Процесуальні строки
Стаття 50. Встановлення та обчислення процесуальних строків
Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.
Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.
1. Під строком у праві визнають певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України). Процесуальний строк — це певний період у часі, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні вчинити певні процесуальні дії. Відповідно до коментованої статті розрізняються два види строків: строки, встановлені законодавством (цим Кодексом), та строки, встановлені господарським судом.
Цим Кодексом встановлені такі процесуальні строки: строки порушення провадження у справі (ст. 64); вирішення спору (ст. 69); строк розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 81-1); розсилання рішень та ухвал (ст. 87); строк на апеляційне (ст. 93) та касаційне (ст. 110) оскарження; перегляд рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113); строки для пред'явлення наказу до виконання (ст. 118) тощо. Якщо процесуальні строки не встановлено законом, вони визначаються господарським судом (наприклад ст. 77).
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи періодом часу. При оголошені перерви або перенесенні розгляду справи встановлюється дата, на яку справу перенесено, та у разі необхідності накладається зобов'язання на сторону вчинити певні процесуальні дії.
Перебіг строку для вчинення процесуальних дій, що визначаються періодом часу, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він обчислюється роками, місяцями та днями.
Так, апеляційна скарга (подання) на рішення господарського суду подається (вноситься) протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення — з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу (ст. 93). Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесене) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили (ст. 110). Касаційна скарга, касаційне подання
Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття (ст. 111-16 цього Кодексу).
Стаття 51. Закінчення процесуальних строків
Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
1. Відповідно до коментованої статті строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.
Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.
При обчисленні строку місяцями (наприклад щодо подання касаційної скарги) необхідно враховувати, що такий строк обчислюється саме місяцем, а не кількістю днів у місяці, оскільки можуть бути випадки, коли, наприклад, рішення (постанова), що оскаржується, було прийняте ЗО січня 2006 р., а оскільки наступний місяць не має такого числа, то строк відповідно закінчується 28 лютого 2006 р. або рішення (постанова), що оскаржується, було прийняте 31 грудня 2005 р., то з урахуванням того, що відповідно до ч. З ст. 50 ГПК України перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати, якою визначено його початок, тобто з 1 січня 2006 р., — строк на касаційне оскарження закінчується 1 лютого 2006 р.
Перебіг строку, що обчислюється днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Отже, якщо рішення прийняте 10 січня 2006 р., то строк на апеляційне оскарження закінчується 20 січня 2006 р. о 24 год. 00 хв.
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Вчинення дії після спливу процесуальних строків несе відповідні процесуальні наслідки, наприклад, при поданні апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 93 цього Кодексу, апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.
Стаття 52. Зупинення процесуальних строків
Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.
З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
1. Зупинення провадження у справі є підставою для зупинення усіх процесуальних строків, що не закінчилися до того часу, коли настала подія, у зв'язку з якою господарський суд зупиняє провадження у справі. Зупинення усіх незакінчених процесуальних строків триває до моменту поновлення провадження у справі. Підстави зупинення провадження у справі та його поновлення передбаченні ст. 79 цього Кодексу.
Днем зупинення і поновлення провадження та перебігу процесуальних строків є день винесення ухвали про зупинення та поновлення провадження відповідно.
Стаття 53. Відновлення та продовження процесуальних строків
За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала.
Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.
Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
1. Коментована стаття встановлює порядок відновлення та продовження процесуальних строків залежно від того, чи процесуальний строк встановлений законом, чи призначений господарським судом. Так, у разі визнання причини пропуску встановленого законом процесуального строку поважною господарський суд може відновити пропущений строк. У випадку пропуску призначеного господарським судом процесуального строку, останній має право продовжити його. Крім того, продовжити строк, призначений господарським судом, можливо й до його спливу.
Відновлення встановленого законом процесуального строку здійснюється господарським судом за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
Заява про відновлення пропущеного строку має містити обґрунтування поважності обставин, що зумовили пропуск строку. При визнанні госледарським судом поважності причин пропуску процесуального строку, останній відновлюється, про що зазначається у рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 23 грудня 2002 р. № 05-2/1486 "Щодо відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги" до кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала.
Відповідно до зазначеного листа Вищого господарського суду України з клопотанням щодо відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можуть звертатися лише особи, які мають право на подання апеляційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням апеляційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 93 цього Кодексу встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропуск строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.
За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги.
Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі коментованої статті.
Уразі повернення апеляційної (касаційної) скарги, подання з підстав, передбачених пунктами 1—3 ст. 97, після усунення цих обставин, сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку. У цьому випадку необхідно враховувати, що загальний порядок передбачає встановлені цим Кодексом строки на подання апеляційної, касаційної скарги та, як правило, після повернення апеляційної скарги, строк на оскарження якої становить десять днів, він вже є пропущеним, отож при повторному поданні відповідних скарг необхідно його поновлювати. Але суд може зважити на те, що сторона неналежним чином скористалась своїм процесуальним правом щодо оскарження рішення (постанови), та не визнати причину пропуску строку поважною. Отже, при поновленні строків, які були пропущені через повернення апеляційної (касаційної) скарги, подання, необхідно обгрунтувати причину пропуску таким чином, щоб у суду не виникло сумнівів в її поважності.
ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ( ст. 5 - ст. 11)
Стаття 5. Основні положення досудового врегулювання господарського спору
Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі — акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.
1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальні засади досудового врегулювання господарських спорів. За Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-2/2002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. З огляду на необхідність підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, на підставі власних інтересів його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Конституційний Суд України зробив висновок, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина
України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тож із тексту коментованої статті можна відокремити два юридичних факти, з яких випливає необхідність досудового врегулювання спору, — це договір і вказівка закону.
Щодо останніх випадків, то слід враховувати, що Господарський кодекс України та деякі інші підзаконні акти (Статут водного транспорту та ін.) зберегли таку процедуру. Проте сьогодні застосування досудового порядку врегулювання спору має обов'язковий характер для суб'єктів господарювання, які у своєї діяльності пов'язані зі залізничним перевезенням та відповідно дотримуються вимог Статуту залізниць України.
2. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що сторони у господарських відносинах можуть використовувати порядок досудового врегулювання спору, встановлений як цим Кодексом, так й іншими спеціальними нормами, які регулюють специфічні господарські правовідносини.
Частиною 3 законодавцем встановлено коло спорів, до яких сторони у господарських правовідносинах позбавлені права застосовувати вимоги досудового врегулювання спору. Перелік спорів, визначений у коментованій частині, є вичерпним.
Стаття 6. Порядок пред'явлення претензії
Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.
У претензії зазначаються:
а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;
б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;
в) вимоги заявника;
г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.
Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Коментованою статтею встановлено права та обов'язки суб'єктів господарювання щодо загального порядку пред'явлення претензій, яким сторони у господарських правовідносинах можуть користуватися при досягненні відповідної домовленості у разі укладання відповідних господарських договорів та відповідно встановлення умовами договору порядку досудового врегулювання спору. Крім загальних вимог до порядку пред'явлення претензій, законодавством України можуть бути встановлені додаткові вимоги порядку пред'явлення претензій та досудового врегулювання спору.
Додатковими вимогами щодо порядку пред'явлення претензій слід вважати вимоги, встановлені спеціальними нормами закону, які притаманні тільки окремим видам господарської діяльності, та не суперечать приписам розділу II цього Кодексу.
Стаття 7. Порядок і строки розгляду претензії
Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.
В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.
Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.
При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.
Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.
1. Коментованою статтею встановлено загальний порядок та строки розгляду претензії суб'єктів господарювання при вжитті заходів досудового врегулювання спірних питань у господарських правовідносинах.
Коментуючи наведену норму, слід зазначити, що досудове врегулювання спору передбачає не тільки пред'явлення претензії, а й отримання відповіді на неї. Відповідно до вимог ч. 4 коментованої статті при розгляді претензії пщприємства чи організації у разі потреби повинні звірити розрахунки, провести експертизи або вчинити інші дії, спрямовані на врегулювання спору.
2. Щодо строків, встановлених цією статтею, то їх слід обчислювати з дня одержання претензії, вони відповідно можуть бути продовжені на час, необхідний для досилання заявником вимог другій стороні додаткових документів. У тому випадку, якщо до претензії не додано всіх необхідних документів для її розгляду, вони витребуються у порядку, встановленому ч. З цієї статті.
Стаття 8. Повідомлення заявника про результати розгляду претензії
Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.
У відповіді на претензію зазначаються:
а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;
б) коли претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
в) коли претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що орунтовують відхилення претензії;
г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.
Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.
Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.
Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.
Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.
За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.
1. Вирішуючи питання щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, суду з огляду на приписи ст. 81 цього Кодексу (залишення позову без розгляду з підстав невжиття заходів досудового врегулювання спору) необхідно насамперед визначитись, якими нормами матеріального чи процесуального права регулюються правовідносини сторін, за якими виник спір та відбувається досудове врегулювання спору.
Вирішуючи питання про додержання сторонами порядку досудо-вого врегулювання спору, необхідно враховувати, що повідомлення про результати розгляду претензії має відповідати певним умовам, викладеним у коментованій статті. Недодержання вимог цієї статті призведе до застосування щодо винної сторони санкцій, передбачених ст. 49 ГПК України.
Стаття 9. Виключена
Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення господарських договорів Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.
1. Коментованою статтею законодавець передбачив право суб'єкта господарювання при укладанні господарських договорів звертатися до господарського суду із відповідними позовами щодо врегулювання спірних питань.
При цьому слід вважати, що до господарських договорів належать договори, визначення яких наведено у главі 20 ГК України. Це визначення є цілком обґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ст. 1 ГК України Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. При цьому у ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів
Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.
Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
1. Коментованою статтею визначено порядок досудового врегулювання спорів, що виникають при зміні чи розірванні господарських договорів, згідно з яким строк розгляду пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору обмежений 20 днями. При цьому слід враховувати, що вимоги статей 6—8 цього Кодексу щодо змісту, порядку оформлення, реквізитів претензії і відповіді на неї поширюються і на пропозиції про зміну умов чи розірвання договору та їх розгляд другою стороною.
Застосовуючи ч. 1, слід враховувати також вимоги статей 1—2 ГПК України та вимоги статей 208—210 ЦК України щодо права звернення до господарського суду, порушення справ у господарському суді та вимог до правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі, нотаріально їх посвідчувати та здійснювати реєстрацію у випадках, передбачених законом.
Вирішуючи питання щодо досудового врегулювання спору, слід також враховувати вимоги ст. 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, визначених договором.
2. Враховуючи наявність ЦК України та ГК України, які регулюють тотожні правовідносини, застосовуючи ст. 11 цього Кодексу, слід також застосовувати норми, наведені у главі 22 ГК України, які кореспондуються із наведеними вище нормами ЦК України.