МВС УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
КАФЕДРА ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ
Навчальна дисципліна:
„Психологія особистості”
ЛЕКЦІЯ (4)
Тема 3: життєві кризи особистості та форми їх переживання
Підготував:
начальник кафедри юридичної психології та педагогіки кандидат психологічних наук
полковник міліції
Цільмак О.М.
Розглянуто на засіданні
кафедри юридичної психології
та педагогіки
"___" ______________ 2009р.
Протокол № _____
Одеса 2009 р.
План:
1. Поняття кризи та її види та фази.
2. Форми переживання людиною життєвих криз
3. Життєві кризи з позицій рольової теорії
Ключові поняття: криза, рольова теорія, термінальна криза, життєва криза, криза здоров’я, предкритична фаза, фаза конфлікту.
Мета: надати курсантам та студентам знання про кризи, їх види, форми переживання та вплив кризи на розвиток особистості.
Список використаної літератури
Абрамов Г.В. Возрастная психология. – М., 1997. – Гл.12-14.
Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К., 1976. – Розділи ІІІ, IV.
Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровського. – М., 1979. – Гл. ІІІ.
Заброцький М. Основи вікової психології. – Тернопіль, 2003.
Кулаги на И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). – М., 1997. – Гл.1-4.
Мир детства. Дошкільник / Под ред. А.Г.Хрипковой. – М., 1979.
Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985
ВСТУП
На думку Л.С.Виготського кризи, або критичні періоди – це час якісних позитивних змін, результатом яких є перехід особистості на новий, вищий ступінь розвитку [3].
Під час кризових періодів людина здійснює важливу духовну роботу: виявляє суперечності між тим, хто вона є насправді і ким хотіла би бути, що має і що хотіла б мати. У ці періоди вона починає розуміти, що деякі моменти свого життя переоцінювала, а інші - недооцінювала. Людина може усвідомити, що не проявляє свої здібності, не реалізує ідеали. При цьому у неї може з'явитися смутне відчуття, що з нею щось не так. І лише коли людина починає розуміти, що їй необхідно змінити щось не в соціальному оточенні, а у собі самій, лише тоді вона починає будувати нове життя на реальній основі.
1. Криза та її фази
Криза (грец. Krisis – рішення, перелом) – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється у цілісних психічних і особистісних змінах [6].
Криза - це зіткнення двох реальностей: психічної реальності людини з її системою світогляду, патернами поведінки і т.п. і тієї частини об'єктивної дійсності, яка суперечить її попередньому досвіду [3].
Л.С. Виготський ввів ділення кризового віку на передкритичну, власне критичну і післякритичну фази.
У передкритичній фазі виникає суперечність між об'єктивною і суб'єктивною складовими соціальної ситуації розвитку (середовищем і відношенням людини до середовища). У людини відкривається неповнота тієї реальної форми, в якій вона живе. Таке відкриття можливо лише на основі виникнення уявлення про іншу, нову, ідеальну форму. Людині відкрилося щось інше, що чекає її у майбутньому, образ нової поведінки. До подібного відкриття людина задовольнялася сьогоднішніми проблемами і їх вирішенням. У переломні моменти життя цього виявляється недостатньо. Інше майбутнє виглядає привабливим, притягаючим. Виявити це відкриття майбутнього можна лише побічно, оскільки воно нерефлексивно. Цей етап можна назвати етапом емансипації: у попередній стабільний період людина була повністю занурена у поточну ситуацію, а зараз ця ситуація представляється їй поки що як приваблива, але вже лише як одна з багатьох.
Далі наступає власне критична фаза, під час якої суперечність загострюється і досягає свого апогею. Вона складається з трьох етапів.
На першому етапі відбувається спроба безпосередньо реалізувати найбільш загальні уявлення про ідеальну форму у реальних життєвих ситуаціях. Відкривши нове, інше, відсутнє у неї, людина відразу ж намагається «потрапити» у це інше вимірювання. Специфіка цього етапу пов'язана з особливостями найідеальнішої форми, з тим, що ідеальна форма існує у культурі не відособлено, не сама по собі, а у різноманітних втіленнях.
Далі наступає етап конфлікту - необхідна умова нормального розвитку у кризі, що дозволяє людині і її оточуючим гранично оголити власні позиції. Позитивний сенс цього етапу полягає у тому, що для людини розкривається неможливість прямого втілення ідеальної форми у реальне життя. До конфлікту єдиною перешкодою для матеріалізації ідеальної форми залишаються зовнішні обмежувачі - старі форми життя і взаємин. Конфлікт створює умови для диференціації цих обмежувачів. За допомогою конфлікту виявляється, що частина з них дійсно була пов'язана з табу (і вони потім забираються), яке втрачає свою актуальність, але якась частина пов'язана і з власною недостатністю (невмінням, відсутністю здібностей). У конфлікті з граничною ясністю оголюються і емоційно переживаються перешкоди до реалізації ідеальної форми. Зовнішні перешкоди потім забираються, але залишаються внутрішні, пов'язані із недостатністю власних здібностей. Саме у цей момент і виникає мотивація нової діяльності, створюються умови для подолання кризи.
Перш ніж критична фаза завершиться, повинен відбутися третій етап - рефлексія власних здібностей, повинно виникнути новоутворення кризи. Причому рефлексія тут розглядається як етап кризи, що є інтеріоризацією конфлікту між бажаним і реальним. Інтелектуальна рефлексія може бути лише однією з форм рефлексивного відношення до власних можливостей.
Криза завершується післякритичною фазою, під час якої протиріччя вирішується через утворення нової соціальної ситуації розвитку, через встановлення нової гармонії між її складовими. У цій фазі завершується перехід «реальне-ідеальне» і «своє-чуже» [3], приймаються нові форми культурної трансляції ідеальної форми ( нова ведуча діяльність), відбувається пошук нового «значущого іншого». Реалізується нова форма - ідеальна, а не ідеалізована, повноцінна, а не формальна.