15

Тема 5: фінансові (економічні) методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1.Фінансові (економічні) методи торгової політики та стимулювання експорту

2.Експортні субсидії та їх застосування в міжнародній торгівлі

3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

4. Експортні кредити і страхування експорту

5. Податки і податкова політика як ефективний засіб регулювання зовнішньої торгівлі

1. Фінансові (економічні) методи торгової політики та стимулювання експорту

Як зазначалося, інструменти державного регулювання ЗЕД за своїм характером поділяються на тарифні – побудовані на основі митних тарифів, і нетарифні – всі інші.

Частина методів державної політики спрямовані на захист внутрішнього ринку від іноземних конкурентів – адміністративні методи. Друга частина методів направлена на стимулювання експортоорієнтованого виробництва в середині країни - економічні методи.

Фінансові (економічні) методи торгової політики необхідно відрізняти від фінансування та кредитування експортно-імпортних операцій, яке являє собою надання банками обігових коштів для проведення експортно-імпортних операцій.

Торгово-політичні методи розширення експорту товарів належать до засобів ЗЕП, за допомогою яких забезпечується щонайбільше можливих переваг для виходу національних виробників на зовнішній ринок.

Найпоширенішими фінансовими методами є:

1. субсидування;

2. кредитування;

3. страхування

4. податкове стимулювання

5. валютне регулювання

6. демпінг.

Якщо раніше до стимулювання експорту вдавалися передусім з метою антикризового регулювання господарства, боротьби з безробіттям, що посилювалось, або виходу з економічної депресії, то нині воно підпорядковане насамперед меті захоплення ринків.

Стимулювання експорту є важливою частиною торгової політики багатьох країн в сучасних умовах. Стимулювання експорту означає проведення активної зовнішньоторговельної політики. Останніми роками це торкається, перш за все, країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

стимулювання експорту – це сукупність інструментів та заходів переважно державного характеру, які внутрішньо спонукають до збільшення збуту вітчизняних товарів і послуг на іноземних ринках з метою підвищення життєвого рівня населення всередині країни.

Політика стимулювання експорту, як правило, є лише фазою торгової політики в певних соціально-економічних і політичних умовах. У країнах, що розвиваються, політика стимулювання експорту здійснювалася на різних стадіях їх індустріалізації, що наклало глибокий відбиток на форми і методи здійснення цієї політики.

Стимулювання експорту тісно пов'язане з політикою у області імпорту. Низка заходів у області імпортного регулювання може надати пряму дію на ціну і якість вироблюваного на експорт товару через зниження імпортних мит, відміну кількісних обмежень імпорту.

Політика експортного просування зв'язана із промисловою політикою країн. Заходи торгової політики по стимулюванню експорту включають і заходи по розвитку національного, зокрема експортного виробництва. У свою чергу, держава може цілеспрямовано впливати на розвиток окремих експортних галузей, виробництв, регіонів.

Важливим напрямом стимулювання експорту і експортного виробництва є комплекс заходів, направлених на залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Політика залучення ПІІ передбачає створення спеціальних експортних зон, заохочення експорту через зниження податків для експортуючих підприємств з іноземними інвестиціями або включення як обов'язкової умови «експортної» складової.

Не існує єдиної успішної політики стимулювання експорту. Країни використовують різні стратегії відносно державного заохочення свого експорту. Багато в чому це залежить від стану економіки країни, етапу розвитку, на якому вона знаходиться, загальної економічної і політичної ситуації в світі. Проте, можна виділити ряд важливих рис в їх політиці, які привели до позитивних результатів в зростанні їх експорту і вдосконаленні його структури.

Стимулювання експорту – заохочення діяльності національних підприємств-експортерів. До основних засобів стимулювання експорту відносяться:

- державне субсидування;

- пільгове кредитування і страхування експорту;

- валютна політика;

- ввезення і вивіз капіталу;

- податкові пільги експортерам, їх транспортне забезпечення;

- інформування і консультоване керівництво підприємств;

- дипломатична підтримка експортерів;

- державна політика розвитку експортної бази;

- підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі.

Заходи по стимулюванню експорту вживаються як на державному рівні, так і в рамках регіональних утворень (в межах повноважень останніх).

Валютний курс украй важливий з погляду розподілу ресурсів в економіці. Багато країн, що успішно розвивають свій експорт (Чилі, Колумбія, Мексика, Тайвань, Китай, Південна Корея, Індонезія) для стимулювання експорту вдавалися до підтримки штучно заниженого курсу своїх валют. Вони використовували в цих цілях програми прогресивного знецінення національної валюти, іноді за допомогою «повзучої прив'язки» (система, при якій фіксується рівень валютного курсу з регулярною його зміною на певну величину), або проводили різкі девальвації своєї валюти. Зростання експорту при цьому було основним мірилом необхідного ступеня знецінення і одночасно ефективності такої політики.

Використання реального або заниженого курсу національної валюти в цілях стимулювання експорту, як правило, натрапляє на великий опір різних соціально-економічних сил в країні. Це пов'язано з тим, що вона завдає збитку виробникам, орієнтованим на внутрішній ринок, середньому класу і ряду інших учасників економічного процесу.

Всі з перелічені вище заходи стимулювання експорту в тому або іншому ступені використовуються в сучасній практиці стимулювання експорту різними країнами. Проте значення кожного з цих заходів в окремі періоди часу або в практиці окремих країн на різних етапах розвитку було далеко не рівноцінним. Так, в сучасних умовах широко поширено страхування експортних кредитів, тоді як декілька десятиліть тому не менш важливим було кредитне субсидування експорту.