1.Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

2. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона єсуб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

3.Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

4.У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язанняабо у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5.У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

6.Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено зако­ном або договором.

7. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.

1. За підставами виникнення штрафні санкції поділяються на передбачені законом (законна неустойка в широкому розумінні) та визначені договором (договірні). Відповідно до коментованої статті штрафні санкції за порушення окремих видів зобов'язань не можуть, встановлюватися інакше, ніж законами, при цьому іноді в тексті закону власне різновид штрафних санкцій як такий (неустойка, штраф, пеня) не називається. Так, ст. 24 Закону «Про електроенергетику» встановлено, що у разі відпуску електричної енергії, параметри якостіякої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі 25 % вартості такої електроенергії.

Розмір штрафних санкцій передбачається також і іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі УРСР. Так, ст. 138 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р., встановлено, що за прострочку в доставці вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні підприємства або організації сплачують вантажоодержувачам штраф у розмірі 12 % провізної плати за кожну добу прострочки, якщо не доведуть, що прострочка сталася не з їх вини. Загальна сума штрафу за прострочку в доставці не може перевищувати 60 % провізної плати.

Статутом залізниць, затвердженим постановою КМУ від 6 квітня 1998 р., встановлено штрафи за окремі порушення в сфері залізничних перевезень. Зокрема, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 % провізної плати — за прострочення на дві доби; 20 % — за прострочення на три доби; 30 % — за прострочення на чотири і більше діб (ст. 116 Статуту); за подачу залізницею під навантаження неочищеного рухомого складу залізниця сплачує штраф у розмірі 50 % добовоїплати за користування вагонами і контейнерами на користь вантажовідправника, порту, які зобов'язані перед навантаженням очистити вагон (контейнер) (ст. 123 Статуту); за прострочення доставления багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10 % провізної плати за кожну добу, але не більше 25 % провізної плати (ст. 127 Статуту) тощо.

У деяких законах містяться норми відсилочного характеру, відповідного до яких штрафні санкції мають бути визначені іншими нормативно-правовими актами. Так, згідно з ч. 4 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. покупці, які не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, встановленими КМУ. Згідно з постановою КМУ від «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації» від 21 вересня 1997 р. розмір неустойки, яку сплачують покупці в разі повної або часткової несплати коштів за об'єкт при­ватизації, в установлений Законом України «Про приватизацію державного майна» строк, становить 20 % ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за об'єкт приватизації і зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації. Якщо сума, внесена за придбаний об'єкт приватизації, менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення строку сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.

За буквальним тлумаченням ч. 1 коментованої статті, сторони не можуть зменшувати чи збільшувати розмір санкцій, імперативно встановлених законом, або домовитися про те, що законна неустойка не застосовується до відповідного зобов'язання. Така умова договору є недійсною.

ГК не містить заборони змінювати розмір штрафних санкцій за порушення окремих видів зобов'язань, встановлених іншими, ніж закони, нормативно-правовими актами (Президента, КМУ, інших органів державної влади).

Разом з тим, якщо законна неустойка встановлена диспозитивною нормою закону, сторони можуть відступити від положень закону, врегулювавши як розмір штрафних санкцій, так і види порушень, за які вони застосовуються, на власний розсуд:

— за порушення господарських зобов'язань, що характеризуються особливим суб'єктним складом. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектору економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів;

— за порушення державних контрактів, що укладаються на підставі державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб (див. коментар до ст. 183);

— за порушення зобов'язань, що мають особливе джерело фінансування. Такі зобов'язання виникають, зокрема, з договорів про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти в порядку, передбаченому однойменним Законом. Відповідно до його ст. 1 державними коштами є кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси. Тобто перелік зобов'язань, щодо яких у коментованій нормі встановлено розміри штрафних санкцій, менший порівняно з переліком зобов'язань, що підпадають під дію названого Закону: у ч. 2 ст. 231 йдеться лише про зобов'язання, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України або за рахунок державного кредuтy. Таким чином, до зобов'язань, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, ч. 2 ст. 231 не застосовується. Треба зазначити, що розд. VI Закону «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» не встановлено будь-якої відповідальності за порушення договорів про закупівлю.

1. За коментованою нормою передбачені у ній розміри штрафів застосовуються лише в тих випадках, коли законом або договором не встановлено розмірів штрафних санкцій за визначені порушення вказаних вище зобов'язань. Крім того, цю норму слід застосовувати у системній єдності з положенням ч. 1 коментованої статті: якщо законом імперативно визначено розмір штрафних санкцій за певні порушення, сторони в договорі не можуть його змінити.

3. Інші, ніж зазначені у ч. 2 ст. 231, штрафні санкції за порушення зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, або зобов'язання за державним контрактом, або зобов'язання, виконання якого фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, можуть передбачатися винятково законами.

Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про державний матеріальний резерв» фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання. Статтею 14 цього Закону встановлено відповідальність за операції з державним матеріальним резервом. Зокрема, ч. 5 ст. 14 встановлено, що за поставку (закладення) до державного резерву немаркованих або неналежно маркованих матеріальних цінностей чи матеріальних цінностей, поставлених у неналежній тарі (упаковці), за використання засобів пакетування, що не відповідають діючим стандартам, постачальник (виготовлювач) сплачує штраф у розмірі 5 % вартості зазначених матеріальних цінностей. Частиною 5 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» встановлено відповідальність (штраф у розмірі 20 %) не лише за поставку неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг), а й за поставку (закладення) до державного резерв} матеріальних цінностей, не придатних для тривалого зберігання, і таких, що не відповідають умовам контракту щодо асортименту.

4. У ГК закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками. На відміну від договірних штрафних санкцій,санкції, імперативно встановлені законом, застосовуються незалежно від того, чи передбачений обов'язок їх сплати угодою сторін.

Коментована норма визначає декілька способів обчислення штрафних санкцій, не роррізняючи при цьому їх видів (неустойка, штраф, пеня). Специфічних ознак неустойки та штрафу немає (як правило, вони застосовуються до порушника за дію або бездіяльність) і обчислюються вони або у процентному відношенні до певної суми, або у вигляді твердої грошової суми. Пеня, на відміну від неустойки, та штрафу, є грошовою сумою, яка сплачується кредитору за кожен день (або інший період) прострочення виконання зобов'язання, тобто є штрафною санкцією, що триває.

Перелік способів обчислення штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки, виходячи із загальнодозвільного принципу правового регулювання господарських відносин, сторони у договорі можуть передбачити й інші способи, якщо це не суперечитиме імперативним приписам закону (заборонам та зобов'язуванням).

5. Переддоговірний спір щодо умов про штрафні санкції за порушення зобов'язання та їх розмір може бути розглянутий господарським судом із дотриманням вимог ГК, зокрема статей 179, 180, 181, 187.

При цьому слід мати на увазі, що:

— у сучасних умовах, за загальним правилом, господарські договори укладаються на основі вільного волевиявлення сторін. Відповідно, за відсутності імперативних приписів закону, сторони на власний розсуд узгоджують умову договору про штрафні санкції, однак, як і інші умови договору, вона не може суперечити вимогам закону. Невідповідність умови про штрафні санкції вимогам закону є підставою для визнання її недійсною (відповідно до ч.1 ст. 207 ГК — визнання господарського зобов'язання недійсним у частині);

— умова договору про штрафні санкції може визнаватися істотною за законом. Зокрема, ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» істотною визнана умова договору оренди державного (або комунального) майна про забезпечення виконання зобов'язань, зокрема про неустойку (штраф, пеню); відповідно, така умова має бути узгоджена сторонами;

— якщо на вимогу однієї із сторін умова про штрафні санкції має бути узгоджена, такаумова відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК визнається істотною;

— у тих випадках, коли штрафні санкції за певне порушення зобов'язання та їх розмір безпосередньо встановлені імперативною нормою закону, немає необхідності включати відповідну умову до тексту договору. Законна неустойка (передбачені законом штрафні санкції) підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений обов'язок її сплати угодою сторін. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону «Про приватизацію державного майна» при повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців: у разі порушення передбачених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості невнесених інвестицій за кожний день прострочення.

Необхідно розрізняти право на позов щодо встановлення в договорі штрафних санкцій та їх розмір і право на задоволення позову. Право на позов закріплено у коментованій статті.

При передачі заінтересованою стороною переддоговірного спору щодо умови про штрафні санкції та їх розмір на вирішення господарського суду, слід враховувати таке:

— якщо договір укладається на основі вільного волевиявлення сторін, на передачу переддоговірного спору до суду необхідна згода іншої сторони;

— якщо договір є обов'язковим для укладення на підставі закону, або заснований на державному замовленні, або сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору, згоди іншої сторони на судовий розгляд не потребується.

За відсутності зазначених вище імперативних приписів закону щодо обов'язковості умовипро штрафні санкції або згоди сторін на розгляд судом переддоговірного спору у позивача відсутнє право на задоволення позову.

6. Коментованою нормою встановлюються правила обчислення пені за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов'язань: пеня обчислюється саме у відсотковому відношенні до суми простроченого платежу, а не у вигляді твердої суми чи в грошовому виразі.

Відповідно до даної норми пеня за прострочення грошового зобов'язання стягується за весь час користування чужими коштами. При цьому треба пам'ятати, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Частина 6 ст. 231 є диспозитивною: розмір пені у вигляді відсотків дорівнює обліковій ставці НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. Під платниками та одержувачами в останньому розуміються підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних і фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін, тобто у даному Законні власне розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлюється. Його ст. З визначається верхня межа розміру пені у випадку, якщо вона передбачена договором: цей розмір обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Закон «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлюєцілісний регулятор відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише у сукупності з договором, яким передбачена така відповідальність. Якщо договором встановлено пеню у певному розмірі, діє обмеження, встановлене цим Законом, — заборона перевищення подвійної облікової ставки НБУ. Правило ч. 6 ст. 231 ГК у цьому випадкуне діє.

Якщо ж договором не передбачено пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у певному розмірі, зазначений Закон не застосовується. Відповідно, розмір пені дорівнює обліковій ставці НБУ, оскільки диспозитивна норма коментованої частини за відсутності згоди сторін про інше набуває обов'язкового характеру.

Законами України можуть встановлюватися й інші, ніж у ГК та Законі «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правила щодо стягнення пені за порушення грошових зобов'язань.

Так, Законом «Про державний матеріальний резерв» від 4 червня 1996 р. передбачено, що у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а в разі несвоєчасної сплати вартості поставленої з державного резервупродукції одержувач (споживач) сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення (частини 14, 15). Розмір пені, передбачений частинами 14 і 15 цього Закону, обчислюється зсуми простроченого платежу виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 16 ст. 14). Таким чином, норми Закону «Про державний матеріальний резерв» про розмір пені мають імперативний характер і застосовуються незалежно від наявності відповідних умов договорів (поставки, зберігання цінностей державного матеріального резерву).

Закон «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не є, в розумінні ч. 6 ст. 231, тим законом, яким визначаєтьсярозмір санкцій за порушення грошових зобов'язань. Він є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числіза порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також адміністративні та інші відносини управління заучасті суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

7. Частиною 1 ст. 64 ГК визначено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів,бюро, служб тощо). Згідно з ч. 7 ст. 4 ГК внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Проте такі відносини не є зобов'язальними, оскільки господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК(ч. 1 ст. 273 ГК).

Відповідно до змін, внесених до ст. 55 ГК Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 4 лютого 2005 р, структурні підрозділи (структурні одиниці) суб'єкта господарювання виключені з переліку суб'єктів господарювання. Таким чином, у відносинах за участю суб'єкта господарювання та його структурних підрозділів штрафні санкції, в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК, застосовуватися не можуть. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами (ч. 2 ст. 64 ГК).

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій

1. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

2.Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

3. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

4. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

5. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

6. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

7. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

1. Відшкодування є універсальною формою відповідальності за господарське правопорушення: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 225 ГК). Під збиткамирозуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною(ч. 2 ст. 225 ГК).

Якзасіб забезпечення виконання господарського зобов'язання встановлені законом або договором штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання зобов'язання. На стадії існування зобов'язання, коли воно порушено, штрафні санкції трансформуються у заходи відповідальності. У такій якості вони виконують або компенсаційну, або каральну функцію, тобто стягнення штрафних санкцій може бути спрямованим або на компенсацію майнових втрат кредитора, або на компенсацію втрат і покарання порушника зобов'язання.

У ч. 1 коментованої статті встановлено загальне положення про заліковий характер штрафних санкцій (неустойки у широкому розумінні), іншими словами, штрафні санкції, що стягуються, компенсують частину збитків, зараховуючись до них. Це положення має застосовуватися в усіх випадках порушення забезпеченого неустойкою, штрафом, пенею зобов'язання, крім тих, коли законом або договором передбачено інше співвідношення штрафних санкцій та збитків. На відміну від зазначеного, у ч. 1 ст. 624 ЦК закріплено положення проштрафний характер неустойки, тобто стягнення її в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

1. Відповідно до ч. 2 законом або договором можуть встановлюватися інші, ніж передбаченіу ч. 1, правила, а саме:

— про виключну неустойку, коли допускається можливість стягнення лише штрафних санкцій, тобто відповідальність боржника обмежується сумою цих санкцій;

— кумулятивну неустойку, тобто стягнення і збитків, і штрафних санкцій. У цьому разі штрафні санкції виконують не лише компенсаційну, а й каральну функцію. Прикладом може слугувати припис ч. З ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв», відповідно до якої за прострочення поставки, недопоставку (неповне закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник (виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей, крім того, постачальник (виготовлювач) відшкодовує понесені одержувачем збитки;

— альтернативну неустойку, коли кредитор на власний розсуд може вибирати між вимогою про відшкодування збитків та вимогою про стягнення штрафних санкцій.

У тих випадках, коли інше співвідношення штрафних санкцій та збитків встановлюється нормою іншого закону, така норма є спеціальною стосовно ч. 1 ст. 232 ГК.

У коментованій нормі йдеться лише про можливість встановлення інших правил щодо співвідношення збитків і штрафних санкцій саме нормою закону. Однак у цій частині чинне законодавство України не повною мірою узгоджено з ГК, оскільки подібні правила визначаються й нормативно-правовими актами органів державної влади. Так, згідно з п. 113 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою КМУ від 1 вересня 2005 р. № 668, якщо договором підряду за невиконання зобов'язань встановлено розмір неустойки, вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

3. Позовна вимога щодо застосування (стягнення) штрафних санкцій може бути заявлена стороною господарського зобов'язання, права та інтереси якої порушено, в порядку, встановленому ГПК. Зокрема, у позовній заяві має міститися: виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються; законодавство, на підставі якого подається позов (ст. 54 ГПК). Що ж стосується права уповноваженого органу, наділеного господарською компетенцією, заявляти таку вимогу, то слід враховувати таке.

Якщо згаданий орган не є стороною порушеного господарського зобов'язання, він не може заявляти вимогу про стягнення штрафних санкцій на користь кредитора, оскільки чинним законодавством не передбачено звернення до суду з позовом з метою захисту прав та інтересів інших суб'єктів господарювання (див., зокрема, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 p.). Діючи в інтересах держави (публічних інтересах), уповноважені державні органи можуть звертатися до суду з позовами у встановлених законом випадках. За порушення правил здійснення господарськоїдіяльності уповноваженими державними органами чи органами місцевого самоврядування можуть застосовуватися, як правило, адміністративно-господарські санкції.

(Див. також коментар до ст. 230).

4. У ч. 4 ст. 232 визначено строк, протягом якого справляються відсотки за неправомірне користування чужими коштами. Разом з тим, у ГК не розмежовані поняття «неправомірне користування чужими коштами» та «порушення грошових зобов'язань», що вживається, зокрема, у ч. 6 ст. 231 ГК, якою регулюються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань у вигляді відсотків.

Неправомірне користуванням чужими коштами може мати місце:

1) у недоговірних зобов'язаннях, а саме користування коштами, отриманими без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК). У цьому випадку відповідно до правил гл. 83 ЦК боржник у недоговірному зобов'язанні повинен не лише повернути кредитору безпідставно набу­те майно (грошові кошти), а й сплатити відсотки за користування ним (ст. 536 ЦК), однак у ч. 2 вказаної статті не встановлено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами — він має встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;

2) у договірних зобов'язаннях. У цьому випадку користування чужими коштами можепов'язуватися з порушенням, тобто несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань

Сплата процентів річних за користування чужими коштами у деяких актах господарськогозаконодавства була відмежована від штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань. Так, відповідно до п. 67 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888, за користування безпідставно отриманими поставщиком або покупцем грошовими сумами при розрахунках за продукцію винна сторона має сплатити іншій за весь час користування 5 відсотків річних. За несвоєчасну оплату поставленої продукції п. 66 зазначеного Положення встановлено пеню у розмірі 0,04 відсотка суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином, можна вважати, що у ч. 4 коментованої статті йдеться про строк, протягом якого застосовуються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань, а тому вона має застосовуватися з урахуванням ч. 6 ст, 231 ГК (див. коментар до ст, 231).

Необхідно розрізняти штрафні санкції у вигляді відсотків за порушення грошових зобов'язань та проценти річних. Так, у ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. (Віденської конвенції) встановлено, що у випадку, коли сторона допустила прострочення в сплаті ціни або іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, що жодним чином не впливає на будь-яку вимогу про відшкодування збитків, яке може бути стягнено на підставі ст. 74 Конвенції. Проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування грунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

5. Переважна більшість господарських договорів, що породжують господарські зобов'язання, є синалагматичними, тобто кожна із сторін має і права, і обов'язки, а отже, водночас є і кредитором, і боржником. Сторони зобов'язання в рівному ступені мають дотримуватися принципу належного виконання як одного з наріжних у зобов'язальному праві: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК). Це означає, серед іншого, і те, що кредитор не може ухилятися від виконання так званих кредиторських обов'язків, а саме від прийняття здійснюваного боржником належного виконання.

Складовою належного виконання зобов'язання є виконання у встановлений строк.

Стаття 221 ГК містить визначення прострочення кредитора: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він: 1) відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або 2) не вчинив дій, що передбачені законом, іншими нормативно-правовими актами. або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Прострочення кредитора є порушенням зобов'язання, тобто його невиконанням або виконанням з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК).

Прострочення кредитора, як і прострочення боржника, тягне невигідні наслідки: закон надає боржникові право на відшкодування збитків.

Наприклад, за ст. 13 Закону «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна підчас користування ним. Така передача здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору оренди і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору.

У ч. 5 ст. 232 ГК та ч. 4 ст. 613 ЦК містяться аналогічні норми, відповідно до яких боржник не повинен сплачувати відсотки (проценти) за грошовим зобов'язанням за весь період прострочення кредитора. Частину 5 коментованої статті слід тлумачити у логічно-системному зв'язку не лише з іншими частинами останньої, а й з іншими статтями гл. 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції». Під відсотками у цьому випадку слід розуміти штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання (див. коментар до ст, 231). Якщо має місце кредиторське прострочення, то боржник вважається таким, що не порушує строк виконання грошового зобов'язання, а відтак, не повинен сплачувати штрафні санкції,

Разом з тим, відповідно до п, 2 ст, 1 ст, 537 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса в разі ухилення кредитора від прийняття виконання.

6. У коментованій частині не встановлюється якийсь інший, відмінний від однорічної позовної давності, строк, Стаття 232 ГК визначає порядок застосування штрафних санкцій; у її ч. 6 встановлено загальне правило про нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не більш, як за 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Це правило спрямоване на стимулювання кредитора до активного захисту своїх порушенихправ.

Коментована норма є диспозитивною, тобто законом або договором може бути встановлений інший порядок, у тому числі і строк, для нарахування штрафних санкцій.

Так, ч. 8 ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувачсплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей виходячи з ринкових цін, що діють на день повернення, але не менших, ніж на день відпуску,і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов 'язання. У разі прийняття КМУрішення щодо відшкодування грошової вартості позичених матеріальних цінностей штраф і пеня сплачуються за їх ринковою ціною на день перерахування коштів, але не меншою, ніж на день відпуску, до повного відшкодування вартості зазначених цінностей.

7. Стягнення штрафних санкцій за порушення господарських зобов'язань у доход держави має місце у випадках, коли стороною господарського зобов'язання є орган державної влади, який наділений господарською компетенцією і виконує покладені на нього законом завдання. Такі зобов'язання виникають із договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, оренди державного майна, державних контрактів, договорів щодо зберігання цінностей державного матеріального резерву тощо.

Наприклад, згідно із Законом «Про приватизацію державного майна» державні органи приватизації (ФДМУ та його регіональні відділення і представництва) здійснюють, зокрема,повноваження власника державного майна у процесі приватизації, виступають орендодавцями майна, що перебуває у державній власності згідно із законодавством, продають таке майно у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного,атакож акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (ст. 7).Яксторона у договорі купівлі-продажу об'єкта приватизації ФДМУ може заявляти вимоги простягнення штрафних санкцій за повне або часткове невиконання умов договорів купівлі-продажу. Статтею 29 згаданого Закону передбачено, що штрафи стягуються з винних осіб за рішенням суду в установленому порядку і перераховуються до Державного бюджету України.

Штрафні санкції, що стягуються за порушення господарських зобов'язань у доход державного бюджету, слід відрізняти від адміністративно-господарських штрафів, які стягуються за порушення правил здійснення господарської діяльності (див. коментар до гл. 27).

Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій

1.У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які берутьучасть у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.