4. Експортні кредити і страхування експорту

Експортні субсидії нерідко набувають форми кредитів, що субсидуються, національним експортерам, видаваних державними банками під ставку відсотка нижче за ринкову, або державних кредитів іноземним імпортерам за обов'язкової умови закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.

Кредит відіграє важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин. Стимулюючи додатковий попит на ринку з боку позичальників, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування експорту є важливим чинником конкурентної боротьби окремих підприємств і держав за ринки збуту. З початку 60-х pp. XX ст. експортний кредит став нормою міжнародної торгівлі багатьма видами товарів.

Зовнішньоекономічна діяльність, особливо зовнішня торгівля, потребують значних джерел фінансування, як внутрішніх, так і зовнішніх. Експортер намагається отримати повний розрахунок одразу ж після відвантаження товару, а імпортер намагається купити товар у кредит, з оплатою після його реалізації. Тим самим кредит стає органічною складовою міжнародних економічних зв´язків.

З точки зору стимулювання експорту кредит – це фінансова операція, яка полягає у наданні в тимчасове користування підприємству-експортеру матеріальних ресурсів та грошових коштів на умовах платності, строковості та повернення.

Важливу роль у цьому процесі відіграє держава. За фінансової підтримки уряду розвиток кредитування експорту в багатьох країнах стимулювався рызними методами заохочення, наприклад зниженням або заморожуванням процентних ставок на експортні кредити нижче за ставки, що діяли на внутрішньому ринку. Крім того, подовжувався термін кредитування, зменшувалися штрафні ставки за прострочення платежу, збільшувалася частка фінансування за рахунок пільгового кредиту, полегшувалась і спрощувалась процедура його отримання.

Експортне кредитування — це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:

—субсидування кредитів національним експортерам — кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

—державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов´язкового дотримання ними зобов´язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв´язаний кредит);

—страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов´язання перед експортером).

Основними цілями впровадження системи дер жавного кредитування експорту є:

• забезпечення стабільності експорту, передусім продукції з високим ступенем переробки;

• покращання доступу підприємств до обігового капіталу;

• здешевлення кредитних ресурсів;

• освоєння нових закордонних ринків та просування на ці ринки вітчизняних товарів;

• підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світових ринках, у тому числі в міжнародних тендерах.

Ефективність міжнародної торгівлі у більш, ніж 70 країнах світу, забезпечена державною підтримкою фінансування та страхування експортних операцій, яка здійснюється через Експортні Кредитні Агентства або ЕКА (Export Credit Agencies - EСA). ЕКА - це окремі страхові агентства, банки або департаменти міністерств, які реалізують державну політику підтримки експорту шляхом здійснення страхування експортних політичних і комерційних ризиків та надання гарантій з метою забезпечення конкурентноспроможних умов просування продукції/послуг своїх фірм на міжнародні ринки та стимулюють і забезпечують гарантії інвестицій за кордон. В усіх країнах-членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР або OECD-англ.) існують спеціальні закони щодо державної підтримки кредитування і страхування експорту. Відповідні Директиви функціонують і в Європейському Союзі.

На сьогоднішній день ЕКА функціонують у всіх країнах Східної Європи і Прибалтики, а також в більшості країн СНД. Найбільш відомі в світі ЕКА - французьке агентство КОФАС та німецьке страхове товариство ГЕРМЕС. У Росії у 1998 році створене державне кредитно-страхове агентство Росексімгарант.

В Україні перші спроби запровадження системи стимулювання експорту шляхом кредитування мали місце ще у 1992р., коли було створено Державний експортно-імпортний банк України. Першопочатково на Ексімбанк покладалися функції, аналогічні західним банкам, які спеціалізуються на фінансуванні зовнішньої торгівлі, включаючи кредитування експортерів. Однак на практиці функції Банку стали більш ширшими, притаманними швидше універсальному банку. Усвідомлюючи важливість фінансування експорту з 1995р. Банк розгорнув відповідний проект, і в 1997р. отримав від Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) кредитний ліміт, гарантований урядом України і призначений для розвитку цього проекту. Загальний обсяг кредитного ліміту складав 60 млн.дол.США і 15 млн. тодішніх німецьких марок з зобов’язанням виплатити до 15 жовтня 2015р.[5].

Українським експортерам кредит надається в доларах США або євро.

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими - на строк до 1 року, використовуються для кредитування експорту споживчих товарів і сировини;

• середньостроковими - на термін від 1 до 5 років, використовуються для кредитування експорту машин і устаткування;

• довгостроковими - на термін більше 5 років, використовуються для кредитування експорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Залежно від терміну кредиту існують різні види кредитування. Так, до основних методів забезпечення експортерів короткостроковим кредитуванням належать: рефінансування комерційних банків центральними банками і створення державного фонду або іншого джерела кредитування експорту.

Застосовують два напрями використання бюджетних асигнувань, що призначають для стимулювання експорту. У першому випадку за рахунок державних коштів спеціальним рішенням уряду створюється фіксований фонд, що передається в розпорядження кредитних інститутів, які фінансують експортні операції, надають кредити на умовах більш низького, ніж ринковий, відсотка.

Фонд цей є обіговим, тобто відновлюється в міру повернення наданих кредитів та сплати пільгових відсотків.

У другому випадку з бюджету виділяється визначена сума, що призначається для сплати різниці між ринковими та пільговими позичковими відсотками по експортних кредитах. Ця сума надається у розпорядження кредитної системи, що використовує її при фінансуванні експортних операцій на умовах розстрочки платежу.

Якщо в першому випадку мова йде про державні кредити, то в другому — до кредитування експортерів підключають комерційні банки або банківські консорціуми з використанням державної боніфікації відсотка по експортних кредитах.

Кредитування експортерів — надання фірмам–експортерам через державні банки або спеціальні органи короткострокових і довгострокових кредитів. Такі методи державного заохочення експортного виробництва та експортування за сучасних умов стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування. Серед основних форм участі держави в кредитуванні експорту слід виокремити:

• надання прямих експортних кредитів;

• рефінансування експортних кредитів, наданих комерційними банками;

• використання фондів допомоги для поліпшення умов кредитування експортних угод;

• виплата бюджетних субсидій з метою підтримання пільгових відсоткових ставок по експортних кредитах;

• страхування експортних кредитів шляхом надання державних гарантій на них

Слід зазначити, що існують форми кредитування зовнішньої торгівлі, які ще не мають відповідного поширення в Україні, але вже набули певної ваги у світовій торгівлі. До таких форм можна віднести форфейтинг, факторинг та фінансове прогнозування.

Форфейтингова операція — купівля банком у експортера товару боргових вимог до імпортера. Передача вимог боргу здійснюється на підставі окремо укладеної форфейтингової угоди.

Банківський заклад, що викупає боргові вимоги, має отримати від банківського закладу країни імпортера відповідну фінансову гарантію проведення імпортером розрахунків. Обов'язки експортера полягають у виконанні вимог зовнішньоторговельного контракту, а всі ризики неплатежу переходять до банку на підставі форфейтингової угоди.

Факторингова операція полягає у тому, що експортер товару укладає з банком (як фактором) відповідну угоду, на підставі якої передає свої права по боргових зобов'язаннях імпортера. На підставі укладеної факторингової угоди банк стає власником рахунків-фактур, виставлених експортером імпортерові та за дорученням експортера отримує відповідні кошти за відвантажений товар. Банк-фактор, розглянувши зовнішньоекономічний контракт, на підставі угоди на проведення факторингової операції, здійснює відповідне кредитування експортної операції.

Проектне фінансування, яке можна розглядати як інвестиційну діяльність, полягає в тому, що експортер надає банку проект відповідного техніко-економічного обгрунтування поставки того чи іншого обладнання, з використанням якого планується здійснювати в країні імпорту виробництво певного товару. Банк, на підставі аналізу попиту та пропозицій на цей товар, надає кредит експортеру. Особливість такого проектного фінансування полягає в погашенні кредитного боргу за рахунок прибутку від реалізації проекту.

Компанії-експортери у своїй діяльності потребують стимулювання і водночас надійного економічного захисту від ризику збитків, до якого належить  застосування страхування експортних кредитів.

У світовій практиці виникнення експортного страхування було зумовлено поширенням кредитних зовнішньоекономічних відносин між державами та розширенням спектру ризиків для експортерів як в економічному, так і в політичному напрямі.

Кредитне страхування забезпечують як державні (частково державні) або уповноважені державою агентства, які здійснюють страхування та гарантування від імені держави, так і приватні страховики, які надають страхування від свого імені.

Однією з найстаріших і найпоширеніших форм фінансового заохочення вивезення товарів є страхування експорту, яке найчастіше здійснюється через надання державних гарантій на експортні кредити. У більшості країн світу операції страхування експорту виконують спеціальні установи. Наприклад, у США — це Експортно-імпортний банк, у Великобританії — Департамент гарантій експортних кредитів, у Німеччині, Бельгії та деяких інших країнах функції державного страхування експорту виконують приватні страхові компанії, що здійснюють ці операції за рахунок коштів, які надає держава.

Сучасна зовнішня торгівля практично немислима без надання експортних кредитів. Це пояснюється також підвищенням вартості товарів на світовому ринку, насамперед високотехнологічних виробів і комплектного обладнання. Отже, постала потреба у створенні не лише пільгових, як раніше, умов кредитування зовнішньоторговельних заходів, що в сукупності створило сучасну систему кредитного заохочення експорту.

Страхування експортних кредитів зменшує ризик неплатежу при продажу за кордон товарів у кредит. На сьогодні 80% обсягу світової торгівлі здійснюється на умовах відстрочки платежу. Доцільність проведення такого страхування обумовлена низкою причин, основними з яких є:

• своєчасне одержання коштів по кредиту, навіть якщо клієнт відмовляється платити;

• можливість застрахуватися від політичних ризиків, що найчастіше відіграють основну роль в експортному кредитуванні;

• можливість освоєння нових, раніше не відомих ринків.

Основними функціями страхування експортних кредитів є:

• стимулювання експорту товарів, робіт і послуг;

• заохочення прямих закордонних інвестицій.

Випадки несплати кредиту можуть відбуватися з різних причин, аналітики виділяють до 50 окремих ризиків. Їх звичайно підрозділяють на дві основні групи.

До першої відносять суто комерційні або економічні ризики (банкрутство приватного покупця, відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений термін і т.ін.). До другої – політичні ризики (воєнні дії, революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація, скасування імпортної ліцензії, введення ембар-го і т.ін.).

Цей вид страхування відбувається шляхом звичайного укладення з клієнтом договору страхування

Одним з найважливіших аспектів формування преференційних умов кредитування стало підвищення ролі державного страхування, що значною мірою пом’якшило для експортерів гостроту проблеми з’ясування платоспроможності їх зовнішньоторговельних партнерів.

З метою максимального надання національним виробникам реальних можливостей у торгівлі з країнами, що розвиваються, уряди створювали спеціальні фонди і навіть установи для кредитування таких поставок, а також розробляли особливо пільгові умови кредитування щодо процентних ставок, первинного внеску й форм погашення кредиту.

Як наслідок, загострилася конкуренція у сфері експортного фінансування, що загрожувала перерости у “кредитну війну”. Це спричинилося до занепокоєння урядів більшості країн. А тому в 1976 р.було досягнуто міжнародних домовленостей країн — членів ОЕСР, які є найбільшими виробниками та експортерами машин і обладнання. Пізніше (у 1978 р.) ці домовленості було покладено в основу Міжнародної угоди про основні умови експортних кредитів, що користуються підтримкою держави, так званого консенсусу. У ньому визначались умови надання експортних кредитів і обмежувалися розміри державних субсидій по них.

Зазначена угода поширюється на експортні кредити з терміном погашення понад два роки, що користуються державною підтримкою у формі фондування, рефінансування, субсидування або страхування. Кредити мають надаватися лише для фінансування експорту певних груп товарів, наприклад машин, обладнання (крім військового), окремих видів металопродукції, будівництва об’єктів за кордоном і надання відповідних послуг. З цього переліку вилучено такі об’єкти високої вартості, як судна, електростанції (зокрема, атомні), літальні апарати, а також станції стеження за супутниками Землі. “Консенсус” визначає всі основні (максимально пільгові) умови експортних банківських і комерційних кредитів. Мінімальний розмір готівки платежів встановлений на рівні 15 % суми контракту; отже, ліміт кредиту не може перевищувати 85 % обсягу зовнішньоторговельної операції. Іншими словами, імпортер, отримуючи кредит, змушений негайно оплатити щонайменше 15 % суми контракту. Вибір валюти кредиту не обмежується. Термін і вартість кредиту диференціюються залежно від країн-позичальників. З цією метою останні поділяються на три групи:

· найспроможніші країни з рівнем національного прибутку на душу населення понад 4 тис. дол.;

· країни — експортери нафти — члени ОПЕК і більшість колишніх соціалістичних країн;

· більшість країн “третього світу” і КНР.

У липні 1988 р. пільгове кредитування найспроможніших держав було припинено.

Наданий кредит країна повинна погашати однаковими внесками не рідше одного разу за півріччя і починати погашати його не пізніше як через 6 місяців з дати поставки або введення в експлуатацію обладнання.

Розглядувана угода встановлює також мінімальний розмір процентних ставок по експортних кредитах залежно від термінів погашення і категорії країни-позичальника. Значну роль у розширенні експорту товарів і послуг відіграє надання міжурядових кредитів з урахуванням і так званої фінансової допомоги. Ця форма стимулювання зовнішньоекономічних зв’язків із засобу тимчасового сприяння вивезення окремих видів продукції країн-кредиторів, якою вона була на початковому етапі, перетворилася на постійно діючий універсальний засіб.

Важливим засобом форсування експорту насамперед у країни, що розвиваються, за допомогою кредитів стали кредити міжнародних банківських організацій, головними фінансовими донорами яких є найбільші промислово розвинені країни. Основною міжнародною організацією в цій галузі є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) разом з його організаціями, так звана Група світового банку. Важливу роль у кредитуванні країн Східної Європи і СНД відіграє Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Крім названих фінансових організацій діють також інші регіональні фінансові інститути, такі як Міжамериканський банк розвитку, Фонд розвитку і Інвестиційний банк ЄС, Азіатський та Карибський банки розвитку.

Зауважимо, що значна частина державних кредитів має, як правило, так званий пов’язаний характер, тобто в угоді про надання кредиту зазначається, що одержувач бере на себе зобов’язання витратити кошти, які надаються на придбання товарів і послуг, у країні-кредиторі або навіть у конкретних фірмах.

Серед різних форм сучасного стимулювання експорту найбільш всеохоплюючою і поширеною є звільнення експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, до чого вдаються майже всі розвинені держави.