ч. 2 коментованої статті дано загальне визначення договорів контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Згідно з таким договором виробник сільськогосподарської продукції (далі — виробник), зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язаний сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів державних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах (ст. 254 Цивільного кодексу 1963 p. Нині, в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогосподарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції мають таке організаційно-правове призначення.

Перше. Згідно з ч. З ст. 179 ГК укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК при укладенні договорів контрактації ставить державне підприємство у рівні умови з контрактантами — юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.

Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це дістає вияв у тому, що відповідно до законів у договорі має встановлюватися обов'язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в узгоджених договором асортименті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.

Третє. Прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання замовлення з виробництва продукції, своєчасне і неухильне виконання умов договору щодо строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта — за своєчасне прийняття виробленої продукції у кількості і на умовах, передбачених договором, та її оплату за визначеними договором цінами.

3.Вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені ч. З коментованої статті, треба вважати істотними умовами договору. Їх додержання э обов'язковим при укладенні договору. Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Частиною 4 ст. 180 ГК встановлено, що умови про предмет договору повинні включати визначення найменування (номенклатури, асортименту) та кількості продукції, а також вимоги до її якості. Вимоги щодо виду, якості продукції, передбаченої договором, мають встановлюватися відповідно до ст. 15 ГК з посиланням на державні стандарти та їх номери або технічні умови і гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин.

Важливою є вимога ч. З коментованої статті щодо визначення у договорі кількості продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Це пов'язано з тим, що сільськогосподарська продукція переважно є швидкопсувною, а у товаровиробника не завжди є умови для її зберігання. Своєчасне вивезення сільськогосподарської продукції на елеватори, бази тощо є передумовою збереження її якості й можливості тривалого зберігання. Така вимога до державних закупок сільськогосподарської продукції була традиційною і в радянські часи. Більше того, у багатьох випадках транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось тоді за рахунок держави. Це можна віднести до однієї з умов сприяння контрактантом належному виконанню договорів товаровиробниками.

Ціна на продукцію є однією з істотних умов будь-якого господарського договору. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарських відносинах вільні ціни, державні фіксовані ціни, а також регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення т державних фіксованих цін, а також граничні рівні торговельних надбавок, постачальницьких винагород, а в окремих випадках — граничні нормативи рентабельності чи обов'язкове декларування зміни цін.

Обов'язки контрактанта щодо сприяння (допомоги) в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортуванні на приймальні пункти і підприємства є однією з обов'язкових умов договору, передбачених коментованою статтею. Виходячи з практики застосування цієї норми права до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути перелічені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв; сприяння у постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю; транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції; спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо. Обов'язковою умовою договору контрактації, як й інших господарських договорів, є визначення у договорі майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними договірних зобов'язань. У ньому можуть бути передбачені господарські спрямовані на захист прав держави і сторін договору, в тому числі відшкодування учасникам правовідносин збитків, завданих внаслідок правопорушення.

Треба мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати, що ст. 232 ГК передбачено, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються у частині, не покритій цими санкціями. Крім цього, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Окремі з цих положень щодо відповідальності стосуються і договору контрактації сільськогосподарської продукції (див. коментар до ст. 274).

У договорах контрактації можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим КМУ. Типові договори контрактації розробляються і затверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукціївизначають умови держави-замовника не лише щодо кількості, а й щодо якості продукції, стосовно порядку і термінів здавання її виробником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинницької і тваринницької продукції.

У договорах, що укладаються на підставі типових договорів, конкретизуються права та обов'язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових буряків, м'яса, молока, риби тощо). Можна назвати такі узагальнюючі обов'язки здавальника продукції:

— продати сільськогосподарську продукцію, яка відповідає діючим стандартам або технічним умовам, у передбачені договором терміни з урахуванням строків дозрівання культур, умов їх виробництва (вирощування) і зберігання продуктів;

— забезпечити рекомендований засновником догляд за сільськогосподарськими культурами, застосовуючи при цьому вимоги агротехніки і засоби боротьби із шкідниками;

— забезпечити своєчасне збирання і здавання продукції, в разі потреби — у затареному вигляді;

— не пізніш обумовленого договором строку до початку здавання продукції повідомляти заготівельника про її наявність і кількість.

Контрактант як друга сторона договору у свою чергу зобов'язується:

— прийняти закуплену продукцію від виробника у першу чергу, у визначеній кількості, в обумовленому місці і в терміни, передбачені договором;

— на бажання виробника видати йому аванс, у встановленому розмірі від суми договору, на закуплену продукцію тваринництва і продукцію рослинництва;

— сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, інвентарю, а також районованих сортів насіння зернових, картоплі, овочевих культур, саджанців, мінеральних добрив, пестицидів тощо;

— ознайомити виробника з вимогами діючих стандартів і технічних умов на продукцію,що підлягає закупівлі;

— завезти виробникові, в разі потреби, до початку збирання врожаю тару (мішки, контейнери, ящики) у необхідній кількості;

— оплатити виробнику вартість закупленої продукції.

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації

1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

2.Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника

4.Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

1. Сторони договору контрактації сільськогосподарської продукції мають виконувати договірні зобов'язання належним чином відповідно до договору, закону та інших правових актів. Для виконання цього договору застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Головна особливість договору контрактації відповідно до ГК полягає у тому, що виробник сільськогосподарської продукції бере на себе обов'язок виробити для контрактанта певну кількість продукції, яка за якістю відповідає державним стандартам.

Кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси держави як замовника і забезпечення виробникам як господарюючому суб'єкту свого інтересу. Виробник сільськогосподарської продукції має усвідомлювати, що за порушення договірних зобов'язань йому доведеться нести майнову відповідальність як узгоджену договором, так і встановлену законом. Тобто з перших днів після укладення договору контрактації виробник повинен вжити всіх організаційно-правових, економічних, агро-, зоотехнічних і трудових заходів, спрямованих на виконання зобов'язань.

Важливо не лише виробити передбачену договором продукцію, а й забезпечити її передачу контрактанту і належне документальне оформлення такої передачі. Саме тому закон вимагає, щоб виробник не пізніше п'ятнадцяти днів до початку збуту продукції повідомив кон­трактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. З метою уникнення у майбутньому непорозумінь доцільно, щоб таке повідомлення було направлено контрактантові у письмовій формі (листом, по факсу, електронною поштою, телеграфом). Бажано перевірити, чи отримав контрактант повідомлення від зобов'язаної сторони, а також зафіксувати у письмовій формі погодження графіка здачі продукції.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених договором. Отже, якщо виробник пред'явив для реалізації продукцію в більшому обсязі, ніж це передбачено договором, то контрактант зобов'язаний також її прийняти. Дана вимога виробника є обов'язковою для контрактанта, якщо продукція за якістю і технічними характеристиками відповідає умовам, встановленим договором. У коментованій статті передбачено, що нестандартна продукція, яка швидко псується, придатна для використання у свіжому або переробленому вигляді, і стандартна продукція, яка швидко псується, що збувається понад обсяги, передбачені договором, приймається контрактантом за цінами і на умовах, погоджених сторонами. Згідно з ч. 5 ст. 193 ГК виробник має право виконати зобов'язання щодо поставки продукції достроково, якщо в договорі немає заборони на прийняття її раніше обумовленого строку. Така норма закону забезпечує захист інтересів сільськогосподарського товаровиробника, господарська діяльність якого в окремих випадках залежить від кліматичних та гідрометеорологічних умов. На вимогу виробника продукції контрактант відповідно до ч. 8 ст. 193 ГК, приймаючи виконання договірного зобов'язання, повинен видати письмове посвідчення його виконання повністю або частково.

3. Статтею 197 ГК встановлено, що зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або за місцем, визначеним змістом зобов'язання. Із коментованої статті випливає, що договором контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника. Договором визначається також продукція, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Транспортні витрати на перевезення продукції за договором контрактації можуть покладатись на виробника продукції за цінами, що встановлюються перевізником.

У радянський період існувало правило, що транспортування продукції визначалося договором між сторонами. Воно може покладатись на контрактанта, який з метою забезпечення плану державних закупок сільськогосподарської продукції бере на себе зобов'язання здійснювати її перевезення за власні кошти.

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації

1.За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором котрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, повну її вартість.

3.У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

4.У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

1. Неустойка є одним з видів штрафних господарських санкцій у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 272 ГК у договорах контрактації сільськогосподарської продукції, поряд з іншими умовами, повинна передбачатися взаємна майнова відповідальність сторін уразі невиконання ними умов договору, зокрема, за недодержання встановлених строків здавання виробленої продукції виробник сплачує контрактантові неустойку в розмірі, визначеному договором.

Оскільки застосування санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів держави, організацій та громадян, то відповідальність сторін договору настає і тоді, коли у договорі не визначена неустойка (або її розмір) за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором. При цьому розмір санкції може бути встановлений договоромконтрактації у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язань, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі вартості продукції (ч. 4 ст. 231 ГК

Встановлення строків здавання-приймання продукції є однією з істотних умов договору контрактації сільськогосподарської продукції. Порушення встановлених договором строкыв здавання продукції виробником розглядається як невиконання умов договору, за яке настаєюридична відповідальність. ГК передбачає різні види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Згідно з коментованою статтею договором повинні передбачатись штрафна санкція у вигляді неустойки та її розміри.

У разі коли порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктомгосподарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Усі ці обставини, що впливають на застосування штрафних санкцій, є характерними і для договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Виходячи з цього у разі коли з тих чи інших причин договором контрактації неустойка за невиконання договірних зобов'язань не встановлена, хоч вона мала бути встановлена, згідно з ч. 2 ст. 231 ГК за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому згідно з ч. 6 ст. 232 ГК нарахувань штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

2. Дещо інший підхід до відповідальності встановлено ГК за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у paзі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, які погоджені сторонами. У таких випадках контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п"яти відсотків вартості неприйнятої продукції враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила правопорушення, включаються: вартість втраченого чи пошкодженого майна у зв'язку з невиконанням строків здавання-приймання продукції; додаткові витрати, понесені стороною; недоодержання прибутку (втрачена вигода); матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Особливо жорсткі господарські санкції застосовуються до заготівельника у разі відмови від приймання швидкопсувної продукції.За ці порушення заготівельник зобов’язаний відшкодувати виробникові повну вартість неприйнятої продукції.

3. Виробник сільськогосподарської продукції зобов’язаний не тільки сплатити контрактанту неустойку, а й відшкодувати йому збитки, завдані тим, що ним не було своєчасно підготовлено продукцію до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта.

4.У договорі контрактації можуть бути також передбачені інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань відповідно до вимог ГК. Згідно з його ст.217 у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські. До штрафних санкцій, що можуть передбачатися у договорі контрактації, крім неустойки відносяться штраф і пеня (ст.230ГК). Так, за порушення зобов’язання, передбаченого договором контрактації щодо якості (асортименту) продукції, може встановлюватися штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісної (нестандартної) продукції.

Треба мати на увазі, що в окремих випадках суд може відповідно до ст.233 ГК зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема у разі коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками заготівельника, або ж якщо порушення зобов’язання не завдано збитків іншим учасникам господарських відносин.

Параграф 3.Енергопостачання.

Стаття 275. Договір енергопостачання.

1.За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару,гарячу і перегріту воду (далі- енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченим договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

3. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

4.Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище,зокрема суб’єкти природних монополій, зобов’язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

5. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну ( комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

1. Енергопостачання – одна із форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяльність суб”єктів господарювання (див. Коментар до ч.3 ст.263). Разом з тим енергопостачання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу енергії на підставі договору.

Як форма господарсько-торговельної діяльності енергопостачання опосередковується договором енергопостачання ,визначення поняття якого містить ч.1 коментованої статті.

Договір енергопостачання – це господарський договір, за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі- енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Електрична енергія (активна) – це енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-хімічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару (п.1.2 Правил користування електричною енергією,затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996р.(в ред. від 17 жовтня 2005р).

Правила користування електричною енергією передбачають можливість укладення двох видів договорів, які опосередковують забезпечення електроенергією: договору про купівлю-продаж електричної енергії як домовленості двох сторін (постачальника електричної енергії за нерегульованим тарифом і споживача), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами при продажу постачальником електричної енергії споживачу за нерегульованим тарифом, тобто вільними цінами; і договору про постачання електричної енергії як домовленості двох сторін (постачальника електричної енергії за регульованим тарифом і споживача), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами при продажу постачальником електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства Україні

Теплова енергія — це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (ст. 1 Закону України «Про теплопостачанні від 2 червня 2005 p.).

Зазначений Закон передбачає укладення договорів купівлі-продажу теплової енергії між ттеплогенеруючою, теплотранспортною або теплопостачальною організацією і споживачами.

2.Частина 2 коментованої статті встановлює заборону на відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання. Однак слід мати на увазі, що у разі введення надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 берета 2000 р. підприємства, установи та організації електроенергетики, розташовані у місцевостях,де введено надзвичайний стан, зобов'язані виконувати розпорядження органів, які здійснюють заходи надзвичайного стану на відповідній території, щодо енергопостачання споживачів незалежно від умов укладених договорів (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про електроенергетику»).

3.Предметом договору енергопостачання є окремі, чітко визначені, види енергії - електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода, найменування яких містяться в державних стандартах або технічних умовах. Такі види ресурсів, як нафта, газ, вода,не є об'єктом договору енергопостачання. Вони можуть бути або об'єктом договору купівлі-продажу (поставки), або об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, передбаченого ст. 714 ЦК.

4.Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про природні монополії» суб'єкт природної монополії — це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольнеутворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Розбіжності, що виникають при укладенні договору енергопостачання із суб'єктами природних монополій, врегульовуються відповідно до ст. 181 ГК.

Слід також мати на увазі, що згідно з ч. 2 ст. 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, розташованому на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору (ч. 4 ст. 25 Закону України „ Про теплопостачання»).

5. Згідно з ч. З ст. 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники, які здійснюють передачу електричної енергії з використанням власних мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на передачу електричної енергії. Аналогічну норму щодо теплопостачальних організацій містить ч. З ст. 25 Закону України «Про теплопостачання»).

Стаття 276. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання

1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. (Частина перша статті 276 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід 15.12.2005).

2.Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.

3.Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов'язком для сторін договору.

4.Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.

5. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника,підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.

6.Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

7. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

8. У разі якщо абонент має власне енергоджерело і відпускає енергію в мережі енергопостачальника, допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергії.

1. Як встановлено ч. 1 коментованої статті, загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Наприклад, порядок визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності встановлений розд. 5 Типового договору про постачання електричної енергії (Додаток № 3 до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України в редакції постанови НКРЕ від 17 жовтня 2005 p.).

Для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше дати, визначеної сторонами в договорі, надає постачальнику електричної енергії відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії.

У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання електричної енергії (потужності) на наступний рік установлюється постачальником електричної енергії на рівні відповідних періодів поточного року.

Договірна величина споживання електричної енергії визначається на рівні:

заявленої споживачем — у разі відсутності у споживача заборгованості за використану електричну енергію або в разі виконання боргових зобов'язань і проведення поточних платежів у визначені терміни;

забезпеченому обсягом попередньої оплати споживача;

передбаченому кошторисом доходів та видатків на оплату спожитої електроенергії — для установ та організацій, що фінансуються з бюджету.

Договірні (граничні) величини доводяться постачальником електричної енергії до відома споживача письмовим повідомленням, що є невід'ємною частиною договору, не пізніш як за 10 днів до початку наступного розрахункового періоду.

За підсумками розрахункового періоду договірна величина споживання електричної енергії коригується її постачальником до рівня фактично оплаченої за цей розрахунковий період величини спожитої електричної енергії, та відповідно здійснюється коригування договірної величини рівня електричної потужності.

Договірні величини споживання електричної потужності на розрахунковий період визначаються на години максимуму навантажень енергосистеми для споживачів з приєднаною потужністю більше 150 кВ-А виходячи з установленого енергосистемою завдання щодо граничного споживання електричної потужності.

У разі, якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоді.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює, що пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності у енергопостачальника виробничих можливостей.

3. Якість електричної енергії – це перелік визначених Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики значень нормально допустимих та гранично допустимих норм якості електричної енергії, у разі дотримання яких забезпечується електромагнітна сумісність електричних мереж електропередавальної організації та електроустановок споживачів електричної енергії.

4. Для різних постачальників електричної енергії за регульованим тарифним органом, що здійснює централізоване диспетчерське управління, можуть установлюватися різні години початку максимуму навантаження енергосистеми залежно від добового графіка навантаження об”єднаної енергосистеми України.

5.Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника,підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв”язку зі сприятливими погодними умовами,поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.

6. Відповідно до ст.17 Закону „Про енергетику” формування оптових тарифів на електричну енергію здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України згідно з договором. Оптові тарифи можуть передбачати витрати на спільне фінансування розвитку нетрадиційних джерел електричної енергії.На фінансування будівництва вітрових електростанцій, встановлюється цільова надбавка в розмірі 0,75 відсотка до діючого тарифу на електричну енергію, що продається виробниками електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України,крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками.

Роздрібна ціна на електричну енергію формується енергопостачальниками згідно з умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими ( локальними) електромережами регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Збитки енергопостачальників від надання пільг з оплати за спожиту електричну енергію окремим категоріям побутових споживачів відшкодовується за рахунок джерел, визначених законодавчими актами, які передбачають відповідні пільги.

Тарифи на електричну енергію,вироблену не теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для потреб споживачів території здійснення ліцензованої діяльності,регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України з урахуванням тарифів на теплову енергію. Тарифи на електричну енергію, вироблену на вітрових електростанціях, регулює Національна комісія регулювання електроенергетики України.

Регулювання тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях,інших установках з комбінованим виробництвом теплової і електричної енергії,здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Підприємства, які постачають електричну енергію мережами, які не є їх власністю, повинні купувати електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії України та вносити плату за користування місцевими (локальними) електричними мережами.Постачання електричної енергії споживачам зазначеними підприємствами здійснюється за тарифами, які обумовлюються в договорах на постачання електричної енергії.

7. Підприємства житлово-комунального господарства та підприємства, які надають послуги із забезпечення комунально-побутових потреб населення, установи та організації, які фінансуються з державного

та/або місцевого бюджету, здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії на початку періоду,наступного за розрахунковим,відповідно до договору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії.

Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених Правилами користування електричною енергією.

8. Частина 8 коментованої статті встановлює порядок розрахунків у разі якщо абонент не лише одержує енергію від енергопостачальника, але, маючи власне енергоджерело, в свою чергу відпускає енергію в мережі енергопостачальника. У таких випадках допускаються розрахунки за сальдо взаємно одержаної енергії.

Стаття 277. Правила користування енергією

1. Абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

2. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії.

3. Абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.

4. Абонент зобов'язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією.

5. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.

1. Сьогодні в Україні діють Правила користування електричною енергією, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17 жовтня 2005 р. № 910).

Постановою КМУ від 21 липня 2005 р. № 630 затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

2. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії. Наприклад, Правила користування електричною енергією містять Типовий договір про постачання електричної енергії (додаток 3 до Правил), а Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення — Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

3. Чинні Правила користування електричною енергією, крім терміна «споживач», оперують терміном «субспоживач», під яким розуміється суб'єкт господарської діяльності — споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки суб'єкта господарської діяльності — споживача (субспоживача).

Відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж споживача, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2 до Правил користування електричною енергією).

Основні споживачі, для яких надання послуг з передачі електричної енергії не є основним видом діяльності та які не є електропередавальними організаціями, не мають права відмовити субспоживачам у разі дотримання останніми вимог Правил щодо укладення договорів про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, якщо стосовно субспоживачів вони є монополістами з передачі електричної енергії.

Договір про технічне забезпечення електропостачання споживача має укладатися відповідно до Типового договору (додаток 1 до Правил).

4. Договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача узгоджується з постачальником електричної енергії у частині дотримання показників якості електричної енергії, режимів споживання та застосування обмеження постачання електричної енергії в разі заборгованості субспоживача за електричну енергію.

5. Наприклад, згідно із ст. 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користування електричною енергією).

У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Споживач енергії згідно із статтею 26 Закону «Про електроенергетику» несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування елек­тричною і тепловою енергією.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про теплопостачання» до суб'єктів господарювання — юридичних осіб за правопорушення у сфері теплопостачання уповноваженими органами застосовуються такі штрафні санкції:

1) за неподання передбаченої законом інформації уповноваженим державним органам або подання завідомо недостовірної інформації — у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень чи приписів Державної інспекції з енергозбереження, або Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії, або Національної комісії регулювання електроенергетики України — у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян:

3) за перешкоджання або недопущення до систем теплопостачання та теплоспоживання працівників органів державного нагляду або представників теплогенеруючих (теплопостачальних) організацій при виконанні ними службових обов'язків — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) за порушення ліцензійних умов або діяльність з простроченою ліцензією — до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) за необгрунтоване застосування тарифів на виробництво теплової енергії та її транспортування чи постачання або завищення нарахування плати за фактично відпущену теплову енергію споживачу (покупцю) — у розмірі до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) за постачання теплової енергії, параметри якої не відповідають державним стандартам, затвердженим нормативам на теплову енергію, умовам договору купівлі-продажу, що зафіксовано представниками теплопостачальної (теплогенеруючої) організації та споживача у відповідному акті, — у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; після трьох таких порушень постачальник теплової енергії сплачує штраф як за порушення ліцензійних умов;

7) за самовільне (несанкціоноване) від'єднання споживача від теплової мережі теплопостачальної (теплогенеруючої) організації до закінчення строку дії договору купівлі-продажу теплової енергії — у розмірі до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) за водорозбір із систем опалення через крани та інші пристрої; самовільне підключення до систем опалення без укладання договору купівлі-продажу теплової енергії; роботу з пошкодженими пломбами на приладах комерційного обліку теплової енергії або їх роботу з простроченим строком метрологічної повірки — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) за неприєднання власниками теплових мереж до теплової мережі теплогенеруючої установки або споживача теплової енергії, які розташовані на території, закріпленій за власниками, в разі виконання ними умов на приєднання — у розмірі до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Параграф 4. Біржова торгівля

Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність

1. Здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом надання послуг суб'єктам господарювання у здійсненні ними торговельних операцій спеціально утвореною господарською організацією — товарною біржею.

2. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності визначаються цим Кодексом, прийнятими відповідно до нього законами та іншими нормативно-правовими актами.

1. Особливістю торговельно-біржової діяльності є те, що здійснюється вона спеціально утвореними господарськими організаціями — товарними біржами. Функції (основні напрями діяльності) біржі випливають насамперед з поняття цієї спеціальної господарської організації, а саме:

товарна біржа виконує функцію товаророзподільчого каналу, або механізму, завдяки якому товар розподіляється між споживачами за реальною ціною;

товарна біржа є свого роду суб'єктом господарювання, який організовує ринок. Тому її ще називають організованим ринком. Вона створює необхідні умови учасникам біржових торгів у проведенні останніх. На біржі здійснюються купівля-продаж і обмін товарної маси, що характеризується взаємозамінюваністю і не потребує додаткового узгодження технічних характеристик. Продукція, що надходить на біржу, має відповідати стандартам;

товарна біржа — це місце, де узгоджуються попит і пропозиція на певний біржовий товар;

товарна біржа є регулятором цін. Через коливання біржового попиту і біржової пропозиції тут не може застосовуватися державне регулювання цін;

товарна біржа стабілізує ціни на біржовий товар. Функція стабілізації цін здійснюється через механізм біржової спекуляції або гри на підвищення і зниження цін;

біржа є місцем так званого біржового котирування цін. Біржове котирування — це реєстрація біржовими органами курсів цін, що виникають стихійно, на окремі біржові товари з урахуванням укладених біржових угод;

біржа збирає і обробляє ринкову інформацію, тобто є інформаційним центром ринку щодо виробництва біржового товару, динаміки попиту на товари, цін на біржових та інших ринках тощо. Біржа забезпечує інформаційне обслуговування своїх клієнтів, у тому числі шляхом видання біржового бюлетеня — періодичного органу, в якому публікуються курси цін на товари;

товарна біржа розробляє товарні стандарти, встановлює сорти товарів, реєструє марки фірм, допущених до біржової торгівлі;

товарна біржа виконує арбітражні функції, тобто розглядає спори між членами біржі, а також між членами біржі та їх контрагентами.

2. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності визначаються, крім ГК, прийнятими відповідно до нього законами та іншими нормативно-правовими актами. Основним серед них є Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р., який визначає умови створення та діяльності товарних бірж на території України. Крім того, кожна товарна біржа діє на підставі статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є локальними нормативними актами.

Стаття 279. Товарна біржа

1. Товарна біржа є особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям.

2. Товарна біржа є юридичною особою, діє на засадах самоврядування і господарської самостійності, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням.

3. Товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання. Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

4. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Засновники сплачують пайовий внесок.

5. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

6. Державна реєстрація товарної біржі провадиться відповідно до вимог статті 58 цього Кодексу.

7. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

8. Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами рівноправності учасників біржових торгів, публічного проведення біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін.

1. Особливий характер товарної біржі як суб'єкта господарювання розкривається через її функції (див. коментар до ч. 1 ст. 278).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» вона є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо укладення біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядкування і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій. Тобто біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні), функції в економіці шляхом виявлення курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета — сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.

У світовій практиці біржової торгівлі товарні біржі класифікують на види залежно від ряду критеріїв.

Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на:

вузькоспеціалізовані (предметом торгівлі на таких біржах є один вид товарів);

спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як правило, однотипні групи товарів);

універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент різноманітних товарів).

Залежно від характеру біржових угод виділяють: біржі реального товару, на яких предметом купівлі-продажу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для виготовлення); ф'ючерсні, на яких, здійснюється торгівля не реальними товарами, а контрактами на них; опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у наступному періоді; комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.

Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в торгах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких, крім членів біржі, в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладення біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

2. Товарна біржа як суб'єкт господарювання діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Самоврядування як основа діяльності товарної біржі означає, що вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів.

У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі).

Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.

3. Частина 3 коментованої статті встановлює особливості створення товарної біржі. Остання створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання. Цим вона відрізняється від господарських товариств, якими визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Товарна біржа може бути створена лише суб'єктами господарювання, тоді як господарське товариство — юридичними та/або фізичними особами. Товарна біржа є об'єднанням заінтересованих суб'єктів господарювання, а господарське товариство — об'єднанням майна і участі в підприємницькій діяльності. Крім того, товарна біржа не має на меті одержання прибутку, а мета створення господарського товариства — саме одержання прибутку.

Відповідно до положень ЦК (ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 85) товарна біржа відноситься до непідприємницьких товариств.

Особливість створення товарної біржі полягає і в тому, що її засновниками і членами не можуть бути органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи та організації, що повністю або частково утри­муються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу, згідно із статутом біржі, вітчизняні та іноземні юридичні та фізичні особи. Порядок прийняття у члени біржі та вибуття з її складу визначаються статутом товарної біржі.

4. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок створення товарної біржі, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Пайовий внесок — це внесок, що його сплачує кожний із засновників.

Вступний внесок — це внесок, що його сплачують інші члени біржі (не засновники), тобто прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні суб'єкти господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про товарну біржу» вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості «біржового місця», яка визначається виходячи з попиту та пропозиції на «біржове місце». Особа, яка сплатила пайовий або вступний внесок, набуває управнення власника щодо «біржового місця» і може винаймати свої членські права, а також продавати ці права за правилами, встановленими біржовим комітетом (радою біржі).

Періодичний внесок — це встановлений товарною біржею внесок, що його періодично (у встановлені засновниками терміни) мають сплачувати члени біржі.

5. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про товарну біржу» у статуті товарної біржі визначаються:

найменування та місцезнаходження біржі;

склад засновників;

предмет і цілі діяльності біржі;

види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;

органи управління біржею, порядок їх утворення та компетенція, організаційна структура біржі;

порядок прийняття у члени біржі та припинення членства;

права та обов'язки членів біржі та біржі — перед третіми особами, а також членів біржі — перед біржею та біржі — перед її членами; порядок і умови застосування санкцій; майнова відповідальність членів біржі; порядок припинення біржі.

У статуті можуть передбачатися й інші положення, що стосуються створення та діяльності товарної біржі.

6. Державна реєстрація товарної біржі провадиться відповідно до вимог ст. 58 ГК, тобто в порядку, встановленому для державної реєстрації суб'єктів господарювання (див. коментар до ст. 58).

7. Оскільки товарна біржа є носієм спеціальної господарської компетенції (особливим суб'єктом господарювання, як зазначено у ч. 1 коментованої статті), вона не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Тому товарна біржа не може здійснювати діяльність, не пов'язану з організацією біржової торгівлі, в тому числі торговельну, торговельно-посередницьку (комісійну, агентську, брокерську, дилерську тощо) та іншу, що має на меті одержання прибутку.

8. Подібні основні принципи діяльності товарної біржі встановлені ст. 2 Закону України «Про товарну біржу».

Стаття 280. Права та обов'язки товарної біржі