МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ

Навчальна дисципліна:

„Психологія особистості”

ЛЕКЦІЯ (3)

Тема 2: соціалізація особистості її розвиток та виховання

Час: 2 години.

Підготував:

начальник кафедри юридичної психології та педагогіки кандидат психологічних наук

полковник міліції

Цільмак О.М.

Розглянуто на засіданні

кафедри юридичної психології

та педагогіки

"___" ______________ 2009р.

Протокол № _____

Одеса 2009 р.

ЗМІСТ

1. Напрями виховання та їх загальна характеристика

2. Типологія неправильного виховання

3. Життєві сценарії в долі людини

4. Соціальне середовище й особистість

5. Самосвідомість і самооцінка

Ключові поняття: виховання, життєвий сценарій, адаптивність, дезадаптивність, типологія індивідуальності, соціалізація, соціальне середовище, самосвідомість, самооцінка, самоусвідомлення.

Мета лекції: озброєння курсантів знаннями щодо основних видів виховання людини, її особливостей адаптації, критеріїв соціалізації людини, її самосвідомості, самооцінки та самоусвідомлення

Література

1.  Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. – М.: МГУ, 1988. – С. 5.

2. Еникеев М.И. Общая и юридическая психология. – М.: Юрид. Лит., 1997. – Ч. 1. и 2

3. Общая психология /Состав. Е.И. Рогов - М. ВЛАДОС, 1995 г.

4. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. М., 1990.

5. Педагогика / Под ред. Ю. К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1983. — Гл. 16.

6. Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка.-К.: Видавничий центр «Академія», 2005.- 560 с.

7. Орбан-Лембрик Л.Е.Соціальна психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 448 с.

Список додаткової літератури:

1. Психологія/ За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. шк., 1968.

1. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

2. Купер К. Индивидуальные различия. - М.: Аспект Пресс, 2000.

3. Лазурский А. Ф. Классификация личностей. – Пг., 1922.

4. Лазурский А.Ф. Очерк науки о характере. – Пб., 1917.

ВСТУП

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах розвиток, виховання і формування особистості від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості¹.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють такі види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві — соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції:

• організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

• підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості;

• усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванні особистості;

• ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

І. НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА