2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

1. Оперативно-господарські санкції характеризуються суттєвими особливостями порівняно з іншими видами господарських санкцій, які застосовуються за невиконання або неналежне виконання господарських договорів: відшкодування збитків, стягнення майнових (штрафних) санкцій — неустойки (штрафу, пені). Застосування штрафних санкцій, як і відшкодування збитків, завжди тягне настання безпосередніх та несприятливих майнових наслідків для правопорушника. Оперативні ж заходи впливу мають організаційний характер і безпосередньо спрямовані на перетворення структури правовідношення (зміну послідовності виконання зобов'язання, припинення або зупинення виконання тощо), хоча в підсумку їх застосування негативно впливає на результати господарської діяльності порушника.

Безпосередня мета застосування оперативно-господарських санкцій полягає не у компенсації кредитору втрат майнового характеру, що сталися внаслідок порушення зобов'язання контрагентом, і навіть не у заходах організаційного характеру, а насамперед у запобіганні виникненню та/або у мінімізації втрат (збитків) кредитора шляхом припинення правопорушень з боку контрагента та їх превенції.

Цивільно-правовим аналогом поняття оперативно-господарських санкцій, що вживається у ГК, можна вважати правові наслідки, встановлені договором або законом, які настають у разіпорушення зобов'язання (зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; розірвання договору, зміна умов зобов'язання) (ст. 611 ЦК). Статтею 615 ЦК передбачається, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом. У ГК не розкривається зміст поняття «порушення зобов'язання». Відповідно до ст. 610 ЦК під порушенням господарського зобов'язання розуміється його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій (ч. З ст. 237 ГК), що підвищує превентивний ефект від їх застосування.

Застосування оперативно-господарських санкцій не пов'язане з покладенням на правопорушника будь-яких додаткових правових обтяжень.

Сферою застосування оперативно-господарських санкцій, за змістом коментованої статті, є майново-господарські договірні відносини, хоча не виключено, що вони можуть застосовуватися і в організаційно-господарських відносинах, які складаються між учасниками госпо­дарських відносин на основі договору.

2.При застосуванні цієї норми слід мати на увазі викладені у ст. 193 ГК загальні положення про виконання господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Системне тлумачення цієїнорми (із правилами ч. 2 ст. 235, ст. 236 ГК, ст. 538 ЦК) дає підстави стверджувати таке

У господарській практиці застосування оперативно-господарських санкцій не обмежується лише випадками, коли ці санкції передбачені договором (згідно з ч. 2 ст. 235 ГК до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачені договором), оскільки такого роду санкції можуть встановлюватися для окремих видів договірних зобов'язань безпосередньо законом. При цьому в тих випадках, коли право на односторонню відмову від виконання зобов'язання передбачено безпосередньо законом, немає необхідності фіксувати в договорі право правомочної сторони на застосування зазначеного оперативного заходу.

Наведемо декілька з доволі численних прикладів. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ГК у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається за стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари вже оплачені покупцем, — вимагати повернення сплаченої суми . Відповідно до ч. З ст. 270 ГК у разі поставки некомплектних виробів постачальник (виробник) зобов 'язаний на вимогу покупця (одержувача) доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами у той самий строк, якщо сторонами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець (одержувач) має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару. Згідно з ч. 4 ст. 320 ГК підрядник має право не братися з. боту, а розпочату роботу зупинити в разі порушення замовником своїх зобов'язань за договором, внаслідок якого початок або продовження робіт підрядником стають неможливо л чи значно ускладненими.

3. Відповідно до ст. 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У задній статті немає формулювання, аналогічного тому, що міститься у ч. 1 ст. 614 ГК: особа, якапорушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Але відповідно до ч. 2 ст. 218 ГКучасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів длянедопущення господарського правопорушення. Отже, відповідальність суб'єкта господарювання настає за наявності у нього реальної можливості діяти правомірно і невиконання ним необхідних дій, спрямованих на недопущення правопорушення, що є аналогом вини. Особливе значення мають ці обставини при реалізації таких форм господарсько-правової відповідальності, які пов'язані з негативними майновими наслідками для боржника (відшкодування збитків, стягнення штрафних санкцій, адміністративно-господарських штрафів, конфіскації).

За змістом ч. 3 ст. 235 ГК для застосування оперативно-господарських санкцій в односторонньому порядку наявність або відсутність зазначених вище обставин не мають юридичного значення. Кредитор, застосовуючи заходи оперативного впливу на боржника, переслідує мету попередити або припинити власні майнові втрати.

Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій

1.У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4)відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

1. За результатом, який настає внаслідок застосування до несправного контрагента оперативно-господарських санкцій, можна виділити дві основні групи цих санкцій:

1) заходи, застосування яких приводить до зміни змісту господарського зобов'язання (прав та обов'язків сторін);

2) заходи, застосування яких тягне припинення господарського зобов'язання.

За загальним правилом не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Необхідно звернути увагу на зв'язок ч. 6 ст. 193 ГК з положенням ст. 538 ЦК про зустрічне виконання зобов'язання. Статтею 171 Цивільного кодексу УРСР 1963 року в якості загального принципу встановлювалося, що взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватися одночасно, якщо із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає інше. Винятки могли бути передбачені безпосередньо в законі чи договорі. У чинному ЦК наводиться принципово інше вирішення цього питання. У ст. 538 зустрічне виконання зобов'язання визначається як виконання свого обов'язку однією із сторін, що відповідно до договору обумовлене виконанням свого обов'язку другою стороною. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку в установлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Таким чином, необхідною умовою визнання виконання зобов'язання зустрічним є те,що обумовленість послідовності виконання сторонами своїх обов'язків має бути прямо передбачена у договорі. Формулювання відповідної умови договору може бути різним (пряма вказівка на те, що виконання зобов'язання однією стороною здійснюється лише після його виконання іншою стороною; інше визначення послідовності дій, наприклад, відвантаження продукції у визначений термін після сплати покупцем ціни товару). Головне, що в договорі необхідно закріпити у чіткій та однозначній формі умову, що права сторони, яка здійснює зустрічне виконання, залежать від того, як інша сторона виконує свій обов'язок.

Як уже зазначалося, оперативно-господарські санкції можуть встановлюватися в законах та інших нормативно-правових актах. Так, відповідно до п. 28 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 1 вересня 2005 р. № 668, які обов'язково мають враховуватися при укладенні та виконанні договорів підряду в капітальному будівництві незалежно від джерел фінансуванню робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників), замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений договором підряду, стає неможливим. Відповідно до п. 30 Загальних умов підрядник має право відмовитися від договору підряду та вимагати від замовника сплати договірної ціни пропорційно виконаним роботам, а також відшкодування збитків, не покритих цією сумою, у разі неможливості використання ресурсів, наданих замовником.

2. Наведений у ч. 1 коментованої статті перелік оперативно-господарських санкцій може використовуватися сторонами як орієнтовний. Сторони договору можуть домовитися про застосування інших санкцій такого виду. За відсутності відповідної умови договору оперативно-господарські санкції, перелічені у ч. 1 ст. 236 ГК, застосовуватися не можуть.

Оперативно-господарські санкції можна визначити як засоби забезпечення виконання зобов'язання з огляду на ч. 2 ст. 546 ЦК, відповідно до якої договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Оперативно-господарські санкції, перелічені у коментованій статті, по суті, деталізують положення ч. 6 ст. 193 ГК («зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання») і виступають аналогом положення ч. 1 ст. 615 ЦК, відповідно до якого у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Стаття 237. Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій.

1. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт nopyшення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські caнкціїзастосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

2. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.