4. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі

Розгляд цього питання необхідно починати з особливостей сільськогосподарського виробництва:

1. Природній фактор має важливе, а іноді і вирішальне значення. Земля – основний засіб і предмет праці, всезагальна умова для всякого виробництва, середовище для проживання людей. Слід розуміти, що природній фактор не обмежується землею як такою. До нього відноситься водний фактор, клімат, рельєф місцевості, ліси, заповідники тощо.

2. Речовий фактор – перш за все специфічні виробничі фонди (живі тваринні і рослинні організми). Сільськогосподарська техніка відрізняється невисоким коефіцієнтом змінності.

3. Особистий фактор – робоча сила. Землеробство потребує більш високого рівня кваліфікації зайнятих: знання законів природи, розвитку тваринного і рослинного організмів, технології, досягнень НТР, менеджменту. У сільському господарстві існує сезонність праці, менша мобільність, різноманітність праці.

На селі поєднуються різні форми господарювання: суспільна трудова діяльність у товарних господарствах, особиста праця у підсобному і домашньому господарстві.

Важливу увагу необхідно приділити відносинам власності на землю, її формам.

1. Землеволодіння – це володіння ділянкою землі окремою особою, групою осіб або державою на правах повної власності.

2. Землекористування – це користування ділянкою землі окремою особою, кооперативами або громадськими організаціями, державними сільськогосподарськими підприємствами і закладами для певних цілей.

3. Розпорядження – це комплекс прав, які дозволяють її відчужувати: дарувати, продавати, передавати у спадок тощо.

У сільському господарстві існують такі форми підприємств: підсобні господарства; сімейна ферма; ферма з найманою працею; державна форма, колективні сільськогосподарські спілки; кооперативи, садівницькі підприємства; акціонерні товариства.

Розглядаючи друге питання теми про рентні відносини, необхідно зрозуміти категорії “рента” і “орендна плата”. Частина прибутку, створюваного у процесі підприємницької діяльності на землі, яка передається її власнику за право користуватись нею, називається земельною рентою. Вона виступає економічною формою реалізації власності на землю (і її природні ресурси), є доходом від земельної власності, не зв’язаним з підприємницькою діяльністю.

Орендна плата(частина прибутку орендаря-підприємця, який він віддає власнику землі за дозвіл користування землею) може не співпадати з земельною рентою у тому випадку, коли до її складу крім ренти входять і такі елементи, як відсоток на раніше вкладений у землю капітал, амортизація тощо.

Вивчаючи питання про форми земельної ренти (диференціальна, абсолютна, монопольна, екологічна), необхідно усвідомити причини, умови, джерела кожної з них.

Причиною диференціальної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. Джерелом її є праця, що прикладається до кращих і середніх за родючістю ділянок землі. Диференціальна рента буває двох видів (І і ІІ). Рента І зв’язана з такими умовами: відмінності у родючості окремих ділянок землі і відмінності у їх розташуванні відносно місць збуту продукції.

Диференціальна рента Іяк економічна категорія – це відносини між власниками землі (орендодавачами) і підприємцями-фермерами (орендарями) з приводу присвоєння власником доходу, який перевищує середню норму прибутку. Збільшення її залежить від екстенсивного розвитку сільського господарства.

Диференційна рента ІІвідрізняється від ренти І умовою утворення – відмінностями у продуктивності додаткових вкладень капіталів у землю. Як економічна категорія диференціальна рента ІІ – це відносини між орендодавцями і орендарями землі з приводу присвоєння власниками землі додаткового доходу ІІ, пов’язаного з неоднаковою віддачею капіталу. Вона пов’язана з інтенсифікацією виробництва.

Причиною абсолютної земельної ренти є приватна власність на землю. Її одержують всі власники земель. Вона є різницею між суспільною ціною виробництва на гірших землях та індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх землях. Ця різниця перевищує середню норму прибутку внаслідок більш низької органічної будови капіталу у сільському господарстві, ніж у промисловості.

Монопольна рента– це надприбуток внаслідок різниці між монопольною ціною та вартістю рідкісного продукту сільського господарства. Вона створюється від доходів тієї частини населення, яка купує на ринку дефіцитні землеробські продукти. Власники таких земель отримують додатково до інших видів ренти монопольну ренту.

Екологічну рентуотримують власники екологічно чистих земель, вироблена продукція на яких дуже дорога.

Важливим питанням даної теми є ціна землі – це така сума грошей, яка будучи покладена в банк, дозволяє її власнику отримати дохід у формі процента, що дорівнює земельній ренті: , де R – рента, Z – норма позичкового проценту.

Ціна землі – ірраціональна форма, тому що земля по своїй природі не є товаром, вона не є результатом праці людей, а, отже, не має вартості. При певних соціально-економічних умовах вона набуває форми товару, ціна на який заснована не на вартості товару, а на доході, який земля приносить при її використанні власником.

Розглядаючи питання про агропромислову інтеграцію, необхідно визначити її суть і форми.

Агропромислова інтеграція – це об’єктивний процес спеціалізованого, зв’язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва у єдину систему відтворення. Вона реалізується у таких формах:

1. Контрактна форма (угоди).

2. Агрофірми, агрокомбінати, спілки, кооперативи (тобто форми господарювання на селі).

3. Агропромислове комбінування на регіональному рівні.

4. Агропромисловий комплекскраїни (АПК) – це економічна категорія, що виражає сукупність виробничих відносин між аграрним виробництвом і зв’язаними з ним галузями з приводу виготовлення і доведення до споживача товарів, створених з сільськогосподарської сировини.

АПК складається з трьох сфер:

1. Галузі виробництва для села, засобів виробництва, та які надають послуги, включаючи ремонтні, меліоративні роботи, будівництво тощо.

2. Суто власне сільське господарство, лісове, мисливство, рибальство, садівництво, городництво і т.д.

3. Галузі економіки, які забезпечують заготівлю, зберігання, переробку, транспортування і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Велику увагу в даній темі слід приділити агробізнесу як підприємницькій діяльності в АПК. Ключовою фігурою агробізнесу, як і бізнесу взагалі, є бізнесмен, якому притаманні риси, які відрізняють його від інших суб’єктів господарювання.

Суб’єктами агробізнесу є фірми як у сільськогосподарській, так і несільськогосподарських сферах. Існують індивідуальні сімейні фірми і сімейно-групові у формах партнерств.

Як економічну категорію агробізнес можна визначити так: це система взаємовідносин між фермерами, з одного боку, і державою, кооперативами і приватними компаніями – з другого.

Механізм агробізнесу складається з різних елементів, основним з яких є ціна на сільськогосподарську продукцію. Вона має такі види: фермерська (за якою фермер реалізує свою продукцію); гарантована – специфічний вид цін на продукцію рослинництва (має два різновиди – закладна і цільова ціна); ціни підтримки, що встановлюють на продукцію тваринництва.

При регулюванні цін застосовується паритет цін – це співвідношення фермерських цін і цін на всі споживані фермерами товари і послуги, включаючи і споживчі, а також виплачувані ними податки, проценти, страхові платежі тощо. Паритетна ціна використовується як найбільш загальний орієнтир для державного цінового регулювання.

Важливими елементами агробізнесу є також бюджетне субсидування, оподаткування, кредитування. Велика роль в агробізнесі належить кооперації.

Розділ ІV. Макроекономічні проблеми регулювання ринкової економіки – 2 год.

1. Відтворення та економічне зростання. Система ринкових макропоказників.

2. Циклічність руху ринкової економіки. Безробіття та інфляція.

3. Сутність доходів населення, їх види та джерела формування.

4. Фінансово-кредитна система.

5. Економічна роль держави в економіці.

6. Світове господарство та етапи його виникнення. Система міжнародних економічних відносин.