Судові витрати Стаття 44. Склад судових витрат
Судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з цим Кодексом судові витрати — це витрати, які несуть сторони та/або інші учасники процесу у зв'язку з розглядом справи. Таким чином держава певною мірою компенсує витрати на утримання судової системи і забезпечення здійснення функцій правосуддя. З іншого боку, судові витрати виконують також превентивну та штрафну функції, адже за загальним правилом (див. ст. 49 та коментар до неї) компенсація таких витрат здійснюється за рахунок сторони, дії або бездіяльність якої викликали потребу у судовому захисті прав та інтересів, а тому є одним із негативних наслідків для правопорушника. Крім того, покладання на винну особу обов'язку відшкодування судових витрат, які можуть мати досить великий розмір, слід розглядати як запобігання правопорушенням. Водночас це є способом запобігти необгрунтованим позовам, тобто усунути зловживання процесуальними правами, недопустимість якого закріплено у ст. 22 цього Кодексу.
Відповідно до коментованої статті судовими витратами є пов'язані з розглядом справи у господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Перелік складу судових витрат не є вичерпним. Як вказано у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", до інших витрат у розумінні коментованої статті належать, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. ЗО цього Кодексу). До інших витрат можна також віднести витрати, понесені особами, що не є учасниками судового процесу, у зв'язку із наданням документів або матеріалів у порядку ст. 38 ГПК України, витрати на проведення огляду і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження у порядку ст. 39 цього Кодексу тощо.
Стаття 45. Державне мито
Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.
Державне мито — це грошовий збір, що справляється при зверненні у судові органи України, за вчинення ними окремих дій та видачу документів. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Порядок, розміри, способи сплати державного мита регулюються декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15.
З огляду на положення коментованої статті будь-які позовні заяви, що подаються до суду, оплачуються державним митом. Отже, державне мито справляється: з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Із коментованої статті випливає, що обкладенню держаним митом підлягають також зустрічні позови (див. ст. 60 цього Кодексу та коментар до неї).
Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити державне мито із заяви про вступ у справу або про перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати державного мита. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішення господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити державне мито на загальних підставах.
У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником за правилами ст. 25 цього Кодексу державне мито сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.
4. Коментованою статтею також передбачений обов'язок оплати державним митом заяв про оскарження ухвал господарського суду. З цього приводу склалася суперечлива судова практика, адже згідно з рішеннями Верховного Суду України (див., наприклад, постанови від 18 листопада 2003 р. у справі № 9/531, від 30 березня 2004 р. у справі № 4/418, застосування яких у судовій практиці є обов'язковим згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України від 6 вересня 2004 р. № 01-8/1525 "Про практику Верховного Суду України щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу") державне мито із апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарських судів, зокрема ті, які прийняті за результатами перегляду рішення за нововиявленими обставинами, не справляється. Такий висновок робиться на підставі п. 2 ст. 2 декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", де закріплено, що державне мито справляється тільки із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
5. Згідно із декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита при зверненні до господарських судів звільняються:
позивачі — за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;
органи соціального страхування та органи соціального забезпечення — за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;
державні й громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами по суду щодо захисту прав та іїтгересів інших осіб, а також споживачі — за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав; органи місцевого та регіонального самоврядування:
за позовами про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, шдприємств, об'єднань, організацій і установ, які ущемлюють їх повноваження;
за позовами про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органш місцевого та регіонального самоврядування;
за позовами до суду про припинення права власності на земельну ділянку або у зв'язку з невиконанням умов договорш оренди орендарями земельних ділянок державної та комунальної власності;
місцеві державні адміністрації — за позовами про визнання недійсними актів органів місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;
фінансові органи та державні податкові інспекції — позивачі й відповщачі — за позовами до суду;
органи державного контролю за цінами — позивачі й вщпові-дачі — за позовами до господарського суду;
позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів і рибних запасів;
9) всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-їнтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об'єднання "Організація солдатських матерів України" — за позовами, з якими вони звертаються до господарського суду;
Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до господарського суду в інтересах держави;
Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до господарського суду, в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;
Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення; органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави;
Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення — позивачі й відповідачі — за позовами до господарського суду;
державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг — за позовами, з якими вона звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика;
Державний комітет України з державного матеріального резерву, установи та організації системи державного резерву — за позовами щодо виконання зобов'язань, які випливають із Закону України від 24 січня 1997 р. "Про державний матеріальний резерв";
Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення за позовами щодо стягнення штрафу за порушення в сфері містобудування;
відділи державної виконавчої служби — за позовами, з якими вони звертаються до господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів юридичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів;
Рахункова палата — за позовами, з якими вона звертається до Вищого господарського суду України;
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах, пов'язаних із порушенням законодавства про рекламу.
Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України.
6. Господарські суди на відміну від судів загальної юрисдикції не мають права надавати сторонам розстрочення або відстрочення сплати державного мита або зменшувати його розмір.
У випадку несплати державного мита у встановленому законодавством розмірі позовна заява, апеляційна та касаційна скарги підлягають поверненню (статті 63, 97, 111-3 цього Кодексу). Водночас у випадку, коли вказана обставина виявлена господарським судом, наприклад, після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті, а несплачені у встановленому порядку та розмірі суми державного мита судового процесу можливо стягнути за результатами розгляду справи (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Стаття 46. Сплата державного мита
Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.
До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.
1. Згідно з ч. 1 коментованої статті державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України у порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Отже, у вирішенні зазначених питань слід керуватися, зокрема, декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (далі — Декрет) та інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита (далі — Інструкція).
Відповідно до п. 2 ст. З Декрету встановлені такі ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів:
а) із заяв майнового характеру — 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство — 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
в) із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів — 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
г) із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами —50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору у першій інстанції, а зі спорів майнового характеру —50 відсотків ставки, обчисленої з оспорюваної суми.
Державне мито, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що надходять з інших держав, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами зараховується до Державного бюджету України через рахунки територіальних підрозділів Державного казначейства за місцезнаходженням господарського суду, що розглядає справу.
Сплачується державне мито готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунка платника у кредитній установі.
Відповідно до ст. 7 Декрету та п. 1 Інструкції з позовів, що подаються до господарського суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Одночасно встановлено, що у разі, коли розмір ставок державного мита передбачено у частинах офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.
Державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами.
Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги або до заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленними обставинами та мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом.
Згідно з п. 14 Інструкції у разі безготівкового перерахування державного мита з рахунка платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицьовій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком круглої печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення. Невиконання цієї вимоги тягне повернення позовної заяви, апеляційної чи касаційної заяви або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63, п. 4 ст. 97, п. 4 ст. 111-4, п. З ч. 5 ст. 113 цього Кодексу.
У випадках, коли перерахування листа проводиться з розрахунку вкладника, що знаходиться в кредитній установі, до документа, оплаченого митом, додається довідка, засвідчена підписом контролера і відбитком печатки кредитної установи.
Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то Інструкція не передбачає вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.
Не можуть бути повернені господарським судом вищезазначені заяви, скарги та заяви кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.
2. Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету має право витребувати від позивача або особи, яка подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано.
Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита.
Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники державного мита у платіжних дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету повинні у рядку "одержувач" зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка казначейства в установі банку.
Головне управління Державного казначейства України листом від 1 квітня 1998 р. № 06-04/80-2562 "Про зарахування державного мита" повідомило, що державне мито зараховується на рахунки територіальних органів державного казначейства. Отже, підтвердити факт надходження і зарахування мита до державного бюджету може лише орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того, де зберігаються платіжні документи.
Якщо стороною не подано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 цього Кодексу зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. З цих самих підстав повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування державного мита не до Державного бюджету України.
У випадках, коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того самого позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, у якій знаходиться платіжний документ. Така сама відмітка робиться у справах у разі повернення державного мита.
Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита має бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою.
У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ч. 1 ст. 58 цього Кодексу, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно долі вимог кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову.
У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру, державне мито підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.
Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках, коли у позовній заяві альтернативно викладено майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання щодо сплати позивачем державного мита у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за загальними правилами.
У разі подання позову до податкового органу з вимогою, непов'язаною із поверненням (стягненням) коштів, така позовна заява має немайновий характер, і державне мито має справлятися відповідно до підпункту "б" п. 2 ст. З Декрету.
Якщо позивач оскаржує рішення, дії чи бездіяльність податкового органу і одночасно порушує питання про повернення (стягнення) грошових сум, такі позовні заяви мають одночасно майновий і немай-новий характер і повинні оплачуватись державним митом за ставками, встановленими підпунктами "а" і "б" п. 2 ст. З Декрету.
Державне мито із позовних заяв з питань захисту честі та гідності, у тому числі про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, має сплачуватись на підставі підпункту "б" п. 2 ст. З Декрету.
3. Одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Якщо позивач на підставі ч. 4 ст. 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог, недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується господарським судом у доход державного бюджету. Виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог, господарський суд одночасно повинен вирішити питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита.
Частиною 3 коментованої статті зазначено, що до заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, який підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати.
На підставі ст. 5 Декрету Міністерство фінансів України вправі вирішувати питання про надання пільг щодо сплати державного мита, яке зараховується до Державного бюджету України.
Водночас ст. 4 Декрету визначені випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати державного мита як позивачі та відповідачі. За змістом цієї статті Декрету від сплати державного мита перелічені у ній органи звільняються у разі звернення до господарського суду із позовами, вирішення спору за якими передбачає усі стадії судового процесу, у тому числі здійснення перегляду рішення в апеляційному та у касаційному порядку. Тому, якщо заявника звільнено від сплати державного мита за його зверненням до господарського суду, його звільнено і від сплати державного мита на будь-якій стадії розгляду справи.
Якщо згадані органи звертаються до господарського суду не у зв'язку із виконанням своїх повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку. У зв'язку з тим, що державні органи приватизації можуть виступати у господарському процесі як позивачі або відповідачі у спорах різних категорій (наприклад, пов'язаних із відшкодуванням заподіяної шкоди або збитків тощо), названі органи звільняються від сплати мита в усіх справах, пов'язаних зі здійсненням ними функцій, передбачених законодавством про приватизацію майна та про оренду державного майна. У решті випадків орган приватизації повинен сплачувати мито на загальних підставах.
Також ст. 4 Декрету надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалідів, а не підприємців. Тому громадяни-підприємці, які беруть участь у господарському процесі, повинні сплачувати державне мито за загальними правилами.
Стаття 47. Повернення державного мита
Державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.
В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.
Питання повернення державного мита, сплаченого у справах, що розглядалися господарським судом, вирішується у випадках і в порядку, прямо передбачених чинним законодавством.
Підставами для повернення державного мита відповідно до ст. 8 декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" є: внесення державного мита у більшому розмірі, ніж передбачено законом; відмова платника від подання позовної заяви; повернення або відмова у прийнятті позовної заяви, а також заяви про перегляд рішення в апеляційному чи у касаційному порядку чи перегляд його за нововиявленими обставинами (статті 62, 63, 97, 111-3, 113 цього Кодексу); припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії спорів порядку до-судового врегулювання спору; скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, постанови господарського суду, якою державне мито було стягнуто в доход державного бюджету.
Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню повністю також у випадку, коли сторона звертається до господарського суду із заявою про перегляд в апеляційному або у касаційному порядку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена цим Кодексом (статті 20, 24-27, 31, 41-, 58, 64, 68, 77, 88, 89, 120, ч. 4 ст. 121, статті 121-1 та 122 ГПК України). У таких випадках суд апеляційної або касаційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 106 або ч. 1 ст. 111-13 ГПК України відмовляє у прийнятті апеляційної або касаційної скарги і повертає сплачене до бюджету державне мито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 8 Декрету, виносячи з цих питань відповідну ухвалу.
При вирішенні питань розподілу судових витрат потрібно мати на увазі, що відповідно до п. З ст. 8 Декрету мито підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3 ст. 80 цього Кодексу. В усіх інших випадках застосування статей 80, 81 ГПК України державне мито поверненню не підлягає.
Припинення провадження у справі, порушеній за позовом прокурора, або залишення його позову без розгляду не дає господарському суду права стягувати державне мито з позивача незалежно від підстав, на яких грунтується висновок господарського суду.
Застосовуючи ст. 47 цього Кодексу, господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися, — у відповідній довідці зазначає обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції.
Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету. Однак встановлений п. 17 Інструкції річний строк подання заяви не є процесуальним і не може бути відновлений судом у разі його закінчення.
Повернена позовна заява, заява про перегляд рішення в апеляційному, касаційному порядку чи за нововиявленими обставинами може бути повторно подана на загальних підставах до господарського суду після усунення допущенного порушення, якщо таке порушення не перешкоджає повторному зверненню до суду. При цьому позивач має право використати первісний документ про сплату державного мита.
У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.
Стаття 47-1. Визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.
Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 411 "Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу" (далі — Постанова) та наказом Міністерства економіки України від 11 квітня 2001 р. № 77 "Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство" (далі — Наказ).
Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу провадиться лише при зверненні із позовною заявою до суду першої інстанції, що передбачено п. 3-1 ст. 57 ГПК України.
Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу належать до судових витрат відповідно до ст. 44 цього Кодексу, які підлягають оплаті до подання позовної заяви із доданням до неї доказів про таку сплату.
Відповідно до Постанови сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається:
для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, — за нульовою ставкою;
для всіх інших позивачів — за ставкою 118 грн.
Згідно з Наказом сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справах про банкрутство визначається:
для кредиторів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, — за нульовою ставкою;
для інших кредиторів, які ініціюють порушення справ про банкрутство, — 118 грн;
— для кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника у межах місячного строку після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство, якщо вони не звільнені від сплати державного мита, — 40 грн.
Виконавцем надання послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу є державне підприємство "Судовий інформаційний центр".
Оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок Виконавця, який забезпечує надання послуг з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.
Для перерахування коштів на рахунок Виконавця у платіжному документі зазначається призначення платежу — "оплата за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно зі ст. 44 ГПК України за позовом до (назва організації відповідача)".
Оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу проводиться на:
Поточний рахунок: 26002014180001
Код ЄДРПОУ: 30045370
Банк: Відкрите акціонерне товариство "Банк Універсальний"м. Львів МФО банку: 325707
Отримувач: Державне підприємство "Судовий інформаційний центр ".
Позивачам, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, сплачувати інформаційно-технічні послуги не потрібно.
Акт виконаних робіт та податкова накладна надсилається платнику поштою.
У разі повернення позовної заяви без розгляду або відмови у прийнятті позовної заяви сплачена сума підлягає поверненню.
Стаття 48. Визначення розміру сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та послуги перекладача
Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом.
Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Статтею 44 ГПК України зазначено, що до складу судових витрат належать витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи та послуги перекладача.
Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), визначається господарським судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою.
Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; найм житлового приміщення, а також добові у розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подано, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.
Постановою Кабінету Міністрів від 23 квітня 1999 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" затверджені норми добових витрат на відрядження працівників підприємств, установ і організацій всіх форм власності, а також норми добових витрат для обчислення та відшкодування витрат на службові відрядження.
Витрати, пов'язані з перекладом документів, а також з оплатою за вручення їх за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 р., до якої приєдналася Україна, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона.
Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається у рішенні господарського суду. У разі невирішення питання про розподіл судових витрат у судовому засіданні господарський суд виносить ухвалу про стягнення визначених судом витрат відповідно до ст. 88 ГПК України.
Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи у господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.
Статтею 44 цього Кодексу передбачено, що до складу судових витрат належить також оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише у тому випадку, якщо вони оплачуються адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Відповідно до ч. З коментованої статті витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на адвокатську діяльність та прийняв Присягу адвоката України.
Отже, коментованою статтею передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Стягнення зазначених витрат у рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.
Стаття 49. Розподіл господарських витрат
Державне мито покладається:
у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову — на відповідача;
при відмові в позові — на позивача;
при частковому задоволенні позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати розподіляються за принципом — витрати покладаються на сторону, з вини якої виник спір.
У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою державного мита, покладається на відповідача; у разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.
Державне мито зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обгрунтованих пропозицій другої сторони.
Якщо розбіжності між сторонами вирішені частково на користь однієї зі сторін і частково на користь другої сторони, витрати, пов'язані зі сплатою державного мита, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної зі сторін.
У разі винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди між сторонами (п. 7 ч. 1 ст. 80 цього Кодексу), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і щодо розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.
Якщо господарський суд на підставі п. З ст. 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в цьому випадку визначальним для вирішення спору є обгрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.
При скасуванні рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення, господарський суд на загальних підставах відшкодовує витрати, пов'язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд діє таким чином:
якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується;
у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до Державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.
У разі надання позивачеві у встановленому порядку відстрочки у сплаті державного мита питання щодо стягнення (відшкодування) мита після закінчення терміну такої відстрочки вирішується на загальних підставах, визначених коментованою статтею.
У тих випадках, коли господарський суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат чи повернення державного мита з державного бюджету, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи на підставі ст. 88 ГПК України господарський суд приймає додаткове рішення чи ухвалу зі справи.