2. Циклічність руху ринкової економіки. Безробіття та інфляція

Економіка як і будь яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Запровадження досягнень НТП у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання починає спадати. Відбуваються злети і спади в економіці.

Економічний цикл(цикл ділової активності, або бізнес-цикл) – це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

Існує декілька теорій циклів. Монетаристська теорія (Н. Хоутрі та ін.) пояснює цикли розширенням (експансією) і згортанням банківського кредиту. Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та ін.) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень. Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощадженні доходів. Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк та ін.) вважають причиною криз надмірне інвестування. Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. Кейнс) виходять з того, що песимістичні і оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

За тривалістю економічні цикли поділяються на короткі, середні та довгі. Короткі цикли пов’язані з порушенням рівноваги на споживчому ринку, їх тривалість – 3-4 роки. Причиною середніх циклів є періодичне оновлення деяких видів засобів виробництва, їх тривалість – 7- 10 років. Довгі хвилі (великі цикли) пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури, їх тривалість – 40-60 років.

Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу: рецесію – включає кризу та депресію; та піднесення – пожвавлення і бум.

Рецесія – фаза економічного циклу між найвищою та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва. Розширення виробництва (піднесення) – фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально-економічних відносин в суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності, і виконують функції пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

В залежності від тривалості і режиму зайнятості виділяють повну і неповну зайнятість. Повну зайнятість розглядають на рівні працівника та на рівні держави. На рівні окремого суб'єкта ринку праці повна зайнятість - це діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить доход в нормальних для даного регіону розмірах. На рівні держави під повною зайнятістю розуміють стан найбільшого залучення працездатного населення у суспільне виробництво. Тобто зайнятість вважається повною, якщо фактичне безробіття дорівнює природному його рівню.

Основними видами безробіття є фрикційне, структурне і циклічне. Фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Структурне безробіття виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується, або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було - зростає. Структурні безробітні не можуть знайти роботи без відповідної перепідготовки, додаткового навчання навіть зміни місця проживання. Циклічне безробіття - обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

До складу макроекономічних показників, що характеризують економічний цикл окрім обсягів національного виробництва, зайнятості та безробіття входять також показники, що характеризують рівень цін – показники інфляції. Інфляція – це знецінення грошей внаслідок їх надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги. За масштабами зростання цін інфляцію поділяють на: повзучу – ціни зростають на 5-10% на рік, галопуючу інфляцію – ціни зростають на 20-100% щорічно та гіперінфляцію – ціни зростають на 1-2% щодня, або на 500% і більше на рік. Інфляція має тяжкі соціально-економічні наслідки: розрив господарських зв’язків, посилюються диспропорції в економіці, падає життєвий рівень населення тощо.