Тема: Кредит у ринковій економіці

План:

1. Необхідність і суть кредиту.

2. Теорії кредиту.

3. Форми та види кредиту.

4. Функції та роль кредиту.

5. Процент за кредит.

6. Роль кредиту у розвитку економіки.

1. Необхідність і суть кредиту Необхідність кредиту

Внаслідок розвитку процесів обміну товарами, виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибуту товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Також кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб; кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Сутність кредиту

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

• позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;

• гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

• джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;

• кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об'єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб'єктами кредитних відносин є:

• кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;

• позичальник - сторона, що одержує позику.

2. Теорії кредиту

Економічна наука з питань суті і ролі кредиту в суспільстві визначає два основних напрями дослідження:

• натуралістичну теорію кредиту, яка вбачає в кредиті лише спосіб передачі матеріальних благ;

• капіталотворчу теорію кредиту, яка приписує останньому роль творця капіталу і первинного самозростаючого засобу економічного розвитку суспільства.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

• об'єктом кредитує натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності,

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Натуралістична теорія кредиту була прогресивною для свого часу, її засновники вірно вважали, що надання капіталу в кредит відрізняється від грошей, оскільки не може здійснювати свій рух у відриві від руху реального капіталу і дає приріст лише постільки, поскільки вкладається позичальником у те чи інше підприємство. Водночас вона мала ряд недоліків. Зокрема, відкинувши невірне ототожнення позикового капіталу з грошима, її захисники дійшли до іншої крайності — ототожнення позикового капіталу з реальним капіталом. Крім того, поставивши кредит у залежність від виробництва та попри заперечення його чудодійної сили, вони не розуміли зворотного впливу на виробництво, тобто його активної ролі. Однобічність поглядів на кредит позначилася і на трактуванні суті позикового відсотка. Вчені не виявили залежності відсотка від зміни попиту на позиковий капітал і його пропозицію та його впливу на зміну кон'юнктури ринку.

Подальше зростання ролі кредиту і банків у розвитку суспільного виробництва, заміна готівкових грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у державному регулюванні економіки та інші процеси обмежували розвиток натуралістичної теорії кредиту. Це зумовило заміну натуралістичної теорії капіталотворчою теорією кредиту.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак-до зменшення безробіття.

У другій половині XIX ст. капіталотворчу теорію відновив і продовжив англійський економіст Маклеод. Його основні положення зводилися до наступного:

• кредит є те саме, що й гроші, оскільки і гроші, і кредит мають купівельну силу, яка може бути використана для придбання товарів;

• гроші і кредит в однаковій мірі є багатством;

• оскільки кредит приносить прибуток, то він є продуктивним капіталом;

• банки є творцями кредиту (за визначенням Маклеода, банки є «фабрикою кредиту»).

Маклеод помилково ототожнював кредит з грошима, багатством та капіталом. Неправильним було також твердження, що банки є «фабрикою кредиту». Адже розміри банківського кредиту визначаються об'єктивними умовами суспільного відтворення, а не свавіллям банку. Водночас він усвідомлював, що капіталотворення за допомогою кре­диту не може бути безмежним. Він вбачав велику загрозу в здатності банків примножувати капітал. Це спонукало його до постановки завдання віднайти розумні межі збільшення обсягів кредиту.

Захисниками капіталотворчої теорії кредиту у XX ст. були економісти А.Ган та Й.Шумпетер. Вони наполягали на розширенні кредитних операцій з метою розвитку виробництва і збільшення зайнятості, здатних запобігти економічним кризам, інфляції і забезпечити належний розвиток суспільства. А.Ган вважав, що банки можуть створити такий обсяг «купівельної сили», який необхідний для збільшення попиту, щоб запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу.

Ряд положень капіталотворчої теорії кредиту використаний Дж. М. Кейнсом для розробки заходів здійснення державного регулювання економіки. Окремі положення цієї теорії знайшли застосування у теоретичних побудовах представників неокейнсіанства та кейнсіансько-некласичного синтезу.

У результаті подальшого розвитку теорій кредиту та їх застосування у практиці економічного регулювання виявилося зближення їх поглядів з окремих питань. Зокрема, що банки були і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу, а їх активні операції були первинними щодо пасивних. Водночас держава регулювала обсяги цих операцій. Взаємозв'язок позикового і реального капіталу знайшов своє відображення у їх самостійному русі, внаслідок чого вони цілком не можуть відокремитися один від одного і, отже, мають відносно самостійний характер. Ідеї натуралістичної і капіталотворчої теорій кредиту очікують свого вирішення сучасними вченими і практиками.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.