3. Стилі керівництва.

Аналізуючи позиції М.Вебера щодо ролі лідерства і, зокрема бюрократії, Р.Дарендорф звертає увагу на те, що бюрократія може панувати, але не управляти. Так, багато з тих, хто очолює сучасні адміністрації і несе політичну відповідальність, мають бюрократичний склад характеру. Так виникають посередні угрупування, без руля і вітру, якими управляють, але не правлять. Бюрократи повинні лояльно і компетентно виконувати рішенні, прийняті іншими. Звичайно, бувають ситуації, коли чиновникам приходиться казати своїм політичним керівникам, що ті чи інші вказівки здаються їм помилковими; але в кінці кінців їм залишається один вибір – робити те, що кажуть, або піти. Отже, якщо в системі управління часто відсутні чіткі взаємовідносини між рівнями управління і переважають горизонтальні зв’язки, навіть при наявності формально ієрархічних відносин залежності між вищими та нижчими інстанціями, можливості вертикальної взаємодії не використовуються повною мірою.

4. Влада управлінської команди. Висновки

Між крайностями авторитаризму та анархії треба виробити такий тип управління, який зміг би протидіяти як спробам узурпації влади будь-якою групою або окремою особою, так і встановити такі форми контролю, які дозволять підтримувати у суспільстві розумну рівновагу. І хоча створення такого механізму – це складне питання, без його здійснення подальший розвиток українського суспільства неможливий. Отже методи управління, які можуть забезпечити такий порядок, повинні постійно змінюватися та вдосконалюватися у відповідності до розвитку соціуму. Ті суперечності, які існують у суспільстві, мають вирішуватися шляхом досягнення консенсусу, компромісів, злагоди, тобто таких демократичних процедур, які збережуть стабільність у суспільстві, а конфліктну ситуацію використають для вдосконалення суспільних відносин.

Контрольні питання

1. Як співвідносяться влада і управління?

2. Яку роль грає громадська думка у формуванні управлінських рішень?

3. Які функції виконує в управлінні суспільством українська інтелігенція?

4. Яку роль відіграє в управлінні суспільством національна еліта?

Афоризми

Кожна людина, що має владу, схильна до зловживання нею. Ш. Монтеск’є

Тільки тоді бери владу, коли навчишся повисуватися. Солон

Однаково небезпечно і божевільному вручати меч і безчесному владу. Піфагор

Не хвилюйся про те, що у тебе немає високого чину. Хвилюйся проте, чи достойний ти того, щоб мати високий чин. Конфуцій

Розміри влади і відповідальності завжди повинні узгоджуватися. Ф.У. Тейлор

Люди згодні відчувати себе рабами в одному місці, щоб відчувати себе панами в іншому. Ж. де Лабрюйєр

Головна задача управління зводиться до того, щоб розвинути найбільшу ініціативу кожного робітника. Ф.У. Тейлор

4.Функції управління у подоланні соціальних ризиків і конфліктів Соціальні ризики

П.Штомпка, аналізуючи феномен ризику в сучасних умовах, вважає, що об’єктивно ми спостерігаємо:

1) універсалізацію ризику, тобто можливість глобального лиха, що загрожує всім, незалежно від класу, етнічної приналежності, ставлення до влади;

2) глобалізацію ризику, що набуває широкого масштабу , торкаючись великих мас людей;

3) інституціалізацію ризику, тобто появу організацій, що сприймають його як керівництво до дії;

4) виникнення або посилення ризику в результаті непередбачуваного побічного ефекту або ефекту бумерангу людських дій.

Крім того, цей перелік факторами доповнюється суб’єктивним сприйняттям ризику:

1) загострена чутливість до загроз магічного чи релігійного змісту лякає людей і приводить до певного фаталізму,

2) усвідомлення небезпеки залежно від рівня освіти означає, що в силу більш високого рівня освіти сприйняття небезпеки ризику є набагато більшим,

3) серед громадян значно зростає розуміння обмежених можливостей експертизи і невідворотності збоїв у функціонуванні «абстрактних систем».

Це, за П.Штомпкою, збільшує непрозорість, нестабільність характеру соціального життя, у якому стають можливими помилки конструювання, оператора, здійснені без умислу або нерозпізнані ефекти, непередбачуваний вплив соціальних знань на хід соціальних процесів, межова диференціація влади, цінностей та інтересів серед членів суспільства і різних соціальних груп, що приводить до релятивізму і розмиванню простих і зрозумілих соціальних ситуацій.

Критерій прийнятності ризику має дві сторони: з одного боку, ризик зорієнтований на отримання суспільно значимих результатів неординарними, новими способами і тому дає можливість долати консерватизм, догматизм, косність, психологічні бар’єри, що перешкоджають впровадженню нових, перспективних видів діяльності. В такому разі ризик прискорює суспільний і технічний прогрес, позитивно впливає на духовну атмосферу суспільства. З іншого боку, причинами ризику можуть бути авантюризм, волюнтаризм, суб’єктивізм, що спричиняє суттєві втрати, якщо в умовах неповної висхідної інформації альтернативна ситуація ризику обирається без відповідного врахування об’єктивних закономірностей розвитку того явища, щодо якого приймається рішення. У такому випадку ризик виступає як дестабілізуючий фактор і представляє собою сумнівний захід.

Звернемо увагу, що в сучасному постіндустріальному суспільстві, заснованому на знаннях та ІКТ-технологіях мінімізація соціальних ризиків значною мірою залежить від того, що мінімізувати соціальні ризики може генерація наукових знань. Це означає, що процес управління соціальними ризиками доцільно розглядати як систему дій, на кожній стадії якої можна визначити ефективність і можливі наслідки суспільної діяльності. Алгоритмом управлінських дій в такому разі передбачається послідовність наступних стадій:

1) оцінка соціальної ситуації, визначення ступеня раціонального або ірраціонального ризику;

2) визначення цілей, які можуть бути досягнуті при використанні наявних ресурсів;

3) підвищення результативності дій за рахунок залучення партнерів;

4) контроль і попередження непередбачуваних наслідків, які можуть виникати в результаті дій.

Необхідність розробки і поширення відповідного менеджменту попередження соціальних ризиків стосується всіх – від національного до окремого підприємства. Е.Гідденс підкреслює, що в сучасних умовах не може бути й мови про спрощене негативне ставлення до ризику. Ризик завжди потребує дисципліни, але активне ризикування становить чільний елемент динамічної економіки та інноваційного суспільства. Жити у добу глобалізації означає вміння впоратися із розмаїттям нових ситуацій ризику.