
- •Науково-практичний коментар господарського кодексу україни
- •Розділ і Основні засади господарської діяльності.
- •Глава 1 Загальні положення.
- •Глава 2 Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання.
- •Глава 3 Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції
- •Глава 4 Господарська комерційна діяльність (підприємництво).
- •Глава 5 Некомерційна господарська діяльність.
- •Розділ II Суб'єкти господарювання Главa 6 Загальні положення.
- •Глава 7 Підприємство
- •Глава 8 Державні та комунальні унітарні підприємства
- •Глава 9 Господарські товариства
- •Глава10 Підприємства колективної власності
- •Глава 11 Приватні підприємства. Інші види підприємств.
- •Глава 12 Об'єднання підприємств
- •Глава 13. Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання
- •Розділ III Майнова основа господарювання
- •Глава 14 Майно суб'єктів господарювання
- •Глава 15 Використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •Глава 16 Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •Розділ IV Господарські зобов'язання
- •Глава 21 Ціни і ціноутворення у сфері господарювання(189-192)
- •Глава 22 Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань.(193-208)
- •Глава 23 Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом.(209-215)
- •Розділ V. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання(ст.216-257)
- •Глава 24. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин(216-223)
- •Глава 25 Відшкодування збитків у сфері господарювання(ст.224-229)
- •Глава 26 Штрафні та оперативно-господарські санкції(230-237)
- •Глава 27 Адміністративно-господарські санкції.(238-250)
- •Глава 28 Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства(251-257)
- •Розділ VI Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 Галузі та види господарської діяльності (258-262)
- •Глава 30 Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності(263-294)
- •Глава 31 Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання(295-305)
- •Глава 32 Правове регулювання перевезення вантажів(306-316)
- •Глава 33 Капітальне будівництво (317- 324)
- •Глава 34 Правове регулювання інноваційної діяльністі
- •Глава 35 Особливості фінансового регулювання фінансової діяльності
- •Глава 36 Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія) (366-376)
- •Глава 37 Загальні положення (377-400)
- •Глава 38 Іноземні інвестиції (390-400)
- •Глава 39 Спеціальні (вільні) економічні зони(401-405)
- •Глава 40 Концесії (406-410)
- •Глава 41 Інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •Розділ і Основні засади господарської діяльності.
- •Глава 1 Загальні положення.
- •1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:
- •2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
- •3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.
- •3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
- •1. Загальними принципами господарювання в Україні є:
- •Глава 2 Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання.
- •1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
- •1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:
- •2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.
- •1. У сфері господарювання застосовуються:
- •2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;
- •2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.
- •3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.
- •1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
- •2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.
- •3.Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
- •1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
- •2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- •3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
- •Глава 3 Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції
- •1.Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:
- •2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.
- •1. Зловживанням монопольним становищем вважаються:
- •1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
- •1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
- •1.Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
- •3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.
- •2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладаннідоговорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.
- •1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:
- •3.Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних таперів.
- •Глава 4 Господарська комерційна діяльність (підприємництво).
- •1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
- •2.Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.
- •3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
- •1. Підприємництво здійснюється на основі:
- •1. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.
- •2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
- •1. 3 Метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:
- •2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
- •2.За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.
- •1. Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця;
- •2.Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу.
- •Глава 5 Некомерційна господарська діяльність.
- •3.Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
- •Розділ II Суб'єкти господарювання Главa 6 Загальні положення.
- •3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
- •1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа — підприємець у порядку, визначеному законом.
- •2.Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
- •Глава 7 Підприємство
- •1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
- •8.У випадках Існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
- •9.Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
- •1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
- •2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
- •3. Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та іншими законами.
- •3. Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.
- •1. Облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
- •Глава 8 Державні та комунальні унітарні підприємства
- •1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
- •Глава 9 Господарські товариства
- •2.Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.
- •1. Господарське товариство є власником:
- •1. Учасники господарського товариства мають право:
- •2.Учасники товариства мають також інші права, передбачені цим Кодексом, іншими законами та установчими документами товариства.
- •3. Учасники господарського товариства зобов'язані:
- •1. Облік і звітність господарських товариств здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
- •3. Достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у випадках, визначених законом, повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською організацією).
- •5. Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.
- •1. Порядок створення та порядок діяльності окремих видів господарських товариств регулюються цим Кодексом, Цивільним кодексом України та іншими законами.
- •Глава 10 Підприємства колективної власності
- •1. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
- •2. Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
- •2. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
- •1. Засновниками (членами) виробничого кооперативу можуть бути громадяни, іноземці та особи без громадянства. Чисельність членів виробничого кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.
- •2.Рішення про створення виробничого кооперативу приймається його установчими
- •3. Виробничий кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації відповідно до вимог цього Кодексу.
- •1. Основними правами членів виробничого кооперативу є:
- •2.Основними обов'язками членів виробничого кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень органів управління кооперативу.
- •3.Статутом виробничого кооперативу можуть передбачатися також інші права та обов'язки членів кооперативу.
- •1. Управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування , гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу.
- •1.Загальні збори:
- •2. Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані зі статутною діяльністю виробничого кооперативу.
- •1. Правління виробничого кооперативу створюється у кооперативі, до складу якого входить не менше десяти членів.
- •2. Правління кооперативу:
- •2. Спостережна рада обирається загальними зборами з числа членів кооперативу у складі трьох—п'яти осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.
- •3. Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також порядок діяльності спостережної ради встановлюються статутом кооперативу.
- •1. 3 Метою контролю за фінансово-господарською діяльністю виробничого кооперативу обирається ревізійна комісія, а в кооперативі, до складу якого входить менше десяти членів, — ревізор.
- •3. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів виробничого кооперативу.
- •2. Виробничий кооператив може застрахувати своє майно і майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу, якщо інший порядок не встановлено законом.
- •2. Виробничий кооператив ліквідується в загальному порядку ліквідації суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням такого:
- •Глава 11 Приватні підприємства. Інші види підприємств.
- •2. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодеком та іншими законами.
- •1. Фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
- •2 Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).
- •3. Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законній.
- •Глава 12 Об'єднання підприємств
- •4.Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.
- •1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.
- •Глава 13. Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання
- •Розділ III Майнова основа господарювання
- •Глава 14 Майно суб'єктів господарювання
- •2 Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
- •3.Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
- •3. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень,встановлених для захисту права власності.
- •1.Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників;
- •2.Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється цим Кодексом та іншими законами з урахуванням зазначених у статті 139 цього Кодексу видів майна.
- •1. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- •2. Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
- •Глава 15 Використання природних ресурсів у сфері господарювання
- •1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
- •2. Порядокнадання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
- •1. Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право:
- •1.Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний:
- •2.Законом можуть бути визначені й інші обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.
- •Глава 16 Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
- •1.Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.
- •1.Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:
- •2.Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.
- •1.Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом,
- •3.Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є;
- •4.Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України.
- •5.Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства.
- •6.Правила цієї статті застосовуються також до регулювання відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією у сфері господарювання прав на сорти рослин та породи тварин
- •2.Реєстрація торговельної марки, право на яку належить кільком особам, здійснюється в порядку, встановленому законом.
- •Глава 17 Цінні папери у господарській діяльності.
- •Глава 18 Корпоративні права та корпоративні відносини (Назва глави 18 розділу III із змінами, внесеними згідно із Законом № 483-V від 15.12.2006)
- •2.Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.
- •3.Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
- •1. Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
- •2.Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:
- •3.Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі якщо:
- •5. Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень цієї статті, якщо інше не встановлено законом.
- •2.Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави встановлюється Кабінетом Міністрів України.
- •1. Відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються цим Кодексом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
- •Розділ IV Господарські зобов'язання
- •Глава 19 Загальні положення про господарські зобов'язання(ст.173-178)
- •2.Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
- •3.Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
- •1. Господарські зобов'язання можуть виникати:езпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- •2.Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
- •3.Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.
- •2.Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку,визначеному законом.
- •Глава 20 Господарські договори (ст.179-188)
- •5.Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
- •1.При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.
- •2.День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
- •Глава 21 Ціни і ціноутворення у сфері господарювання(189-192)
- •1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на яківстановлено державні ціни.
- •2. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін,а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.
- •Глава 22 Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань.(193-208)
- •2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.
- •1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
- •2.У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
- •1. Платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
- •3.Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
- •2.Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.
- •2.Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
- •3.До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
- •2. Господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
- •1. Господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
- •Глава 23 Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом.(209-215)
- •2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
- •4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу.
- •2.У разі якщо до одного боржника мають грошові вимоги одночасно два або більше кредиторів, вони утворюють збори (комітет) кредиторів відповідно до вимог закону.
- •1. У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:
- •2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.
- •2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.
- •Розділ V. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання(ст.216-257)
- •Глава 24. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин(216-223)
- •3. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
- •1. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
- •2. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
- •3. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно неможе бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
- •3. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
- •1. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
- •3. У претензії зазначаються:
- •2.Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.
- •Глава 25 Відшкодування збитків у сфері господарювання(ст.224-229)
- •1.До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- •2.Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом
- •Глава 26 Штрафні та оперативно-господарські санкції (230-237)
- •2. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
- •1.Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
- •2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарськихвідносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
- •2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
- •3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
- •3. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
- •Глава 27 Адміністративно-господарські санкції.(238-250)
- •2. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
- •1. Адміністративно-господарський штраф — це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановленихправил здійснення господарської діяльності.
- •2. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
- •3. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статтею 239 цього Кодексу.
- •2. Порядок визначення розміру шкоди (загрози шкоди) економіці України та застосування заходів, зазначених у цій статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
- •2. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу.
- •1. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому статтями 60, 61 цього Кодексу.
- •1. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
- •Глава 28 Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства
- •1. Антимонопольний комітет України накладає штрафи на суб'єктів господарювання— юридичних осіб за:
- •3. Штрафи за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства стягуються в судовому порядку.
- •1. Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, зо і 32 цього Кодексу, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України.
- •3. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.
- •1. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.
- •Розділ VI Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання
- •Глава 29 Галузі та види господарської діяльності (258-262)
- •2. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей народного господарства.
- •3. Особливості правового регулювання зовнішньоекономічних відносин визначаються розділом VII цього Кодексу.
- •1. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виробничої діяльності, складає галузь.
- •3. Вимоги до класифікації галузей народного господарства встановлюються законом.
- •2. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).
- •Глава 30 Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності(263-294)
- •3. Основі вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюється цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
- •1.Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.
- •1. Товарна біржа має право:
- •2. Товарна біржа зобов'язана:
- •4. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства.
- •5. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.
- •6. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
- •1. Орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.
- •2. Передача в суборенду цілісних майнових комплексів не допускається.
- •1. Відносини, пов'язані з орендою землі як засобу виробництва, регулюються Земельним кодексом України та іншими законами.
- •2. Оренда земельної ділянки без договору, укладеного в письмовій формі, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в установленому законом порядку, не допускається.
- •Глава 31 Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання(295-305)
- •1. Агентські відносини виникають у разі:
- •1. Комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду.
- •1. Комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє.
- •2. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє.
- •2. Сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення).
- •3. Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.
- •2. Якщо інше не передбачено договором, комерційний агент не гарантує суб'єкт. Якого він представляє, виконання третіми особами зобов'язань за угодами, укладеними за його посередництва.
- •3. У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.
- •Глава 32 Правове регулювання перевезення вантажів(306-316)
- •1. Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
- •2. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 307 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами чи статутами.
- •2. Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.
- •Глава 33. Капітальне будівництво (317- 324)
- •1. Договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками.
- •3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:
- •Глава 34 Правове регулювання інноваційної діяльністі
- •2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:
- •3.Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом.
- •2.Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:
- •1. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:
- •2. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.
- •Глава 35 Особливості фінансового регулювання фінансової діяльності
- •1.Національний банк України — центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України — гривні.
- •2.Правовий статус Національного банку України визначається законом про Національний банк України.
- •3.Розробку основних засад грошово-кредитної політики та контроль за її виконанням здійснює Рада Національного банку України. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.
- •2.Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї.
- •3.Кожний учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу.
- •1.Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
- •2.Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність.
- •3.Банківські операції провадяться в порядку, встановленому Національним банком України.
- •1. Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.
- •1.У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.
- •2. Кредити, які надаються банками, розрізняються за:
- •1.Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.
- •2.У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.
- •3.Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються цим Кодексом та іншими законами.
- •1.Банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 цього Кодексу.
- •2.Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
- •3.Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.
- •3.Страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.
- •2.(Частину другу статті 356 виключено на підставі Закону № 3480-iVвід 23.02.2006)
- •3.Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).
- •1.Здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів допускається на основі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством.
- •3. Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:
- •1. Діяльність фондової біржі припиняється за умови, якщо кількість її членів протягом встановленого законом строку залишається меншою, ніж мінімальна кількість, визначена законом.
- •2.Діяльність фондової біржі припиняється в порядку, встановленому для припинення діяльності господарських товариств, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.
- •2.Аудиторська діяльність регулюється цим Кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
- •2. Правовий статус та порядок діяльності Аудиторської палати України визначаються законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
- •Глава 36 Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія) (366-376)
- •2. Якщо договір комерційної концесії визнано недійсним, недійсні також укладені на його основі договори комерційної субконцесії.
- •1. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.
- •1. Правоволоділець зобов'язаний:
- •2. Якщо договором комерційної концесії не передбачено Інше, правоволоділець зобов'язаний:
- •1. Договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема:
- •2. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству.
- •2. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з користувачем.
- •2. У разі продовження чинності договору комерційної концесії користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві винагороди.
- •Глава 37 Загальні положення (377-400)
- •1. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є:
- •3. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
- •1. Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом.
- •2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.
- •1. Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію.
- •1) Адвалерне мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом;
- •2) Специфічне мито, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;
- •3) Комбіноване мито поєднує два попередніх види митного обкладення.
- •1. Оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами:
- •3. Ставки податків встановлюються та скасовуються відповідно до законів про оподаткування.
- •3. Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютногокредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються законом.
- •Глава 38 Іноземні інвестиції (390-400)
- •1. Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України:
- •2. Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно законом.
- •1. Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 391 цього Кодексу, в таких формах:
- •2. Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.
- •3. Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням Іноземним інвестором майнових прав на землю та Інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.
- •3. Незареєстровані Іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Кодексом та іншими законами для іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями.
- •1. Коментована частина перелічує основні організаційно-правові форми суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні, а саме:
- •1. З метою забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування встановлюються такі гарантії для іноземних інвесторів:
- •Глава 39 Спеціальні (вільні) економічні зони(401-405)
- •1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
- •Глава 40 Концесії (406-410)
- •1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:
- •1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
- •2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання.
- •Глава 41 Інші види спеціальних режимів господарської діяльності
- •2. Умови здійснення на державному кордоні України господарської діяльності визначаються відповідними органами державної влади України з урахуванням місцевих умов згідно з вимогами закону.
- •3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.
- •2. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку встановлюється законом.
- •3. Правила цієї статті щодо здійснення господарської діяльності застосовуються також у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.
- •1. Запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається.
1.Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона єсуб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
3.Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
4.У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язанняабо у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
5.У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
6.Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.
1. За підставами виникнення штрафні санкції поділяються на передбачені законом (законна неустойка в широкому розумінні) та визначені договором (договірні). Відповідно до коментованої статті штрафні санкції за порушення окремих видів зобов'язань не можуть, встановлюватися інакше, ніж законами, при цьому іноді в тексті закону власне різновид штрафних санкцій як такий (неустойка, штраф, пеня) не називається. Так, ст. 24 Закону «Про електроенергетику» встановлено, що у разі відпуску електричної енергії, параметри якостіякої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі 25 % вартості такої електроенергії.
Розмір штрафних санкцій передбачається також і іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі УРСР. Так, ст. 138 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р., встановлено, що за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 % провізної плати за кожну добу прострочки, якщо не доведуть, що прострочка сталася не з їх вини. Загальна сума штрафу за прострочку в доставці не може перевищувати 60 % провізної плати.
Статутом залізниць, затвердженим постановою КМУ від 6 квітня 1998 р., встановлено штрафи за окремі порушення в сфері залізничних перевезень. Зокрема, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 % провізної плати — за прострочення на дві доби; 20 % — за прострочення на три доби; 30 % — за прострочення на чотири і більше діб (ст. 116 Статуту); за подачу залізницею під навантаження неочищеного рухомого складу залізниця сплачує штраф у розмірі 50 % добовоїплати за користування вагонами і контейнерами на користь вантажовідправника, порту, які зобов'язані перед навантаженням очистити вагон (контейнер) (ст. 123 Статуту); за прострочення доставления багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10 % провізної плати за кожну добу, але не більше 25 % провізної плати (ст. 127 Статуту) тощо.
У деяких законах містяться норми відсилочного характеру, відповідного до яких штрафні санкції мають бути визначені іншими нормативно-правовими актами. Так, згідно з ч. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. покупці, які не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, встановленими КМУ. Згідно з постановою КМУ від «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації» від 21 вересня 1997 р. розмір неустойки, яку сплачують покупці в разі повної або часткової несплати коштів за об'єкт приватизації, в установлений Законом України «Про приватизацію державного майна» строк, становить 20 % ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за об'єкт приватизації і зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації. Якщо сума, внесена за придбаний об'єкт приватизації, менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.
За буквальним тлумаченням ч. 1 коментованої статті, сторони не можуть зменшувати чи збільшувати розмір санкцій, імперативно встановлених законом, або домовитися про те, що законна неустойка не застосовується до відповідного зобов'язання. Така умова договору є недійсною.
ГК не містить заборони змінювати розмір штрафних санкцій за порушення окремих видів зобов'язань, встановлених іншими, ніж закони, нормативно-правовими актами (Президента, КМУ, інших органів державної влади).
Разом з тим, якщо законна неустойка встановлена диспозитивною нормою закону, сторони можуть відступити від положень закону, врегулювавши як розмір штрафних санкцій, так і види порушень, за які вони застосовуються, на власний розсуд:
— за порушення господарських зобов'язань, що характеризуються особливим суб'єктним складом. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектору економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів;
— за порушення державних контрактів, що укладаються на підставі державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб (див. коментар до ст. 183);
— за порушення зобов'язань, що мають особливе джерело фінансування. Такі зобов'язання виникають, зокрема, з договорів про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти в порядку, передбаченому однойменним Законом. Відповідно до його ст. 1 державними коштами є кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси. Тобто перелік зобов'язань, щодо яких у коментованій нормі встановлено розміри штрафних санкцій, менший порівняно з переліком зобов'язань, що підпадають під дію названого Закону: у ч. 2 ст. 231 йдеться лише про зобов'язання, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредuтy. Таким чином, до зобов'язань, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, ч. 2 ст. 231 не застосовується. Треба зазначити, що розд. VI Закону «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» не встановлено будь-якої відповідальності за порушення договорів про закупівлю.
1. За коментованою нормою передбачені у ній розміри штрафів застосовуються лише в тих випадках, коли законом або договором не встановлено розмірів штрафних санкцій за визначені порушення вказаних вище зобов'язань. Крім того, цю норму слід застосовувати у системній єдності з положенням ч. 1 коментованої статті: якщо законом імперативно визначено розмір штрафних санкцій за певні порушення, сторони в договорі не можуть його змінити.
3. Інші, ніж зазначені у ч. 2 ст. 231, штрафні санкції за порушення зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, або зобов'язання за державним контрактом, або зобов'язання, виконання якого фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, можуть передбачатися винятково законами.
Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про державний матеріальний резерв» фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання. Статтею 14 цього Закону встановлено відповідальність за операції з державним матеріальним резервом. Зокрема, ч. 5 ст. 14 встановлено, що за поставку (закладення) до державного резерву немаркованих або неналежно маркованих матеріальних цінностей чи матеріальних цінностей, поставлених у неналежній тарі (упаковці), за використання засобів пакетування, що не відповідають діючим стандартам, постачальник (виготовлювач) сплачує штраф у розмірі 5 % вартості зазначених матеріальних цінностей. Частиною 5 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» встановлено відповідальність (штраф у розмірі 20 %) не лише за поставку неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг), а й за поставку (закладення) до державного резерв} матеріальних цінностей, не придатних для тривалого зберігання, і таких, що не відповідають умовам контракту щодо асортименту.
4. У ГК закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками. На відміну від договірних штрафних санкцій,санкції, імперативно встановлені законом, застосовуються незалежно від того, чи передбачений обов'язок їх сплати угодою сторін.
Коментована норма визначає декілька способів обчислення штрафних санкцій, не роррізняючи при цьому їх видів (неустойка, штраф, пеня). Специфічних ознак неустойки та штрафу немає (як правило, вони застосовуються до порушника за дію або бездіяльність) і обчислюються вони або у процентному відношенні до певної суми, або у вигляді твердої грошової суми. Пеня, на відміну від неустойки, та штрафу, є грошовою сумою, яка сплачується кредитору за кожен день (або інший період) прострочення виконання зобов'язання, тобто є штрафною санкцією, що триває.
Перелік способів обчислення штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки, виходячи із загальнодозвільного принципу правового регулювання господарських відносин, сторони у договорі можуть передбачити й інші способи, якщо це не суперечитиме імперативним приписам закону (заборонам та зобов'язуванням).
5. Переддоговірний спір щодо умов про штрафні санкції за порушення зобов'язання та їх розмір може бути розглянутий господарським судом із дотриманням вимог ГК, зокрема статей 179, 180, 181, 187.
При цьому слід мати на увазі, що:
— у сучасних умовах, за загальним правилом, господарські договори укладаються на основі вільного волевиявлення сторін. Відповідно, за відсутності імперативних приписів закону, сторони на власний розсуд узгоджують умову договору про штрафні санкції, однак, як і інші умови договору, вона не може суперечити вимогам закону. Невідповідність умови про штрафні санкції вимогам закону є підставою для визнання її недійсною (відповідно до ч.1 ст. 207 ГК — визнання господарського зобов'язання недійсним у частині);
— умова договору про штрафні санкції може визнаватися істотною за законом. Зокрема, ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» істотною визнана умова договору оренди державного (або комунального) майна про забезпечення виконання зобов'язань, зокрема про неустойку (штраф, пеню); відповідно, така умова має бути узгоджена сторонами;
— якщо на вимогу однієї із сторін умова про штрафні санкції має бути узгоджена, такаумова відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК визнається істотною;
— у тих випадках, коли штрафні санкції за певне порушення зобов'язання та їх розмір безпосередньо встановлені імперативною нормою закону, немає необхідності включати відповідну умову до тексту договору. Законна неустойка (передбачені законом штрафні санкції) підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений обов'язок її сплати угодою сторін. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» при повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців: у разі порушення передбачених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості невнесених інвестицій за кожний день прострочення.
Необхідно розрізняти право на позов щодо встановлення в договорі штрафних санкцій та їх розмір і право на задоволення позову. Право на позов закріплено у коментованій статті.
При передачі заінтересованою стороною переддоговірного спору щодо умови про штрафні санкції та їх розмір на вирішення господарського суду, слід враховувати таке:
— якщо договір укладається на основі вільного волевиявлення сторін, на передачу переддоговірного спору до суду необхідна згода іншої сторони;
— якщо договір є обов'язковим для укладення на підставі закону, або заснований на державному замовленні, або сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору, згоди іншої сторони на судовий розгляд не потребується.
За відсутності зазначених вище імперативних приписів закону щодо обов'язковості умовипро штрафні санкції або згоди сторін на розгляд судом переддоговірного спору у позивача відсутнє право на задоволення позову.
6. Коментованою нормою встановлюються правила обчислення пені за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов'язань: пеня обчислюється саме у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу, а не у вигляді твердої суми чи в грошовому виразі.
Відповідно до даної норми пеня за прострочення грошового зобов'язання стягується за весь час користування чужими коштами. При цьому треба пам'ятати, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Частина 6 ст. 231 є диспозитивною: розмір пені у вигляді відсотків дорівнює обліковій ставці НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. Під платниками та одержувачами в останньому розуміються підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних і фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін, тобто у даному Законні власне розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлюється. Його ст. З визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлюєцілісний регулятор відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише у сукупності з договором, яким передбачена така відповідальність. Якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене цим Законом, — заборона перевищення подвійної облікової ставки НБУ. Правило ч. 6 ст. 231 ГК у цьому випадкуне діє.
Якщо ж договором не передбачено пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у певному розмірі, зазначений Закон не застосовується. Відповідно, розмір пені дорівнює обліковій ставці НБУ, оскільки диспозитивна норма коментованої частини за відсутності згоди сторін про інше набуває обов'язкового характеру.
Законами України можуть встановлюватися й інші, ніж у ГК та Законі «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правила щодо стягнення пені за порушення грошових зобов'язань.
Так, Законом «Про державний матеріальний резерв» від 4 червня 1996 р. передбачено, що у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а в разі несвоєчасної сплати вартості поставленої з державного резервупродукції одержувач (споживач) сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення (частини 14, 15). Розмір пені, передбачений частинами 14 і 15 цього Закону, обчислюється зсуми простроченого платежу виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 16 ст. 14). Таким чином, норми Закону «Про державний матеріальний резерв» про розмір пені мають імперативний характер і застосовуються незалежно від наявності відповідних умов договорів (поставки, зберігання цінностей державного матеріального резерву).
Закон «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не є, в розумінні ч. 6 ст. 231, тим законом, яким визначаєтьсярозмір санкцій за порушення грошових зобов'язань. Він є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числіза порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також адміністративні та інші відносини управління заучасті суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
7. Частиною 1 ст. 64 ГК визначено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів,бюро, служб тощо). Згідно з ч. 7 ст. 4 ГК внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Проте такі відносини не є зобов'язальними, оскільки господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК(ч. 1 ст. 273 ГК).
Відповідно до змін, внесених до ст. 55 ГК Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 4 лютого 2005 р, структурні підрозділи (структурні одиниці) суб'єкта господарювання виключені з переліку суб'єктів господарювання. Таким чином, у відносинах за участю суб'єкта господарювання та його структурних підрозділів штрафні санкції, в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК, застосовуватися не можуть. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами (ч. 2 ст. 64 ГК).
Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій
1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
2.Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.
4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.
6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.
1. Відшкодування є універсальною формою відповідальності за господарське правопорушення: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 225 ГК). Під збиткамирозуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною(ч. 2 ст. 225 ГК).
Якзасіб забезпечення виконання господарського зобов'язання встановлені законом або договором штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання зобов'язання. На стадії існування зобов'язання, коли воно порушено, штрафні санкції трансформуються у заходи відповідальності. У такій якості вони виконують або компенсаційну, або каральну функцію, тобто стягнення штрафних санкцій може бути спрямованим або на компенсацію майнових втрат кредитора, або на компенсацію втрат і покарання порушника зобов'язання.
У ч. 1 коментованої статті встановлено загальне положення про заліковий характер штрафних санкцій (неустойки у широкому розумінні), іншими словами, штрафні санкції, що стягуються, компенсують частину збитків, зараховуючись до них. Це положення має застосовуватися в усіх випадках порушення забезпеченого неустойкою, штрафом, пенею зобов'язання, крім тих, коли законом або договором передбачено інше співвідношення штрафних санкцій та збитків. На відміну від зазначеного, у ч. 1 ст. 624 ЦК закріплено положення проштрафний характер неустойки, тобто стягнення її в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
1. Відповідно до ч. 2 законом або договором можуть встановлюватися інші, ніж передбаченіу ч. 1, правила, а саме:
— про виключну неустойку, коли допускається можливість стягнення лише штрафних санкцій, тобто відповідальність боржника обмежується сумою цих санкцій;
— кумулятивну неустойку, тобто стягнення і збитків, і штрафних санкцій. У цьому разі штрафні санкції виконують не лише компенсаційну, а й каральну функцію. Прикладом може слугувати припис ч. З ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв», відповідно до якої за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей, крім того, постачальник (виготовлювач) відшкодовує понесені одержувачем збитки;
— альтернативну неустойку, коли кредитор на власний розсуд може вибирати між вимогою про відшкодування збитків та вимогою про стягнення штрафних санкцій.
У тих випадках, коли інше співвідношення штрафних санкцій та збитків встановлюється нормою іншого закону, така норма є спеціальною стосовно ч. 1 ст. 232 ГК.
У коментованій нормі йдеться лише про можливість встановлення інших правил щодо співвідношення збитків і штрафних санкцій саме нормою закону. Однак у цій частині чинне законодавство України не повною мірою узгоджено з ГК, оскільки подібні правила визначаються й нормативно-правовими актами органів державної влади. Так, згідно з п. 113 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 1 вересня 2005 р. № 668, якщо договором підряду за невиконання зобов'язань встановлено розмір неустойки, вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
3. Позовна вимога щодо застосування (стягнення) штрафних санкцій може бути заявлена стороною господарського зобов'язання, права та інтереси якої порушено, в порядку, встановленому ГПК. Зокрема, у позовній заяві має міститися: виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються; законодавство, на підставі якого подається позов (ст. 54 ГПК). Що ж стосується права уповноваженого органу, наділеного господарською компетенцією, заявляти таку вимогу, то слід враховувати таке.
Якщо згаданий орган не є стороною порушеного господарського зобов'язання, він не може заявляти вимогу про стягнення штрафних санкцій на користь кредитора, оскільки чинним законодавством не передбачено звернення до суду з позовом з метою захисту прав та інтересів інших суб'єктів господарювання (див., зокрема, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 p.). Діючи в інтересах держави (публічних інтересах), уповноважені державні органи можуть звертатися до суду з позовами у встановлених законом випадках. За порушення правил здійснення господарськоїдіяльності уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування можуть застосовуватися, як правило, адміністративно-господарські санкції.
(Див. також коментар до ст. 230).
4. У ч. 4 ст. 232 визначено строк, протягом якого справляються відсотки за неправомірне користування чужими коштами. Разом з тим, у ГК не розмежовані поняття «неправомірне користування чужими коштами» та «порушення грошових зобов'язань», що вживається, зокрема, у ч. 6 ст. 231 ГК, якою регулюються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань у вигляді відсотків.
Неправомірне користуванням чужими коштами може мати місце:
1) у недоговірних зобов'язаннях, а саме користування коштами, отриманими без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК). У цьому випадку відповідно до правил гл. 83 ЦК боржник у недоговірному зобов'язанні повинен не лише повернути кредитору безпідставно набуте майно (грошові кошти), а й сплатити відсотки за користування ним (ст. 536 ЦК), однак у ч. 2 вказаної статті не встановлено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами — він має встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;
2) у договірних зобов'язаннях. У цьому випадку користування чужими коштами можепов'язуватися з порушенням, тобто несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань
Сплата процентів річних за користування чужими коштами у деяких актах господарськогозаконодавства була відмежована від штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань. Так, відповідно до п. 67 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888, за користування безпідставно отриманими поставщиком або покупцем грошовими сумами при розрахунках за продукцію винна сторона має сплатити іншій за весь час користування 5 відсотків річних. За несвоєчасну оплату поставленої продукції п. 66 зазначеного Положення встановлено пеню у розмірі 0,04 відсотка суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Таким чином, можна вважати, що у ч. 4 коментованої статті йдеться про строк, протягом якого застосовуються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань, а тому вона має застосовуватися з урахуванням ч. 6 ст, 231 ГК (див. коментар до ст, 231).
Необхідно розрізняти штрафні санкції у вигляді відсотків за порушення грошових зобов'язань та проценти річних. Так, у ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. (Віденської конвенції) встановлено, що у випадку, коли сторона допустила прострочення в сплаті ціни або іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, що жодним чином не впливає на будь-яку вимогу про відшкодування збитків, яке може бути стягнено на підставі ст. 74 Конвенції. Проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування грунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.
5. Переважна більшість господарських договорів, що породжують господарські зобов'язання, є синалагматичними, тобто кожна із сторін має і права, і обов'язки, а отже, водночас є і кредитором, і боржником. Сторони зобов'язання в рівному ступені мають дотримуватися принципу належного виконання як одного з наріжних у зобов'язальному праві: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК). Це означає, серед іншого, і те, що кредитор не може ухилятися від виконання так званих кредиторських обов'язків, а саме від прийняття здійснюваного боржником належного виконання.
Складовою належного виконання зобов'язання є виконання у встановлений строк.
Стаття 221 ГК містить визначення прострочення кредитора: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він: 1) відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або 2) не вчинив дій, що передбачені законом, іншими нормативно-правовими актами. або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Прострочення кредитора є порушенням зобов'язання, тобто його невиконанням або виконанням з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК).
Прострочення кредитора, як і прострочення боржника, тягне невигідні наслідки: закон надає боржникові право на відшкодування збитків.
Наприклад, за ст. 13 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна підчас користування ним. Така передача здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору оренди і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору.
У ч. 5 ст. 232 ГК та ч. 4 ст. 613 ЦК містяться аналогічні норми, відповідно до яких боржник не повинен сплачувати відсотки (проценти) за грошовим зобов'язанням за весь період прострочення кредитора. Частину 5 коментованої статті слід тлумачити у логічно-системному зв'язку не лише з іншими частинами останньої, а й з іншими статтями гл. 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції». Під відсотками у цьому випадку слід розуміти штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання (див. коментар до ст, 231). Якщо має місце кредиторське прострочення, то боржник вважається таким, що не порушує строк виконання грошового зобов'язання, а відтак, не повинен сплачувати штрафні санкції,
Разом з тим, відповідно до п, 2 ст, 1 ст, 537 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса в разі ухилення кредитора від прийняття виконання.
6. У коментованій частині не встановлюється якийсь інший, відмінний від однорічної позовної давності, строк, Стаття 232 ГК визначає порядок застосування штрафних санкцій; у її ч. 6 встановлено загальне правило про нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не більш, як за 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Це правило спрямоване на стимулювання кредитора до активного захисту своїх порушенихправ.
Коментована норма є диспозитивною, тобто законом або договором може бути встановлений інший порядок, у тому числі і строк, для нарахування штрафних санкцій.
Так, ч. 8 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувачсплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менших, ніж на день відпуску,і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов 'язання. У разі прийняття КМУрішення щодо відшкодування грошової вартості позичених матеріальних цінностей штраф і пеня сплачуються за їх ринковою ціною на день перерахування коштів, але не меншою, ніж на день відпуску, до повного відшкодування вартості зазначених цінностей.
7. Стягнення штрафних санкцій за порушення господарських зобов'язань у доход держави має місце у випадках, коли стороною господарського зобов'язання є орган державної влади, який наділений господарською компетенцією і виконує покладені на нього законом завдання. Такі зобов'язання виникають із договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, оренди державного майна, державних контрактів, договорів щодо зберігання цінностей державного матеріального резерву тощо.
Наприклад, згідно із Законом «Про приватизацію державного майна» державні органи приватизації (ФДМУ та його регіональні відділення і представництва) здійснюють, зокрема,повноваження власника державного майна у процесі приватизації, виступають орендодавцями майна, що перебуває у державній власності згідно із законодавством, продають таке майно у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного,атакож акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (ст. 7).Яксторона у договорі купівлі-продажу об'єкта приватизації ФДМУ може заявляти вимоги простягнення штрафних санкцій за повне або часткове невиконання умов договорів купівлі-продажу. Статтею 29 згаданого Закону передбачено, що штрафи стягуються з винних осіб за рішенням суду в установленому порядку і перераховуються до Державного бюджету України.
Штрафні санкції, що стягуються за порушення господарських зобов'язань у доход державного бюджету, слід відрізняти від адміністративно-господарських штрафів, які стягуються за порушення правил здійснення господарської діяльності (див. коментар до гл. 27).
Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій
1.У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які берутьучасть у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.