2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарськихвідносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

1. У коментованій статті, яка загалом спрямована на захист боржника і попередження збагачення кредитора за рахунок стягнення великих сум штрафних санкцій, законодавець вживає оціночний критерій співвідношення штрафних санкцій та збитків — «надмірно великі».

При цьому не зазначено, які саме штрафні санкції можуть бути стягнені судом у зменшеному розмірі — лише ті, що визначені договором, або й ті, що імперативно визначені законом. Відповідно до ст. 231 ГК у випадках, коли розмір штрафних санкцій встановлений законом, суд не вправі зменшувати його на власний розсуд.

Крім того, з коментованої норми не випливає, розмір яких саме штрафних санкцій може бути зменшений судом. За загальним правилом ст. 232 ГК штрафні санкції є заліковими, якщо законом або договором не передбачено інше (зокрема виключну, штрафну або альтернативну неустойку). Тому у випадках, коли стягуються тільки штрафні санкції (виключна неустойка), або лише штрафні санкції за вибором кредитора (альтернативна неустойка), які заздалегідь визначені договором, кредитор не повинен доводити розмір завданих йому збитків (до того ж, збитки можуть і не виникнути), а суд не може входити в оцінку розмірності збитків і штрафних санкцій.

Якщо управненою стороною заявлено вимогу лише про стягнення штрафних санкцій, суд не може зобов'язати її до доведення наявності збитків та їх розміру, оскільки це суперечило б принципу диспозитивності судочинства. У такому разі відповідно до п. З ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання. У ст. 83 ГПК відсутні вказівки на обставини, за яких суд може зменшувати розмір неустойки. Як зазначається у листі В АСУ від 24 січня 1997 р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів», тяжкий з фінансовий стан боржника відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 205 ЦК УРСР, чинного на той час) не може розглядатися як підстава для зменшення неустойки. При зменшенні неустойки судом до уваги може братися незначність прострочення виконання зобов'язання, перевищення розміру штрафних санкцій над сумою заборгованості, будь-яка нерозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення.

Частина 1 коментованої статті може застосовуватися у випадках, коли кредитором одночасно заявлено вимоги і про стягнення штрафних санкцій, і про відшкодування збитків. При цьому позивач має не лише обґрунтувати розмір нарахованих штрафних санкцій, а й довести наявність збитків, їх причинно-наслідковий зв'язок із порушенням зобов'язання, розмір збитків.

При застосуванні даної статті необхідно враховувати вимоги ст. 226 ГК «Умови і порядок відшкодування збитків». Зокрема, у випадку, коли сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, невідкладно не повідо­мила про це другу сторону, вона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків (ч. 2 ст. 226 ГК). Якщо управнена сторона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, вона позбавляється права на відшкодування збитків, якщо законом або договором не передбачено інше (ч. З ст. 226 ГК).

У ч. 1 ст. 233 ГК перелічено обставини, які мають бути досліджені судом (за буквальним тлумаченням зазначеної норми суд зобов'язаний встановити всі ці обставини), зокрема, чи є порушення зобов'язання значним або навпаки.

2. Розвинений суспільний розподіл праці у сфері економіки породжує численні зв'язки (відносини) між товаровиробниками, товаровиробниками та споживачами, між товаровиробниками та управлінськими структурами — суб'єктами організаційно-господарських повноважень (органами державної влади та місцевого самоврядування, особами-засновниками) тощо. Окреме господарське договірне зобов'язання виступає правовою формою окремого відношення (зв'язку), що виникає у сфері господарювання. Договори різного виду, будучи самостійними правовідношеннями, своїми умовами пов'язані один з одним, внаслідок чого виникають «ланцюжки» договорів, кожна з ланок яких впливає на інші. Такого роду ланцюжки договірних відносини мають місце у сфері перевезення вантажів органами транспорту,у сферах електроенергетики, поставок продукції для пріоритетних державних потреб, приватизації, функціонування державного резерву, лізингової діяльності тощо.

Так, нормальне функціонування перевізного процесу (переміщення вантажів різними видами транспорту) забезпечується виконанням низки інших господарських договорів. Статтею 22 Статуту залізниць України передбачається, що виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів (зокрема про експлуатацію залізничної під'їзної колії, про подачу та забирання вагонів, транспортної експедиції тощо).

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р до допоміжних операцій, тобто послуг господарського характеру, що супроводжують власне перевезення вантажу автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Кожна з цих операцій здійснюється на підставі відповідної договірної конструкції (договір на завантаження, договір зберігання, договір про надання транспортно-експедиційні послуг). Кожен з цих договорів не є «самодостатнім» і існує у зв'язку з «ключовим» договором — договором перевезення вантажу. На виконання процесу транспортування вантажу справляє вплив активна участь у відносинах перевезення, крім перевізника та вантажовідправника як сторін цього договору, вантажоодержувача, який формально не є стороною договору.

Неустойка (у широкому розумінні) є одним із видів забезпечення виконання окремого господарського зобов'язання та формою господарсько-правової відповідальності у разі його порушення, однак порушення окремого зобов'язання фактично досить часто зачіпає не лише права та інтереси управненої сторони, а й — прямо чи опосередковано — права та інтереси інших учасників господарських відносин. Стягнення штрафних санкцій та відшкодуванні збитків є самостійними формами господарсько-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Якщо зобов'язана сторона порушила зобов'язання, управнена сторона може вимагати сплати передбаченої договором або законом неустойки, не доводячи при цьому як наявність збитків, так і їх розмір. Тим більш, не можна вимагати від управненої сторони, щоб вона доводила факт наявності (відсутності) збитків у будь-яких інших учасників господарських відносин. Не повинен цього доводити і сам боржник, зокрема, зважаючи на особливості складу збитків, до яких включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеногомайна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; материальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК).

Встановлення факту існування чи відсутності збитків у осіб, які не є стороною зобов'язання, без участі цих осіб у судовому процесі, неможливе. Отже, можливість зменшення розміру належних до сплати санкцій на підставі ч. 2 ст. 233 ГК існує у тому разі, коли інший учасник господарських відносин, тобто особа, яка не є стороною зобов'язання, висуває самостійні вимоги до боржника щодо відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції, виконати зобов'язання в натурі.

1. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

Принцип реального виконання господарських зобов'язань означає необхідність виконати зобов'язання в натурі, тобто здійснити конкретну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу). Зазначений принцип реального виконання підпорядковується генеральномупринципу належного виконання (будь-яке належне виконання є водночас реальним виконанням.

У випадку порушення зобов'язання кредитор має право вимагати виконання зобов'вязання в натурі: ст. 20 ГК передбачений такий спосіб захисту прав суб'єктів господарювання,як присудження до виконання обов'язку в натурі (для порівняння: ст. 16 ЦК способом захисту визначено примусове виконання обов'язку в натурі).

Коментована норма викладена як імперативна, проте у своєму логічно-системному зв'язку з ч. З ст. 193 ГК вона набуває диспозитивного характеру. Частиною 3 ст. 193 ГК передбачено, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Таким чином, принцип реального виконання зобов'язання може виключатися законом або договором шляхом безпосередньої вказівки на те, що сплата штрафних санкцій звільняє боржника від такого виконання.

Відмова управненої сторони від прийняття виконання зобов'язання, виконаного неналежно, може бути передбачена законом або договором. В останньому випадку така відмова є оперативно-господарською санкцією (детальніше див. коментар до статей 235, 236), яка має бути узгоджена сторонами і зафіксована у тексті договору. Треба зазначити, що застосування іншої господарської санкції (оперативно-господарської санкції як заходу оперативного впливу на боржника) не може автоматично звільнити боржника від реального виконання. У протилежному випадку довелося б визнати, що відмова управненої сторони від прийняття виконання ототожнюється з односторонньою відмовою від зобов'язання (договору) в силу безпосереднього припису ч. З ст. 193 ГК. Втім, одностороння відмова від зобов'язання може мати місце лише тоді, коли це передбачено законом або договором.

При застосуванні коментованої норми необхідно враховувати і те, що відповідно до ч. З ст. 237 ГК оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Стаття 235. Оперативно-господарські санкції

1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.