1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

1. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке встановлюється коментованою статтею, має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як цього Кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Коментована стаття дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказуючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вказівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, насамперед, Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Враховуючи, що всі види господарських відносин, зазначені у ст. З останнього, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом його регулювання визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання названих кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто госпо­дарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання ГК майнові та інші відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом його регулювання відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — громадянами.

Однак майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію ГК (наприклад, ст. 175). Таким чином, перевезення вантажів, забезпечення енергопостачання установам органів влади тощо регулюються господарським законодавством, а перевезення пасажирів та багажу чи енергопостачання громадян-споживачів — цивільним законодавством.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпорядкуванні їх різній судовій юрисдикції. Так, відповідно до статей 1 та 22 Закону «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а із цивільних — у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання коментованого Кодексу, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі ст. 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., на основі якого у системі національного зако­нодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 p., іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання законодавства про надра, зокрема, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 p., Гірничого закону від 6 жовтня 1999 р. тощо. Лісові відносини регулює лісове законодавство — Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 p., інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законодавством — Водним кодексом України від 9 червня 1972 p., іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Окремими актами законодавства регулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин — трудові відносини, які також не є предметом регулювання ГК, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс запанів про працю України від 10 грудня 1971 p., значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин в організаціях — суб'єктах господарювання у ГК містяться окремі положення, які стосуються визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання ГК, складають фінансові відносини за участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контро-т:-о виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 p., щорічних законів про Державний бюджет України тощо. Доцієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства: Законом «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 p., . надими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. У ст. 17 коментованого Кодексу, присвяченій питанням оподаткування, встановлюються лише загальні вимоги д: використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 ГК). При цьому дана стаття спрямована перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, п'яту групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо^не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень Щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного ре­гулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 тощо).

2. Частина 2 коментованої статті, згідно з якою ГК визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, вказує на те, що цей Кодекс є спеціальним законом у сфері правового регулювання майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господа­рювання і щодо регулювання яких загальним законом є ЦК. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані ГК, можуть застосовуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у його ст. 5. Тому не зовсім коректним є визначення у ст. 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання — це різні сфери, з різним складом учасників відносин; кожна з них регулюється окремою галуззю законодавства: одна — цивільним, інша — господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільних, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих ГК, правил інших законів, що регулюють подібні відносини.

3. У ч. З коментованої статті передбачено можливість застосування правил ГК до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. У даному разі ГК має значення загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з Кодексом торговельного мореплавства, який має значення спеціального закону, що регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і ст. 4 Кодексу торговельного мореплавства України.

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права гласності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного -а підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції І підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.