2.7 Усиление народных движений в 20-30 гг. 17в.

 Вместо обещан­ных во время войны  послаблении, Речь Посполита расправлялась с села­ми, вводившими казацкие  порядки, запретила казакам принимать бегле­цов, поддерживать связи с иностранными державами, вмешиваться в ­  религиозные дела, поддерживать православную церковь и т. п.       1630  г. —  восстание под руководством гетмана нереестрового ка­зачества Ивана Федоровича. Трясило захватил Косунь, расправился  со шляхтой, пополнил   свою армию крестьянами и горожанами, доведя ее численность до 37 тыс.   человек. После прибытия карательного отряда польского гетмана  в 3-недельной битве, нанес ему большие потери, но под давлением казацкой старшины пошел на подписание догово­ра, по которому реестр увеличивался с 3 до 8 тыс., казаки признавали   свою вину, за что прощались, крестьяне возвращались в своп имения.       1635  —  восстание под руководством гетьна Сулимы. Поводом  стало строительство крепости на Днепре, предназ­наченной для поимки беглецов в Запорожье. Сулима незаметно  подошел к крепости, провел разведку и ночью за несколько часов захва­тил ее, уничтожив застигнутых врасплох  наемников. Отряд реестровых казаков, которые схватили Сулиму и его помощников  и отправили их в Варшаву на казнь.  Восстание  было  по­ давлено.

Значение восстаний —  сдерживали  усиление польского национального, феодального и колониального гнета: выросли   казацкие  привилегии; народные массы получили опыт  национальной и антифеодальной борьбы

2.8 Значні зміни в XIV—XVI ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їх суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та походження. Головними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель — Волоське право. Хоча поява чужих правничих інститутів не зовсім відповідала ментальності місцевого населення, блокувала розвиток традиційних правових норм, проте саме Литовський статут завершив процес уніфікації правових систем давньоруських земель і став уособленням повного єдиного загального права, а Магдебурзьке право вводило суспільні відносини в цивілізоване русло, закладало на українському ґрунті основи громадянського суспільства. Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі українських земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала логічно призвело до зміни вигляду тогочасних сіл. Якщо раніше, коли вільної землі було багато, межею між сусідами вважалося те місце, «де зіткнуться сокири», тобто де з обох сторін зустрінуться рубачі під час рубання лісу, то в XV—XVI ст. під тиском феодалів на селянські землі відбувається певне упорядкування структури селянського поселення. Хати будують обабіч дороги. За кожною хатою розташовані загуменки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали господарю хати.

3.1 Причины, характер и движущие силы освободительной войны украинского народа 1648-1654 п.

На протяжении веков украинские земли находились в составе соседних государств; господствующая верхушка при­няла католичество и польскую культуру, потеряв роль политического руко­водителя народа. Была потеряна элита, произо­шел раскол среди духовенства, мещанство вытеснялось с ключевых пози­ций экономической жизни и самоуправления, возрастали преграды для раз­вития украинского языка и культуры.

Резкое усиление экономического гнета, быстрые темпы закрепоще­ния, нарастание национально-религиозного гнета, а также столкновение интересов казацкой Украины и Речи Посполитой привели в 1648 г к взрыву- Национально-освободительной войне. Повстанцы прежде всего захватили Запорожскую Сечь и избрали гетманом Войска Запорожского Б. Хмельницкого.

Содержание этой войны заключалось в создании независимой соборной державы в этнических границах Ук­раины и утверждение социально-экономического строя с мел­кой, казацкой собственностью на землю. Исходя из этого, по сути, война представляла собой национальную революцию.

Сотни отрядов крестьян и мещан громили поме­сим и убивали шляхту независимо от ее этнического происхождения, а также корчмарей, арендаторов, католическое духовенство. В сознании народа казак виделся как свободный человек, который не выполняет ни­каких обязанностей перед государством, имеет право на владение землей.

3.2 Важливе значення для України мав Зборівський договір, що завершив воєнні дії 1649 р. У ньому вперше на міжнародному рівні було зафіксовано певні результати визвольної війни. Цей договір юридично підтвердив існування козацької автономії в межах Речі Посполитої. Під владу гетьмана переходили Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства, а також Чигирин та його округи. Коронним військам було заборонено там з'являтися. На урядові посади мали право лише православні. Питання про унію та церковну власність повинен був розглянути сейм. Київський митрополит дістав місце в сенаті. Євреї та єзуїти мусили залишити Україну. Оголошувалася амністія всім учасникам визвольної війни. Козацький реєстр збільшувався до 40 тис. чоловік, зберігалися вольності Війська Запорозького.

І хоч окремі статті Зборівського договору не раз порушувались поляками, Б. Хмельницький активно розпочав державне будівництво. 1649 р. територію трьох підвладних гетьманові воєводств було поділено на 16 (а 1650 р. — на 20) полків, що складалися із 272 сотень. їх очолювали відповідно полковники й сотники. Існувала також полкова й сотенна старшина — осавул, писар, суддя, хорунжий. У руках гетьмана зосереджувалася військова, політична, судова, адміністративна і фінансова влада. Допомагала йому генеральна старшина — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар (за часів Б. Хмельницького цю посаду незмінно обіймав І. Виговський) керував гетьманською канцелярією і займався зовнішньою політикою. Осавули були помічниками отамана у військових справах, в охороні порядку; обозний відповідав за артилерію і постачання армії; підскарбій відав фінансами. Бунчужний охороняв гетьманський бунчук, а хорунжий — прапор. В разі необхідності Б. Хмельницький скликав старшинську раду для обговорення найважливіших воєнних або державних питань.