Джерела права зунр

на формування права і систему законодавстваЗУНР значно впливали правові звичаї, які не лише регулювали окремі сфери правових відносин, а й слугували джерелом права.Важливість і тривале збереження впливу звичаю на прав озахідноукр. земель обумовлювалося соціальною структурою та політико-правовим становищем краю. У співвідношенні з іншими джерелами права роль правових звичаїв на початку ХХст. помітно зменшилася, що спричинено відсутністю його законодавчої фіксації. Джерелами права ЗУНР були закони колишньої А-У імп, що не суперечили політиці ЗУНР, закон про державрну мову 15 лютого 1919р. Окремі норми земельного, шлюбно-сімейного та спадкового права ЗУНР свідомо відтворювали норми звичаєвого права, оскільки вважалися такими, які найбільше втілювали риси національного права. Правові звичаї періоду ЗУНР зберігалися в інституті опікунства. Це виявилося дуже актуальним в умовах польсько-української війни, коли залишалося багато сиріт і людей похилого віку.Уперіод ЗУНР держава приділяла значну увагу проблемі матеріального забезпечення сиріт і вдів осіб,котрі загинули під час польсько-української війни 1918–1919рр. Загалом правові звичаї у період ЗУНР існували у двох формах–їх часткове закріплення у правових актах, зокрема у нормах,що регулювали земельні, шлюбно-сімейні відносини та право соціального забезпечення, їх паралельна дія з державними законами. на правовій системіЗУНР позначилися норми моралі. Це зумовлено авторитетом УГКЦ та загалом високим рівнем християнської етики населення західноукр. земель.Релігійність належить до основних ментальних ознак галицьких українців. Моральні засади життєдіяльності ЗУНРвипробовувалися у боротьбі зізлочинністю та деструктивними елементами. Останні рекрутувалися з колишніх солдатів австрійської армії, дезертирів УГА. Злочинці траплялися навіть серед жандармів, які замість охорони державного майна, розкрадали його. Незважаючи на те, що дії злочинців становили загрозу для існування держави та громадського

16спокою, практично не спостерігалося випадків порушення закону під час покараннятаких злочинців.Взаємодія моралі йправа таїхняєдність на основі християнських цінностей відображеніу цивільному, сімейному, кримінальному та інших галузях права ЗУНР. Вони не тільки не суперечили, а й логічно доповнювали одне одного. Саме тому правові норми, прийняті законодавчими органом ЗУНР,отримали суспільну підтримку і визнання.

Цивільне право зунр

14 квітня 1919 р Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Цей закон регламентував націоналізацію поміщицьких, монастирських, церковних земель, а також земель різних установ. З них мав бути створений єдиний земельний фонд ЗУНР. Ст. 18 Закону окремо передбачала, що "наділення землею не може бути розпочато до закінчення війни і поверненням жовнірів і полонених додому". Закон передбачав покарання за порушення процесу проведення "впорядкування" земельної справи. Так, ст. 21 Закону надавала місцевій владі право ув'язнювати на 6 місяців, а також додатково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за "самовільне захоплення землі", розподіл націоналізованих Законом будинків, інвентарю тощо. закон "Про основи шкільництва" від 13 лютого 1919 р визначав державний статус шкіл на західноукр. землях, дозволяв засновувати приватні школи, передбачав право національних меншин на школу рідною мовою".  На західноукр. землях, які перебували в складі Австрії та Австро-Угорщини (Галичина, Буковина) діяло Австрійське загальне цивільне уложення 1811 р. (далі – А.з.ц.у.). У 1933 р було затверджено польський кодекс зобов’язань, який припинив дію значної частини А.з.ц.у. на Буковині, яку захопила Румунія, цей кодекс був чиним аж до 1938 р. Основними речовими правами за А.з.ц.у. були право власності, право володіння, право на заставу, а також сервітути. Власність розглядалась як право розпоряджатися сутністю та вигодами певної речі на свій вибір і позбавляти цього права всіх інших. Повний власник мав право вільно розпоряджатися своєю власністю. Речі поділяли на тілесні, безтілесні, рухомі та нерухомі, користовані та некористовані, з ціною та без ціни. Тілесними речами ті, що сприймались органами чуття. До безтілесних речей належали насамперед майнові права – право ловити рибу, полювати тощо. Речі, які безперешкодно можна було переміщати у просторі, вважали рухомими, а інші – нерухомими. Рухомі речі, які були приналежністю до нерухомих речей, теж визнавали нерухомими. Предмет права власності становили речі, і кожна особа, якій це не заборонено законом, могла набувати цього права особисто чи від свого імені через іншу особу. Власник на підставі свого права мав право вільно розпоряджатися своєю власністю (майном), на свій розсуд користуватися чи не користуватися своєю річчю, він мав право її знищити, віддати іншим повністю або частково, або відмовитися від речі безумовно, тобто залишити її. Підставами для набуття права власності були присвоєння, прирощування та передача майна. Без правових підстав і без законного способу набуття жодна власність не може бути набутою. Правовою підставою для заволодіння безхазяйними речами була свобода людини вилучати такі речі з їх природного стану. Таким способом було присвоєння, за допомогою якого особа набувала у власність безхазяйну річ із наміром використовувати її як власну. Також цивільне законодавствоЗУНР, як і звичаєве право:визнавало синів і дочок обов’язковими спадкоємцями майна батьків;у процесі встановленняопіки надавало пріоритет найближчим родичам померлого батька(насамперед –братові);засуджувало опікунів, які розпоряджалися майном підопічних на шкоду останнім;шукало шляхи забезпечення сприятливих умов для виховання і громадянського становлення осиротілих дітей.