3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

1. Коментована стаття присвячена визначенню змісту поняття «правовий господарський л: рядок», яке є нормативною складовою більш широкого поняття — «суспільний господарський порядок» (преамбула до ГК).

Стаття в концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економічній системі України, утвердженню якого має сприяти ГК. Вона зводить докупи розрізнені конституційні положення, які визначають основи регулювання відносин у сфері господарювання, і таким чином дає учасникам останніх цілісне уявлення щодо правових засад, на яких грунтується правопорядок у вказаній сфері.

Крім того, вона встановлює загальну вимогу фундаментального, стратегічного характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади три прийнятті управлінських рішень стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин. Такою загальною вимогою є оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання з державним регулюванням макроекономічних процесів. Це означає, що в правовому регулюванні у сфері господарювання не повинно бути крайнощів, тобто, з одного боку, усунення держави від впливу на формування та здійснення економічних відносин, а з іншого — невиправданого втручання органів держави у ці відносини. Вплив на економіку держава має здійснювати, головним чином, заходами регулювання макроекономічних процесів, а не дріб'язковою регламентацією діяльності підприємців, втручанням у їх оперативні господарські відносини.

У першу чергу дана вимога має враховуватися при прийнятті законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України (далі — КМУ), спрямованих на регулювання відносин у сфері господарювання. Орієнтирами і визначальними критеріями при цьому мають бути відповідальність держави перед людиною за свою діяльність, передбачена ст. З Конституції України, а також необхідність утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Вказана загальна вимога конкретизується у загальних принципах господарювання (ст. 6 ГК).

2. У ч. 2 коментованої статті наведено основні конституційні положення, якими визначається господарський правопорядок в Україні. Деякі з них є загальними засадами конституційного ладу України. Зокрема, ст. 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є і: актами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права їх власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в л значених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкті права власності рівні перед законом.

Винятковим значенням землі в економічному житті України зумовлено окреме конституційне встановлення її правового режиму, якому спеціально присвячено ст. 14 Конституції, в якій проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особли­вою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Господарський правопорядок в Україні має формуватися також з урахуванням конституційного обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції).

Одне з фундаментальних конституційних положень, на яке спирається національний господарський правопорядок, міститься у частині першій ст. 15 Конституції, згідно з якою суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності. Серед інших принципових положень, що на рівні засад конституційного ладу визначають правопорядок у сфері господарювання, необхідно назвати положення ст. 18 Конституції щодо взаємовигідного співробітництва України з іншими країнами; положення ст. 8 Конституції щодо: визнання і дії в Україні принципу верховенства права; найвищої юридичної сили Конституції України; конституційних норм як норм прямої дії; гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав громадян безпосередньо на підставі Конституції.

Важливими складовими, якими визначається правопорядок у сфері господарювання, є ряд конституційних економічних і соціальних прав громадян. Насамперед, це право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції). Згідно з цією статтею право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; це право є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану допускається примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості. Кон­фіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб також можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Водночас вказаною статтею власників зобов'язано використовувати власність таким чином, щоб не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Ще одним конституційним правом, важливим для визначення господарського правопорядку, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене в ст. 42 Конституції. З метою належного здійснення даного права держава забезпечує захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає недобросовісної конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також неправомірного обмеження конкуренції, визначає законом види і межі монополії. Держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, захищає права споживачів, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією. Насамперед, це право кожного на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, гарантується захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції). Кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується шляхом визначення законом максимальної тривалості робочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, інших умов здійснення цього права, а також надання днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції).

Водночас Конституція гарантує тим, хто працює, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, яке здійснюється в порядку, встановленому законом (ст. 44 Конституції), а також право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36 Конституції).

3. Наведений у коментованій статті перелік конституційних положень загальним чином визначає конституційно-правові межі господарського правопорядку, рамки, в яких повинні формуватися господарське та інше законодавство, прийматися відповідні управлінські рішення органами державної влади та органами місцевого самоврядування (програми діяльності уряду, регіональні програми тощо).

Таким чином, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог. Термін «законодавство» вживається в даному випадку в його широкому розумінні — як сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи локальні акти (колективні договори, статути тощо), якими регулюються відносини, що складаються у сфері господарювання.

Суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання, оскільки вони здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави, моральних принципів і норм, ділових правил і звичаїв (навіть попри відсутність юридичної відповідальності за недодержання вказаних правил, звичаїв тощо).

Стаття 6. Загальні принципи господарювання