Методичні вказівки до виконання кОмплексного завдання

1. Визначення загальної вартості та структури основних виробничих фондів.

Основні виробничі фонди (ОВФ) – це матеріальні ресурси, що відповідають наступним вимогам:

1. Багаторазово беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого часу (більше року).

2. Практично не змінюють свою матеріальну форму.

3. Переносять свою вартість на продукцію частинами в міру зносу, протягом усього терміну служби у виді амортизаційних відрахувань.

До ОВФ відносяться: будинки, споруди, обладнання, транспорт тощо.

Для визначення видової структури основних виробничих фондів підприємства розраховуємо (за даними додатку 1) питому вагу кожної їх групи у загальній вартості фондів підприємства:

(1)

де I_i – питома вага 1-ої, 2-ої, 3-ої та 4-ої груп основних фондів;

Ф_n – вартість основних виробничих фондів по підприємству в цілому, тис.грн.

Ф_ni – первинна вартість і-ої групи основних виробничих фондів на початок року, тис.грн.

Розподіл основних фондів за групами наведено в додатку 2.

2. Визначення річної потреби оборотних коштів підприємства.

Оборотні кошти – це матеріальні ресурси, що відповідають наступним вимогам:

1. Беруть участь тільки в одному виробничому циклі.

2. Цілком споживаються або втрачають свою первісну форму.

3. Переносять свою вартість на готову продукцію (послугу) відразу, тобто цілком включаються в ціну товару.

До оборотних коштів відносяться також малоцінні (вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів) і такі, що швидко зношуються (термін служби до 1-го року) засоби (сировина, матеріали, паливо, канцелярські приладдя).

Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою:

ОК_річ = Р_і× Т_ц (2)

де Р – середньодобова витрата і-го елемента оборотних коштів (додаток 3),

Т_ц — тривалість періоду, діб (приймаємо рівним 360 діб).

Втрата споживчих властивостей основних фондів, пов'язана з вищезгаданими причинами, називається зносом. Знос буває фізичний і моральний.

Фізичний знос являє собою втрату первісних властивостей ОВФ у ході роботи з часом. Фізичний знос викликаний інтенсивністю роботи ОВФ.

Моральний знос викликаний науково-технічним прогресом і постійним удосконалюванням обладнання. Моральний знос полягає в тому, що ОВФ фізично працездатні, але існують більш ефективні аналоги, які за цим ОПФ морально застарівають.

Зносу піддаються тільки основні продуктивні фонди, оскільки оборотні цілком споживаються у виробництві і не встигають зношуватися. У будь-якого підприємства формується спеціалізований цільовий фонд, що спрямовується на покриття зносу. Цей фонд називається амортизаційним.

Економічна сутність амортизації полягає в тому, що вся амортизована вартість поділяється на рівномірні частини за роками протягом усього терміну служби. Таким чином, протягом нормативного терміну служби підприємство цілком повертає витрачені кошти.

Всі амортизаційні відрахування цілком включаються у вартість виробленої продукції. Розмір амортизаційних відрахувань визначається кожним підприємством, індивідуально виходячи з обраного методу нарахування амортизації.

Найпростішим методом визначення амортизації є прямолінійний, тобто метод рівномірного розподілу за роками вартості ОВФ. Розмір щорічних амортизаційних відрахувань визначається:

,

де – вид основних фондів;

Н_аі – норма амортизації для i-го виду ОВФ.

Норма амортизації – це відсоток щорічних відрахувань, що залежить від групи фондів або терміну служби.

Норма амортизації визначається за таблицею додатку 2 або за формулою:

,

де t_н – нормативний термін служби ОВФ.

Амортизаційний фонд знаходиться в постійному русі, тобто відбуваються регулярні відрахування. Цей фонд спрямовується, здебільшого, на розширене виробництво, тобто на розширення діяльності підприємства. Підприємством зв'язку може бути обраний один із існуючих методів розрахунку амортизації: прямолінійний, кумулятивний, виробничий, податковий, метод зменшення залишкової вартості або метод прискореної амортизації.